Постанова

від 11.04.2024 по справі 640/19317/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19317/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шевченко Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Кобаля М.І., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря: Чорної К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Громадської організації «Спілка автомобілістів Святошинського району міста Києва», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2022 року, Громадської організації «Спілка автомобілістів Святошинського району міста Києва», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), третя особа - Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс», в якому просять суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради « 2185/2226 від 31.08.2021 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві в частині включення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою вул. Якуба Коласа, 16, м. Київ до переліку паркувальних майданчиків, що закріплені за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та направити справу для вирішення питання про відкриття провадження.

З огляду на те, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з`явилися, колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311, ч.2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

У відповідності до ст.308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а а ухвала судді - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд заявленого до вирішення спору віднесено до підсудності господарських судів, з урахуванням територіальної юрисдикції та із застереженням щодо суб`єктного складу учасників справи.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язання вчинити певні дії.

Так, згідно з п. 1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Згідно з п. п. 3, 4, 6 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України серед повноважень суду при вирішенні справи є - визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Надаючи оцінку заявленим вимогам позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що позовна заява містить одну вимогу, а саме:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради « 2185/2226 від 31.08.2021 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в частині включення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою вул. Якуба Коласа, 16, м. Київ до переліку паркувальних майданчиків, що закріплені за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».

Зокрема у вимозі, оспорюється рішення Київської міської ради « 2185/2226 від 31.08.2021 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в частині включення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою вул. Якуба Коласа, 16, м. Київ до переліку паркувальних майданчиків, що закріплені за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».

Проте, судом першої інстанції помилково зазначене те, що ГО «Спілка автомобілістів Святошинського району міста Києва» є належним землекористувачем за адресою вул. Якуба Коласа, 16, м. Київ, що встановлено в адміністративній справі № 826/7315/14 та господарській справі № 910/862/14.

За висновком позивачів, включення згаданої земельної ділянки до переліку, який закріплений за третьою особою, перешкоджає членам Громадської організації користуватись такою земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Право власності та користування земельною ділянкою є цивільними майновими правами, виникнення, зміна та припинення яких регламентується Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.

Не зважаючи на те, що «закріплення» земельної ділянки за КП «Київтранспарксервіс» відбулось рішенням суб`єкта владних повноважень, оскаржуване рішення є лише формою закріплення правочину, зміст якого полягає у зміні речового права на земельну ділянку.

Таким чином, суть заявленого позивачами спору поглинається питанням про речове право на земельну ділянку, натомість, даний спір виник не в публічно-правовій сфері регулювання, а його приватно-правова складова не може бути вирішена в порядку адміністративного судочинства.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем оскаржується рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», рішення стосується сплпти податків та зборів, та відповідно до норм ст.19 КАС України відноситься до справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів

Надаючи оцінку всім доводам обох сторін, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Відповідно до ст. 6 КАС України, ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

На підставі вище зазначеного колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не надано можливості позивачу повноцінно використати свої процесуальні права, зокрема, щоло надання додаткових пояснень, уточнення або зміни позовної заяви.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналізуючи оскаржувані рішення, колегія суддів вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Проте, суд першої інстанції на зазначені вище положення та обставини, викладені в позовній заяві, належної уваги не звернув та в порушення вищезазначених вимог необгрунтовано відмовив у відкритті провадження, тим самим виявив надмірний формалізм, обмеживши позивача у доступі до правосуддя та позбавив права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини справи та матеріали справи у зв`язку із чим суд прийшов до помилкового висновку щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження, чим порушив норми процесуального права.

За таких обставин керуючись ст.320 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.

Ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: М.І. Кобаль

Н.Є. Маринчак