Постанова

від 10.04.2024 по справі 400/1098/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа №400/1098/19

адміністративне провадження № К/9901/1086/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року (головуючий суддя Вербицька Н.В., судді: Запорожан Д.В., Кравченко К.В.) у справі № 400/1098/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

12 квітня 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі також позивачка або ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі також відповідач або виконком), в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення від 22 березня 2019 року № 264 «Про затвердження комплексної схеми розміщення рекламних засобів по проспекту Миру».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року позов задоволено.

Визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22 березня 2019 року № 264 «Про затвердження комплексної схеми розміщення рекламних засобів по проспекту Миру».

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року скасовано, прийнято постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, 03 січня 2020 року позивачка звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року і залишити в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

12 лютого 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09 квітня 2020 року № 923/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», відповідно до статті 31 КАС України здійснено повторний автоматизований розподіл справи та визначено новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2024 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуваним рішенням відповідач встановив додаткові вимоги та обмеження щодо розміщення зовнішньої реклами у м. Миколаєві, що суперечить Закону України «Про рекламу», Типовим правилам розміщення зовнішньої реклами та Правилам розміщення зовнішньої реклами в м. Миколаєві.

Позивачка стверджує, що оскаржуване рішення фактично надає право відповідачу неправомірно демонтувати належні їй рекламні засоби, не зважаючи на розміщення їх на підставі діючого дозволу.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що приймаючи оскаржуване рішення, він діяв, зокрема, відповідно до вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та затверджених ним Містобудівних вимог по розміщенню рекламних засобів у м. Миколаєві.

З покликанням на частину другу статті четвертої Європейської хартії місцевого самоврядування, зазначає, що вирішення питань про затвердження комплексної схеми розміщення рекламних засобів не є предметом відання будь-якого органу державної влади та чітко не вилучене зі сфери повноважень органів місцевого самоврядування, в тому числі і виконавчих органів місцевого самоврядування.

З огляду на зазначене вважає, що виконком не порушив вимог чинного законодавства, приймаючи оскаржуване рішення.

Водночас відповідач зауважив, що оскаржуване рішення не порушує прав позивачки, оскільки строк для приведення належних їй рекламних засобів, місць їх розміщення та дозвільних документів у відповідність до затвердженої комплексної схеми та Правил спливає 22 вересня 2019 року, а дія виданого ФОП ОСОБА_1 дозволу закінчується 04 жовтня 2019 року.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що 04 жовтня 2011 року на підставі рішення виконкому № 1016 СПД ОСОБА_3 видано дозвіл № 1699/1 на розміщення зовнішньої реклами (односторонньої рекламної конструкції з 7 рекламними носіями загальною площею 126 м2, розташованої на АДРЕСА_1 ) строком до 04 жовтня 2014 року.

01 листопада 2013 року ФОП ОСОБА_1 видано дозвіл № 1699/2 на розміщення зовнішньої реклами (доповнення до дозволу № 1699/1 від 04 жовтня 2011) на підставі рішення виконкому міської ради про переоформлення дозволу, строк дії якого подовжено до 04 жовтня 2019 року.

22 березня 2019 року відповідачем, з метою покращення естетичного вигляду вулиці магістрального значення, впорядкування об`єктів зовнішньої реклами, розміщених по пр. Миру, та благоустрою міста, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 «Про затвердження Типових прави розміщення зовнішньої реклами», Правил благоустрою, санітарного утримання територій, забезпечення чистоти і порядку в м. Миколаєві, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 04 жовтня 2011 року № 1015, Містобудівних вимог по розміщенню рекламних засобів у м. Миколаєві, затверджених рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 12 червня 2015 року № 496, керуючись статтею 16 Закону України «Про рекламу», статтями 10,21,22 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», підпункту 13 пункту «а» статті 30, підпункту 7 пункту «а» та підпункту 5 пункту «б» статті 31, частини шостої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», прийнято рішення № 264, яким затверджено комплексну схему розміщення рекламних засобів по проспекту Миру (далі також рішення № 264).

