Ухвала

від 11.04.2024 по справі 754/7907/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 754/7907/23

провадження № 61-4909ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду

від 05 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_3 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 754/7907/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини: утриматися від самовільної (без відома батька) зміни місця проживання малолітньої дитини

ОСОБА_4 ; утриматися від вчинення перешкод у будь-який спосіб (шляхом ізоляції дитини, відібрання у неї телефону, заборони спілкування тощо) у спілкуванні ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 ; надано ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_4 першої, третьої та п`ятої суботи кожного місяця з 10.00 години до 13.00 години; другої неділі кожного місяця з 13.00 години до 18.00 години за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4

( АДРЕСА_1 ).

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року (повний текст складено 25 березня 2024 року) апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2023 року про забезпечення позову скасовано. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Надано ОСОБА_1 можливість безперешкодно спілкуватися з малолітнім сином ОСОБА_4 кожну суботу від 10:00 години до 13:00 години

з використанням будь-яких месенджерів («Viber», «Telegram», «WhatsApp», «Signal»).

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

13 березня 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано касаційну скаргу (передано 15 березня 2024 року), в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Із оскаржуваного судового рішення, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, а також встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Суть висновків Європейського суду з прав людини у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14, п.п. 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Конвенції - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється.

Згідно практики Європейського суду з прав людини оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява

№ 10383/09, п. 100, від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, п. 76).

У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність забезпечення позову, суд апеляційної інстанції встановив відсутність вільного спілкування між ОСОБА_1 та дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що призводить до втрати зв`язку між батьком та сином.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, врахувавши підстави та предмет позову, з яким звернувся останній, специфіку сімейних відносин, можливий тривалий розгляд даної справи судом, напружені конфліктні відносини, які склались між сторонами, що може негативно вплинути на психологічне здоров`я дитини, а також встановивши наявність обставин, які позбавляють його можливості вільно спілкуватися з дитиною, з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення заяви про забезпечення позову шляхом визначення безперешкодного спілкуватися з використанням будь-яких месенджерів в обсязі, достатньому для відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька з дитиною, запобігання погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічна правова норма визначена Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

У частині третій статті 29 ЦК України зазначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що вимоги ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом обов`язку ОСОБА_3 проживати за певним місцем проживання, за яким ні остання, ні дитина не проживають вже більше

5 років порушує принцип вільного вибору місця проживання, що закріплений Конституцією України.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що обраний вид забезпечення позову є доцільним та співмірним із заявленими вимогами, він не вирішує спір по суті, а лише спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту дитини з батьком, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання витини.

При цьому забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду

від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20).

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 спростовуються вищенаведеним, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду апеляційної інстанцій

не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать загальним висновкам щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник