Рішення

від 08.04.2024 по справі 201/250/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/250/21

Провадження № 2/201/131/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

08 квітня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Точка-М» (третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради) про усунення Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання знести самочинно побудоване нерухоме майно, припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно із закриттям розділу,

ВСТАНОВИВ:

12.01.2021 Дніпровська міська рада в особі голови ОСОБА_5 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради) про визнання недійсними договору купівлі продажу, припинення права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку (а.с. 1-8 т. 1).

Ухвалою судді від 13.01.2021 прийнято позовну залишено без руху і позивачеві наданий строк на усунення її недоліків (а.с. 16 т. 1).

Ухвалою судді від 01.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у цивільній, призначено проведення підготовчого засідання (а.с. 26 т. 1).

Ухвалою судді від 07.12.2021 за заявою позивача забезпечено позов шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо будівлі підприємства торгівлі, яка складається з літ. А-1, площею 27,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1192066812101 (а.с. 82 84 т. 1).

Ухвалою суду від 09.08.2022 за клопотанням відповідача ОСОБА_2 витребувано у Дніпровської міської ради та у Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради копії клопотання, заяви власників будівлі підприємства торгівлі, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , про надання у користування земельної ділянки під вказаним об`єктом; рішення прийняті за результатами розгляду клопотань, заяв власників будівлі підприємства торгівлі, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , про надання у користування земельної ділянки під вказаним об`єктом; інформацію про наявність будь-якого права на земельну ділянку під будівлею підприємства торгівлі, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 145 146 т. 1).

Ухвалою суду від 23.12.2022 за клопотанням відповідача ОСОБА_2 докази витребувано повторно (а.с. 226 227 т. 1).

Підготовче засідання у справи закрите 31.05.2023 та справа призначена до розгляду у судовому засіданні (а.с. 78-79 т.2).

Ухвалою суду від 10.11.2023 відмовлено к задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення судової будівельно-технічної експертизи (а.с. 129 131 т. 2).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що земельна ділянка, на якій розташовано самочинно збудоване нерухоме майно по АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, в силу ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16.02.2017 по цивільній справі № 202/1032/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності без введення в експлуатацію, визнано право власності без введення в експлуатацію на будівлю підприємства торгівлі загальною площею 27,0 кв. м (літера А-1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з торгової зали площею 27,0 кв.м за ОСОБА_2 .

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08.06.2017 заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017 скасовано та ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.10.2017 позовна заява ОСОБА_2 залишена без розгляду.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, первинну реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна здійснено за ОСОБА_2 03.03.2017 державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Перцевою І. М., номер запису про право власності: 19369751, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1192066812101 на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017 по справі №202/1032/17.

ОСОБА_2 продав по 1/2 частини вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 21.03.2017, серія та номер: 808, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О.

Враховуючи, що заочне рішення Індустріального районного суду . Дніпропетровська від 16.02.2017 по цивільній справі № 202/1032/17, на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на нерухоме майно скасоване ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.02.2017, після чого, ухвалою цього ж суду від 08.06.2017 позовна заява ОСОБА_2 залишена без розгляду, то відсутні правові підстави вважати, що він набув право власності на вказане нерухоме майно, а наступне відчуження на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є незаконними, а правочин недійсним в силу вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України.

22.06.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С.І. здійснено державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ТОВ «Точка-М» на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.06.2021, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «Точка-М». Натепер право власності на вказаний об`єкт самочинного будівництва зареєстровано за ТОВ «Точка-М».

Правовстановлюючі документи на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у відповідачів відсутні.

Право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Спірна будівля підприємства торгівлі розташована на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети та за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, що свідчить про відсутність підстав для визнання права власності на самочинно збудовано майно.

Зазначена земельна ділянка ніколи не передавалась відповідачам під будівництво, право власності чи користування за ними не оформлювалось. ОСОБА_2 самовільно зайняв земельну ділянку, чим порушив права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власника земель, що належать до комунальної власності на самостійне володіння, користування, розпорядження нею.

На підставі викладеного, міська рада остаточно просила:

усунути Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 і ТОВ «Точка-М» знести самочинно побудоване нерухоме майно, яке складається з будівлі підприємства торгівлі, літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

припинити право власності на вказаний об`єкт та скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно із закриттям розділу за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ТОВ «Точка-М».

Відповідачі - ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 правом на надання заяви по суті відзиву, а також пояснень не скористалися.

Відповідач ТОВ «Точка-М» позовні вимоги не визнало. 10.03.2023 представник ТОВ «Точка-М» - адвокат Чередник І.ОЛ. надала відзив на позовну заяву (а.с. 20 26 т. 2), у кому представник товариства зазначив, що ТОВ «Точка-М» є кінцевим власником спірного нерухомого майна на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна № 4 від 22.06.2021 до статутного капіталу ТОВ «Точка-М».

18.08.2021 ТОВ «Точка-М» як власник зверталася до Дніпровської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщена будівля підприємства торгівлі літ. А-1 для ведення комерційної діяльності приватного підприємця. Клопотання з додатками отримано Дніпровською міською радою 18.08.2021, однак не розглянуте. 30.10.2021 ТОВ «Точка-М» отримано лист Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 05.10.2021 № 7/9-1364, яким повідомлено, що задовольнити вимоги зазначені у клопотанні не можливо. Тому ТОВ «Точка-М» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Дніпровської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії Справа № 160/12879/22 перебуває в провадженні Третього апеляційного адміністративного суду та призначена до розгляду. Позивачем оскаржується ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 про повернення позовної заяви товариству. ТОВ «Точка-М» намагається у судовому порядку зобов`язати міську раду у встановленому чинним законодавством порядку розглянути повторно клопотання товариства про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, отримати від міської ради дозвіл на розробку проекту землеустрою та відвести земельну ділянку для ведення комерційної діяльності.

Крім того, вважав, що ТОВ «Точка-М» не є належним відповідачем за вимогою про знесення самочинно побудованого нерухомого майна, а таким є ОСОБА_2 .

Позивач не надав документів, які ідентифікують як земельну ділянку, так і нерухоме майно, про знесення якого просить позивач, зокрема: фототаблиці, акти обстеження земельної ділянки, акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, докази виявлення порушення земельного законодавства, графічні матеріали, висновки землевпорядної чи будівельно-технічної експертизи тощо.

Позивач не довів, що усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою можливе лише єдиним шляхом - знесення нерухомого майна ТОВ «Точка-М» та, що саме такий захід буде співмірним з інтересами обох сторін, оскільки такий захід, як знесення споруд, що розташована на земельній ділянці, належній позивачу є крайньою мірою. Позивачем не доведений факт самочинності будівництва, порушення його прав власника земельної ділянки. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засідання позовні вимоги підтримала повністю і просила їх задовольнити, з підстав викладених у позові.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в підготовче та судове засідання не з`явилися, про дату, місце та час розгляду справи судом кожного разу повідомлялися неодноразово, клопотань заяв не надали, правом на надання відзиву, пояснень на позов не скористалися (а.с. 33, 35, 44, 97-98, 127, 128, 154, 160, 165, 166, т. 1, а.с. 43, 69, 88, 89, 106, 106а т. 2).

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокатПогорілий А.М.та представникТОВ «Точка-М»-адвокат ЧередникІ.О. у судове засідання не з`явилися, дату, місце та час розгляду справи буди повідомлені належним чином (а.с. 144, 145 т. 2 ).

Від представника ТОВ «Точка-М» - адвокат Чередник І.О. надійшло чергове клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 147- 148 т. 2) у зв`язку із перебуванням на прийомі у стоматолога, у задоволенні якого судом відмовлено, з огляду на те, що така причина не є поважною. При цьому, розгляд справи за клопотаннями представників відповідачів відкладався неодноразово (а.с. 163, 177-178 т. 1, а.с. 9-10, 82-83, 52-53, 107, 111, 120-121, 132-134, 138-139 т. 2).

Представник третьої особи Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи судом кожного разу повідомляв належним чином, також учасник зареєстрований у підсистемі «Електронну суд» (а.с. 150, 153 т. 1, а.с. 43, 69, 70, 91, 106, 146 т. 2).

Суд, з`ясувавши позиції учасників справи, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази, встановив такі обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16.02.2017 по цивільній справі № 202/1032/17 під головуванням судді Мороза В.П. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про зобов`язання вчинити певні дії, задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_6 . Зобов`язано ОСОБА_6 повернути ОСОБА_2 , серед іншого, правовстановлюючі документи та оригінал технічного паспорту на будівлю підприємства торгівлі загальною площею 27,0 м (літера А-1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: торгової зали площею 27,0 м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ряд торгівельних павільйонів, у т.ч. на будівлю підприємства торгівлі загальною площею 27,0 м (літера А-1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з торгової зали площею 27,0 м. (а.с. 10-11 т. 1).

Як видно зі змісту цього заочного рішення, судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено усну домовленість, згідно якої ОСОБА_6 взяв на себе зобов`язання щодо оформлення документів на приватизацію. Проте до теперішнього часу відповідач зобов`язання не виконав. Оригінал технічного паспорту, правовстановлюючі документи на нерухоме майно ОСОБА_6 не повернув позивачу. На телефоні дзвінки не відповідає, ухиляється від зустрічей з ОСОБА_2 та оспорює право власності позивача на нерухоме майно. Однак, у встановлений термін відповідач свої зобов`язання за усною домовленістю не виконав. Згідно до ст. 316 ЦК України, права власності - є право особи на річ (майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб). Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08.06.2017 за заявою відповідача ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017 скасоване та призначене цивільну до розгляду (а.с. 12 т. 1).

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17.10.2017 за у зв`язку із неявкою позивача позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду (а.с. 12 (зворот) т. 1).

Водночас, 03.03.2017, у період чинності рішення суду, за ОСОБА_2 державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Перцевою І.М. на підставі вказаного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017 по справі №202/1032/17, було зареєстроване право власності на будівлю підприємства торгівлі загальною площею 27,0 м (літера А-1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що видно із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 15 т. 1).

У подальшому, 21.03.2017 між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О., за яким ОСОБА_2 продав по 1/2 частини будівлю підприємства торгівлі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а.с. 13 - 15 т. 1).

Після того, 22.03.2021 між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ТОВ «Точка-М» складений акт приймання-передачі нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С.І., яким ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передали до статутного фонду ТОВ «Точка-М» вказану будівлю підприємства торгівлі, вартість якого оцінена на підставі рішення № 1 єдиного учасника ТОВ «Точка-М» (а.с. 106 107 т. 1).

22.06.2021 цим же приватним нотаріусом зареєстроване за ТОВ «Точка-М» право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна на підставі вказаного акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.06.2021 (а.с. 100 - 101, т. 1).

Отже, кінцевим власником спірне нерухоме майно є ТОВ «Точка-М».

За відкритими даними із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевими бенефіціарними власниками та засновниками ТОВ «Точка-М» (код ЄДРПОУ 41986693) є ОСОБА_3 і ОСОБА_9 .

Встановлено, що 18.08.2021 ТОВ «Точка-М» зверталося до Дніпровської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0044 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на якій розміщена будівля підприємства торгівлі літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м, для ведення комерційної діяльності приватного підприємця (а.с. 35 т. 2).

Листом Депртамента по роботі з активами Дніпровської міської ради від 05.10.2021 за № 7/9-1364 за результатами розгляду цього клопотання повідомлено, що відповідно до листа Головного АПУ від 27.09.2021 № 4/16-2629 за матеріалами генерального плану розвитку міста запитувана земельна ділянка розташована в межах просп. Праці. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги» розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин в межах червоних ліній вулиці не допускається. За даними інформаційної бази містобудівного кадастру: в межах запитуваної ділянки відсутні будь-які об`єкти; відсутні відомості щодо наявності дозвільної та проектної документації на зазначений об`єкт, наявності розпорядчих документів про присвоєння об`єкту офіційної адреси, прийняття об`єкта в експлуатацію. Право власності на об`єкт було визнано за попередніми власниками на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017. Згідно з ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється. Відповідно до топографічного матеріалу М 1:500 земельна ділянка розташована в охоронних зонах дощової каналізації Д=600 мм, газопроводу середнього тиску Д=108 мм, високовольтних електрокабелів. Об`єкт розташований безпосередньо на газопроводі середнього тиску Д=108 мм, високовольтних електрокабелях, що є порушенням правового режиму використання земельної ділянки в охоронних зонах інженерних мереж, визначеного чинним законодавством України, будівельними нормами, державними стандартами та правилами. Розміщення об`єкта не відповідає вимогам містобудівної документації, чинного законодавства України, будівельним нормам, державним стандартам та правилам. Враховуючи, вищезазначене, підготувати проект рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 не вбачається можливим (а.с. 37 т. 2).