За змістом рішення № 264 вирішено:

затвердити комплексну схему розміщення рекламних засобів по пр. Миру (далі -Схема, додається)( пункт 1);

розміщення рекламних засобів по пр. Миру здійснювати відповідно до вимог Схеми (пункт 2);

видача рішень про встановлення пріоритету, дозволів (продовження, переоформлення) на місця, які не передбачені Схемою, забороняється (пункт 3);

розміщення рекламних засобів (продовження, переоформлення) повинно здійснюватися з дотриманням державних будівельних норм та вимог уніфікації рекламних засобів в межах пр. Миру згідно зі Схемою за типом конструкції, розмірами, висотою від поверхні землі, кутом нахилу та повороту площини конструкцій до дороги, відступом від місця розташування конструкції від дорожнього полотна (пункт 4);

фундаментний блок наземних рекламних засобів має бути заглиблений до рівня ґрунту з відновленням твердого покриття, трав`яного покриву (газону) та виконанням в повному обсязі інших робіт з благоустрою території, де розміщений рекламний засіб. У разі, якщо з технічних причин здійснити заглиблення неможливо, фундаментний блок повинен бути декоративно оформлений (пункт 5);

розміщення рекламних засобів на підтримуючих, опорних та інших елементах контактної мережі, на засобах та обладнанні (у тому числі опорах) зовнішнього освітлення по пр. Миру заборонено (пункт 8);

суб`єктам господарювання, які мають діючі дозволи на розміщення зовнішньої реклами на місцях, які передбачені Схемою, в 6-місячний термін після прийняття цього рішення привести належні їм рекламні засоби, місця їх розміщення та дозвільні документи відповідно до вимог Схеми Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Миколаєві (пункт 9);

Управлінню містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, як Робочому органу з питань розміщення зовнішньої реклами:

вжити відповідні заходи в межах наданих повноважень та Порядку демонтажу рекламних засобів в м. Миколаєві, затвердженого рішенням Виконкому від 27.04.2012 № 464, стосовно демонтажу рекламних засобів, розміщення яких не відповідає Схемі,

не допускати погодження, надання (продовження) дозволів та пріоритетів на розміщення зовнішньої реклами, які не відповідають вимогам Схеми (пункт 10).

Судами Схемою передбачено зменшення існуючої кількості рекламних засобів на 66 штук, при цьому збереження Рекламної конструкції у тому вигляді, як зазначено у Дозволі, не передбачено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивачка звернулася до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради передбачає таку підставу припинення дозволу на розміщення реклами, як невідповідність рекламного засобу Схемі розміщення рекламних засобів по пр. Миру, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, виконавчий комітет Миколаївської міської ради діяв в межах повноважень, наданих чинним законодавством, що не дає підстав для скасування прийнятого рішення.

З покликання на правові висновки Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 826/4757/18, від 31 липня 2019 року у справі № 1840/2539/18, суд апеляційної інстанції зазначив, що у справі, яка розглядається, право позивачки на безумовне продовження дії дозволів на розміщення рекламних засобів не може вважатися «законним очікуванням», оскільки національний закон чітко встановлює право органу місцевого самоврядування визначати (у тому числі змінювати) правила розміщення зовнішньої реклами та приймати рішення про відмову у продовженні дії дозволу за наявності визначених законодавством підстав, у тому числі, якщо розміщення таких рекламних засобів не відповідає новим правилам та схемам розміщення рекламних засобів у відповідному населеному пункті.

Судом апеляційної інстанції зауважено на відсутності відомостей про отримання позивачем приписів щодо демонтажу або переміщення рекламних засобів.

З урахуванням відсутні доказів можливого демонтажу рекламних засобів ФОП ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зауважив на відсутні повноважень вирішувати спір на майбутнє.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що постанову прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник, з покликанням на частину 5 статті 16 Закону України «Про рекламу» та абзац 6 частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» стверджує, що невідповідність фактичного розміщення зовнішніх рекламних засобів «комплексній схемі розміщення рекламних засобів по проспекту Миру» не може бути підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, а саме: дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Водночас скаржник зазначає, що Законом Україну «Про рекламу» так і Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою КМУ від 2067 від 29 грудня 2003 року не передбачено серед повноважень виконавчих органів міських рад таке право, як затвердження комплексних схем розміщення зовнішньої реклами на окремих вулицях.

На думку скаржника, спірне рішення № 264 не відповідає виключним обмеженням та заборонам щодо розміщення зовнішньої реклами, встановленим у частинах третій та четвертій статті 16 Закону України «Про рекламу».

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим.

Стверджує, що приймаючи спірне рішення, відповідач реалізував свої повноваження у сфері благоустрою населеного пункту та порядку розміщення зовнішньої реклами.

Вважає, що відповідач діяв в межах повноважень, які не вилучені зі сфери їхньої компетенції і вирішення яких не доручене жодному іншому органу.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Верховний Суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.

Предметом спору у цій справі є рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22 березня 2019 року № 264 «Про затвердження комплексної схеми розміщення рекламних засобів по проспекту Миру».

В якості підстав позову позивач покликається на відсутність у позивача повноважень на прийняття спірного рішення.

Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі також Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 2 Закону № 280/97-ВР встановлено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За приписами частини першої статті 51 Закону № 280/97-ВР виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

Відповідно до пункту 6 статті 59 Закону № 280/97-ВР виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно із частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 30 Закону № 280/97-ВР визначено повноваження органів місцевого самоврядування в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку, а саме визначено перелік належних до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад повноважень - власних (самоврядних) та делегованих. Так, до самоврядних повноважень цим Законом віднесені, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Статтею 4 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 січня 1985 року, ратифікованої Україною 15 липня 1997 року, органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

З наведеного вбачається, що до повноважень виконавчого комітету Миколаївської міської ради віднесено вирішення питання щодо організації благоустрою м. Миколаєва.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі також Закон № 2807-IV) благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Згідно зі статтею 5 Закону № 2807-IV управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Частинами першою та четвертою статті 20 Закону № 2807-IV передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом; рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Відповідно пункту 4 частини 1 статті 21 Закону № 2807-IV засоби та обладнання зовнішньої реклами є елементами (частинами) об`єктів благоустрою.

Отже, Законом № 2807-IV прямо передбачено, що зовнішня реклама є елементом благоустрою.

За такого правого регулювання, до компетенції органів місцевого самоврядування належить організація засобів та обладнання зовнішньої реклами як елементів благоустрою населених пунктів.

Тотожна правова позиція за подібних правовідносин викладена в постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справа № 813/472/18.

Закон України від 03 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» (далі - Закон № 270/96-ВР) визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Відповідно до статті 1 цього Закону № 270/96-ВР зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Статтею 3 Закону № 270/96-ВР передбачено, що законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.

Згідно із абзацом першим частини першої статті 16 Закону № 270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 16 Закону № 270/96-ВР визначені вимоги, яким має відповідати зовнішня реклама.

Водночас частинами 3, 4 статті 16 Закону № 270/96-ВР перелічені місця, де заборонено розташовувати засоби зовнішньої реклами, перелік яких відповідно до частини 5 цієї статті є вичерпним.

Відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах в першу чергу врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29 грудня 2003 року, якою затверджені Типові правила розміщення зовнішньої реклами.

За приписами пункту 1 Типових правил останні регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Пунктом 2 Типових правил визначено, що дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Отже, частина перша статті 16 Закону № 270/96-ВР та пункт 2 Типових правил передбачають розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах лише на підставі дозволів, які в свою чергу видаються на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, яке дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

В контексті предмету спору у пункті 2 Типових правил наголошено, що невід`ємною складовою дозволу є місце розташування зовнішньої реклами.

Згідно із пунктом 3 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Закон України від 6 вересня 2005 року № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі також Закон № 2806-IV) визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Згідно з абзацами 2, 4 частини 1 статті 4-1 Закону № 2806-IV порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання, видача або відмова у видачі яких законами України віднесена до повноважень органів місцевого самоврядування, встановлюється їх рішенням, а у випадках, передбачених законом, - на підставі типових порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України. Строк видачі документів дозвільного характеру становить десять робочих днів, якщо інше не встановлено законом. Документи дозвільного характеру видаються безоплатно, на необмежений строк, якщо інше не встановлено законом.

Отже, отримання дозволу або анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами є дозвільною процедурою у розумінні статті 1 Закону № 2806-IV, а відтак, на дану процедуру поширюються норми зазначеного закону, які мають вищу юридичну силу відносно Типових правил, відповідно норми останніх не мають суперечити Закону № 2806-IV.

Тотожна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 160/6846/21.

Позивачка вважає, що спірне рішення обмежує право на продовження дії її дозволу.

За змістом спірного рішення № 264 метою його прийняття відповідачем було покращення естетичного вигляду вулиці магістрального значення, впорядкування об`єктів зовнішньої реклами, розміщених по пр. Миру.

Відповідно до статті 3 Закону № 2807-ІV система благоустрою населених пунктів включає, зокрема, управління у сфері благоустрою населених пунктів; визначення суб`єктів та об`єктів у сфері благоустрою населених пунктів; організацію благоустрою населених пунктів; стандартизацію і нормування у сфері благоустрою населених пунктів.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 Закону № 2807-IV комплексним благоустроєм вважається проведення на визначеній території населеного пункту (мікрорайон, квартал, парк, бульвар, вулиця, провулок, узвіз тощо) комплексу робіт з улаштування (відновлення) покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями для безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, встановлення малих архітектурних форм, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення інженерно-технічного і санітарного стану території, покращання її естетичного вигляду.

