Ухвала

від 11.04.2024 по справі 320/2093/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа №320/2093/21

адміністративне провадження №К/990/12553/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі №320/2093/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника ОСОБА_3 , квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 , про визнання протиправними та скасування наказів, визнання дій протиправними, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника ОСОБА_3 (далі - відповідач 2), квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (далі - відповідач 3), у якому з урахування заяв про збільшення позовних вимог просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27 листопада 2020 року №594;

- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19 січня 2021 року №14 (з адміністративно-господарської діяльності);

- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 05 лютого 2021 року №26 (з адміністративно-господарської діяльності);

- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26 лютого 2021 року №69 (з основної діяльності);

- визнати протиправним і скасувати наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 15 лютого 2021 року №37;

- визнати протиправним і скасувати наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 25 лютого 2021року №65 (по особовому складу);

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати утриматися від вчинення дій щодо звільнення з військової служби, переміщення по службі, пониження на посаді до завершення розгляду справи по суті;

- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 березня 2021 року №52;

- визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати утриматися від вчинення дій щодо начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква підполковника ОСОБА_1 , а саме: пониження в посаді, переміщення по службі, позбавлення військового звання, звільнення з військової служби до завершення розгляду справи по суті;

- визнати протиправним і скасувати наказ Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника ОСОБА_3 від 26 березня 2021 року №100 (по особовому складу);

- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 09 квітня 2021 року №75 (по особовому складу);

- поновити позивача на посаді начальника квартирно-експлуатаційного відділу АДРЕСА_1 з дня реалізації наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2021 року №52, з дня виключення зі списків особового складу квартирно-експлуатаційного відділу АДРЕСА_1 , тобто з 12 березня 2021 року, та поставити позивача на усі види грошового забезпечення;

- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 02 березня 2021 року №45;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача невиплачений середній заробіток (грошове забезпечення із грошовими преміями та надбавками, передбаченими наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 та іншими нормативно-правовими актами) за час вимушеного прогулу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся через підсистему «Електронний Суд» із касаційною скаргою до Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 640/23179/19, від 11 червня 2020 року у справі № 1540/4486/18, від 17 лютого 2020 року у справі № 826/1376/18, від 14 серпня 2020 року у справі № 820/432/17, від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17.

Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, у справі № 826/1376/18 підставою позовних вимог було, на думку позивача, протиправне застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 8 частини першої статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

У справі № 820/432/17 предметом оскарження був припис Державної екологічної інспекції у Харківській області, яким зобов`язано позивача до 13 лютого 2017 року з метою усунення порушень статей 125, 126 Земельного кодексу України отримати та здійснити державну реєстрацію документів, що посвідчують право власності або право користування (оренди) земельною ділянкою, площею 0,0456 га.

У справі № 640/23179/19 спірні правовідносини стосувалися правомірності винесення Державною архітектурно-будівельною інспекцією України наказу, яким анульовано дозволи на виконання будівельних робіт від 07 червня 2019 року № ІУ 113191580912: "Будівництво курортно-рекреаційного розважального комплексу-пансіонату сімейного типу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, розташованого в м. Одеса, 13 ст. Великого Фонтану (біля концертного майданчика)", замовник об`єкта будівництва - Дочірнє підприємство "Інтергал-Буд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтергал".

Дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №1540/4486/18 встановлено, що Суд не висловлював правових позицій, а направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У справі №554/9493/17 позивач пред`явила цивільний позов до Державного підприємства «Національні інформаційні системи», у якому просила визнати незаконним і скасувати наказ від 12 жовтня 2017 року №1-Д про оголошення їй догани за порушення трудової дисципліни.

Натомість у цій справі предметом оскарження є протиправні, на думку позивача, накази відповідачів №594 від 27 листопада 2020 року про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани, №14 від 19 січня 2021 року про призначення службового розслідування щодо встановлення фактів порушення позивачем вимог законодавства у сфері публічних закупівель, №26 від 05 лютого 2021 року, яким начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 зобов`язано підготувати клопотання до Головнокомандувача Збройних Сил України про накладення на позивача дисциплінарного стягнення «пониження у посаді», №37 від 15 лютого 2021 року про застосування до позивача дисциплінарного стягнення «пониження у посаді», №65 від 25 лютого 2021 року про увільнення позивача від посади начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква та призначення на посаду начальника енергомеханічного відділення ВЧ НОМЕР_2 АДРЕСА_2 , №69 від 26 лютого 2021 року про зобов`язання у термін з 01 березня 2021 року по 05 березня 2021 року здати посаду, а майору ОСОБА_5 прийняти посаду начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, а також призначено відповідну комісію для прийняття і здавання посад, №45 від 02 березня 2021 року про призупинення виплат грошового забезпечення позивачу з 02 березня 2021 року у зв`язку із самовільним залишенням ним КЕВ м. Біла Церква, №52 від 13 березня 2021 року про виключення з 12 березня 2021 року зі списків особового складу квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква та всіх видів забезпечення, №100 від 26 березня 2021 року та №75 від 09 квітня 2021 року про призначення підполковника ОСОБА_4 на посаду начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква та зарахування до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справ № 826/1376/18, №820/432/17, № 640/23179/19, №1540/4486/18, №554/9493/17 є відмінними від тих, що маємо у цій справі.

Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 826/1376/18, від 14 серпня 2020 року у справі № 820/432/17, від 11 березня 2021 року у справі № 640/23179/19, від 11 червня 2020 року у справі №1540/4486/18, від 22 липня 2020 року у справі №554/9493/17 є безпідставними.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також, в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у правовідносинах, пов`язаних із захистом особа своїх прав, пов`язаних з проходженням публічної служби, за умови, що зміна умов її проходження стала наслідком прийняття суб`єктом владних повноважень декількох послідовних актів індивідуального характеру, якими встановлювалися одні й ті самі обставини, яким при прийнятті кожного наступного акту надавалася оцінка, що своєю послідовністю начебто вказувало на системність допущених порушень, які своїм результатом могли слугувати для накладення дисциплінарного стягнення у вигляді переведення на нижчу посаду, тобто системного застосування положень Дисциплінарного статуту ЗСУ з положеннями нормативно-правових актів, якими регламентовано діяльність окремих підрозділів ЗСУ з огляду на виконувані ними функції, зокрема щодо будівництва та експлуатації, розпорядження майном Міністерства оборони та ЗСУ.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.

Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування.

Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Враховуючи, що справа №320/2093/21 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 15 лютого 2022 року, а касаційну скаргу подано на через підсистему «Електронний Суд» 02 квітня 2024 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Одночасно із касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Зауважує, що станом на 24 лютого 2022 року перебував на контрактній службі в Збройних Силах України, а отже був обмежений у вільному виборі як занять, так і місці свого перебування, оскільки, як вбачається з матеріалів даної справи результатом прийняття оскаржуваних позивачем протиправних рішень відповідачів його було направлено для проходження військової служби до Харківської області, на території якої з першого дня вторгнення рф розпочалися бойові дії, а частина Харківської області понад 6 (шість місяців була під окупацією). Крім того скаржник зазначає, що першу чергу зосередитися на своєму захисті в межах таких кримінальних проваджень, що, звичайно мало для самого позивача та для членів його сім`ї більший пріоритет, ніж необхідність дотримання строків на касаційне оскарження, встановлених КАС України. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.

Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з касаційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Судом установлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року залишено без змін.

Із касаційною скаргою до Суду позивач звернувся через підсистему «Електронний Суд» 01 квітня 2024 року, тобто із пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Скаржник зазначає, що строк на касаційне оскарження пропущено у зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року

Водночас колегія суддів зазначає, у кожній справі суди мають перевірити наявність підстав для поновлення строку на оскарження, визнати їх виправданими, а також мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку. Сама лише вказівка на наявність поважних причин не є належним мотивуванням висновку про поновлення строку і є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

При вирішенні питання про поновлення процесуального строку судом не може не враховуватися, зокрема, коли збіг процесуальний строк (до введення воєнного стану чи під час воєнного стану, а якщо до введення воєнного стану, то як задовго до цієї події), яким чином запроваджені обмеження перешкоджали своєчасно звернутися з скаргою.

Так, надаючи оцінку доводам скаржника про те, що пропуск строку на касаційне оскарження судових рішень у цій справі пов`язаний із введенням воєнного стану в Україні, колегія суддів вказує про те, що останнім не було надано доказів, яким саме чином введення воєнного стану вплинуло на його обов`язок своєчасно подати касаційну скаргу.

При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку - майже два роки з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.

Крім того, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказує, що вчиняв дії щодо звернення до суду в інших справах, однак ці обставини також не є перешкодою своєчасного звернення до суду касаційної інстанції із цією касаційною скаргою.

Більше того, ці обставини свідчать, що касатор не перебував у стані, який дійсно не дозволяв йому звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки.

Таким чином надані скаржником докази не свідчать про наявність дійсних перешкод чи труднощів пропуску строку на касаційне оскарження, які об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду із касаційною скаргою впродовж майже двох років.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.

Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи, а також клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.

Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , строку на оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі №320/2093/21.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі №320/2093/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника ОСОБА_3 , квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 , про визнання протиправними та скасування наказів, визнання дій протиправними, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку- залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи;

2) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду