Ухвала

від 09.04.2024 по справі 279/2322/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

Іменем України

09квітня 2024 року

м. Київ

справа № 279/2322/21

провадження № 51 - 1836 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 січня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12021060490000019 по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Коростень, Житомирської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

встановив:

За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Відповідно до обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, ОСОБА_5 05 лютого 2021 року близько 15:30 год, ОСОБА_5 вийшов з подвір`я будинку АДРЕСА_1 , підійшов до припаркованого автобуса марки ПАЗ 32054 д.н.з НОМЕР_1 , завів двигун транспортного засобу та після стоянки транспортного засобу, в порушення вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), розпочав рух автобуса. Однак, здійснюючи маневр повороту праворуч у напрямку проїзної частини вул. Гастелло, заднім правим колесом здійснив наїзд на ОСОБА_6 , яка знаходилась на ґрунтовому узбіччі з правої бокової частини автобуса, в положенні напів присядки, спиною притулившись до кузова автобуса. Після чого ОСОБА_5 продовжив рух автобуса, виконуючи розпочатий маневр повороту.

У результаті наїзду ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілої в кареті швидкої допомоги.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 11 січня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2023 року - без змін.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4 , в якій він порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття кримінального провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, захисник вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що:

? протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7 є неналежним та недопустимим доказом, оскільки під час проведення цієї слідчої дії свідок не був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України та у протоколі відсутній підпис;

? судово-автотехнічні експертизи є неналежними доказами;

? суд першої інстанції 12 січня 2023 року провів судовий розгляд справи та допитав експерта без участі прокурора;

? рішення судів є невмотивованими, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

?Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, якими вона обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам її апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.

Так, в постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджується доказами, які досліджені під час судового розгляду і оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості та достовірності.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_5 потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , зміст показань яких детально викладений у вироку.

Крім того, цей суд встановив, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується також іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, даними протоколу огляду місця події від 05 лютого 2021 року, відповідно до якого під час проведення цієї слідчої дії виявлено спарені сліди шин на прилеглій до будинку АДРЕСА_2 , а також виявлено сліди виливу біологічної рідини схожої на кров; даними протоколу огляду місця події від 05 лютого 2021 року, відповідно до якого на задньому правому підкрильнику колеса автобуса «ПАЗ 32054» д.н.з. НОМЕР_1 , затриманого по вул. Гастело в м. Коростені , виявлено плями бурого кольору, обривок одягу, із бокової частини автобуса з правої сторони вилучено ворсинку; даними протоколу огляду речей і документів від 08 лютого 2021 року, відповідно до якого куртка, в яку була одягнена ОСОБА_6 має пошкодження розірваного характеру; даними журналів реєстрації вступного первинного інструктажів, періодичних (повторних) інструктажів з безпеки руху, інструктажів з охорони праці, якими передбачено, що ОСОБА_5 був ознайомлений із даними інструктажами; висновком експерта № 42 від 23 квітня 2021 року, відповідно до якого у ОСОБА_6 наявні тілесні ушкодження, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень у живої особи. Механізм утворення тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_6 був обумовлений швидкістю направленням руху автобуса «ПАЗ 32054» д.н.з. НОМЕР_1 , точками зіткнення при первинному контакті з рухомим транспортом - з правою боковою поверхнею автобуса і задньою боковою поверхнею тулуба в положенні близького до вертикального, яке у подальшому змінювалося; висновком інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/106-21/2043-ІТ від 25 лютого 2021 року, яким встановлено, що на момент ДТП гальмівна система, рульове керування та ходова частина автобуса «ПАЗ 32054» д.н.з. НОМЕР_1 , знаходилися в технічному працездатному стані; даними протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7 від 19 березня 2021 року, відповідно до якого при знаходженні статиста в положенні напівприсядки біля правої бокової частини автобуса між дверима проводяться видимість з робочого місця водія в бокові дзеркала заднього виду. При встановленні вказаної видимості статиста не видно. Свідок за участю понятих та статиста з усією повнотою продемонстрував місце та спосіб, у який ОСОБА_5 почав рух автобуса, не переконавшись, що з правої сторони відсутні перешкоди для руху; висновком інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/106-21/3175-ІТ від 31 березня 2021 року, яким встановлено, що у цій дорожній обстановці водієві автобуса ПАЗ 32054 ОСОБА_5 необхідно було діяти відповідно до вимог п. 10.1 ПДР України; висновком судової експертизи матеріалів, речовин та виробів № СЕ-19/106/2375-ФХД від 03 червня 2021 року, відповідно до якого на обривку одягу, вилученого під час огляду автобуса ПАЗ32054 із підкрила правого заднього колеса автобуса, виявлено 11 мікрооб`єктів темно-коричневого кольору, які волокнами не являються, а мають морфологічні ознаки волосся людини та 50 забруднених хімічних волокон білого кольору, які мають спільну родову належність з відповідними волокнами, які входять до складу куртки ОСОБА_6 .

Переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із рішенням місцевого суду та обґрунтовано зазначив, що за результатами перевірки вироку місцевого суду не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, достовірність наведених у вироку доказів.

Так, допитаний у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, заперечував порушення п. 10.1 ПДР України та стверджував, що перед тим як поїхати він впевнився, що не було ніяких перешкод біля автобуса.

Водночас суди позицію обвинуваченого ОСОБА_5 про невизнання винуватості оцінили критично та дійшли переконання, що винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні.

Так, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що на підставі оцінки доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в ситуації, яка виникла на ґрунтовому узбіччі дороги за участю транспортного засобу під керуванням обвинуваченого ОСОБА_5 і потерпілої ОСОБА_6 , порушення вимог п. 10.1 ПДР України водієм ОСОБА_5 перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у виді спричинення смерті потерпілої.

Крім того, цей суд також зазначив, що аналіз наведених доказів переконливо свідчить про те, що водій автомобіля ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти наїзду на потерпілу, виконуючи вимоги п. 10.1 ПДР України, згідно яких перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Недотримання ним таких правил безпеки дорожнього руху призвело до створення аварійної обстановки та наїзду на потерпілу ОСОБА_6 , яка знаходилась на ґрунтовому узбіччі з правої бокової частини автобуса в положенні напівприсядки, спиною притулившись до кузова автобуса, що спричинило її смерть.

Щодо доводів захисника, що протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7 є неналежним та недопустимим доказом, оскільки під час проведення цієї слідчої дії свідок не був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України та у протоколі відсутній підпис; судово-автотехнічні експертизи (які були проведенні у цьому кримінальному провадженні) також є неналежними доказами

Так, в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Частина 6 цієї статті визначає, що про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

Як убачається із оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що із наявного в матеріалах провадження протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_7 від 19 березня 2021 року, вбачається, що він підписаний всіма учасниками слідчої дії, а саме: слідчим ОСОБА_14 , який безпосередньо проводив експеримент, статистом ОСОБА_15 , понятими ОСОБА_16 і ОСОБА_9 , а також свідком ОСОБА_7 , за результатом проведення даної слідчої дії від учасників не поступало жодних зауважень чи заперечень щодо ходу її проведення та складеного протоколу.

Водночас апеляційний суд зауважив, що у вказаному протоколі слідчого експерименту у відповідній графі дійсно відсутній підпис свідка про попередження його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів за ст. 384 КК України та за відмову від давання показань за ст. 385 КК України.

Втім, цей суд встановив, що із долученого до протоколу слідчого експерименту відеозапису вбачається, що перед початком цієї слідчої дії слідчий роз`яснив свідку та понятим їх права та обов`язки, а також попередив свідка ОСОБА_7 про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і за відмову від дачі показань, свідок підтвердив, що йому це зрозуміло.

Отже, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що формальна відсутність у протоколі слідчого експерименту підпису свідка про попередження його про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за жодних обставин не скасовує тієї обставини, що свідок в дійсності був попереджений про таку відповідальність, що зафіксовано на відеозаписі даної слідчої дії. Вказана обставина не є підставою для визнання такого доказу недопустимим.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що матеріали кримінального провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протокол слідчого експерименту від 19 березня 2021 року, проведений за участі свідка ОСОБА_7 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статтям 104, 105 КПК України, а саму слідчу дію проведено за правилами та в порядку, передбаченому ст. 240 цього Кодексу, з дотриманням встановленої кримінальним процесуальним законом процедури проведення слідчого експерименту за участю свідка, та процесуальних гарантій, що виключає будь-які сумніви щодо правомірного отримання відомостей від свідка у ході проведення слідчого експерименту.

Варто зауважити, що захисник, як під час апеляційного розгляду так і у поданій касаційній скарзі не оскаржує фактичний зміст відомостей вказаного протоколу слідчого експерименту.

Водночас будь-яких підстав для визнання недопустимими доказами висновки судово-автотехнічних експертиз сторона захисту не наводить.

Необхідно зазначити, що належність та допустимість доказів визначаються положеннями статей 85 - 88 КПК України. За приписами цих статей, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Проте, касаційна скарга захисника також не містить конкретних посилань щодо неналежності вказаних доказів.

Щодо доводів захисника, що суд першої інстанції 12 січня 2023 року провів судовий розгляд та допитав експерта без участі прокурора

Як убачається із оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий суд у судовому засіданні за відсутності прокурора допитав експерта ОСОБА_17 , який проводив автомеханічну експертизу. Вказаний допит експерта було проведено за клопотанням сторони захисту, крім того прокурор у подальшому не заперечував щодо проведення такого допиту за його відсутності. Втім цей суд слушно зауважив, що оскільки експерт лише роз`яснював раніше ним складений висновок за результатами проведення судової експертизи обставин та механізму ДТП, жодних додаткових відомостей у суді не повідомив.

З огляду на те, що показання зазначеного експерта не були покладені судом першої інстанції в основу вироку як доказ винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 , колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вказане порушення не є істотним та жодним чином не перешкодило суду дійти безспірного висновку про винуватість ОСОБА_5 .

Крім того сторона захисту не посилалася на те, що показання вказаного експерта доводять невинуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Верховний Суд погоджується із таким висновком, оскільки у касаційній скарзі захисника відсутні обґрунтовані посилання на те, як це порушило фундаментальні права засудженого.

Призначене ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Решта доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_4 висновків судів першої та апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи сторони захисту про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

В той же час, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 412 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.

Оскільки з касаційної скарги захисника, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною захисника ОСОБА_4 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 січня 2024 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3