Проектування, будівництво та реконструкція об`єктів комплексного благоустрою здійснюються на основі генерального плану населеного пункту, комплексних транспортних схем та схем організації дорожнього руху, детальних планів територій, планів червоних ліній з урахуванням природно-кліматичних умов і містобудівних особливостей населеного пункту, експлуатаційних, протипожежних, екологічних та санітарних норм і правил, умов безпеки руху транспорту та пішоходів, етапності будівництва, реконструкції і капітального ремонту.

Частиною першою статті 35 Закону № 2807-IV передбачено, що технічна документація з питань благоустрою територій населених пунктів (проекти, схеми, карти, атласи тощо) розробляється з метою здійснення комплексу заходів з благоустрою територій, окремих об`єктів благоустрою, їх частин і може бути включена до правил благоустрою території відповідного населеного пункту.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 08 вересня 2005 року № 2862-ІV «Про автомобільні дороги» вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться (стаття 17 Закону 2807-ІV).

Відповідно до пункту 1, пункту 3 частини першої статті 21 Закону № 2862-ІV органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за, зокрема, стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів; розміщення технічних засобів організації дорожнього руху, об`єктів дорожнього сервісу та рекламоносіїв.

Відповідно до частини першої, другої статті 38 Закону № 2862-ІV розміщення реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про рекламу» та цього Закону.

Забороняється розміщення рекламоносіїв, що перешкоджають оцінці дорожньо-транспортної ситуації або мають схожість (за зовнішніми ознаками, зображенням чи звуковим ефектом) з технічними засобами організації дорожнього руху і спеціальними сигналами, а також рекламоносіїв, що створюють ефект присутності на дорозі пішоходів або транспортних засобів.

Згідно з пунктом 4 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, на територіях, будинках і спорудах зовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та з додержанням правил благоустрою територій населених пунктів.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності у відповідача повноважень затверджувати комплексну схему розміщення рекламних засобів, які відносяться до засобів організації благоустрою в населених пунктах.

Обґрунтовуючи позов, ФОП ОСОБА_1 посилалась на відсутність у виконавчого комітету Миколаївської міської ради приймати рішення про затвердження комплексної схеми розміщення рекламних засобів, однак враховуючи вищевикладені норми, судова колегія вважає такі доводи скаржника помилковими.

Щодо доводів позивачки про позбавлення її права «законного очікування» на реалізацію свого майнового права згідно дозволу № 1899/2 від 01 листопада 2013 року та надання спірних рішенням права неправомірно демонтувати належні їй рекламні засоби, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стаття 1 Протоколу № 1 гарантує право власності. У справі Marckx v. Belgium, № 6833/74, §§ 63-64, Суд вперше зазначив, що: «... Визнаючи, що кожен має право на мирне користування своєю власністю стаття 1, по суті, гарантує право власності. Це чітке враження було залишене словами «власність» і «використання власності» (французькою мовою: «biens», «propriйtй», «usage des biens»)....

Проте другий пункт статті 1 уповноважує Договірну Державу «вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів». Таким чином, цей пункт призначає Договірні Держави самим визначати «необхідності» такого закону ...Стосовно «загальних інтересів», то ця норма в деяких випадках може спонукати законодавчий орган до здійснення «контролю за користуванням майном» (...)

Європейський суд з прав людини також сформулював висновок про те, що за певних обставин «законне очікування» отримання активу також може користуватися захистом статті 1 Протоколу № 1 (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, § 31; a contrario Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic (ухв.) [ВП], § 73).

Для того, щоб «очікування» було «законним», воно повинне бути більш конкретним, ніж звичайна надія і бути заснованим на нормі права або правовому акті (Kopecky v. Slovakia [ВП], §§ 49-50; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], § 173; Saghinadze and Others v. Georgia, § 103; Ceni v. Italy, § 39; Belane Nagy v. Hungary [ВП], § 75).

У справі, що розглядається, право позивачки на безумовне продовження дії дозволів на розміщення рекламних засобів не може вважатися «законним очікуванням», оскільки національний закон чітко встановлює право органу місцевого самоврядування визначати (у тому числі змінювати) правила розміщення зовнішньої реклами, та приймати рішення про відмову у продовженні дії дозволу за наявності визначених законодавством підстав, у тому числі, якщо розміщення таких рекламних засобів не відповідає новим правилам та схемам розміщення рекламних засобів у відповідному населеному пункті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду по справі № 826/4757/18 від 18 липня 2019 року та по справі № 1840/2539/18 від 31 липня 2019 року.

За змістом частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій враховано, що сторонами не надано доказів отримання позивачем рішень відповідного суб`єкта владних повноважень що демонтажу або переміщення рекламних засобів.

Колегія суддів з покликанням на зміст статті 341 КАС України зауважує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 400/1098/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Шарапа