Рішення

від 26.03.2024 по справі 296/3094/22

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/3094/22

2/296/607/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2024 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Драча Ю.І.,

за участю секретаря судового засідання Алексеєнко В.В.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Лубякова Галина Михайлівна, ТОВ «Фінансова компанія «Арбо фінанс», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про визнання недійсним правочину

в с т а н о в и в:

Позивач, звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив: визнати недійсним з дня його укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 10.11.2008 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_6 (дарувальники) та ОСОБА_8 (обдарована), посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубяковою Тетяною Валентинівною р.№ 4578 від 10.11.2008 року.

Позов обгрунтовано тим, що 10.11.2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали з ОСОБА_8 договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубяковою Тетяною Валентинівною р.№ 4578 від 10.11.2008 року.

Позивач вважає вказаний договір є недійсним на підставі ч.5 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 ЦК України, оскільки 12 лютого 2008 року уклав з ВАТ «Сведбанк» (в подальшому - ПАТ «Омега банк», в даний час ліквідовано) кредитний договір № 0501/0208/88-015 на суму 150 000 доларів США з строком погашення до 09 лютого 2018 року. Вищевказаний договір було укладено з порукою ОСОБА_6 , договір поруки № 0501/0208/88-015-р від 12.02.2008 року. В подальшому, право вимоги за вищевказаним кредитним договором придбало ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» за договором факторингу у ПАТ «Сведбанк». В подальшому, право вимоги за вищевказаним кредитним договором придбало ТОВ «Фінансова компанія «Арбо фінанси» у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» за договором факторингу від 06.08.2020 року. В подальшому, право вимоги за вищевказаним кредитним договором придбав ОСОБА_5 , позивач, у ТОВ «Фінансова компанія «Арбо фінанси» за договором факторингу від 06.08.2020 року.

Також зазначено, що оскільки відповідач не мав змоги здійснити оплату заборгованості за кредитним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернулось з позовом до суду до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про стягнення коштів за вищевказаним кредитним договором. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2016 року позов було задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» заборгованість у сумі 137 267,7 доларів США, що складає в еквіваленті З 218 927,56 грн, та 67 854,38 грн пені. Договір поруки № 0501/0208/88-015-р від 12.02.2008 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6 визнано припиненим. Вказане рішення суду набуло законної сили 02 листопада 2016 року, та залишено без змін постановою Верховного Суду від 18.12.2019 р. Однак, вищевказане рішення не було виконано, а виконавчий лист повернуто стягувану, за п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 19.10.2016 р. через відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Позивач зазначає, що відповідачі, відчужуючи належну їм на праві власності квартири АДРЕСА_1 , були обізнані про свою неможливість повернути кредитні кошти за № 0501/0208/88-015 від 12.02.2008 року, укладеним між відповідачем та ПАТ «Сведбанк», а тому передбачали для себе негативні наслідки у випадку задоволення судом позовних вимог та виконання судових рішень шляхом звернення стягнення на вказану квартиру, тому виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 07.07.2022 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 33).

29.08.2022 представником відповідача по справі ОСОБА_8 подано відзив на позовну заяву (том 1, а.с. 51-59). Представником відповідача зазначено, що відповідач не визнає позовні вимоги повністю та вважає їх такими, що не підлягають до задоволення, оскільки при підписанні договору дарування всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано вимоги щодо змісту та форми укладення договору, договір не суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства , а також інтересам держави та суспільства.

Крім цього представником відповідача зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а наведені позивачем мотиви поважності причин пропуску строку вважає безпідставними, тому просить суд не брати їх до уваги та відмовити у задоволенні позову.

30.08.2022 відповідачем за первісним позовом ОСОБА_8 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Арбо фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Лубякова Галина Михайлівна про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги.

Ухвалою суду від 03.07.2023 відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Арбо фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Лубякова Галина Михайлівна про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги.

01.09.2023 представником позивача у справі ОСОБА_1 подано відповідь на відзив в якому зазначено, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом, оскільки позивач не знав та не міг знати про існування оскаржуваного договору, враховуючи, що виконавчий лист було повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно на яке можна звернути стягнення. Зазначив, що про існування договору дізнався лише з листа відповідача ОСОБА_6 від 02.05.2022.

Протокольною ухвалою суду від 27.07.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених в позові.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову, вказали на його безпідставність та необґрунтованість.

Треті особи: приватний нотаріус Лубякова Галина Михайлівна, ТОВ «Фінансова компанія «Арбо фінанс», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» в судове засідання не з`явились.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме договору дарування квартири від 09.11.2008 року посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубяковою Г.М., зареєстрованого в реєстрі за № 4578 ОСОБА_7 та ОСОБА_6 подарували ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 .

З листа Житомирського відділення ВАТ «Сведбанк» від 21.11.2008 р. № 1355 вбачається, що станом на 31.10.2008 ОСОБА_7 мав заборгованість за кредитним договором за № 0501/0208/88-015 від 12.02.2008 р., укладеним між ОСОБА_7 та ПАТ «Сведбанк» та не мав можливості виконати зобов`язання за вказаним договором зі сплати кредиту. Залишок кредитної заборгованості станом на 21.11.2008 складав 140000,00 дол. США.

ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернулось з позовом до суду до ОСОБА_7 , ОСОБА_7 про стягнення коштів за кредитним договором за № 0501/0208/88-015 від 12.02.2008 р. та рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2016 р. позов було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» заборгованість у сумі 137 267,7 доларів США, що складає в еквіваленті 3 218 927,56 грн, та 67 854,38 грн пені. Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 02.11.2016 та Постановою Верховного суду від 18.12.2019.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 13.09.2022 змінено стягувача у справі № 2-251/22 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор плюс» на ОСОБА_5 у справі за позовом про стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором № 0501/0208/88-015 від 12.02.2008.

ОСОБА_5 звернувся до Житомирського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) із заявою про виконання рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2016 р. та постановою державного виконавця від 20.12.2022 відкрито виконавче провадження № 70540640.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 302646568 від 14.06.2022 р., квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності згідно договору дарування від 10.11.2008 № 4578 ОСОБА_8 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження № НОМЕР_1 від 08.01.1982 ОСОБА_8 є матір`ю відповідача по справі ОСОБА_7 .

Відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 04.08.2001 року.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільного кодексу України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до змісту вказаної статті фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину. Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу №369/11268/16-ц, не вбачала підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.

Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №185/11584/19, 30 вересня 2021 року у справі №381/2296/18, від 15 грудня 2021 року у справі №187/795/19.

Так, судом встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_7 на час укладення оспорюваного договору дарування не мав можливості виконати свої зобов`язання зі сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 12 лютого 2008 р. з ВАТ «Сведбанк» (в подальшому - ПАТ «Омега банк») № 0501/0208/88-015 на суму 150 000 доларів США з строком погашення до 09 лютого 2018 р у зв`язку з чим звернувся листом з метою отримання реструктуризації.

А відтак, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , відчужуючи 10.11.2008 року належну їм на праві власності квартиру матері відповідача ОСОБА_8 на підставі договору дарування, були обізнані про невиконання ОСОБА_7 зобов"язань за кредитним договором № 0501/0208/88-015.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами та останні не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.

Дії ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо укладення договору дарування з матір`ю відповідача - ОСОБА_8 були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов`язань шляхом стягнення грошових коштів.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Припинення права власності на спірне майно за договорами дарування не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, уникаючи сплату боргу та відчужуючи належне їй майно на підставі договорів дарування, укладених зі своїм сином діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами стосовно кредитора, оскільки припинення права власності ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на належне їм майно порушує майнові інтереси кредитора ОСОБА_5 і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №654/1528/17, від 06 березня 2019 року у справі №317/3272/16-ц.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На переконання суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що сторони діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора - позивача, оскільки відчуження належного ОСОБА_7 та ОСОБА_6 майна відбулося після виникнення заборгованості у ОСОБА_7 , а тому саме по собі настання на дату укладення спірного договору дарування обов`язку відповідача ОСОБА_7 щодо повернення позики ще не свідчить про реальну загрозу щодо звернення стягнення на квартиру за майбутнім рішенням суду, оскільки такого рішення на дату укладення договору не було.

Доводи відповідача про те, що на час укладення договору дарування не існувало заборгованість, оскільки судове рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 на користь банку суд вважає безпідставними, оскільки боргові зобов`язання ОСОБА_7 виникли з 12.02.2008 року після укладення кредитного договору.

Отже, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на приховування нерухомого майна, з метою уникнення звернення стягнення на це майно. Дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних прав на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок належного позичальнику нерухомого майна, а тому договір дарування спірного нерухомого майна, укладений між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 слід визнати недійсним.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст.216 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналіз частини першої статті 216 ЦК України свідчить про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, що в свою чергу полягає у поверненні кожної із сторін правочину другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування - реституція.

Щодо клопотання ОСОБА_5 про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом, суд вважає його обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню, оскільки про наявність оскаржуваного договору позивач не знав та дізнався про нього лише з листа відповідача ОСОБА_6 від 02 травня 2022 року, та отримання через адвоката Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 302646568 від 14.06.2022.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачів на користь держави по 357,87 грн. з кожного судового збору, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Що стосується стягнення витрат на професійну правову допомогу, слід зазначити наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При цьому, за визначенням п. 6 ст. 1 Закону № 5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ст. 1 Закону № 5076).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Відповідно до ст. 182 ЦПК України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.06.2021 року №159/5837/19.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи представником позивача надано: ордер про надання правової допомоги серії АМ № 1020993, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію протоколу погодження гонорару від 28.05.2022.

В протоколі погодження гонорару від 28.05.2022 р., укладеного між адвокатом Бородін Д.В. та позивачем ОСОБА_5 , зазначено, що вартість гонорару Адвоката за надання правничої допомоги Клієнту в справі за позовом Клієнта про визнання недійсними договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 10.11.2008, є фіксованим та складає 200 000 (двісті тисяч грн.) 00 коп., які підлягають сплаті Клієнтом Адвокату на протязі 10 днів з дня набуття судового рішення по справі законної сили.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги конкретні обставини справи, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 100000,00 грн. є не співмірними зі складністю справи та часом, витраченим на надання правничої допомоги, тому суд вважає за можливе стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 10000,00 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст.ст. 4, 5, 10, 11, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 327, 328, 355 ЦК України

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_5 пропущений з поважних підстав строк подання позову про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 10.11.2008 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_6 (дарувальники) та ОСОБА_8 (обдарована), посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубяковою Тетяною Валентинівною р.№ 4578 від 10.11.2008 року.

Визнати недійсним з дня його укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 10.11.2008 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_6 (дарувальники) та ОСОБА_8 (обдарована), посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубяковою Тетяною Валентинівною р.№ 4578 від 10.11.2008 року.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати зі сплати судового збору в сумі 357,87 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати зі сплати судового збору в сумі 357,87 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Ю. І. Драч