Постанова

від 09.04.2024 по справі 175/2209/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 175/2209/19

провадження № 61-10384св23

Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника керівника Дніпровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2020 року під головуванням судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня

2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Зайцевої С. А., Канурної О. Д. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Дніпровської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Степової сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права на отримання земельного паю,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 звернулися із позовом в якому просили визнати за ними право на отримання земельної частки (паю) у розмірі 6,68 умовних кадастрових гектарів із земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Дзержинець» Дніпропетровського району Дніпропетровської області (далі - КСП «Дзержинець»), у тому числі з земель резервного фонду (запасу).

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 16 червня 2020 року залучив до участі у справі як правонаступника ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її спадкоємця ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 80, том 2).

В обґрунтування позову зазначили, що список громадян на передачу земельних ділянок у розмірі частки (паю) та виготовлення державних актів на право приватної власності на землю на території Дніпропетровської районної ради згідно Розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації

від 05 червня 2002 року № 347-р складається з 421 осіб, позивачів у зазначений список помилково не включили за наявності у них права на пай у зв`язку з членством у КСП «Дзержинець».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням

від 09 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Степової сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права на отримання земельного паю задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 право на отримання земельної частки (паю) в розмірі 6,68 умовних кадастрових гектарів із земель колишнього КСП «Дзержинець» Дніпровського району Дніпропетровської області, у тому числі земель резервного фонду (запасу).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Дніпровської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права на отримання земельного паю відмовив.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Дніпровський апеляційний сул постановою від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Миколаївського сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (правонаступника Степової сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області) залишив без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2020 року без змін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , правонаступником якої є ОСОБА_9 , були членами сільськогосподарського підприємства і були включені у список осіб на отримання земельної частки (паю), однак при паюванні земель сільськогосподарського підприємства земельні ділянки (паї) не отримали.

Суди встановили, що всі три умови за яких особою набувається право на земельну ділянку (пай) були встановлені, а саме: перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства, отримання цим підприємством державного акту на право колективної власності на землю, включення до списку осіб, доданого до цього акта.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 липня 2023 року Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко О. звернувся до Верховного Суду з касаційного скаргою, у якій просить рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 09 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 01 червня 2023 року скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі прокурор вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18,

від 13 лютого 2019 року у справі № 914/225/18, від 11 квітня 2019 року у справі

№ 904/583/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3496/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 906/506/18, від 21 травня 2019 року у справі № 921/31/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19,

від 06 жовтня 2021 року у справі № 181/1229/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, від 01 лютого 2023 року у справі № 289/624/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 188/1842/21.

Прокурор зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули належну увагу на ту обставину, що приписами статей 71, 75 ЦК УРСР передбачено обов`язок судів самостійно застосувати наслідки спливу позовної давності незалежно від подання відповідної заяви стороною відповідача.

Аргументом касаційної скарги також є те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, коли відбулась видача державного акта на право колективної власності на землю та чи були позивачі членами цього колективного сільськогосподарського підприємства на момент його видачі.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у вересні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 адвокат Лагунов П. В. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.

Представник позивачів вказує, що про наявність свого порушеного права позивачі дізнались у 2018 році, отримавши довідки ДП «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», якими було підтверджено наявність прізвищ заявників у списках осіб, які мають право на отримання земельного паю.

Додатково у відзиві на касаційну скаргу представник позивачів зазначає, що дефіцит засобів доказування був зумовлений не бездіяльністю позивачів та суду першої інстанції, які намагались витребувати необхідні докази, а втручанням держави в особі її компетентних органів, які у 2003 році вилучили більшість документів щодо розпаювання земель КСП «Дзержинець» у тому числі державний акт на право колективної власності на землю з додатками для нього.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2023 року відкрив провадження та витребував справу з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Справа № 175/2209/19 надійшла до Верховного Суду 14 вересня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 18 січня 1996 року № 5/1 (а. с. 41, том 1) було зареєстроване КСП «Дзержинець».

Відповідно до розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 27 травня 1997 року № 390/1 (а. с. 42, том 1) КСП «Дзержинець» отримало дозвіл на виготовлення сертифікатів на право на земельний пай 450 членам та було затверджено розмір земельного паю площею 6,68 га в умовних кадастрових гектарах, вартість земельного паю становить 25 464 грн.

Відповідно до п. 3 протоколу загальних зборів членів КСП «Дзержинець»

від 06 лютого 1997 року №1 (а. с. 43-53, том 1) у список на отримання земельного паю включені постійні працівники КСП «Дзержинець», які відпрацювали в господарстві не менше двох років та які працювали на той час, а також пенсіонери господарства, які в господарстві відпрацювали не менше п`яти років.

