Постанова

від 09.04.2024 по справі 2-2328/11

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 2-2328/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Лойфер А.О.,

відповідача-1: не з`явились,

відповідача-2: Шпунт М.Б.,

третьої особи: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрпромтехсервіс"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024

та рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2023

у справі № 2-2328/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрпромтехсервіс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерного товариства "Кредобанк"

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2010 року Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» звернулось до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» та ОСОБА_1 , як до солідарних боржників, про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором №125 від 28.05.2008, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» (кредитодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» (позичальником), станом на 31.03.2010 в розмірі 349 459, 76 доларів США, що еквівалентно 2 769 468 грн. 60 коп. (по курсу НБУ станом на 31.03.2010: 1 долар США - 7,925 грн.), та 3 300 грн., з яких: 75 000 доларів США - строкова заборгованість по кредиту; 225 000 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту; 16 925 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 01.07.2010 по 30.03.2010; 27 783,40 доларів США - прострочені проценти по кредиту за період з червня 2009 року по лютий 2010 року; 2 718,90 доларів США - нараховані проценти за період з 01.03.2010 по 30.03.2010; 2 032,46 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.06.2009 по 30.03.2010; 3 300 грн. - комісія за управління кредитом за період з травня 2009 року по березень 2010 року, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28.05.2008, укладеним з ОСОБА_1 (іпотекодавцем), - навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами Б-2, загальною площею 2483,1 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер 13440341, які належали на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.10.2007, продавши це нерухоме майно з прилюдних торгів.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 19.03.2015 (занесеною в журнал судового засідання) замінено правонаступником позивача на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", у зв`язку з відступленням ПАТ "Кредобанк" права вимоги за вказаним вище кредитним договором ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" на підставі договору факторингу від 29.11.2011 шляхом купівлі права грошової вимоги та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013.

Заявою від 19.06.2015 правонаступник позивача ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" збільшив позовні вимоги і остаточно просив солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 125 від 28.05.2008, яка станом на 12.06.2015 року становила 365 562, 96 доларів США, що еквівалентно 3 373 279,61 грн., з яких: 300 000 доларів США - заборгованість по кредиту; 30 783,90 доларів США - прострочені проценти по кредиту; 27 450 доларів США - пеня по простроченій основній сумі кредиту, згідно з п.5.1 кредитного договору; 2 816,73 доларів США - пеня по прострочених процентах, згідно з п.7.1 кредитного договору; 4 512,33 доларів США - упущена вигода, згідно з п.7.5 кредитного договору; 3 300 грн. - комісія за управління кредитом.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13.07.2015 (занесеною в журнал судового засідання) прийнято вказану вище заяву про збільшення позовних вимог.

03.05.2017 ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" подало клопотання про заміну первісного відповідача ОСОБА_1 на належного відповідача - ТОВ "Юрпромтехсервіс", у зв`язку з відчуженням предмета іпотеки.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова замінено первісного відповідача ОСОБА_1 на належного відповідача - ТОВ "Юрпромтехсервіс".

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22.07.2019 позов задоволено. Вирішено стягнути солідарно з ТОВ "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт", ТОВ "Юрпромтехсервіс" на користь ТОВ Фінансова компанія "Приватні інвестиції" заборгованість за кредитним договором №125 від 28.05.2008 в загальному розмірі 365 562, 96 доларів США та 3300 грн., шляхом звернення стягнення на майно ТОВ "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт" та ТОВ "Юрпромтехсервіс", а саме, на предмет іпотеки: навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами "Б-2", загальною площею 2483,1 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 13440341, продавши майно з прилюдних торгів.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18.05.2021 рішення Галицького районного суду м. Львова від 22.07.2019 скасовано, провадження у справі за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ТОВ "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт", ТОВ "Юрпромтехсервіс" про стягнення заборгованості за кредитним договором - закрито. Роз`яснено позивачу ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" право на звернення до суду з таким позовом в порядку господарського судочинства, а також роз`яснено про наявність права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутись до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.07.2021 справу №2-2328/11 за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ТОВ "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт", ТОВ "Юрпромтехсервіс" про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено до Господарського суду Львівської області за встановленою юрисдикцією.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2023 (суддя Долінська О.З.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 (колегія суддів у складі: Плотніцький Б.Д. - головуючий, Зварич О.В., Кравчук Н.М.), позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором №125 від 28.05.2008 в загальному розмірі 365 562 доларів США 96 центів, та 3300,00 грн. комісії за управління кредитом, шляхом звернення стягнення на майно, а саме - на предмет іпотеки: навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами Б-2, загальною площею 2483,1 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу нерухомого майна на прилюдних торгах.

Судами встановлено, що 28.05.2008 між ВАТ «Кредобанк» в особі Першої Львівської Філії Банку та ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» укладено кредитний договір №125, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати товариству грошові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США на умовах, обумовлених цим кредитним договором, а товариство зобов`язалось повернути кредит у термін до 27.05.2010 і сплатити за користування кредитними коштами відсоткову ставку Libor (03) + 11% річних.

Виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором забезпечено іпотекою нерухомого майна (навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами "Б-2", загальною площею 2483,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" (іпотекодержателем) та ОСОБА_1 (іпотекодавцем), посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Білицею О.З. та зареєстрованого в реєстрі за №965.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.03.2016 у справі №461/10151/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Будівельна компанія «Львіввікнопласт», ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», треті особи - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Білиця Оксана Зенонівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрушко Ростислав Степанович, Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, про припинення іпотеки, визнання договорів недійсними, позовні вимоги задоволено частково. Визнано припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Білицею О.З. та зареєстрованого в реєстрі за № 965. Визнано припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 30.07.2008, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Білицею О.З. та зареєстрованого в реєстрі за № 1702. Визнано недійсним з моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладений 25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушком Р.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1080. Визнано недійсним з моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладений 25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушком Р.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1081.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 рішення Галицького районного суду м. Львова від 18.03.2016 в частині: визнання припиненою з 14.12.2011 іпотеки, яка виникла на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Білицею О.З. та зареєстрованого в реєстрі за № 965; визнання припиненою з 14.12.2011 іпотеки, яка виникла на підставі договору іпотеки від 30.07.2008, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Білицею О.З. та зареєстрованого в реєстрі за № 1702; визнання недійсним з моменту укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладеним 25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушком Р.С. та зареєстрованим в реєстрі за № 1080; визнання недійсним з моменту укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладеного 25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушком Р.С. та зареєстрованим в реєстрі за № 1081 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих вимог. В решті рішення залишено без змін.

У рішенні Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 у справі № 461/10151/13 (провадження № 22-ц/783/3470/16) судом встановлено, що 28.05.2008 та 30.07.2008 між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та ТОВ «Будівельна компанія «Львіввікнопласт» укладено кредитні договори № 125 та № 158. На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Будівельна компанія «Львіввікнопласт» перед ВАТ «Кредобанк», за кредитними договорами, між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 28.05.2008 та 30.07.2008 укладено договори іпотеки, предметом яких є навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами Б-2 загальною площею 2483,1 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Також встановлено, що 29.11.2011 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, згідно з яким ПАТ «Кредобанк» продав та відступив ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» (новому кредитору), а останній прийняв права вимоги по вищезазначених кредитних договорах. При цьому, як вбачається з повідомлень № 1198 та 1199 від 14.12.2011 вих. № 23-14090/11, ПАТ «Кредобанк» повідомив позивача про відступлення права вимоги за грошовими зобов`язаннями на підставі кредитних договорів, а також зазначив, що зобов`язання за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки повинні виконуватися на користь нового кредитора. 25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» укладено договори про відступлення прав за іпотечними договорами, згідно з якими ПАТ «Кредобанк» відступив ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» права іпотекодержателя за договорами іпотеки.

Вказаними судовими рішеннями встановлені обставини, які підтверджують факт укладення між ВАТ «Кредобанк» та ТОВ «Будівельна компанія «Львіввікнопласт» кредитного договору №125 від 28.05.2008, отримання кредитних коштів по договору та забезпечення кредитного зобов`язання шляхом укладення договору іпотеки від 28.05.2008.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу-1 кредит в сумі 300 000,00 доларів США, що окрім наведених судових рішень, підтверджується також меморіальним ордером №1850454 від 29.05.2008. Призначенням платежу в сумі 300 000,00 доларів США вказано надання кредиту відповідачу-1 відповідно до кредитного договору № 125 від 28.05.2008.

Відповідно до п. 2.6 кредитного договору для обліку кредитних коштів банк відкриває позичковий рахунок.

Оцінюючи наведений меморіальний ордер та кредитний договір № 125 від 28.05.2008 суди вважали встановленим, що банк відкрив відповідачу-1 позичковий рахунок, який відображений у відповідному меморіальному ордері, де також зазначена сума платежу 300000,00 доларів США та її гривневий еквівалент, який у даному випадку є підтвердженням надання відповідачу-1 кредиту та отримання ним грошових коштів в сумі 300 000,00 доларів США.

Крім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.10.2022 судом витребувано у Відділу поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Львівській області оригінал кредитного договору № 125 від 28.05.2008, який було вилучено в ПАТ «Кредобанк», яке є правонаступником прав та обов`язків ВАТ "Кредобанк" в ході розслідування кримінальної справи № 139-2169 (кримінальне провадження № 12013150070000143) для огляду в судовому засіданні.

25.11.2022 Відділом поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Львівській області на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2022 надано оригінал кредитного договору № 125 від 28.05.2008, який судом оглянуто в судовому засіданні.

Так, згідно з п. 5.1 кредитного договору відповідач-1 зобов`язався повернути позивачу кредит у повному обсязі в порядку і терміни передбачені цим договором та/або додатками до нього.

Відповідно до п.4.3 кредитного договору відповідач-1 зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховано проценти.

Згідно з п. 4.1.3 кредитного договору відповідач-1 зобов`язаний був щомісяця сплачувати позивачу комісію за управління кредитом в сумі 300,00 грн.

Пунктом 7.1 кредитного договору визначено відповідальність відповідача-1 за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (повернення кредиту або його частин, оплати процентів, комісій, інших платежів за Кредитним договором), а саме - сплата пені в розмірі 0,05% за кожний день прострочки від простроченої/несплаченої суми.

29.11.2011 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (новий кредитор) укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, за умовами якого до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» перейшло право вимоги, в тому числі за наведеним кредитним договором № 125 від 28.05.2008.

Згідно з п. 3.2. договору факторингу банк передає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги за кредитними договорами та за усіма забезпеченнями, відповідно до забезпечувальних документів, вказаних в додатку №1.

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу забезпечення означає іпотеку, заставу, поруку та інші види забезпечення виконання будь-якою особою зобов`язань, або іншу угоду чи домовленість, що мають подібну дію.

Пунктом 3.7. договору факторингу передбачено, що банк і новий кредитор зобов`язуються протягом 5 календарних днів з дня оплати ціни відступлення, здійснити за рахунок банку всі дії, необхідні для заміни іпотекодержателя за всіма договорами іпотеки, що входять до складу убезпечення за забезпечувальними документами, переданого за цим договором, з банку на нового кредитора, включаючи підписання та нотаріальне посвідчення відповідного договору (договорів), подання заяв та забезпечення реєстрації змін у відповідних записах у Державному реєстрі іпотек та Єдиному державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна тощо.

Акт прийому-передачі портфеля заборгованостей до договору факторингу було підписано та передано право вимоги. Внесено ціну купівлі за викуп портфеля заборгованості на основі договору факторингу шляхом відступлення права вимог. Вказаний акт підтверджує оплату за договором факторингу.

25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Петрушко Ростиславом Степановичем та зареєстрований в реєстрі за номером №1081, згідно з яким ПАТ «Кредобанк» відступив ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» права за договором іпотеки від 28.05.2008, який укладений між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Білицею Оксаною Зенонівною та зареєстрований в реєстрі за №965.

Внаслідок невиконання своїх зобов`язань у відповідача-1 виникла заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції».

24.09.2009 ВАТ "Кредобанк" скерував на адресу відповідача-1 вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, однак останнім така вимога була проігнорована та не виконано зобов`язання за кредитним договором №125 від 28.05.2008, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача-1 дійсно наявна заборгованість за кредитним договором №125 від 28.05.2008 перед позивачем. При цьому суди відхилили доводи представника відповідача-2 щодо відсутності детального розрахунку заборгованості за кредитом, оскільки розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом, який відображає стан нарахувань в певні періоди часу. У той же час, судом перевірено наданий позивачем розрахунок заборгованості, виходячи із зазначених банком вихідних даних. За висновками судів розрахунок, наданий позивачем, відображає стан такої заборгованості, із зазначенням видів такої заборгованості та її розміру. Крім того, грошові кошти відповідачу-1 були надані банком в іноземній валюті і ця ж валюта відображена в кредитному договорі. У такому разі суд не вбачав підстав змінювати грошовий еквівалент зобов`язання. Відтак, суди дійшли висновку, що з відповідача-1 підлягає стягненню сума боргу в розмірі 365562 долари США 96 центів, без визначення гривневого еквіваленту.

Також судами встановлено, що у 2013 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт», ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», треті особи приватний нотаріус ЛМНО Білиця О.З., приватний нотаріус КМНО Петрушко Р.С., Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, в якому просив визнати припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Білицею О.З., та зареєстрованого в реєстрі за номером 965; зобов`язати Реєстраційну службу ЛМУЮ вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі іпотеки; визнати припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 30.07.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Білицею О.З., та зареєстрованого в реєстрі за номером 1702; зобов`язати Реєстраційну службу ЛМУЮ вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі іпотеки; визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013, укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", посвідчений приватним нотаріусом КМНО Петрушком Р.С., та зареєстрованого в реєстрі за номером 1080: зобов`язати Реєстраційну службу ЛМУЮ вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі; визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013 року, укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", посвідчений приватним нотаріусом КМНО Петрушком Р.С. та зареєстрованого в реєстрі за номером 1081; зобов`язати Реєстраційну службу ЛМУЮ вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі про відступлення прав. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.10.2013 у справі №461/10151/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18.02.2014, позов ОСОБА_1 задоволено. На підставі цих судових рішень, припинено іпотеку за договором від 28.05.2008, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Білицею О.З. та зареєстровано в реєстрі за № 965 (реєстраційний номер іпотеки в Державному реєстрі іпотек 7273786 від 28.05.2008). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2014 було зупинено виконання рішення Галицького районного суду м.Львова від18.10.2013 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 18.02.2014 року у даній справі до закінчення касаційного провадження. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014 року, касаційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18.10.2013 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18.02.2014 року задоволено. Скасовано вказані судові рішення, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, 07.11.2014, тобто вже після постановлення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014 року, проведено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Юрпромтехсервіс". Відтак, суди дійшли висновку, що іпотека за договором іпотеки від 28.05.2008 є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек, тобто з 28.05.2008. Таким чином, за висновками судів, факт переходу до ТОВ "Юрпромтехсервіс" права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28.05.2008 під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно не свідчить, що на ТОВ "Юрпромтехсервіс" не поширюються положення ст. 23 Закону України "Про іпотеку", а ТОВ "Юрпромтехсервіс" набувши право власності на предмет іпотеки набуло статус іпотекодержателя (майнового поручителя) і несе відповідальність перед ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" за невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором № 125 від 28.05.2008 (включаючи повернення суми кредиту, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки) в межах вартості предмета іпотеки.