ТОВ «ТОЧКА-М» зверталося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Дніпровської міської ради (далі відповідач), в якому просило:

визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0044 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на якій розміщена будівля підприємства торгівлі літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м, для ведення комерційної діяльності приватного підприємця;

зобов`язати Дніпровську міську раду у встановленому чинним законодавством порядку розглянути повторно клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0044 га, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщена будівля підприємства торгівлі літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м, для ведення комерційної діяльності приватного підприємця та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду цього клопотання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 у справі № 160/12879/22 позовну заяву позивача було повернуто на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України у зв`язку із пропуском строків звернення до суду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.04.2023 ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 залишено без змін.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 09.08.2022 листом Депртамента по роботі з активами Дніпровської міської ради від 17.10.2022 за № 12/3-204 повідомлено, що у підсистемі «Фіскальний кадастр» муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська (МЗІС), у якій здійснюється реєстрація лише орендованих земельних ділянок за їх кадастровим номером, реєстраційним номером облікової картки платника податків або кодом ЄДРПОУ юридичних осіб-орендарів, номером договору, датою його початку та завершення, з урахуванням довідкових відомостей про адресу земельної ділянки, прізвища фізичних осіб або найменування юридичних осіб-орендарів, станом на 13.10.2022 за результатами пошуку земельної ділянки за адресою: « АДРЕСА_1 » у Системі не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами (а.с. 172 т.1).

Отже, правовстановлюючі документи на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у кожного з відповідачів відсутні.

Судом перевірено, що за даними Публічної кадастрової карти України https://kadastr.live, відсутні інформація про земельну ділянку, яка надана у користування будь-якому власнику за адресою: АДРЕСА_1 .

У даному спорі позивач Дніпровська міська рада зірнулася до суду із позовом, спрямованим на захист права комунальної власності на землю.

Реєстрація права власності за ТОВ «Точка-М» на спірний самочинний об`єкт нерухомості перешкоджає міській раді реалізовувати всі правомочності власника щодо земельної ділянки, на якій цей об`єкт знаходиться.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) виснувала про способи захисту порушеного права на об`єкт самочинного будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1 та 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майноможе бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництвона земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власностіна нерухоме майноза особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництвона його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесеннюособою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до ч. 4 чт. 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п`ятої статті 376 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанови від04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або спорудиправо власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку(постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку ч. 3 або ч. 5 ст. 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень ч. 3 або ч. 5 ст 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто реєстрації права власності за ОСОБА_2 у березні 2017 року) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певноюособою бездотримання визначеногостаттею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Позивач міська рада просить суд, серед інших вимог, припинити право власності на самочинно збудовану будівлю торгівлі за всіма відповідачами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Відповідно доч.6ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як встановлено із матеріалів справи, 03.03.2017 у період чинності заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16.02.2017 та на підставі цього рішення за ОСОБА_2 державним реєстратором зареєстроване право власності на самочинну будівлю підприємства торгівлі (а.с. 15 т. 1).

Однак, ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08.06.2017 це заочне рішення скасоване, а у подальшому ухвалою цього ж суду позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Тобто рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16.02.2017 не є рішенням суду про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Таким чином, судовим рішенням не встановлено, що ОСОБА_2 є власником спірного об`єкта нерухомості.

Отже, вимога про припинення права власності ОСОБА_2 не відповідає належному способу захисту, оскільки право власності цього суб`єкта на спірний об`єкт нерухомості не виникло (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності). Право власності на спірний об`єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 ЦК України порядку.

Якщо особа прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутись до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частини четвертої або п`ятої статті 376 ЦК України.

Судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості).

Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 19.06.2019р.у справі№ 643/17966/14-ц(провадження№ 14-203цс19) сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Оскільки ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08.06.2017 заочне рішення, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості скасоване, і позов ОСОБА_2 залишено без розгляду, то це судове рішення не породжує жодних правових наслідків для ОСОБА_2 з моменту його ухвалення.

Отже, ОСОБА_2 вважається таким, що ніколи не набував права власності на спірну будівлю.

За змістом спірних правовідносин, спір щодо знесення самочинного будівництва виник у Дніпровської міської ради саме із ОСОБА_2 , за яким первісно протиправно зареєстроване право власності на об`єкт самочинного будівництва, а тому заявлені вимоги про знесення самочинного будівництва підлягають задоволенню саме до ОСОБА_2 .

У тій же постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Встановлено, що 21.03.2017 ОСОБА_8 уклав з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, за яким відчужив по 1/2 частини спірної будівлі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 228 ЦК України зумовлює правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу будівлі після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

Договір купівлі-продажу, укладений 21.03.2017 між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є нікчемним, оскільки він укладений ОСОБА_8 без наявності в нього прав на вчинення такого правочину, адже його предметом є новостворене нерухоме майно, яке не набуло статусу будівлі (нерухомого майна), а отже, не могло бути об`єктом права власності.

Відтак, цей правочин порушує публічний порядок, оскільки укладений із порушенням встановленого законом порядку набуття власності на нерухоме майно, спрямований на протиправне заволодіння ним.

Так само і правочин - акт приймання-передачі нерухомого майна від 22.06.2021, яким ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передали до статутного фонду ТОВ «Точка-М» самочинно збудовану будівлю підприємства торгівлі, є нікчемним, оскільки його предметом фактично не є об`єкт нерухомого майна, а самочинно збудоване майно, яке протиправно було зареєстроване за первинним власником.

При цьому, акт прийому-передачі є правочином, оскільки оспорюваний акт приймання-передачі в розумінні статті 202 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» є двостороннім правочином, який підтверджує волевиявлення сторін та породжує відповідні правові наслідки (постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 924/588/20).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа,право намайно якоїоспорюється тащодо якоїздійснено аналогічнийзапис уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно (див.,зокрема,постанови ВеликоїПалати ВерховногоСуду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (пункт 52), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72)).

Отже, з урахуванням того, що відповідними рішеннями державних реєстраторів за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Точка-М» протиправно зареєстроване на підставі нікчемних правочинів право власності на самочинно збудовану будівлю підприємства торгівлі, і суд дійшов висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, то ці рішення підлягають скасуванню із закриттям розділу Державного реєстру прав та закриттям реєстраційних справ щодо реєстрації права за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ТОВ «Точка-М» на підставі цього судового рішення.

Саме у такий спосіб підлягають задоволенню позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ТОВ «Точка-М».

Стосовно доводів відповідача ТОВ «Точка-М» про те, що усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою шляхом знесення є крайньою мірою, то суд зважає на таке.

За змістом ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

При цьому, знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Водночас, у даній справі судом встановлено, що первинно за ОСОБА_2 право власності зареєстроване на підставі судового акта, який скасований.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові від 01.03.2023 у справі № 442/3663/20 Верховний Суд виснував, що для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватно-правових конструкцій (зокрема, конструкції оспорюваного правочину) з метою створення передумов для позбавлення права власності добросовісного набувача, у випадку коли існує судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову про витребування майна в добросовісного набувача.

Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

У даному спірному випадку ОСОБА_2 було використане так зване «колізійне» судове рішень. 09.03.2017 за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на спірне самочинне нерухоме майно на підставі рішення суду, а після того, у червні 2017 року рішення суду було скасоване, ОСОБА_2 , який викликався до суду для розгляду його ж позову, будучи повідомленим 14.07.2017 і 17.10.2017 про дати судових засідань не прибув (як слідує з рішення суду).

Відповідачем ОСОБА_2 на надано жодних доказів того, що ним вживалися заходи до реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна до ухвалення рішення, хоча, як слідує із заочного рішення судді Мороза В.П., у ОСОБА_2 існував спір з ОСОБА_6 , який нібито зобов`язувався оформити документи на приватизацію, не повернув позивачеві оригінал технічного паспорта, правовстановлюючого документа.

Правочин, укладений у подальшому ОСОБА_2 із ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є нікчемним, як і акт приймання передачі про внесення ОСОБА_3 будівлі до статутного капіталу ТОВ «Точка-М», засновником і кінцевим бенефіціаром якого вона являється.

Означене свідчить вочевидь про уникнення ОСОБА_3 так і ТОВ «Точка-М» він оформлення права користування земельною ділянкою у законний спосіб, при тому, що акт приймання передачі майна до статутного капіталу підписаний 22.06.2021, а до міської ради ТОВ «Точка М» звернулося 18.08.2021 після того як майно було передано до статутного фонду товариства та вже після порушення провадження у даній справі. Сама ОСОБА_3 до міської ради із такими клопотаннями не зверталася. З 2016 року, допоки міська рада у січні 2021 року не звернулася до суду із позовом про знесення самочинного будівництва, жоден із власників не вживав заходів щодо отримання земельної ділянки у користування.

Суд не приймає доводи відповідача ТОВ «Точка-М» про те, що міською радою не доведений факт самочинного будівництва. Представник міської ради у позові вказував, що жодним із відповідачем декларація про початок будівництва не подавалася і у розпорядженні міської ради відсутні дозвільні документи.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідач ТОВ «Точка-М», як і інші відповідачі, на надали суду навіть власних міркувань про те, на підставі чого у них виникало право на користування земельною ділянкою. Відповідачі не були позбавлені права заявляти клопотання про витребування таких доказів. Натомість за клопотанням представника ОСОБА_2 та на виконання ухвали суду міською радою були надані докази про те, що із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зверталося лише ТОВ «Точка-М» (вже кінцевий власник). При цьому представник відповідача ОСОБА_2 просив витребувати інформацію і докази про усіх власників будівлі, які зверталися до міської ради з питання відведення земельної ділянки, без конкретизації документів. З наведеного слідує, що відповідач ОСОБА_2 не має у своєму розпорядженні жодних правовстановлюючих документів ані на спірну будівлю ані на земельну ділянку під нею та не обізнаний навіть про те, які документи мають бути.

З урахуваннямвикладеного,суд доходитьвисновку,що позовнівимоги Дніпровськоїміської радипідлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести завласний рахуноксамочинно побудованийоб`єктбудівництва таскасування рішеньдержавних реєстраторівпро державнуреєстрацію правза ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Точка-М» із закриттям розділів Державного реєстру прав та закриттям реєстраційних справ.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України суд виходить із такого.

При поданні позову позивачем був сплачений судовий збір за три вимоги немайнового характеру в сумі 6810,00 грн (а.с. 24 т.1).

При поданні заяви про забезпечення позову позивачем був сплачений судовий збір в сумі 1135,00 грн (а.с. 80 т.1).

При збільшенні позовних вимог позивачем був сплачений судовий збір ще за дві вимоги немайнового характеру в сумі 4540,00 грн (а.с. 99 т.1).

З урахуванням того, що позов задоволено частково, а саме, задоволені дві немайнові вимоги до ОСОБА_2 і по одній немайновій вимозі до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Точка-М», то з відповідачів на користь Дніпровської міської ради підлягають стягнення витрати по сплаті судового збору в сумі пропорційно задоволенню вимог немайнового характеру, а саме з ОСОБА_2 4540,00 грн., з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Точка-М» по 2270,00 грн. із кожного, та за заяву про забезпечення позову по 283,75 грн. із кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 155, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Точка-М» (третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради) про усунення Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання знести самочинно побудоване нерухоме майно, припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно із закриттям розділу задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 )знести завласний рахуноксамочинно побудованийоб`єктбудівництва, яке складається з будівлі підприємства торгівлі, літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1192066812101.

Скасувати рішеннядержавного реєстратораОрлівщинської сільськоїради Новомосковськогорайону Дніпропетровськоїобласті ПерцевоїІ.М.від 09.03.2017,індексний номер34195852,номер записупро правовласності:19369751,про державнуреєстрацію правза ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017 по справі №202/1032/17, права власності на будівлю підприємства торгівлі, літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1192066812101, із закриттям розділу Державного реєстру прав та закриттям реєстраційної справи.

Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевої І.О. від 24.03.2017, індексний номер 34431699, номер запису про право власності: 19613631, про державну реєстрацію прав за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2017 серія та номер 808, права спільної часткової власності на частину будівлі підприємства торгівлі, літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1192066812101, із закриттям розділу Державного реєстру прав та закриттям реєстраційної справи.

Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевої І.О. від 24.03.2017, індексний номер 34431699, номер запису про право власності: 19613534, про державну реєстрацію прав за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2017 серія та номер 808, права спільної часткової власності на частину будівлі підприємства торгівлі, літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1192066812101, із закриттям розділу Державного реєстру прав та закриттям реєстраційної справи.

Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницького С.І. від 25.06.2021, індексний номер 58959403, номер запису про право власності: 42692150, про державну реєстрацію прав за Товариством з обмеженою відповідальністю «Точка-М» (код ЄДРПОУ 41986693) на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер 4, виданого 22.06.2021, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ТОВ «Точка-М», права власності на будівлю підприємства торгівлі, літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1192066812101, із закриттям розділу Державного реєстру прав та закриттям реєстраційної справи.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 4823,75 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 2553,75 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 2553,75 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Точка-М» на користь Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 2553,75 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлений 09 квітня 2024 року.

Суддя Наумова О.С.