Постанова

від 11.04.2024 по справі 911/159/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/159/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Жайворонок Т.Є. і Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"</a> - Василюка Є.В. - адвокат (ордер від 13.01.2024 серія АА № 1392237),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліто" - Чорного О.В. - адвокат (ордер від 11.04.2024 серія АІ № 1587278); Лебеденка М.Б. - адвокат (ордер від 29.01.2024 серія АА № 1385964),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліто" (далі - ТОВ "Агроліто")

на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2023

(суддя Конюх О.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024

(головуючий - суддя Руденко М.А., судді: Барсук М.А. і Пономаренко Є.Ю.)

у справі № 911/159/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"</a> (далі - ТОВ "Агрозахист Донбас")

до ТОВ "Агроліто"

про стягнення 1 908 178,75 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Агрозахист Донбас" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Агроліто" про стягнення 1 546 171,99 грн. боргу, 50 393,81 грн. - 3 % річних та 311 612,95 грн. інфляційних втрат.

Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав у повному обсязі грошові зобов`язання за укладеним між сторонами спору договором поставки від 11.03.2021 № АД 000000126 (далі - Договір), а саме не розрахувався на умовах Договору та додатків до нього за поставлений протягом 2021 року товар.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024: позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Агроліто" на користь ТОВ "Агрозахист Донбас" 1 546 171,99 грн. боргу, 50 393,81 грн. - 3 % річних, 311 612, 68 грн. інфляційних втрат, 28 622,68 грн. судового збору та 120 776,94 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем документально підтверджено заборгованість отриманого відповідачем товару за спірними поставками протягом 2021 року, строк оплати якої настав та наявністю підстав для стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних та покладення на нього понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 120 776,94 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Агроліто" просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 22.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити; покласти на позивача всі судові витрати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає:

- про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, зокрема, статей 627, 628, 265, 712, 526, 527, 525, 662, 664 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини першої статті 1, частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 916/2492/21, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20, від 19.04.2023 у справі № 904/9428/21;

- про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів частин першої та другої статті 14, статей 525, 527, 528, частин першої та другої статті 526 ЦК України, частини п`ятої статті 19 та частини другої статті 193 ГК України за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.

Крім того, скаржник зазначає, що зареєстровані ТОВ "Агрозахист Донбас" податкові накладні не є первинними документами, не підтверджують реальність здійснення господарської операції, жодним чином не підтверджують рух товару (активу) та не підтверджують реальність здійснення господарської операції з поставки продавцем та отримання покупцем товару, а акт звіряння взаємних розрахунків не є первинним документом та не підтверджує факт реального руху товару і прийняття цього товару покупцем.

Інші доводи учасників справи

"Агрозахист Донбас" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

У письмових поясненнях ТОВ "Агроліто" на відзив "Агрозахист Донбас" на касаційну скаргу зазначає, що доводи та пояснення відзиву є безпідставними та надуманими, жодними доказами не підтвердженими, а наведена судова практика є нерелевантною даній справі; підтримує свою касаційну скаргу та просить рішення господарського суду Київської області від 22.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

ТОВ "Агрозахист Донбас" (постачальник) та ТОВ "Агроліто" (покупець) укладено Договір, за умовами якого:

- постачальник зобов`язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (пункт 1.1);

- за договором постачається виключно оригінальна продукція виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 2.1);

- загальна ціна договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в пункті 2.1, та які є невід`ємною частиною договору. У випадку розбіжностей даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості та ціни товару перевагу має видаткова накладна (пункт 2.3)

- порядок розрахунків за товар визначається у додатках до договору (пункт 3.1);

- покупець при перерахуванні коштів у платіжному дорученні повинен зазначити згідно якого договору та якого додатку перераховано даний платіж. У разі не зазначення цих даних, постачальник має право на свій розсуд віднести отримані суми за продукцію, у тому числі ту, що поставлена у минулі періоди. Сторони погоджуються, що у випадку виникнення простроченої заборгованості постачальник може самостійно зараховувати отримані кошти по оплаті інших товарів, у тому числі отримані як передоплати по іншим товарам, в рахунок заборгованості по раніше несплаченим рахункам-фактурам (пункти 3.2, 3.3);

- в разі порушення покупцем будь-якого платежу за додатками до договору постачальник має право на дострокове звернення стягнення на всю суму неоплаченого товару за договором за всіма додатками. Початок нарахування штрафних санкцій та відсотків річних у такому випадку починається з дня першого випадку порушення умов платежу за будь-яким додатком до договору (пункт 7.5);

- Договір набуває чинності з дня його підписання представниками сторін і діє до повних розрахунків (пункт 11.2).

Сторони уклали додаток від 19.04.2021 № 1 до Договору, відповідно до якого до поставки належав соняшник загалом вартістю 92 671,17 грн. (пункт 1) та визначено строк оплати товару до 15.04.2021 (пункт 3).

На виконання даного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 05.05.2021 № 333 на суму 92 671,17 грн., як вбачається з копії розрахунку від 14.12.2021 № 2197 коригування кількісних і вартісних показників до видаткової накладної № 333, відповідачу було надано знижку в сумі 2 131,46 грн., відтак до оплати за вказаним додатком належала сума 90 539,71 грн.

Сторони уклали додаток від 24.03.2021 № 2 до Договору, відповідно до якого до поставки належав соняшник вартістю 105 925,62 грн. (пункт 1) та визначено строк оплати товару до 24.03.2021 (пункт 3).

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 31.03.2021 № 174 на суму 105 925,62 грн.

Сторони уклали від 25.03.2021 додаток № 3 до Договору, відповідно до якого до поставки належали кукурудза та соняшник вартістю 80 019,34 грн. (пункт 1), строк оплати товару до 30.03.2021 (пункт 3).

На виконання даного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 30.03.2021 № 170 на суму 80 019,34 грн.

Сторони уклали додаток від 29.03.2021 № 4 до Договору, за яким до поставки належав соняшник вартістю 68 671,17 грн.; строк оплати товару до 30.03.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 14.04.2021 № 245 на суму 68 671,17 грн.

Сторони уклали додаток від 02.04.2021 № 5 до Договору, за яким до поставки належав препарат "Пріма" вартістю 5 000,45 грн.; строк оплати товару до 05.04.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 05.04.2021 № 192 на 5 000,45 грн.

Сторони уклали додаток від 11.03.2021 № 6 до Договору, за яким до поставки належав препарат "Фулгор" вартістю 6 280 грн.; строк оплати товару до 06.04.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 06.04.2021 № 202 на суму 6 280 грн.

Сторони уклали додаток від 08.04.2021 № 7 до Договору, за яким до поставки належали препарати "Рейсер", "Гліфоган", "Ацетоган" вартістю 187 807,64 грн.; строк оплати до 08.04.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 27.04.2021 № 290 товар на суму145 889,17 грн., та за видатковою накладною від 30.04.2021 № 326 - на суму 41 918,47 грн., всього на суму 187 807,64 грн.

Сторони уклали додаток від 13.04.2021 № 8 до Договору, за яким до поставки належав препарат "Геліантекс" вартістю 11 000 грн.; строк оплати товару до 15.11.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 13.04.2021 № 229 на суму 11 000 грн.

Сторони уклали додаток від 13.04.2021 № 9 до Договору, за яким до поставки належав соняшник вартістю 183 150,46 грн.; строк оплати товару до 15.11.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 13.04.2021 № 230 на суму 183 150,46 грн.

Сторони уклали додаток від 14.04.2021 № 13 до Договору, за яким до поставки належав соняшник вартістю 85 014,82 грн.; строк оплати товару до 15.04.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 23.04.2021 № 268 на суму 85 014,82 грн.

Сторони уклали додаток від 15.04.2021 № 14, за яким до поставки належав соняшник вартістю 76 513,33 грн.; строк оплати товару до 19.04.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 22.04.2021 № 261 на суму 76 513,33 грн.

Сторони уклади додаток від 19.04.2021 № 15 до Договору, за яким до поставки належали препарати "Віволт", "Експрес Голд", "Пульсар", "Пріма" вартістю 473 569,32 грн., строк оплати товару до 19.04.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 28.04.2021 № 321 на 473 569,32 грн.

Сторони уклали додаток від 27.04.2021 № 16 до Договору, за яким до поставки належав соняшник вартістю 247 608 грн., строк оплати до 15.10.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 05.05.2021 № 331 на суму 247 608 грн.

Сторони уклали додаток від 19.04.2021 № 18 до Договору, за яким до поставки належав соняшник вартістю 21 090 грн., строк оплати товару до 30.04.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 30.04.2021 № 324 на суму 21 090 грн.

Сторони уклали додаток від 05.05.2021 № 19 до Договору, за яким до поставки належали кукурудза, соняшник вартістю 115 710 грн., строк оплати товару до 12.05.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 06.05.2021 № 341 на суму 115 710 грн.

Сторони уклали додаток від 05.05.2021 № 20 до Договору, за яким до поставки належав препарат "Калібр" вартістю 39 600 грн., строк оплати товару до 12.05.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 05.05.2021 № 338 на суму 39 600 грн.

Сторони уклали додаток від 06.05.2021 № 21 до Договору, за умовами якого до поставки належав соняшник вартістю 93 822 грн., строк оплати товару до 12.05.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 12.05.2021 № 352 на суму 93 822 грн.

Сторони уклали додаток від 07.05.2021 № 22 до Договору, за яким до поставки належав соняшник вартістю 18 240 грн., строк оплати до 07.05.2021.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною від 13.05.2021 № 362 на суму 18 240 грн.

Крім того, на виконання умов Договору протягом 2021 року позивач поставляв відповідачу товар за Договором без укладення додатків за видатковими накладними, які містять посилання на Договір; всього, за твердженням позивача, ним було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 10 062 836,44 грн.

Також позивач зазначав про повернення товару на загальну суму 948 439,40 грн. за Договором, що підтверджується відповідними накладними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу товару на суму 10 062 836,44 грн.

У зв`язку з втратою ТОВ "Агрозахист Донбас" частини видаткових накладних позивач надав прийняті контрагентом (ТОВ "Агроліто") податкові накладні, з яких вбачається:

1) поставка товару на суму 238 729,76 грн. 11.03.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 11.03.2021№ 22, оплачена відповідачем платіжним дорученням від 11.03.2021 № 10 на суму 238 729,76 грн., та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік;

2) поставка товару на суму 39 370,56 грн. 26.05.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 26.05.2021 № 129, оплачена відповідачем платіжним дорученням від 21.10.2021 № 196 на суму 39 370,56 грн., та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік;

3) поставка товару на суму 235 080 грн. 07.06.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 07.06.2021 № 9, оплачена відповідачем платіжним дорученням від 07.06.2021 № 73 на суму 235 080 грн., та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік;

4) поставка товару на суму 22 549,96 грн. 10.06.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 10.06.2021 № 27, оплачена відповідачем платіжним дорученням від 18.11.2021 № 254 на суму 22 549,96 грн., та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік;

5) поставка товару на суму 60 649,20 грн. 14.06.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 14.06.2021 № 37, та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік;

6) поставка товару на суму 4 725,36 грн. 15.06.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 15.06.2021 № 39, та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік;

7) поставка товару на суму 16 080 грн. 15.06.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 15.06.2021 № 40, та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік;

8) поставка товару на суму 940,50 грн. 16.06.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 16.06.2021 № 52, та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік. Товар за цією поставкою (насіння соняшника Беллус) був повернутий постачальнику за підписаною обома сторонами накладною на повернення від 17.11.2021 № 7;

9) поставка товару на суму 25 845,67 грн. 16.06.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 16.06.2021 № 51, та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік;

10) поставка товару на суму 21 525 грн. 15.07.2021 підтверджена прийнятою відповідачем податковою накладною від 15.07.2021 № 37, та у відповідній сумі включена до підписаного сторонами акту звірки за 2021 рік.

Про втрату видаткових накладних позивач повідомляв відповідача листом від 31.10.2022 № 31/10 в якому зазначив, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, ТОВ "Агрозахист Донбас" втратило свої примірники видаткових накладних до Договору, проте відповідач відповіді не надав, проти здійснення господарських операцій не заперечив.

Крім того, вказані суми були включені до підписаного відповідачем без зауважень та заперечень акта звірки взаєморозрахунків за 2021 рік.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у своїй сукупності надав належні та допустимі докази на підтвердження факту поставки товару на загальну суму 10 062 836,44 грн., тоді як відповідач факт здійснення поставки відповідними доказами не спростував та не надав доказів повної сплати за отриманий товар.

Суди попередніх інстанцій встановивши документальне підтвердження наявності заборгованості відповідача за отриманий товар за спірними поставками протягом 2021 року, строк оплати якої настав, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, дійшли висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 1 546 171,99 грн. боргу.

За здійсненим перерахунком 3% річних та інфляційних втрат, суди дійшли висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 393,81 грн. - 3% річних за період з 22.12.2021 до 04.01.2023 та 311 612,68 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2021 року по січень 2023 року.

Крім того, до суду першої інстанції позивачем було подано заяву в якій просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу. За результатом розгляду якої суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 120 776,94 грн., а саме: за договором про надання правової допомоги від 15.09.2022 № 15/09 укладеним між адвокатом Колісником Б.О. та ТОВ "Агрозахист Донбас" в розмірі 5 368 грн; за договором про надання правової допомоги № від 15.09.2022 15/09 укладеним між адвокатом Василюком Є.В. та ТОВ "Агрозахист Донбас" в розмірі 20 000 грн; відповідно до пункту 2 додаткової угоди до договору "гонорар успіху" в розмірі 5 % від стягнутої судом суми, що складає 95 408,94 грн. (1 908 178,75 х 5 % = 95 408,94 грн.), оскільки дані витрати є розумно необхідними, співмірними та обґрунтованими.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення заборгованості за договором поставки, а також 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода відповідача з задоволенням позову в частині стягненням суми боргу, 3% річних та інфляційних втрат. В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач не наводить жодних аргументів.

Касаційне провадження за касаційною скаргою в даній частині у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі № 916/2492/21 (постанова від 28.03.2023) позов подано про стягнення заборгованості за договором поставки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежно виконав умови укладеного між сторонами договору в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

У даній постанові судами зазначено, що відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Проте ухвалюючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій не врахували наведених норм та не з`ясували належним чином відповідно до вимог законодавства, чи відображалися господарські операції зі спірних поставок товару протягом спірного періоду поставки в податковому обліку продавця - позивача та покупця - відповідача.

У справі № 904/1161/20 (постанова від 03.12.2020) позов подано про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки. Верховний Суд передаючи дану справу на новий розгляд зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи є спірний акт звіряння дією, яка свідчить про визнання позивачем боргу саме в заявленому до стягнення розмірі за спірний період, і як наслідок, суди не перевірили, чи підтверджується сума, визначена в акті звіряння первинними бухгалтерськими документами.

У справі № 904/9428/21 (постанова від 19.04.2023) зроблено висновок (який на думку скаржника не врахований у даній справі), що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

У даній же справі № 911/159/21 ТОВ "Агрозахист Донбас" було надано податкові накладні до видаткових накладних, та розрахунки коригування до податкових накладних до повернень товарів, які були втрачені (вказані документи були досліджені судами попередніх інстанцій), а акт звірки взаєморозрахунків від 31.12.21 є одним з належних доказів у справі, та з урахуванням стандарту доказування "вірогідність доказів", позивач у своїй сукупності надав належні та допустимі докази на підтвердження факту поставки товару частина якого не була оплачена відповідачем.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції наведених висновків Верховного Суду, які містяться у постановах Верховного Суду у справах №№ 916/2492/21, 904/1161/20, № 904/9428/21, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах хоча і є схожими за матеріально-правовим регулюванням, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого) за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним, суб`єктним, об`єктним критеріями.

Отже, наведена ТОВ "Агроліто" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Крім того, касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

За приписами частини третьої статті 13, частини першої статті 74, частин першої, другої статті 76, частини першої статті 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій, застосувавши наведені приписи законодавства, встановивши всі обставини даної справи та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам поставки товару, прийнявши до уваги, що у сукупності подані позивачем докази документально підтверджують заборгованість відповідача за отриманий товар за спірними поставками протягом 2021 року, строк оплати якої настав, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення боргу, 3% річних та інфляційних втрат.

Що ж до доводів скаржника, що податкові накладні не є первинними документами, не підтверджують реальність здійснення господарської операції, жодним чином не підтверджують рух товару (активу) та не підтверджують реальність здійснення господарської операції з поставки продавцем та отримання покупцем товару, а акт звіряння взаємних розрахунків не є первинним документом та не підтверджує факт реального руху товару і прийняття цього товару покупцем, Суд зазначає таке.

У разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. А тому, підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 910/6757/23.

Суд враховує, що судами попередніх інстанцій надано оцінку доказів у справі з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Відтак, з огляду на мотиви, викладені у цій постанові, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм права у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

З урахуванням наведеного Судом приймаються доводи, наведені у відзиві ТОВ "Агрозахист Донбас" на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з даною постановою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи ТОВ "Агроліто" викладені у касаційній скарзі на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агроліто" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені ТОВ "Агроліто" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ТОВ "Агроліто", оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліто" на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі № 911/159/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліто" на рішення господарського суду Київської області від 22.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі № 911/159/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Київської області від 22.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі № 911/159/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Жайворонок