Також суди відмовили у застосуванні позовної давності, оскільки позовна заява про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 31.03.2010 за вих. № 01.14/08-2022/10 зареєстрована Галицьким районним судом м. Львова 06.04.2010. Позивач з новим позовом не звертався, а скористався своїм правом на звернення до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Тобто, до закриття провадження у справі № 2-2328/11, що розглядалась в порядку цивільного судочинства, ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" не мало можливості вирішити спір в Господарському суді Львівської області.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, ТОВ "Юрпромтехсервіс" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог зазначає, що суди неправильно застосували положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у поєднанні з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 31.05.2022 у справі № 750/9652/20, від 18.01.2023 у справі № 686/11864/20, від 11.01.2023 у справі № 462/6329/19, від 14.12.2022 у справі № 643/386/21, від 05.01.2024 у справі № 761/11950/20, від 22.11.2023 у справі № 201/1968/22, від 26.07.2023 у справі № 201/5907/22, від 30.08.2023 у справі № 914/2944/22 та зазначає, що набув спірне майно вільним від обтяжень. Крім цього, позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки банк пред`явив до набувача нерухомого майна позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, не заявляючи вимог про визнання за банком права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Також оскаржувані рішення суперечать вимогам ст.ст. 1048, 1050, 1054 ЦК України та винесені без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 03.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Водночас банком 24.09.2009 на підставі ст.1050 ЦК України, пред`явлено до позичальника - відповідача-2 вимогу про дострокове повернення кредиту, а тому позивач з 24.09.2009 втратив право нараховувати проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку. Водночас, позивачем вказаного не враховано та неправомірно заявлено до стягнення із відповідачів відсотки, нараховані за період з 24.09.2009р. по 12.06.2015, відсотки за користування кредитом та неустойку (пеню) та упущену вигоду, яка за змістом умов договору є повторною пенею. Також позивачем не надано розрахунку заборгованості за кредитним договором за період із 26.05.2008 по 12.06.2015, в який утворилась зазначена заборгованість, а судами не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 334/1746/15ц, від 28.11.2018 у справі № 0417/15369/12ц, від 12.07.2023 у справі № 569/6844/21. Також позивачем не надано, а матеріали справи не містять документів, з яких можна було б встановити факт відступлення позивачу прав вимоги за кредитним договором, у тому числі читабельних та складених у повному обсязі. Також суди помилково застосували ч. 4 ст. 75 ГПК України та помилково визнали рішення Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 та рішення Галицького районного суду м. Львова від 18.03.2016 як преюдиційні, оскільки відповідач-2 не брав участі у вказаній справі, і не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.09.2023 у справі № 910/8641/21. Також скаржник зазначає, що судами порушено ст. 541 ЦК України та безпідставно стягнуто заборгованість солідарно з відповідачів, та не враховано висновків Верховного Суду України, викладених у постано від 16.11.2016 у справі № 760/12617/15-ц. Також судами не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 630/854/15-ц та від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 і помилково відмовлено у застосуванні позовної давності.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що вказано вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.04.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 01.04.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.04.2024 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так, зокрема, скаржник посилається на неврахування судами висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, відповідно до якого: «за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 за провадженням N 12-127гс19)»).

Водночас скаржник вириває вказаний висновок з контексту, оскільки Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: «виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню.

Водночас Велика Палата Верховного Суду нагадує, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), у пункті 10.29 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19). Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Якщо ж іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки. Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Зазначену норму слід застосовувати разом з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

Означена конкретизація висновків полягає у такому:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.».

Отже відповідно до норм Закону України «Про іпотеку» та викладеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Тобто висновки судів, що іпотека за договором іпотеки від 28.05.2008, є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек (з 28.05.2008) є правильними.

Відтак, як правильно зазначає позивач у відзиві на касаційну скаргу, з сформованих Великою Палатою Верховного Суду висновків вбачається, що іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі, і, як правильно зазначає і скаржник, і позивач у відзиві на касаційну скаргу - при вирішенні такої категорії спорів необхідно досліджувати добросовісність набувача майна, тобто у даному випадку кінцевого його власника - скаржника.

З огляду на викладене вирішуючи питання наслідків набуття особою права власності на майно, яке було обтяжено іпотекою, слід виходи із дослідження поведінки такого набувача.

Відповідно до ч. 4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, досліджуючи питання права на справедливий суд крізь призму повноти судового рішення, зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), від 27 вересня 2001 року № 49684/99). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч.2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5).

Подібні положення щодо обґрунтованого рішення мітяться і у національному законодавстві.

За вказаних обставин у кожному випадку при вирішенні такого спору, який розглядається у даній справі у наведеній частині позовних вимог, судам належить перевіряти наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження. Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Добросовісність чи недобросовісність особи не залежить від того, чи був визнаний договір недійсним, чи ні.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/20528/21.

Водночас колегія суддів зазначає, що у зв`язку з тим, що судами не було враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, ними не було досліджено відповідних обставин про добросовісність чи недобросовісність останнього набувача іпотечного майна.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суди оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Відтак, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки судами не досліджувалося вказане питання, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення відповідних обставин.

При цьому судам слід врахувати, що згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

При цьому відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно, про що також зазначено у п. 9.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2461/17.

Відтак, доводи скаржника щодо неправильного застосування судами ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у поєднанні з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2461/17, знайшли своє часткове підтвердження.

Також скаржник вказує на те, що оскаржувані рішення суперечать вимогам ст.ст. 1048, 1050, 1054 ЦК України та винесені без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 03.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 вказувалося, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові.

Подібний правовий висновок було викладено також у постановах Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 757/2801/20-ц, від 18.12.2023 у справі № 757/46879/20-ц.

Судами обох інстанцій встановлено, що у відповідача-1 дійсно наявна заборгованість за кредитним договором №125 від 28.05.2008 перед позивачем. При цьому, суди відхилили доводи представника відповідача-2 щодо відсутності детального розрахунку заборгованості за кредитом, оскільки розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом, який відображає стан нарахувань в певні періоди часу. У той же час, судами перевірено наданий позивачем розрахунок заборгованості, виходячи із зазначених банком вихідних даних.

Водночас Верховний Суд вважає вказані висновки судів формальними та такими, що унеможливлюють дослідження відповідних доводів скаржника щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 03.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо застосування ст.ст. 1048, 1050, 1054 ЦК України, а тому під час нового розгляду суду необхідно встановити склад відповідних заявлених у заяві ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", якою він збільшив позовні вимоги, коштів (у якій він остаточно просив солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 125 від 28.05.2008, яка станом на 12.06.2015 становила 365 562, 96 доларів США, що еквівалентно 3 373 279,61 грн., з яких: 300 000 доларів США - заборгованість по кредиту; 30 783,90 доларів США - прострочені проценти по кредиту; 27 450 доларів США - пеня по простроченій основній сумі кредиту, згідно з п.5.1 кредитного договору; 2 816,73 доларів США - пеня по прострочених процентах, згідно з п.7.1 кредитного договору; 4 512,33 доларів США - упущена вигода, згідно з п.7.5 кредитного договору; 3 300 грн. - комісія за управління кредитом) на предмет правильності їх обчислення позивачем з урахуванням актуальної судової практики Верховного Суду.

Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Ураховуючи вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Водночас Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на те, що оскаржувані рішення ґрунтуються на неналежних доказах, які б надавали підстави для висновку щодо переходу позивачу прав вимоги за кредитним договором, оскільки такі доводи спростовуються встановленими судами обох інстанцій обставинами.

Так судами встановлено, що у рішенні Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 у справі № 461/10151/13 (провадження № 22-ц/783/3470/16) встановлено, що 28.05.2008 року та 30.07.2008 між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та ТОВ «БК «Львіввікнопласт» було укладено кредитні договори № 125 та 158. На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «БК «Львіввікнопласт» перед ВАТ «Кредобанк», за кредитними договорами, між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 28.05.2008 та 30.07.2008 укладено договори іпотеки, предметом яких є навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами «Б-2» загальною площею 2483,1 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Також встановлено, що 29.11.2011 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, згідно з яким ПАТ «Кредобанк» продав та відступив ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» (новому кредитору), а останній прийняв права вимоги по вищезазначених кредитних договорах. При цьому, як вбачається з повідомлень № 1198 та 1199 від 14.12.2011 вих. № 23-14090/11, ПАТ «Кредобанк» повідомив позивача про відступлення права вимоги за грошовими зобов`язаннями на підставі кредитних договорів, а також зазначив, що зобов`язання за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки повинні виконуватися на користь нового кредитора. 25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» укладено договори про відступлення прав за іпотечними договорами, згідно з якими ПАТ «Кредобанк» відступив ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» права іпотекодержателя за договорами іпотеки.

Оцінюючи наведений меморіальний ордер та кредитний договір № 125 від 28.05.2008 суди вважали встановленим, що банк відкрив відповідачу-1 позичковий рахунок, який відображений у відповідному меморіальному ордері, де також зазначена сума платежу 300000,00 доларів США та її гривневий еквівалент.

Також ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.10.2022 судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів за вх. № 20429/22 від 04.10.2022 та витребувано у Відділу поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Львівській області оригінал кредитного договору № 125 від 28.05.2008, який було вилучено в ПАТ "Кредобанк", яке є правонаступником прав та обов`язків ВАТ "Кредобанк" в ході розслідування кримінальної справи № 139-2169 (кримінальне провадження № 12013150070000143) - для огляду в судовому засіданні.

25.11.2022 Відділом поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Львівській області, на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2022 надано оригінал кредитного договору № 125 від 28.05.2008, який судом оглянуто в судовому засіданні.

28.12.2009 внесено зміни до установчих документів позивача, внаслідок яких банком змінено назву з Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк» на Публічне акціонерне товариство «Кредобанк». Відповідні зміни внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

29.11.2011 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (новий кредитор) укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, за умовами якого до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» перейшло право вимоги, в тому числі й за наведеним кредитним договором № 125 від 28.05.2008.

Згідно з п. 3.2. договору факторингу банк передає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги за кредитними договорами та за усіма забезпеченнями, відповідно до забезпечувальних документів, вказаних у додатку №1.

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу «забезпечення» означає іпотеку, заставу, поруку та інші види забезпечення виконання будь-якою особою зобов`язань, або іншу угоду чи домовленість, що мають подібну дію.

Пунктом 3.7. договору факторингу передбачено, що банк і новий кредитор зобов`язуються протягом 5 календарних днів з дня оплати ціни відступлення, здійснити за рахунок банку всі дії, необхідні для заміни іпотекодержателя за всіма договорами іпотеки, що входять до складу убезпечення за забезпечувальними документами, переданого за цим договором, з банку на нового кредитора, включаючи підписання та нотаріальне посвідчення відповідного договору (договорів), подання заяв та забезпечення реєстрації змін у відповідних записах у Державному реєстрі іпотек та Єдиному державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна тощо.

Акт прийому-передачі портфеля заборгованостей до договору факторингу було підписано та передано право вимоги. Внесено ціну купівлі за викуп портфеля заборгованості на основі договору факторингу шляхом відступлення права вимог. Вказаний акт підтверджує оплату за договором факторингу.

25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Петрушко Ростиславом Степановичем та зареєстрований в реєстрі за номером №1081, згідно з яким ПАТ «Кредобанк» відступив ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» права за договором іпотеки від 28.05.2008, який укладений між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Білицею Оксаною Зенонівною та зареєстрований в реєстрі за №965.

Відтак, ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», набуло всіх прав вимоги, як за кредитним договором № 125 від 28.05.2008, так і за договором іпотеки від 28.05.2008, який укладений між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Білицею Оксаною Зенонівною та зареєстрований в реєстрі за №965.

В цій частині доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Дослідження інших доводів скаржника, зокрема про те, що судами порушено ст. 541 ЦК України та безпідставно стягнуто заборгованість солідарно з відповідачів, та не враховано висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16.11.2016 у справі № 760/12617/15-ц, а також помилково відмовлено у застосуванні позовної давності колегією суддів в даному випадку не здійснюється як таких, що є передчасними без дослідження відповідних обставин, викладених вище, що стали підставою для скасування оскаржених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення учасників справи, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2023 у справі № 2-2328/11 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрпромтехсервіс" задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2023 у справі № 2-2328/11 скасувати.

Справу № 2-2328/11 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.