Постанова

від 09.04.2024 по справі 686/9557/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/9557/23

Провадження № 22-ц/4820/740/24

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представниці позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачки,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи державний нотаріус Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Федорук СвітланаМиколаївна, ОСОБА_5 , про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2024 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа державний нотаріус Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Федорук С.М., про визнання договору дарування недійсним.

ОСОБА_3 зазначив, що він є сином ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які з 30 квітня 1972 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

За договором купівлі-продажу від 18 жовтня 2002 року ОСОБА_7 придбала квартиру АДРЕСА_1 (далі квартира). Ця квартира була набута ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за час шлюбу та належала їм на праві спільної сумісної власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, внаслідок чого відкрилася спадщина на частки квартири. Оскільки позивач був зареєстрованим у квартирі разом із батьком ОСОБА_6 на день його смерті, то він прийняв спадщину за фактом постійного проживання разом із спадкодавцем. Інші спадкоємці ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_7 і дочка ОСОБА_5 , також прийняли спадщину в установленому порядку. Відтак він набув право на частки квартири.

11 грудня 2021 року ОСОБА_7 і ОСОБА_4 уклали договір дарування, посвідчений Другою Хмельницькою державною нотаріальною конторою, за умовами якого ОСОБА_7 подарувала відповідачці квартиру в цілому, тобто без врахування частки позивача, а тому цей правочин не відповідає вимогам закону та є недійсним в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.

За таких обставин ОСОБА_3 просив суд визнати договір дарування квартири від 11 грудня 2021 року, що кладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , недійсним.

Процесуальні дії суду першої інстанції

Ухвалою від 20 листопада 2023 року суд залучив ОСОБА_5 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30січня 2024 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між дарувальником ОСОБА_7 та обдарованою ОСОБА_4 , посвідчений 11 грудня 2021 року державним нотаріусом Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Федорук С.М., зареєстрований у реєстрі за №1-532.

Суд керувався тим, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на частку у квартирі як спільному майні подружжя батьків позивача, а ОСОБА_3 набув право на цю спадщину в установленому порядку. За договором дарування від 11 грудня 2021 року ОСОБА_7 передала ОСОБА_4 квартиру без врахування прав спадкоємців на спадщину, внаслідок чого цей правочин не відповідає вимогам закону та підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у порядку часткового задоволення позову визнати недійсним оспорюваний правочин у частині дарування частки квартири, а решту частки квартири залишити в її власності відповідно до укладеного договору. При цьому ОСОБА_4 послалася на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 міг успадкувати після смерті батька ОСОБА_6 лише частки квартири, а тому відчуження цієї частки мало відбутися за його згодою. В решті укладений ОСОБА_7 і ОСОБА_4 договір дарування квартири відповідає волі дарувальника та вимогам закону, внаслідок чого у суду були відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним у цілому.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.

ОСОБА_5 та державний нотаріус Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Федорук С.М. не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено ним неправильно. Крім того, суд не застосував норми статей 15, 16, 217 ЦК України.

У зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду в частині недійсності правочину підлягає зміні.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З 30 квітня 1972 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мали двоє дітей дочку ОСОБА_5 та сина ОСОБА_3 .

ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_5 .

За договором купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2002 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу БушуєвоюМ.П. (зареєстровано в реєстрі за №2457), ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_8 квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

На день смерті ОСОБА_6 проживав у квартирі, разом із дружиною ОСОБА_7 і сином ОСОБА_3 .

3 грудня 2021 року ОСОБА_7 подала Другій Хмельницькій державній нотаріальній конторі заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_6 на користь дочки ОСОБА_5 . Натомість, остання того ж дня подала нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 .

11 грудня 2021 року ОСОБА_7 і ОСОБА_4 уклали договір дарування квартири, посвідчений Другою Хмельницькою державною нотаріальною конторою (зареєстровано в реєстрі за №1-532), за умовами якого ОСОБА_7 безоплатно передала у власність ОСОБА_4 квартиру. Одночасно нотаріальною конторою здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 45595887).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В силу 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Із положень статей 1258, 1261 ЦК України слідує, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Як передбачено статтею 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

В силустатті 215ЦК Українипідставою недійсностіправочину єнедодержання вмомент вчиненняправочину стороною(сторонами)вимог,які встановленічастинами першою третьою,п`ятою ташостою статті203цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною першою статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Із положень статті 15 ЦК України слідує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

За загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю. У разі поділу такого майна частки подружжя є рівними.

Спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Саме тоді відкривається спадщина. До складу спадщини входить належна спадкодавцю частка у праві спільної сумісної власності.

Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку. За відсутності заповіту право на спадкування виникає у спадкоємців за законом почергово. Діти, подружжя та батьки спадкодавця відносяться до спадкоємців першої черги за законом.

Спадкоємець,який постійнопроживав разоміз спадкодавцемна часвідкриття спадщини,вважається таким,що своєчасноприйняв спадщину. Спадщина належить спадкодавцеві з дня смерті спадкодавця, тобто з часу її відкриття.

Отже, спадкоємець, який прийняв спадщину, є власником спадкового майна (його частини) з моменту відкриття спадщини (див. постанови Верховного Суду України від 14 травня 2014 року у справі №6-42цс14 і від 8 квітня 2015 року у справі №6-33цс15).

Правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

Однією з підстав для визнання правочину недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, які встановлені законом. Якщо суперечить вимогам закону не весь, а лише частина правочину, виключення якої призведе до досягнення правових результатів, обумовлених правочином (набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків), то визнається недійсною лише ця частина правочину.

За своїми правовими ознаками договір дарування є двосторонньою, як реальною, так і консенсуальною угодою. Характерною особливістю договору дарування є його безоплатний характер, тобто відсутній грошовий еквівалент зустрічного зобов`язання. Дарувальником може бути лише власник майна.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, а також обсяг порушеного права та інтересу, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Порушене право має бути захищене у спосіб, який установлений законом.

Зібрані докази вказують на те, що квартира належала ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності подружжя. Внаслідок смерті ОСОБА_6 спадщина відкрилася на частки квартири.

Із паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_3 (а.с. 16), витягу з реєстру територіальної громади (а.с. 30), довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб (а.с. 42) слідує, що з 21 листопада 2002 року місце проживання позивача зареєстровано у квартирі, в якій також проживав померлий ОСОБА_6 . Водночас у справі відсутні достовірні та достатні докази про непроживання ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_6 на час його смерті. При цьому, у поданій Другій Хмельницькій державній нотаріальній конторі заяві про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 (а.с. 39) ОСОБА_5 визнала позивача іншим спадкоємцем померлого за законом.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті батька ОСОБА_6 у встановленому порядку та набуття ним право на частки квартири в порядку спадкування.

Також суд правильно керувався тим, що ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 квартиру без врахування права ОСОБА_3 на частку у ній, у зв`язку з чим оспорюваний правочин не відповідає вимогам закону.

Водночас судом не було враховано, що укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_4 договір дарування квартири не відповідає вимогам закону лише в частині відчуження дарувальником частки квартири. Виключення цієї частини правочину призведе до набуття ОСОБА_4 права власності на частки квартири, тобто призведе до досягнення правових результатів, обумовлених цієї частиною правочину.

Відтак, у судовому порядку слід визнати недійсним оспорюваний правочин лише в частині дарування частки квартири.

При цьому суд першої інстанції помилково послався на правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 червня 2020 року у справі №430/1281/14-ц, щодо підстав для визнання недійсним договору дарування спільного майна, оскільки в цій справі та справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, встановлені різні обставини.

Так, у названій справі касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанції про недійсність оспорюваного договору дарування в цілому з огляду на те, що предметом цього договору був житловий будинок, який належав подружжю на праві спільної сумісної власності. Натомість, у справі яка переглядається судом апеляційної інстанції, предметом договору дарування є квартира, яка належала співвласникам на праві спільної часткової власності, тобто з визначенням часток кожного із них у праві власності, що давало можливість співвласнику подарувати сторонній особі належну йому частку.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції не врахував норми чинного законодавства та дійшов помилкового висновку про визнання оспорюваного правочину недійсним у цілому, внаслідок чого ухвалене ним рішення підлягає зміні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов ОСОБА_3 слід задовольнити частково, а укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_4 договір дарування квартири від 11 грудня 2021 року слід визнати недійсним лише в частині дарування частки квартири.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункти 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 8 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VІ).

Статтею 1 Закону №3674-VI встановлено, що судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, сплачується судовий збір за ставкою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Як передбачено частиною третьою статті 4 Закону №3674-VI, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В силу частини четвертої статті 6 №3674-VI якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Із положень статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою . Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що судовий збір і витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

Позов ОСОБА_3 містить вимогу немайнового характеру (визнання договору дарування квартири недійсним), а тому він обґрунтовано сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 1073 грн 60 коп. (2684?0,4). Оскільки позов ОСОБА_3 задоволено частково (на частки), то ОСОБА_4 має відшкодувати йому 178 грн 94 коп. судового збору за подання позову (1073,60:6).

ОСОБА_4 оскаржила рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору дарування частки квартири. При цьому ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу через підсистему «Електронний суд».

Отже, ОСОБА_4 мала сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в оскаржуваній частині вимог (частина четверта статті 6 Закону №3674-VI) із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина третя статті 4 Закону №3674-VI) у розмірі 1073 грн 60 коп. (1073,60?5:6?150%?0,8).

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, то ОСОБА_3 повинен відшкодувати їй указану суму судового збору.

Враховуючи вимоги частини десятої статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає можливим звільнити ОСОБА_4 від сплати ОСОБА_3 судового збору за подання позову та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 894 грн 66 коп. (1073,60-178,94).

На підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 10лютого 2024 року (а.с. 111-112) адвокат Терлич В.Г. надавав ОСОБА_4 професійну правничу допомогу в апеляційному суді. За умовами цього договору сторони визначили гонорар адвоката у фіксованому розмірі 10000 грн (пункт 4.4).

Згідно квитанції №276132 від 10 лютого 2024 року (а.с. 110) ОСОБА_4 сплатила адвокату Терличу В.Г. 10000 грн.

Із матеріалів справи слідує, що адвокат Терлич В.Г. надав ОСОБА_4 юридичні послуги, зокрема, підготував і подав апеляційному суду апеляційну скаргу та клопотання про витребування доказів, брав участь у судовому засіданні.

Визначений адвокатом Терличем В.Г. і відповідачкою ОСОБА_4 фіксований розмір витрат на професійну правничу допомогу (10000 грн) є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для відповідачки. До того ж, позивач ОСОБА_3 і його представниця, адвокатка Гуменюк А.П., не ставили під сумнів співмірність витрат на правничу допомогу, які понесла ОСОБА_4 , та не заявляли клопотання про зменшення розміру цих витрат.

З огляду на те, що апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена в повному обсязі, ОСОБА_3 має відшкодувати їй обґрунтовано понесені витрати на професійну правничу допомогу розмірі 10000 грн.

Всього із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 слід присудити судові витрати: витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, - в сумі 10894 грн 66 коп. (894,66+10000).

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30січня 2024 року щодо частини недійсності правочину та розподілу судових витрат змінити.

Позов задовольнити частково.

Визнати договір дарування квартири від 11 грудня 2021 року, що укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , посвідчений Другою Хмельницькою державною нотаріальною контрою (зареєстровано в реєстрі за №1-532), в частині дарування частки квартири АДРЕСА_1 , недійсним.

У решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 10894 гривні 66 копійок судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 квітня 2024 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Заворотна О.Л.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 21