Постанова

від 11.04.2024 по справі 813/1416/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 813/1416/18

адміністративне провадження № К/990/29884/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стрелець Т.Г., Коваленко Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 813/1416/18

за позовом Карпатського відділення інституту геофізики ім. Субботіна С.І. Національної Академії Наук України до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, треті особи - Департамент містобудування Львівської міської ради, ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 (головуючий суддя Чаплик І.Д.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023 (ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Мікули О.І., суддів: Курильця А.Р., Ніколіна В.В.),-

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Карпатське відділення інституту геофізики ім. Субботіна С.І. Національної Академії Наук України (далі також позивач, Карпатське відділення інституту геофізики ім. С.І. Суботіна НАНУ) звернулось до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області (далі також відповідач, ДІАМ), третя особа - Департамент містобудування Львівської міської ради, в якому позивач просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області №2 від 31.05.2017 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. І. Горбачевського, 19, затверджені наказом Департаменту містобудування від 20.04.2015 №130.

Позовні вимоги Карпатське відділення інституту геофізики ім. С.І. Суботіна НАНУ обґрунтував тим, що відповідачем безпідставно прийнято рішення № 2 від 31.05.2017 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 , оскільки у позивача були наявні документи, які підтверджували право власності (користування) земельною ділянкою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.08.2018, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області №2 від 31.05.2017 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (далі також МУО) по АДРЕСА_1 на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , затверджені наказом Департаменту містобудування від 20.04.2015 № 130.

Постановою Верховного Суду від 27.06.2022 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, виходив з того, що підставою для скасування затверджених позивачу містобудівних умов та обмежень, крім іншого, слугували висновки відповідача про невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням містобудівної документації на місцевому рівні. Зокрема, відповідачем виявлено невідповідність поверховості забудови вимогам "Плану зонування території м. Львова Франківський та Сихівський райони", затвердженого Ухвалою Львівської міської ради від 18.09.2014 №3840. Натомість, суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінку та не встановили фактичні обставини, а також не здійснили перевірку їх доказами в частині такої підстави скасування містобудівних умов, як їх невідповідність положенням містобудівної документації на місцевому рівні.

Разом з цим, Верховний Суд зазначив, що земельна ділянка, на забудову якої видано спірні у цій справі МУО, перебуває у користуванні позивача, тому погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність в цій частині порушення вимог містобудівного законодавства під час видачі містобудівних умов та обмежень.

При новому розгляді справи Львівський окружний адміністративний суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

15.02.2023 Львівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023, про задоволення позову.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення відповідача №2 від 31.05.2017 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом, затверджені наказом Департаменту містобудування від 20.04.2015 №130, не відповідає критеріям обґрунтованості, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 , не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, у серпні 2023 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі третя особа як на підстави касаційного оскарження, покликається на приписи пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328, пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину другу статті 5, статтю 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пунктів 2.1, 2.2, 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.05.2023 у справі №480/5165/21, відповідно до якого невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. При цьому невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Аналогічні правові висновки у постановах Верховного Суду: від 20.03.2019 у справі №810/726/18, від 04.09.2019 у справі №826/13852/17, від 15.01.2020 у справі №813/4060/17, від 29.04.2020 у справі №712/6577/18, від 15.02.2021 у справі №320/5710/20, від 16.06.2021 у справі №340/3189/18.

Заявник вказує, що невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації полягає у тому, що наміри забудови позивача відповідно Плану зонування (містобудівної документації на місцевому рівні) є допустимим видом забудови, а відтак містобудівний розрахунок позивача має бути погоджений архітектурно -будівельною радою імперативно. Наслідком відсутності такого погодження є невідповідність намірів забудови Плану зонування, відповідно, є підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень.

В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування таких норм матеріального права щодо ненадання заявником правовстановлюючого документа на земельну ділянку в контексті виключного права саме власника (користувача) на забудову земельної ділянки та отримання вихідних даних, основною складовою яких є містобудівні умови та обмеження. У цій частині заявник касаційної скарги наполягає на тому, що позивач саме до заяви про видачу містобудівних умов і обмежень не надав ДАБІ засвідченої в установленому порядку копії документу про право власності (користування) земельною ділянкою; не було такого документу у розпорядженні ДАБІ і станом на дату прийняття рішення.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: судом не встановлено всіх обставин справи в частині дослідження питання наявності/відсутності у позивача правовстановлюючого документа на земельну ділянку. На переконання заявника, витяг № 8602360 від 28.08.2013 містить виключно інформацію про те, що власником земельної ділянки є НАН України, але цей документ не містить відомостей про право користування земельною ділянкою позивача.

Йдеться у касаційній скарзі також про порушення судами попередніх інстанцій порядку дослідження доказів, зокрема частини першої статті 73 КАС України, що полягає у прийнятті до уваги, як доказу дотримання позивачем вимог законодавства в частині погодження проекту будівництва містобудівною радою, Протоколу № 3 спільного засідання архітектурно-будівної ради від 23.04.2014, в той час, як цей доказ не містить інформацію щодо предмета доказування, а стосується виключно питання погодження історико-містобудівного обґрунтування.

Судами попередніх інстанцій застосована частина п`ята статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, чинній після 17.01.2017, тобто після видачі Містобудівних умов і обмежень позивачу.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суд від 04.09.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023 у цій справі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.07.2017 головними інспекторами будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури і містобудування Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області Хар М.І. та ОСОБА_3 , у присутності начальника Департаменту містобудування Львівської міської ради Коровайника С.С., відповідно до наказу від 14.04.2017 за №529 на підставі результатів документальної перевірки від 11.04.2017 та направлення на проведення позапланової перевірки від 22.05.2017 за №28-мб/пз, проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Департаменту містобудування Львівської міської ради.

Результати перевірки оформлені актом від 29.05.2017.

У акті перевірки ДІАМ відображений висновок про порушення при видачі містобудівних умов та обмежень вимог абзацу 2 пункту 2.1 Розділу ІІ Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109, а також п. 2.2 вказаного Порядку з порушенням пункту 4 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI та вимог абзацу 10 статті 1 Закону України "Про архітектурну діяльність" від 20.05.1999 №687-XIV.

Фактичні обставини, встановлені під час проведення перевірки та відображені у акті, які слугували підставою для висновків про наявність вищенаведених порушень, полягають у наступному.

Так, Департаментом містобудування Львівської міської ради видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 :

- на реконструкцію Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАНУ частини адміністративного будинку на АДРЕСА_1 (добудова 60-х років ХХ століття), затверджені наказом Департаменту містобудування від 20.04.2015 № 127;

- на реставрацію Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАНУ (пам`ятка архітектури місцевого значення поч. ХХ ст., охоронний №1279) з пристосуванням під адміністративний будинок, затверджені наказом Департаменту містобудування від 20.04.2015 №128;

- на будівництво Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАНУ багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , затверджені наказом Департаменту містобудування від 20.04.2015 №130.

Зазначені містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видані замовнику - Карпатському відділенню інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАНУ на підставі звернень директора Карпатського відділення інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАНУ В. Максимчука (вх. №2-15755/АП від 05.09.2014, вх. № 2-15753/АП від 05.09.2014 та вх. № 2-15757/АП від 05.09.2014) на забудову земельної ділянки, яка згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 8602649 від 28.08.2013 є у власності НАН України та на реставрацію і реконструкцію об`єктів, які згідно з Витягом про Державну реєстрацію прав номер витягу 3463201 від 26.06.2012 перебувають у власності НАН України.

Земельна ділянка на АДРЕСА_1 ) згідно з "Планом зонування території м. Львова Франківський та Сихівський райони", затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 18.09.2014 №3840 знаходиться в зоні Ж-2 - зона малоповерхової забудови (до 4 - ох поверхів).

Згідно з п.1.3.2 пояснювальної записки "Плану зонування території м. Львова Франківський та Сихівський райони", параметри для допустимих видів забудови приймаються згідно погодженого містобудівною радою містобудівного розрахунку в рамках дозволених для даної зони значень.

У акті перевірки також відображено, що відповідно до протоколу спільного засідання архітектурно- містобудівної ради Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради та консультативної ради Управління охорони історичного середовища від 23.04.2014, на обговорення було поставлено розгляд історико- містобудівного обґрунтування будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Погодження містобудівної ради зазначеного вище містобудівного розрахунку в матеріалах справи відсутнє.

За результатами розгляду містобудівного розрахунку на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , який розроблений ФОП ОСОБА_4 , ДІАМ встановлено, що передбачається будівництво будинку на 5 поверхів з цокольними приміщеннями.

Виходячи з вищенаведеного, ДІАМ дійшов висновку про невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Крім того, відповідно до п. 2.2 "Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додається засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою.

Документи, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою у замовника - Карпатського відділення інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАНУ - відсутні.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно з абзацем 10 статті 1 Закону України "Про архітектурну діяльність" замовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об`єкта містобудування.

Отже, вищезазначені містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видані з порушенням вимог п. 2.2 "Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 з порушенням пункту четвертого статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та вимог абзацу 10 статті 1 Закону України "Про архітектурну діяльність".

Також при видачі зазначених вище містобудівних умов та обмежень Департаментом містобудування Львівської міської ради порушено вимоги абзацу 2 пункту 2.1 Розділу II "Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст" затвердженого наказом міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 (із змінами), а саме: термін видачі перевищує 7 робочих днів з дня реєстрації відповідних заяви разом із документами.

За результатами перевірки та на підставі висновків, викладених у акті перевірки, 31.05.2017 Департаментом державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області прийнято рішення №2 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , затверджені наказом департаменту містобудування від 20.05.2015.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, Карпатське відділення інституту геофізики ім. Субботіна С.І. Національної Академії Наук України звернулось до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі- Закон № 3038-VI), за правилами частини першої статті 2 якого планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій (пункт 4); визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, транспортних, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів (пункт 5).

Згідно із частинами першою, другою та четвертою статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (ч. 5 ст. 26 Закону № 3038-VI).

Основними ж складовими вихідних даних, у розумінні частини першої статті 29 Закону №3038-VI є:

1) містобудівні умови та обмеження;

2) технічні умови;

3) завдання на проектування.

Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією (пункт 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI).

Частинами другою та третьою статті 29 Закону № 3038-VI визначено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Згідно із частиною п`ятою статті 29 Закону № 3038-VI розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви.

Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Процедуру надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст (станом на час видачі оспорюваних містобудівних умов) визначав Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України № 109 від 07.07.2011 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за № 912/19650 (далі - Порядок №109).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку №109 містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом №3038-VI.

Пунктом 2.2. Порядку №109 передбачено, що для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються:

-засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою;

-ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі);

-викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

-кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності);

-черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру);

-фотофіксація земельної ділянки (з оточенням);

-містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва.

Цей перелік додатків до заяви є вичерпним.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення був, зокрема, висновок про відсутність у позивача документів на підтвердження права власності чи користування земельною ділянкою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у скасованих відповідачем містобудівних умовах та обмеженнях забудови земельної ділянки, затверджених наказом Департаменту містобудування від 20.04.2015 №130, зазначено, що документом, який підтверджує право власності або користування земельною ділянкою є витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.08.2013, індексний номер 8602360 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права земельна ділянка по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4610136900:03:001:0049 площею 0,3893 га, на яку видано містобудівні умови та обмеження, перебуває у постійному користуванні НАН України та у правокористуванні позивача, про що внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зокрема, у зазначеному витязі міститься інформація про те, що реєстраційний номер вищезазначеної земельної ділянки в державному реєстрі: 143524346101.

Підставою виникнення права землекористування зазначено державний акт на право постійного користування землею серія та номер ІІ-ЛІ3000508, виданий 25.11.1999, а також розпорядження президії ПАП України №42 від 02.02.2009 та акт приймання передачі №451 від 21.07.2009.

Отже, Національна академія наук України, як постійний землекористувач земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136900:03:001:0049 площею 0,3893 га, передала цю земельну ділянку у користування у 2009 році Карпатському відділенню інституту геофізики ім. ОСОБА_5 НАН України, яке перебуває у віданні Національної академії наук України, що передбачено статутом позивача.

З урахуванням викладеного, висновки акту перевірки про відсутність у Карпатського відділення інституту геофізики ім. Суботіна С.І. Національної Академії Наук України документу, який посвідчує право користування земельною ділянкою у замовника, що, крім іншого, слугували підставою для скасування МУО, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, судами у цій справі встановлено, що станом на дату звернення позивача із заявою та станом на дату проведення перевірки, у Карпатського відділення інституту геофізики ім. ОСОБА_5 НАН України були наявні документи на підтвердження права користування земельною ділянкою.

Понад це, у частині порушення, яке полягає у відсутності документу, який посвідчує право користування земельною ділянкою у замовника, Верховний Суд у постанові від 27.06.2022 у цій справі вже надав оцінку та зазначив, що земельна ділянка, на забудову якої видано спірні у цій справі МУО, перебуває у користуванні позивача, відтак суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про відсутність в цій частині порушення вимог містобудівного законодавства під час видачі містобудівних умов та обмежень.

Відповідно до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Відтак, предметом цього касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені в порядку нового розгляду на виконання постанови Верховного Суду від 27.06.2022, якою судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд в частині надання оцінки висновку відповідача про невідповідність поверховості забудови вимогам "Плану зонування території м. Львова Франківський та Сихівський райони", затвердженого Ухвалою Львівської міської ради від 18.09.2014 №3840.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він був залучений до участі у справі в якості третьої особи лише під час нового розгляду справи, після касаційного перегляду та ухвалення Верховним Судом рішення від 27.06.2022 у цій справі, через що, на переконання заявника, саме його мотиви щодо відсутності у позивача документу на право власності (користування) земельною ділянкою при зверненні із заявою про отримання містобудівних умов та обмежень, не будуть розглянуті судами, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.

У цій справі предметом судового контролю є рішення відповідача-суб`єкта владних повноважень, яким скасовані містобудівні умови та обмеження, видані Карпатському відділенню інституту геофізики ім. ОСОБА_5 НАН України.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оспорюваного рішення на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суди у цій справі надали оцінку, зокрема, мотивам, на які посилається у касаційній скарзі ОСОБА_1 , як одній із підстав прийняття спірного рішення.

При цьому, при первинному вирішенні справи, відповідач як у суді першої, так і у суді апеляційної наводив такі ж доводи, на які покликається третя особа. До того ж, як було зазначено вище, цим мотивам прийняття спірного рішення судами надана оцінка, з якою погодився і Верховний Суд.

Доводам касаційної скарги щодо правомірності набуття права власності на земельну ділянку НАН України та подальшої передачі права користування на цю земельну ділянку позивачу суди у цій справі обґрунтовано не надавали оцінку, позаяк наведені питання не підлягають вирішенню у межах цієї справи, як такі, що не входять до предмета спору.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.06.2022 надав оцінку і тому, що порушення строку видачі містобудівних умов та обмежень не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень та їх скасування, оскільки, законодавством визначено лише одну підставу для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень - невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням містобудівної документації на місцевому рівні.

Таким чином, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, предметом нового розгляду стало дослідження питання відповідності намірів забудови земельної ділянки положенням містобудівної документації на місцевому рівні.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення в частині невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні судами встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 ) згідно з "Планом зонування території м. Львова Франківський та Сихівський райони", затвердженого Ухвалою Львівської міської ради від 18.09.2014 №3840, знаходиться в зоні Ж-2 - зона малоповерхової забудови (до 4 - ох поверхів).

Відповідно до містобудівного розрахунку на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , розробленого ФОП ОСОБА_4 , передбачається будівництво будинку на 5 поверхів з цокольними приміщеннями.

Закон № 3038-VI передбачає, що план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Порядок обміну інформацією між містобудівним та державним земельним кадастрами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини (ст. 17 Закону № 3038-VI).

Положеннями статті 18 указаного Закону визначено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог:

1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території;

2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності;

3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій;

4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон;

5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови;

6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями;

7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів;

8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Згідно з пунктом 1.3.2. пояснювальної записки "Плану зонування території м. Львова Франківський та Сихівський район", параметри для допустимих видів забудови приймаються згідно з погодженим містобудівною радою містобудівним розрахунком у рамках дозволених для даної зони значень.

Судами встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні позивача, згідно з зонінгом знаходиться в зоні Ж-2 - зона малоповерхової квартирної житлової забудови.

Містобудівними умовами та обмеженнями, затвердженими Наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 20.04.2015 за № 130 передбачено гранично допустиму висоту будівель- від рівня основи -18,93 м, рекомендовано архітектурно-планувальні параметри секції №1 вирішити з перепадом висот від 18,93 м від північно-західного фасаду до 19,0 м. зі сторони південно-східного фасаду відповідно до вимог погодженого історико-містобудівного обґрунтування та поданого містобудівного розрахунку. Серед основних техніко-економічних показників об`єкта будівництва (орієнтовних) зазначена поверховість (житлових поверхів) - 5.

В оскаржуваному рішенні, викладено висновок про невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням містобудівельної документації на місцевому рівні, що пов`язано із наміром будівництва у параметрах допустимих видів забудови, але за відсутності погодженого містобудівною радою містобудівного розрахунку.

В оскаржуваному рішенні відповідач, помилково посилався на п.п.1.3.2. п. 1.3 пояснювальної записки Плану зонування м. Львова (зонінг) Франківський та Сихівський райони (далі-пояснювальна записка), фактично навівши зміст п.п. 1.3.3. п. 1.3, зазначив, що параметри для допустимих видів забудови приймаються згідно погодженого містобудівною радою містобудівного розрахунку в рамках дозволених для даної зони значень.

Надаючи оцінку таким висновкам відповідача, Суд зазначає, що пунктом 2.1 пояснювальної записки визначений перелік зон за переважними, супутніми і допустимими видами забудови та іншого використання земельних ділянок.

Позначення кожної зони у вигляді буквеного та цифрового індексу відповідає позначенню цієї зони на Карті (плані) зонування території міста Львова, яка є невід`ємною складовою частиною даного проекту.

Зокрема, зона Ж-2 - зона малоповерхової квартирної житлової забудови, яка виділена для формування житлових районів середньої щільності з розміщенням окремо стоячих і багатоквартирних житлових будинків, блокованих багатоквартирних житлових будинків поверховістю не вище 4-х поверхів, об`єктів обслуговування місцевого значення, інших видів діяльності, скверів.

Переважні види забудови та іншого використання земельних ділянок: Багатоквартирні житлові будинки до 4-х поверхів.

Допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок: Багатоквартирні житлові будинки до 6-ти поверхів.

Отже, будівництво 5-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку в зоні Ж-2 не виходить за межі допустимого виду забудови цієї зони, передбаченого Планом зонування території м. Львова Франківський та Сихівський райони.

Водночас, у спірному рішенні йдеться про обов`язковість погодження містобудівною радою містобудівного розрахунку в рамках дозволених для даної зони значень (п.п. 1.3.3. п. 1.3 плану зонування).

Щодо такого мотиву прийняття рішення суб`єкта владних повноважень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що законодавець на даний час визначив те, що висота будівель у містобудівних умовах та обмеженнях встановлюється у метрах, а не поверхах, пославшись на приписи частини п`ятої статті 29 Закону 3038-VI.

Крім цього, суди попередніх інстанцій врахували протокол спільного засідання архітектурно-містобудівної ради управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради та консультативної ради управління охорони історичного середовища №3 від 23.04.2014, яким погоджена можливість запланованого нового житлового будівництва за умови коригування історико-містобудівного обґрунтування згідно зауважень членів архітектурно-містобудівної ради управління архітектури та науково-консультаційної ради управління охорони історичного середовища з врахуванням його рішень при подальшому розробленні містобудівного розрахунку.

В касаційній скарзі заявник зазначив про безпідставність застосування судами положень частини п`ятої статті 29 Закону 3038-VI в редакції, яка не була чинною станом на дату затвердження Містобудівних умов та обмежень.

З приводу врахування судами протокол спільного засідання архітектурно-містобудівної ради управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради та консультативної ради управління охорони історичного середовища №3 від 23.04.2014, ОСОБА_1 вказує у касаційній скарзі на те, що за змістом цього протоколу, на цьому засіданні не вирішувалось питання погодження містобудівного розрахунку в рамках дозволених для даної зони значень.

З приводу застосування судами попередніх інстанцій частини п`ятої статті 29 Закону 3038-VI (в редакції Закону № 1817-VIII від 17.01.2017), колегія суддів погоджується, що ця норма Закону дії з 18.12.2017, до цього не містила вимог щодо складу Містобудівних вимог та обмежень, серед яких, зокрема відомості про гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах.

Водночас, частиною сьомою статті 29 Закону 3038-VI (в редакції, чинній станом на дату затвердження МУО) було передбачено, що склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Так, розділом ІІІ "Склад та зміст містобудівних умов та обмежень" Порядку №109 передбачено, що МУО забудови земельної ділянки містять граничнодопустиму висоту будівель (п.п. а) п. 3.4 розділу ІІІ Порядку № 109).

Тобто, чинним станом на дату виникнення спірних правовідносин спеціальним законодавством не було передбачено вимог про відображення у МУО саме поверховості забудови, а містилась вимога про відображення граничнодопустимої висоти.

З урахуванням викладеного, суди, пославшись на положення частини п`ятої статті 29 Закону 3038-VI в редакції, що була змінена після того, як виникли спірні правовідносини, обґрунтовано навели це як додаткове підтвердження того, що план зонування визначав вимоги прямо не передбачені спеціальним законодавством, а надалі законодавцем у розвиток було більше конкретизовано та унормовано Законом 3038-VI вимоги до МУО в цій частині шляхом вказівки про необхідність зазначення гранично допустимої висотності будинків, будівель та споруд у метрах, а не поверхах.

З приводу обов`язковості (імперативності) вимоги про погодження параметрів допустимих видів забудови з містобудівною радою, колегія суддів зазначає наступне.

Містобудівні умови та обмеження, як документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування та будівництва, повинен містити розділ під назвою "містобудівні умови та обмеження", що визначає вимоги до гранично допустимої висоти будівлі; максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки; відстаней від об`єкта, який проектується, до меж червоних ліній та ліній регулювання забудови; мінімально допустимих відстаней від об`єктів, які проектуються, до існуючих будинків та споруд тощо.

Вказані вимоги слід вважати дотриманими під час видачі містобудівних умов та обмежень шляхом зазначення про подальше визначення таких показників відповідно до Генерального плану міста, майбутньої проектної документації "згідно з чинним законодавством", "відповідно до нормативно-правових актів", "в установленому чинним законодавством порядку", "урахувати законні інтереси та вимоги", "з дотриманням діючих державних будівельних норм".

Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі №826/9713/18 сформував правовий висновок про те, що вимоги до гранично допустимої висоти будівлі; максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки; відстаней від об`єкта, який проектується, до меж червоних ліній та ліній регулювання забудови; мінімально допустимих відстаней від об`єктів, які проектуються, до існуючих будинків та споруд необхідно вважати дотриманими під час видачі містобудівних умов та обмежень шляхом зазначення про подальше визначення таких показників відповідно до Генерального плану міста, майбутньої проектної документації "згідно з чинним законодавством", "відповідно до нормативно-правових актів", "в установленому чинним законодавством порядку", "урахувати законні інтереси та вимоги". Це формулювання є доречним, зважаючи на те, що стадія отримання вихідних даних в силу приписів частини п`ятої статті 26 Закону №3038-VI передує стадії розроблення та затвердження проектної документації, а тому такі дані містять лише стислу інформацію щодо законодавчих вимог до параметрів та техніко-економічних показників об`єкта будівництва, про дійсні наміри забудовника, є описовими. Адже характеристика об`єкта будівництва визначається не містобудівними умовами та обмеженнями, а подальшою проектною документацією. Тому конкретизація параметрів будівництва саме у цифровому вигляді в даній стадії формування документації законодавчо безпосередньо не передбачена.

Отже, положення п.п. 1.4.2 пункту 1.4 "Порядок забудови та іншого використання земельних ділянок у відповідності з містобудівними регламентами" плану зонування про необхідність здійснення допустимих видів забудови земельних ділянок на основі і з дотриманням вихідних даних, які видаються управлінням архітектури і містобудування після погодження матеріалів містобудівного розрахунку з архітектурно-будівельною радою, врегульовують процедуру отримання вихідних даних.

Верховний Суд додатково акцентує увагу на тому, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування (ч. 1 ст. 29 Закону №3038-VI).

При цьому, отримання містобудівних умов та обмежень є першою стадією будівництва і, як зазначено вище, характеристика об`єкта будівництва визначається не містобудівними умовами та обмеженнями, а подальшою проектною документацією.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що характеристика об`єкта будівництва визначається не МУО, а подальшою проектною документацією, висновки відповідача, відображені в оскаржуваному рішенні про невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, обґрунтовані відсутністю погодження містобудівної ради, є помилковими.

Доводи касаційної скарги, з цього приводу також є безпідставними.

Крім того, судами встановлено, що при видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом враховано протокол спільного засідання архітектурно-містобудівної ради управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради та консультативної ради управління охорони історичного середовища №3 від 23.04.2014.

За змістом цього протоколу, на обговорення поставлено наступні питання історико містобудівного обґрунтування будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 .

У вступному слові Л.С. Онищенко-Швець (начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради) поінформувала, що попередні історико- містобудівні обґрунтування будівництва багатоквартирних житлових будинків на АДРЕСА_1 розглянуті на засіданні консультативної ради при управлінні охорони історичного середовища Львівської міської ради, де було висунуто ряд зауважень, які повинні мають бути враховані розробниками-проектантами у відкоригованому варіанті. На даний час відкориговані варіанти вже виносяться на обговорення містобудівної ради, оскільки на консультативній раді при управлінні охорони історичного середовища розглядаються вузькі реставраційні проблеми.

За результатами розгляду цього питання архітектурно-містобудівна рада вирішила погодити можливість запланованого нового житлового будівництва за умови коригування історико-містобудівного обґрунтування згідно зауважень членів архітектурно-містобудівної ради управління архітектури та науково-консультаційної ради управління охорони історичного середовища з врахуванням його рішень при подальшому розробленні містобудівного розрахунку.

Врахування судами цього протоколу не свідчить про порушення порядку досліження доказів у справі, оскільки судами враховані докази, які засвідчують обставини проведення процедури погодження при погодженні МУО, а наявність такого доказу не впливає на висновки суду щодо обов`язковості отримання погодження параметрів допустимих видів забудови з містобудівною радою на стадії затвердження МУО.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що рішення Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області №2 від 31.05.2017 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом, затверджені наказом Департаменту містобудування від 20.04.2015 №130, не відповідає критеріям обґрунтованості, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Переглянувши судове рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки суду є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. Порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, Судом у цій справі також не встановлено.

У касаційній скарзі заявник наполягав на неврахуванні судами під час ухвалення оскаржуваних рішень в цій справі висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.05.2023 у справі №480/5165/21, відповідно до якого невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. При цьому невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Так у цій справі, на яку послався заявник, спірним були МУО та вирішувалась справа про їх скасування. Підставою для скасування МУО було наведено - невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні через відсутність детального плану території, погодженого шляхом проведення громадських слухань.

У справі №480/5165/21 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, висловив узагальнюючий правовий висновок про те, що невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. При цьому невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Отже, у цій справі судами враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі №480/5165/21, про який вказує заявник касаційної скарги, однак судами були встановлені інші фактичні обставини, за яких суди дійшли висновку про те, що МУО не свідчать про їх невідповідність вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Своєю чергою, вимога про необхідність отримання погодження містобудівної ради стосується етапу отримання вихідних даних, де затвердження МУО є першою складовою. Враховуючи, що конкретизація параметрів будівництва саме у цифровому вигляді в даній стадії формування документації законодавчо безпосередньо не передбачена, тому відсутність такого погодження, за фактичних обставин цієї справи, не свідчить про невідповідність намірів забудови.

Аналогічні узагальнюючи правові висновки про те, що невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі МУО викладені у постановах Верховного Суду: від 20.03.2019 у справі №810/726/18, від 04.09.2019 у справі №826/13852/17, від 15.01.2020 у справі №813/4060/17, від 29.04.2020 у справі №712/6577/18, від 15.02.2021 у справі №320/5710/20, від 16.06.2021 у справі №340/3189/18.

Втім, колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Водночас посилання заявника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. В даному випадку обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду, і справ, наведених до прикладу відповідачем, є відмінними за обсягом і змістом установлених судами фактичних обставин.

Так само, заявник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо наслідків ненадання заявником правовстановлюючого документа на земельну ділянку в контексті виключного права саме власника (користувача) на забудову земельної ділянки та отримання вихідних даних, основною складовою яких є містобудівні умови та обмеження. У цій частині заявник касаційної скарги наполягає на тому, що позивач саме до заяви про видачу містобудівних умов і обмежень не надав ДАБІ засвідченої в установленому порядку копії документу про право власності (користування) земельною ділянкою; не було такого документу у розпорядженні ДАБІ і станом на дату прийняття рішення.

Отже, мотиви касаційної скарги в частині відсутності висновку Верховного Суду свідчать про незгоду заявника з фактичними обставинами у справі та вимогою про формування не правового (узагальнюючого) висновку, а висновку стосовно конкретних правовідносин, спір з приводу яких виник у цій справі.

Таким чином, касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів попередніх інстанцій. У скарзі також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Верховний Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі № 813/1416/18- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді Т.Г. Стрелець

Н.В. Коваленко