Пунктом 2 протоколу загальних зборів членів КСП «Дзержинець» від 18 квітня

1997 року № 2 (а. с. 54-57, том 1) було затверджено список осіб, які мають право на отримання земельного паю в КСП «Дзержинець» в кількості 422 осіб.

Відповідно до розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 05 червня 2002 року №347-р (а. с. 58, том 1) вирішено передати власникам сертифікатів колишнього КСП «Дзержинець» на землях Дніпропетровського району згідно додатку (421 особи) земельні ділянки в натурі (на місцевості) виготовити та видати їм державні акти на право приватної власності на земельну частку (пай); зобов`язано громадян використовувати земельні ділянки відповідно до вимог законодавства з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та при одержанні державних актів на земельні ділянки повернути сертифікати на земельні ділянки в райдержадміністрацію, що підтверджується архівною копією цього розпорядження від 07 травня 2018 року № Л-163/07/02-18 (а. с. 58, том1).

Згідно з довідками, виданими ДП «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», в списках, які знаходяться в науково-технічній документації по роздержавленню земель і виготовленню державних актів на право колективної власності і постійного користування землею КСП «Дзержинець» значаться: ОСОБА_10 за № 64 на стор. 32 (а. с. 66, том 1); ОСОБА_8 за № 164 на стор. 35 (а. с. 65, том 1); ОСОБА_7 за № 3 на стор. 30

(а. с. 64 том 1); ОСОБА_5 за № 711 на стор. 49 (а. с. 62, том 1); ОСОБА_4 за № 731 на стор. 50 (а. с. 61, том 1); ОСОБА_3 за № 369 на стор. 40 (а. с. 60, том 1); ОСОБА_11 за № 45 на стор. 32 (а. с. 59 том 1); ОСОБА_6 за № 295 на стор. 38 (а. с. 63, том 1), що також підтверджується наданим Державним підприємством «Дніпровським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою» (від 02 грудня 2019 року вих. 01-07/740) повним Списком громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Дзержинець» який складається з 778 осіб (а. с. 168-189, том 1).

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 19 вересня

2000 року державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусевою Л. В., ОСОБА_1 успадкувала спадкове майно після смерті чоловіка ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Дзержинець» розміром 6,68 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належала спадкодавцю як члену КСП «Дзержинець» на підставі Сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ДП №0204052 виданого Дніпропетровською районною державною адміністрацією 05 червня 1997 року відповідно до її рішення від 27 травня 1997 року за № 390/1 і зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 05 червня 1997 року (а. с. 67, том 1).

Із списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Дзержинець» (а. с. 168-189, том 1) суди встановили, що ОСОБА_1 значиться в списках під порядковим номером № 72 , а її чоловік ОСОБА_12 значиться за № 71.

В розпорядженні голови Дніпропетровської районної державної адміністрації

від 05 червня 2002 року № 347-р ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 та ОСОБА_1 не значаться і право на земельну частку (пай) як члени КСП «Дзержинець», передбачене п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року № 720/95 не отримували.

ОСОБА_1 значиться у списку громадян на передачу земельних ділянок у розмірі частки (паю) та виготовлення державних актів на право приватної власності на землю на території Дніпропетровської районної ради, який є додатком до вищевказаного Розпорядження, за № 351 (а. с. 58 зворотній бік, том 1). Право на отримання земельної частки (пай), ОСОБА_1 отримала на підставі сертифіката № 204052 виданого на ім`я чоловіка ОСОБА_12 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом прийняття спадщини після смерті чоловіка.

Список громадян на передачу земельних ділянок у розмірі частки (паю) та виготовлення державних актів на право приватної власності на землю на території Дніпропетровської районної ради згідно Розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 05 червня 2002 року № 347-р складається з 421 осіб, в той час коли Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 27 травня 1997 року №390/1 було надано дозвіл на виготовлення сертифікатів на право на земельний пай 450 членам КСП «Дзержинець».

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині другій статті 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно до закону.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»

№ 720/95 від 08 серпня 1995 року (далі - Указу Президента № 720/95) паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

У пункті 2 Указу Президента № 720/95 зазначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України 1990 року передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Таким чином, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Колегія суддів зазначає, що надавши оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суди попередніх інстанцій проаналізували відомості із списків осіб на отримання земельної частки КСП «Дзержинець», розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 18 січня 1996 року № 5/1 на підставі якого було зареєстроване КСП «Дзержинець», розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 27 травня 1997 року № 390/1 про надання дозволу на виготовлення сертифікатів на право на земельний пай 450 членам КСП «Дзержинець» та затверджено розмір земельного паю площею 6,68 га в умовних кадастрових гектарах і його вартість, протокол загальних зборів членів КСП «Дзержинець» від 06 лютого 1997 року № 1, яким затверджений список на отримання земельного паю, та включено постійних працівників КСП «Дзержинець», протокол загальних зборів членів КСП «Дзержинець» від 18 квітня 1997 року № 2, яким було затверджено список осіб, які мають право на отримання земельного паю в КСП «Дзержинець» в кількості 422 осіб встановили, що позивачі були членами сільськогосподарського підприємства і були включені у список осіб на отримання земельних часток (паїв), однак при паюванні земель сільськогосподарського підприємства земельні ділянки (паї) не отримали.

Також суди врахували, що копія державного акта на право колективної власності на землю КСП «Дзержинець» та списки осіб, які мають право на земельний пай в Дніпропетровській районній державній адміністрації та ГУ ДЗК в Дніпропетровській області відсутні у зв`язку з тим, що їх було вилучено 18 березня2003 року оперуповноваженим ВДСБЕЗ Дніпропетровського РВ УМВС Шевченком Р. А.

Отже, встановивши, що позивачі були членами сільськогосподарського підприємства, були включені у список осіб на отримання земельної частки (паю), однак при паюванні земель сільськогосподарського підприємства земельні ділянки (паї) не отримали, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання за позивачами права на отримання земельних часток (паїв) КСП «Дзержинець».

Суди також дійшли висновку про достовірність витребуваних із ДП «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», який розробляв і до теперішнього часу зберігає науково-технічну документацію по роздержавленню земель і виготовленню державних актів на право колективної власності і постійного користування землею, у тому числі і КСП «Дзержинець» Дніпропетровського району, на вимогу суду першої інстанції доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги прокурора де він зазначає про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів.

Щодо аргументів касаційної скарги прокурора про те, що суди попередніх інстанцій не звернули належну увагу на ту обставину, що приписами статей 71, 75 ЦК УРСР передбачено обов`язок судів самостійно застосувати наслідки спливу позовної давності незалежно від подання відповідної заяви стороною відповідача колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 05 червня 2002 року №347-р вирішено передати власникам сертифікатів колишнього КСП «Дзержинець» на землях Дніпропетровського району згідно додатку (421 особи) земельні ділянки в натурі (на місцевості) виготовити та видати їм державні акти на право приватної власності на земельну частку (пай), копія державного акта на право колективної власності на землю КСП «Дзержинець» та списки осіб, які мають право на земельний пай в Дніпропетровській районній державній адміністрації та ГУ ДЗК в Дніпропетровській області відсутні у зв`язку з тим, що їх було вилучено 18 березня 2003 року оперуповноваженим ВДСБЕЗ Дніпропетровського РВ УМВС Шевченком Р. А.

Зі змісту позовної заяви та відзиву на касаційну скаргу вбачається, що обізнаність про порушене право позивачі пов`язують із відповіддю Архівного відділу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області

від 07 травня 2018 року № Л-163/07/02-18.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів вказував, що заяв про застосування наслідків спливу строків позовної давності до суду першої інстанції не надходило на вказану обставину також вказував і апеляційний суд.

Таким чином, враховуючи, що копію державного акта на право колективної власності на землю КСП «Дзержинець» та списки осіб, які мають право на земельний пай вилучено оперуповноваженим ВДСБЕЗ Дніпропетровського РВ УМВС

Шевченком Р. А. 18 березня 2003 року, колегія суддів не вбачає у діях судів попередніх інстанцій порушення норм матеріального права, а саме помилкового незастосування до спірних правовідносин норм статті 75 ЦК УРСР.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на правову позицію Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі

№ 806/1000/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 08 лютого

2019 року у справі № 915/20/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 914/225/18,

від 11 квітня 2019 року у справі № 904/583/18, від 16 квітня 2019 року у справі

№ 910/3486/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 906/506/18, від 21 травня 2019 року у справі № 921/31/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 20 січня

2021 року у справі № 203/2/19, 06 жовтня 2021 року у справі № 181/1229/19,

від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, від 01 лютого 2023 року у справі № 289/624/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 188/1842/21 колегія суддів доходить таких висновків.

У постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 про визнання протиправним та скасування спеціального дозволу на користування надрами, Верховний Суд встановив, що приводом для звернення прокурора з позовом до суду стало звернення Житомирської обласної ради до прокуратури Житомирської області, в якому рада повідомляла про порушення порядку видачі дозволу на спецкористування товариству, яке полягає у неотриманні згоди ради, і просило вжити відповідних заходів. При цьому рада не повідомила причин, які перешкоджають їй самостійно захистити інтереси ради, які збігаються з інтересами держави. Прокурор теж не з`ясував цих причин і не повідомив їх суду. З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку про те, що прокурор не підтвердив підстав представництва інтересів держави в особі Житомирської обласної ради.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7. 23). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 914/225/18.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня

2019 року у справі № 903/129/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 904/583/18 вказав, що як вбачається з оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції дано детальну оцінку доводам відповідача-2, що прокурором не обґрунтовані підстави здійснення його представництва, та вказано, що необхідність захисту інтересів держави прокурор обґрунтовано аргументував тим, що звернення з цим позовом спрямоване, насамперед, на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яке проведено з порушенням вимог чинного законодавства.

У постанові від 18 квітня 2019 року у справі № 906/506/18 Верховний Суд вказував, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень..

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2019 року у справі № 921/31/18 вказував, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. За таких обставин визначальним є обґрунтування органом прокуратури підстав для його звернення із позовом в інтересах відповідного суб`єкта владних повноважень, у даній справі - Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, а також належність перевірки та підтвердження судами цих підстав із наведенням відповідного обґрунтування, що і було здійснено попередніми судовими інстанціями.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 Верховний Суд зазначав, що про наявність підстав для представництва та виконання прокурором субсидіарної ролі, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними у випадках, коли компетентним органом не здійснюється захист інтересів держави та про наявність у прокурора права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті у разі подання позивачем заяви про залишення позову прокурора без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі 203/2/19 міститься висновок про те, що визначений позивачем у позові склад сторін у справі (позивач та відповідач) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Таким чином, оскільки у постанові від 22 лютого 2023 року, прийнятій у цій справі, Верховний Суд вже виклав висновок про наявність у прокурора підстав для оскарження рішення місцевого суду, колегія суддів відхиляє ці аргументи касаційної скарги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі

№ 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Оскільки за обставинами цієї справи апеляційний суд встановив, що заяв про застосування наслідків спливу позовної давності відповідачі у цій справі не подавали, а про порушення свого права дізнались із довідок архівного відділу від 07 травня

2018 року, колегія суддів не вбачає у діях судів попередніх інстанцій порушення норм матеріального права.

У постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 181/1229/19 Верховний Суд вказував, що право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Особа, яку помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП із питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі

№ 542/1403/17 зробила правовий висновок, відповідно до якого після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості), а норми матеріального права, які регулюють відповідну процедуру, із самого початку визначали право громадянина на пай як право власності і майнове право (згідно із пунктами 8.8 та 8.9 зазначеної постанови). Також у цій постанові вказано, що якщо порушення своїх прав особа визначає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів

У постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 289/624/21 Верховний Суд зазначав, що особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту. Разом із тим, відхиляючи доводи касаційної скарги у цій справі щодо заявлення позову у межах позовної давності, касаційний суд вказав, що оскільки розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з

1993 року, є загальновідомим фактом, позивач міг знати про видачу у 1995 році ПКСП ім. Несененка державного акту на право колективної власності на землю зі списком громадян, які мали право на земельну частку (пай). Із позовом позивач звернувся лише у квітні 2021 року, через 25 років з моменту виділення земель ПКСП

ім. Несененка.

У постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 188/1842/21 Верховний Суд вказував, що особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання;

2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту. За обставинами цієї справи суд касаційної інстанції вказував, що скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правомірно виходив із того, що право на позов у ОСОБА_1 виникло з 1997 року, тобто з початком розпаювання земель, коли у березні 1997 року йому відмовлено у видачі сертифікату на земельну частку (пай) у зв`язку із тим, що на момент безпосереднього розпаювання земель він не був членом КСП «Дніпропетровське», а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд був зобов`язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору. Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що під час розгляду справи в місцевому суді відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності

Таким чином, враховуючи, що під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій встановили, що позивачі були членами сільськогосподарського підприємства, були включені у список осіб на отримання земельної частки (паю), однак при паюванні земель сільськогосподарського підприємства земельні ділянки (паї) не отримали, заяв про застосування наслідків спливу строків позовної давності відповідачі не подавали, колегія суддів вважає, що висновки судів, зроблені у цій справі, висновкам Верховного Суд не суперечать, оскільки зроблені за різних фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенка О. про розгляд справи за участі представника Офісу Генерального прокурора

Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко О. у касаційній скарзі заявив клопотання про розгляд справи за участі представника Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення

від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане касаційна скарга розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у задоволенні клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Олександра Савенка про розгляд справи за участі представника Офісу Генерального прокурора.

Касаційну скаргу Заступника керівника Дніпровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 09 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 01 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров