Постанова

від 03.04.2024 по справі 344/66/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/66/23

Провадження № 22-ц/4808/204/24

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Кузів А.В.,

з участю ОСОБА_1 , представників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_3 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання незаконними та скасування державних актів, рішення, свідоцтва, визнання недійсним договорів, поділ майна, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 листопада 2023 року під головуванням судді Антоняка Т.М. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В січні 2023 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання незаконними та скасування державних актів, рішення, свідоцтва, визнання недійсним договорів, поділ майна.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з 01 вересня 1978 року вона з ОСОБА_1 , перебувають у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі ними за спільні кошти було придбано земельну ділянку та на ній збудовано житловий будинок по АДРЕСА_1 ; придбано нежитлове приміщення загальноною площею 54 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . приміщення 5; а також доволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Вказані об`єкти нерухомого майна будувалися та придбавалися для сімейного проживання, а також для проживання їхніх дітей та внуків.

У періоди окремого проживання, вважали себе подружжям, не дивлячись на певні розбіжності, завжди всі важливі питання сім`ї та інтересів дітей вирішували спільно, не планували розривати шлюб.

Однак у грудні 2019 року їй стало відомо про те, що право власності на земельні ділянки та будинок по АДРЕСА_1 , який вони разом з чоловіком збудували під час сімейного життя та в якому проживають, а також нежитлове приміщення загальною площею 54 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , та домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 - зареєстровані на праві власності за зовсім чужою для їх сім`ї громадянкою ОСОБА_2 , яка, працюючи разом із ОСОБА_1 , протягом певного періоду часу перебувала з ним у особистих стосунках.

За твердженнями позивачки вказане майно оформлялося ОСОБА_1 на ОСОБА_2 виключно з метою виведення такого майна з режиму спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2 ніколи реальним покупцем даного майна не була, вона не мала власних коштів на його придбання, в будинку та домоволодінні не проживала, витрат на їх утримання не несла.

Позивачка вказувала на те, що державними актами на землю, рішенням виконавчого комітету Чукалівської сільської ради, свідоцтвом на право власності на нерухоме майно, договорами купівлі-продажу домоволодіння/нежитлового приміщення порушено право власності позивача на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, так як придбавалося та створювалося нею разом з її законним чоловіком ОСОБА_8 протягом тривалого періоду часу.

Зокрема, земельна ділянка площею 0,0511 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та земельна ділянка площею 0,0516 га в с. Чукалівка, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; розташоване на них домоволодіння по АДРЕСА_1 ; домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення загальною площею 54 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 5 - є об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 , оскільки всі ці об`єкти нерухомості було придбано та в с. Чукалівка - збудовано за кошти їх сім`ї та призначалися для проживання їхньої сім`ї, а також проживання дітей.

Просила:

-визнати недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0516 га, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 24.05.2007, реєстровий номер 1747;

-визнати недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0511 га, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 08.06.2007, реєстровий номер 1954;

-визнати незаконними та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку №897165 від 31.07.2007 та державний акт на право власності на земельну ділянку №897166 від 31.07.2007 року, видані Чукалівською сільською радою на ім`я ОСОБА_2 ;

-визнати земельну ділянку площею 0,0511 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,0516 га в с. Чукалівка, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0511 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та 1/2 земельної ділянки площею 0,0516 га в с. Чукалівка, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;

-визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Чукалівської сільської ради від 26 серпня 2008 року «Розгляд заяв громадян і організацій» про визнання права власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

-визнати незаконним та скасувати свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2008 року, видане ОСОБА_2 . Чукалівською сільською радою на домоволодіння по АДРЕСА_1 ;

-визнати домоволодіння по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 домоволодіння по АДРЕСА_1 ;

-визнати недійсним Договір купівлі-продажу домоволодіння від 10 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В.;

-визнати домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 , від 10 лютого 2010 року, реєстровий №432, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений при ватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В.;

-визнати земельну ділянку площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 земельної ділянки площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 ;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.10.2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ;

-визнати нежитлове приміщення загальною площею 54 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 5 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 нежитлового приміщення загальною площею 54 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 листопада 2023 року задоволено частково позов ОСОБА_3 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з площею 0,0516 га, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 24.05.2007 року, реєстровий номер 1747.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з площею 0,0511га, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 08.06.2007 року, реєстровий номер 1954.

Визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку №897165 від 31.07.2007 року та державний акт на право власності на земельну ділянку №897166 від 31.07.2007 року, видані Чукалівською сільською радою на ім`я ОСОБА_2 .

Визнано земельну ділянку площею 0,0511 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,0516 га в с. Чукалівка, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0511 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та 1/2 земельної ділянки площею 0,0516 га в с. Чукалівка, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Визнано незаконним та скасовано Рішення виконавчого комітету Чукалівської сільської ради від 26 серпня 2008 року «Розгляд заяв громадян і організацій» про визнання права власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Визнано незаконним та скасовано Свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2008 року, видане ОСОБА_2 Чукалівською сільською радою на домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнано домоволодіння по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу домоволодіння від 10 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В.

Визнано домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 в порядку спільного майна подружжя право власності на 1/2 домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки з площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 від 10 лютого 2010 року, реєстровий №432, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В.

Визнано земельну ділянку з площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 земельної ділянки з площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_3 вказувала на те, що нерухоме майно ОСОБА_2 збудовано та придбано за кошти позивачки та ОСОБА_1 як подружжя. Проте державна реєстрація права власності на них безпідставно проведена за ОСОБА_2 , яка незаконно володіє спірним майном.

Суду позивачем було надано докази придбання ОСОБА_1 різноманітних будівельних матеріалів та обладнання без зазначення адреси доставлення таких матеріалів.

Позивачем не доведено про те, що саме вона та її чоловік є власниками будівельних матеріалів, які були використані для будівництва об`єктів нерухомості та не доведено розмір таких витрат.

Надані оригінали накладних, товарних чеків на придбання будівельних матеріалів та обладнання не містять інформації, що дозволяло б зробити висновок про їхнє використання саме у будівництві об`єктів нерухомості на земельній ділянці ОСОБА_2 .

Участь інших, крім забудовника, осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок.

Угоди про створення спільної власності між забудовником ОСОБА_2 та позивачем чи чоловіком позивача укладено не було, тому підстави до задоволення вимог останньої про визнання за нею права власності на спірні будинки в справі відсутні.

Допитані судом першої інстанції свідки та їхні покази не доводять факту використання ОСОБА_1 саме власних коштів для розрахунку з працівниками за придбані матеріали.

Пояснення свідків не є належними і допустимими доказами витрачання чоловіком позивачки саме його власних коштів на будівництво.

Доводи позивачки про купівлю її чоловіком за кошти подружжя на ім`я ОСОБА_2 об`єктів нерухомості, здійснення за власні кошти будівництва та ремонтних робіт є безпідставними та надуманими. Будь-яких доказів наявності домовленості сторін про передачу позивачці чи її чоловіку майнових прав на новостворене нерухоме майно суду не надано.

Позивачкою не доведено факту порушення її прав.

Апелянт вказує на необхідність застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_3 , який не застосовано судом першої інстанції під час розгляду справи та ухвалення судового рішення.

Позивачем не доведено належними доказами фінансову можливість придбання спірного майна подружжям ОСОБА_8 .

Оскаржувані договори купівлі-продажу підписані особисто як покупцем, вони відповідають нормам цивільного законодавства, а тому у задоволені позову необхідно відмовити у зв`язку із безпідставністю та недоведеністю.

Відсутність порушеного права позивачки з огляду на факт припинення шлюбних відносин з 1999 року.

Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 у іншій справі зазначено, що у зв`язку з розпадом сім`ї в 1999 році ОСОБА_1 виїхав з села Космач Косівського району Івано-Франківської області, а спірне майно придбав за особисті кошти для своїх потреб.

Під час судового розгляду справи у іншій справі ОСОБА_1 надавав пояснення, що причиною оформлення спірних об`єктів на ОСОБА_2 були погані відносини з дружиною і він не хотів, щоб майно було спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, шлюбні відносини між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 фактично припинились у 1999 році, з огляду на що майно придбане за кошти ОСОБА_1 у період після 1999 року не може бути визнано спільним майном подружжя.

Проте судом першої інстанції не встановлено та не досліджено обставини справи щодо того коли ОСОБА_10 та ОСОБА_1 припинили спільно проживати, коли припинили вести спільне господарство, час з якого вони не вели спільного сімейного бюджету та спільно припинили вирішувати побутові проблеми.

Суд першої інстанції не з`ясував фактичні обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, не перевірив усіх доводів сторін, не надав належної правової оцінки поданим доказам.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову та застосувати до позовних вимог строки позовної давності.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з мотивів наведеній у ній.

ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Представник Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 та його представника, які не визнали доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1, 2, 3-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 01 вересня 1978 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (повторне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис за №37).

Від шлюбу сторони мають вже повнолітніх дітей ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 24.05.2007 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2625888301:01:01:0198 площею 0,0516 га, реєстровий номер 1747 (т.1 а.с. 119).

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 08.06.2007 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2625888301:01:01:0278 площею 0,0511га, реєстровий номер 1954 (т.1 а.с. 127 зв.-128),

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку №897165 від 31.07.2007 року, виданого Чукалівською сільською радою, на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки №1954 (ВЕР №103500) від 08.06.2007 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0511 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (т.1 а.с. 114).

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку №897166 від 31.07.2007 року, виданого Чукалівською сільською радою, на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки №1747 (ВЕР №103416) від 24.05.2007 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0516 га в с. Чукалівка, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с. 115).

Рішенням виконкому Чукалівської сільської ради від 31 липня 2007 року надано дозвіл ОСОБА_2 на початок будівництва індивідуального житлового будинку на приватизованій ділянці площею 0,0516 га в АДРЕСА_1 .

Виконавчий комітет Чукалівської сільської ради 31 липня 2007 року розглянувши заяви ОСОБА_2 прийняв рішення, якими надано їй дозвіл на електрифікацію та газифікацію житлового будинку в АДРЕСА_1 .

У 2007 році відділом архітектури і містобудування Тисменицької ради виготовлено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, забудовником якого є ОСОБА_2 , адреса будівництва - АДРЕСА_1 .

На підставі замовлення ОСОБА_2 №02/1087 від 18 вересня 2007 року госпрозрахунковим проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро при відділі містобудування і архітектури Тисменицької РДА виготовлено архітектурно-планувальне завдання на проектування житлового будинку в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 16 листопада 2007 року видано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва цього індивідуального житлового будинку.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Чукалівської сільської ради від 26 серпня 2008 року розглянувши заяву ОСОБА_2 виконком сільської ради вирішив визнати право власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Зобов`язано Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації виготовити свідоцтво про право власності.

На підставі цього рішення 01 жовтня 2008 року Чукалівська сільська рада видала ОСОБА_2 свідоцтво на право власності на вказане спірне домоволодіння (т.1 а.с. 216).

Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 18 вересня 2008 року складено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 . Рік побудови житлового будинку, загальною площею 412,4 кв.м зазначено 2008 року (т.1 а.с. 208).

Згідно витягу про реєстрацію права власності 01 жовтня 2008 року було прийнято рішення про реєстрацію права власності домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності від 01 жовтня 2008 року (т. 1 а.с. 217).

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 10 лютого 2010 року укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, відповідно до якого остання прийняла у власність домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 продаж домоволодіння здійснено за 620 549,00 грн.(т.1 а.с. 291).

Згідно витягу про реєстрацію права власності 01 березня 2010 року було прийнято рішення про реєстрацію права власності домоволодіння по АДРЕСА_3 , за ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу домоволодіння від 10 лютого 2010 року (т. 1 а.с. 294).

Між громадянином ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) 10 лютого 2010 року було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2610193001:15:004:0220 площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 , реєстровий №432, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В.(т.1 а.с. 98).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,0516 га та площею 0,0511 га, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також похідні від цих договорів документи - Державні акти на право власності на земельну ділянку №897165 та №897166 від 31.07.2007, видані Чукалівською сільською радою на ім`я ОСОБА_2 ; рішення виконавчого комітету Чукалівської сільської ради від 26 серпня 2008 року «Розгляд заяв громадян і організацій» про визнання права власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та видане на підставі цього рішення Свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2008 року, яке видане ОСОБА_2 . Чукалівською сільською радою на домоволодіння по АДРЕСА_1 , - є незаконними, оскільки вказані документи суперечать закону, порушують право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а тому такі документи підлягають визнанню недійсними та скасуванню.

Суд першої інстанції також зазначив, що в матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження доводів позивачки, що земельна ділянка та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 придбавалися за кошти ОСОБА_1 в інтересах його з позивачкою сім`ї.

Тобто, джерелом коштів, за які придбавалися ці об`єкти нерухомого майна є кошти сім`ї Чуднових. ОСОБА_1 , фактично придбаваючи дане домоволодіння та земельну ділянку за сімейні кошти, витрачаючи саме їх, за твердженням позивачки, уклав з продавцем ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, покупцем у якому зазначив ОСОБА_2 , а не себе, чим позбавив ОСОБА_3 спільної сумісної власності, оскільки у разі витрачання одним із подружжям спільних коштів, придбане за них майно також є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_3 згоди на оформлення даного об`єкту нерухомості на ОСОБА_2 не давала.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані об`єкти відносяться до спільної сумісної власності подружжя, а тому їх реєстрація за результатами укладення оскаржуваних договорів за відповідачем ОСОБА_2 порушує право спільної сумісної власності позивачки ОСОБА_3 .

Договір купівлі-продажу домоволодіння, укладений 10.02.2010 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та договір купівлі-продажу земельної ділянки, цього ж дня між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В., підлягають визнанню недійсними.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що обґрунтованими є позовні вимоги про визнання спірних земельної ділянки та домоволодіння об`єктами спільної сумісної власності подружжя та про поділ майна та визнання за ОСОБА_3 права власності на: 1/2 домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 2610193001:15:004:0220 площею 0,0805 га по цій вулиці.

Однак, колегія суддів з такими висновками місцевого суду не погоджується, з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно ч. 1-3, 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно ч. 2 та 3 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Частиною другою статті 12 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції, яка була чинною до 12 березня 2011 року) передбачено, що відповідно до генеральних планів населених пунктів сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, вирішують, зокрема питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції на час будівництва будинку) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

За змістом статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції, чинній на момент будівництва будинку) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво. Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю між сторонами договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Звертаючись з позовом, позивачка зазначала, що за час перебування у шлюбі нею з чоловіком за спільні кошти було придбано спірні дві земельні ділянки в с. Чукалівка Івано-Франківської області та на них збудовано житловий будинок по АДРЕСА_1 , а також домоволодіння та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Вказані об`єкти нерухомого майна будувалися та придбавалися під час сімейного проживання з відповідачем ОСОБА_1 для проживання сторін, а також для проживання їх дітей та внуків. Кошти на придбання спірних земельних ділянок за вказаними договорами належали ОСОБА_1 та охоплювалися поняттям «спільний бюджет подружжя». Була відсутня одназ істотних умов договору купівлі-продажу, відповідно до якої покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму, оскільки за правочином ОСОБА_2 не мала наміру набути земельну ділянку у власність, а якщо і мала намір, то такі дії є виключно шахрайством, оскільки вона не передавала за нього власні кошти.Дійсної волі ОСОБА_2 на придбання домоволодіння АДРЕСА_3 не було і не могло бути, оскільки дане майно придбавалося сім`єю Чуднових для проживання у ньому сім`ї їхньої доньки. Вказувала, що оскаржувані договори купівлі-продажу земельних ділянок, порушують вимоги статті 368 ЦК України, статті 60 СК Україну, порушують її права як співвласника у праві спільної сумісної власності на кошти, як оплачувалися як ціна договору, а тому вважає, що належним проявом принципу добросовісності та справедливості у цивільному праві буде визнання цих правочинів недійсними.

Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України).

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Вирішуючи спір суд першої інстанції вказав, що предметом доказування за позовом ОСОБА_3 є, зокрема, суб`єктна належність та джерело походження коштів, за які придбавалися та створювалися спірні об`єкти.

На підтвердження таких обставин позивачкою надано наступні докази.

Договір №9-02/08 на розробку проектно-технічної продукції від 19 лютого 2008 року, укладений між підприємством «Науково-творча майстерня «Архітрав» Прикарпатського центру Української академії архітектури та ОСОБА_1 , згідно з п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе розробку робочого проекту індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 (замовник ОСОБА_1 )

За виконану проектно-технічну продукцію згідно цього договору замовник оплачує виконавцю 8 300 грн. без ПДВ (п. 2.1 Договору).

Відповідно до акту здачі-приймання проектно-технічної продукції по договору №09/02-08 від 19 лютого 2008 року ОСОБА_1 21 травня 2008 року прийняв роботу.

Згідно видаткових накладних, виданих підприємцем ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на ім`я ОСОБА_1 та актів приймання передачі будівельних матеріалів у період з червня 2011 року по грудень 2011 року та у січні, червні 2012 року ОСОБА_1 придбавав будівельні матеріали на проведення будівельних робіт в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

За змістом прибуткових касових ордерів №7 від 05 квітня 2010 року та №14 від 21 квітня 2010 року ОСОБА_1 здійснено оплату в сумі 110 000 грн. за будівництво басейну та в сумі 36 524,00 грн. за будівництво сауни за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з листа «ПП ТЕРМОСЕРВІС», актів виконаних робіт по технічному обслуговуванню від 02 вересня 2012 року, від 02 вересня 2013 року у будинку в АДРЕСА_1 встановлено газовий котел BAXI POWER HT 1.850, споживачем вказано ОСОБА_1 .

Відповідно до технічних умов №397 від 13 листопада 2012 року про приєднання житлового будинку, який проектується (підлягає реконструкції) до централізованих систем водопостачання і каналізації м. Івано-Франківську, його замовником є ОСОБА_16 , адреса об`єкта: АДРЕСА_1 .

Між КП «Івано-Франківськводотехпром» та ОСОБА_16 17 жовтня 2013 року укладено Договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, адреса: АДРЕСА_1 .

Згідно з актом обстеження технічного стану самовільно збудованої мережі господарсько-побутової каналізації до ж/б АДРЕСА_1 , замовником якого є ОСОБА_16 , проведено огляд виконаних робіт по влаштуванню господарсько-побутової каналізації по АДРЕСА_1 .

Відповідно до гарантійного паспорту від 16 травня 2014 року за адресою по АДРЕСА_1 , встановлено котел, і замовником зазначено ОСОБА_16 .

З копій квитанцій, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що платник ОСОБА_16 здійснювала щомісячну оплату комунальних послуг та оплату за послуги охоронного агенства «ССБ» згідно договору №063-ОП від 10.08.2015 року за адресою: АДРЕСА_1 у період з 2011 року до 2019 року.

Досліджуючи ці надані стороною позивачки письмові докази, суд першої інстанції не звернув увагу, що такі не містять даних щодо придбання трьох спірних земельних ділянок, домоволодіння в с. Микитинці, а також будівництва будинку в АДРЕСА_1 за кошти ОСОБА_1 , тобто не містять інформацію щодо предмета доказування.

При цьому, такі письмові докази подано за період після того як будинок був побудований та набутий ОСОБА_2 у власність у 2008 році на підставі свідоцтва про право власності від 01 жовтня 2008 року.

Надані ОСОБА_3 докази, зокрема договір на розробку робочого проекту будинку, укладений ОСОБА_1 , здійснення останнім оплати за будівництво сауни, басейну, технічні умови про приєднання житлового будинку до централізованих систем водопостачання і каналізації, договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, не є достатнім доказом, який підтверджує факт будівництва спірного будинку подружжям Чуднових.

Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що навіть за участі ОСОБА_1 у благоустрої будинку, такі дії не свідчать про участь у будівництві подружжя, яку доводить позивачка. Така участь не породжує право власності і не може розцінюватися як будівництво будинку за кошти подружжя.

Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_16 не має будь-якого відношення (родинного, тощо) до відповідачки ОСОБА_2 , а тому оформлення саме на неї документів на створення та утримання майна, юридичним власником якого є ОСОБА_2 є суперечливим, не можна вважати доводом, яким стверджується така обставина.

Крім того, надані письмові докази містять суперечливу інформацію щодо адреси будинку по АДРЕСА_1 , а саме різні номери будинку - 1 та 1а.

Тому безпідставним є висновок суду першої інстанції, що перелічені обставини підтверджують доводи позивачки про те, що вказаний житловий будинок створювався спільними зусиллями та коштами сім`ї ОСОБА_8 .

Допитані судом першої інстанції свідки вказували, зокрема, про передачу ОСОБА_1 коштів за виконані роботи по будівництву та перебудови з добудовою, поставлені будівельні матеріали, благоустрій будинків, а також, що домоволодіння в с. Микитинці придбавалося за спільні кошти подружжя ОСОБА_8 . Свідок ОСОБА_17 стверджував, що ОСОБА_1 здійснював за власні кошти будівництво в с. Чукалівка та спірне майно придбавалося за спільні кошти подружжя ОСОБА_8 .

Однак, такі покази свідків не вказують на дійсне джерело походження коштів саме від ОСОБА_1 на придбання та будівництво спірних об`єктів нерухомого майна, їх розмір, як і на те, що ці кошти були саме спільною сумісною власністю Чуднових.

Визнання свідком ОСОБА_4 в суді обставин, на які посилається позивачка ОСОБА_3 , як на підставу своїх вимог, свідчить лише про порушення ним принципів добросовісності і послідовності, як проявів загального принципу недопустимості зловживання правом. Таке визнання стороною, яка вчинила оспорюваний правочин, суперечать її позиції при вчиненні правочину. Визнання цього правочину недійсним зумовлює двосторонню реституцію, тобто продавець ОСОБА_4 отримує перевагу від своєї непослідовної поведінки, що є недопустимим.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Статтею 876 ЦК України визначено, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Згідно 1, 2 ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття.

Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Поясненнями сторони та показаннями свідків не може доводитися факт будівництва спірних житлових будинків за кошти сім`ї Чуднових.

Подібний висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 311/2527/16-ц провадження № 61-28883св18, де суд вказав на те, що доводи касаційної скарги про те, що спірний житловий будинок було побудовано його батьками, що було підтверджено показаннями свідків, не заслуговують на увагу.

Згідно правового висновку Верховного Суд, викладеного у постанові від 18.07.2018 року у справі № 143/280/17, поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики.

Щодо придбання земельних ділянок в с. Чукалівка, то продавці ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не вказували на придбання земельних ділянок ОСОБА_1 і таке не підтверджується матеріалами справи.

Не надано позивачкою будь-яких доказів щодо укладення договору про спільну діяльність при придбанні спірних земельних ділянок та домоволодіння ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , яка у цих договорах є покупцем. Саме такий договір міг вказувати на їхні спільні дії або ведення їхніх спільних справ.

Таким чином, позивачкою не доведено виникнення в неї права спільної сумісної власності із дій особи, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій особи, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, у зв`язку з укладенням правочинів або безпосередньо з актів цивільного законодавства, наявності інших юридичних фактів, передбачених законом і потрібних для виникнення такого права.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Позивачкою не доведено, що зміст оскаржуваних правочинів суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання позивачки в доповненні позовних вимог щодо відсутності дійсної волі ОСОБА_2 на придбання спірного майна не підтверджується будь-якими доказами, і остання, як сторона цих правочинів, категорично це заперечує.

За таких обставин необґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що в матеріалах справи міститься достатня кількість належних та допустимих доказів, які в своїй сукупності свідчать про те, що земельні ділянки площами 0,0511 га та 0,0516 га в АДРЕСА_1 , земельна ділянка та домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а також індивідуальний житловий будинок в АДРЕСА_1 придбавалися та будувалися сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в інтересах їхньої сім`ї.

Висновок суд першої інстанції, що джерелом коштів, за які придбавалися ці об`єкти нерухомого майна, є кошти сім`ї Чуднових не обґрунтований належними, допустимими, достовірними доказами у їх достатній сукупності і взаємному зв`язку.

Частинами 3, 4 статті 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що спірне майно набуте подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , то відсутні підстави для визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 спірного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 вказувала на порушення її права власності на належне їй майно в АДРЕСА_1 , у зв`язку з прийняттям рішення виконавчого комітету Чукалівської сільської ради від 26 серпня 2008 року «Розгляд заяв громадян і організацій». Однак, позивачкою не доведено і не наведено доказів, які стверджують про порушення цим рішенням її права чи інтересу. Також позивачкою не доведено, що видане на підставі цього рішення Свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2008 року, видане ОСОБА_2 . Чукалівською сільською радою на домоволодіння по АДРЕСА_1 , суперечить закону, порушує право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і така вимога є похідною.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги ОСОБА_3 фактично також спрямовані на набуття відповідачем ОСОБА_1 прав на нерухоме майно, зокрема шляхом визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на спірні об`єкти нерухомого майна.

Проте ОСОБА_1 , якого позивач вважає дійсним покупцем нерухомого майна, не є позивачем у цій справі, не пред`являв жодних позовних вимог та з відповідним позовом у цій справі не звертався, а у позивачки відсутня процесуальна дієздатність щодо пред`явлення позовних вимог у його інтересах.

Апелянтка просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, однак не наводить доводів, щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог.

Cуд першої інстанції обґрунтовано вказав про суперечливість доводів позову та заперечень на нього в цій частині, а тому правильно вважав, що стверджувати про доведеність зазначених обставин на час розгляду спору є сумнівним.

У апеляційній скарзі апелянтка також просить застосувати до позовних вимог позовну давність, однак не наводить жодних доводів щодо цього.

Крім того, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків,викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, а в решті слід залишити без змін.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з площею 0,0516 га, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 24.05.2007 року, реєстровий номер 1747.

-визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з площею 0,0511га, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 08.06.2007 року, реєстровий номер 1954;

-визнання незаконними та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку №897165 від 31.07.2007 року та державного акта на право власності на земельну ділянку №897166 від 31.07.2007 року, виданих Чукалівською сільською радою на ім`я ОСОБА_2 ;

-визнання земельної ділянки площею 0,0511 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та земельної ділянки площею 0,0516 га в с.Чукалівка, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0511 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та 1/2 земельної ділянки площею 0,0516 га в с. Чукалівка, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;

-визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Чукалівської сільської ради від 26 серпня 2008 року про визнання права власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

-визнання незаконним та скасування Свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2008 року, виданого ОСОБА_2 . Чукалівською сільською радою на домоволодіння по АДРЕСА_1 ;

-визнання домоволодіння по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 домоволодіння по АДРЕСА_1 ;

-визнання недійсним Договору купівлі-продажу домоволодіння від 10 лютого 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В.;

-визнання домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнання за ОСОБА_3 в порядку спільного майна подружжя права власності на 1/2 домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

-визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки з площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 від 10 лютого 2010 року, реєстровий №432, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В.;

-визнання земельної ділянки площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 земельної ділянки з площею 0,0805 га по АДРЕСА_3 .

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин