Рішення
від 01.04.2024 по справі 323/215/22
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 323/215/22

Пр.2/336/181/2024

01.04.24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Теряник А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя за правилами загального позовного провадження цивільну справу №323/215/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оріхівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом,-

за участі представників сторін: представника позивача адвоката Железняка В.К., представника відповідача адвоката Лобаченка О.В.,-

ВСТАНОВИВ:

26.01.2022 позивач звернувся до Оріхівського районного суду Запорізької області із вказаною позовною заявою, за змістом якої просить визнати недійсним з моменту видачі свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 7,4600 га, розташовану на території Новояковлівської сільської ради Запорізького (Оріхівського) району Запорізької області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1928576923239, кадастровий номер земельної ділянки: 2323986500:01:01:0035, зареєстроване в реєстрі за №1837, видане ОСОБА_2 , 04.12.2021 Оріхівською державною нотаріальною конторою Запорізької області у спадковій справі №08/2020.

За змістом позовної заяви ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 83 роки померла ОСОБА_3 , яка є матір`ю сторін у справі. Після її смерті відкрилась спадшина на належне спадкодавцю майно:

??земельну ділянку (пай), площею 7,46 га, розташований на території Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (державний акт про право приватної власності на землю серії ІП-ЗП N023296);

??земельну ділянку (пай), площею 7,45 га, розташований на території Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЗП N135483).

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 першої черги за законом є діти спадкодавця - - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивач стверджує, що з 14.09.2010 він постійно мешкав разом зі матір?ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , де й зареєстрований, відповідно, прийняв спадщину на підставі положень ч.1,3 ст.1268 ЦК України та протягом встановленого ст.1270 цього Кодексу подав заяву до Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області про прийняття спадщини. З дотриманням 6-місячного строку до нотаріальної контори звернулась і відповідачка із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Саме звернувшись до нотаріуса, позивач дізнався про посвідчення від імені ОСОБА_3 заповіту, складеного 09.12.2008 від її імені, посвідченого секретарем виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області Нікітенко О.В . За змістом оспорюваного заповіту: ОСОБА_3 заповіла:

- ОСОБА_2 земельну ділянку (пай), площею 7,46 га, розташований на території Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (державний акт про право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП N 023296);

??- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках земельну ділянку (пай), площею 7.45 га, розташований на території Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЗП N135483).

Так, 04.12.2021 Оріхівською державною нотаріальною конторою Запорізької області у спадковій справі N08/2020 видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 7.4600 га, розташовану на території Новояковлівської сільської ради Запорізького (Оріхівського) району Запорізької області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1928576923239, кадастровий номер земельної ділянки: 2323986500:01:01:0035, р. N1837. Позивач вважає, що вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним з моменту його видачі, враховуючи, що воно видане на підставі нікчемного заповіту.

За змістом позовної заяви між сторонами вже існував спір про право цивільне. Так, в провадженні Оріхівського районного суду Запорізької області перебувала цивільна справа №323/501/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання нікчемним з моменту вчинення заповіту, складеного 09.12.2008 від імені ОСОБА_3 в селі Новояковлівка Оріхівського району Запорізької області та зареєстрованого в реєстрі за N214, посвідченого секретарем виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області Нікітенко О.В.

За результатами перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до постанови від 08.12.2021 Верховний Суд рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, якими відмовлено у задоволенні позову, змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишив без змін.

Оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту, як виснував суд касаційної інстанції, позов не підлягає задоволенню саме з цих підстав. У зв`язку із наведеним позивач стверджує, що питання нікчемності заповіту, складеного 09.12.2008, підлягає вирішенню саме під час розгляду позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадшину, виданого на підставі зазначеного заповіту.

Відповідно до тверджень позивача заповіт є нікчемним, оскільки при його складанні та посвідченні:

1) порушено встановлений законом порядок вчинення таких дій, адже він складений посадовою особою органу місцевого самоврядування за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а не власноруч ОСОБА_3 ;

2) не додержано встановленої законом форми угоди, адже заповіт не посвідчено уповноваженою посадовою особою, відсутній посвідчувальний напис, в якому уповноважена посадова особа має вказати: хто склав заповіт та коли, чи підписано заповіт в її присутності, чи встановлена за документими особа заповідача, чи перевірено дієздатність заповідача;

3) перелік майна, що заповідає ОСОБА_3 (п?ятий та сьомий абзаци заповіту), не є чітким, що надає підстави для різного тлумачення заповіту, адже не зазначений власник земельних ділянок (паїв), їх місцезнаходження, реквізити державних актів (яким органом та коли видані, якій особі);

4) не прокреслені незаповнені до кінця рядки та інші вільні місця, що надає підстави вважати, що після посвідчення до заповіту вносились дописи з метою викривити його первинний зміст.

Зокрема, абзац сьомий, можливо, доповнено словами: „та ОСОБА_2 в рівних частинах";

5) на посвідчувальному написі на заповіті, посвідченому від імені ОСОБА_3 від 09.12.2008 надруковано, що секретар виконавчого комітету Нікітенко О.В. посвідчила заповіт ОСОБА_5 , а запис про посвідчення заповіту ОСОБА_3 взагалі відсутній, дата не відповідає даті заповіту.

Викладене, на переконання сторони позивача, свідчить про те, що відсутні достовірні дані, що мають міститись в посвідчувальному написі заповіту: про те, що уповноважена посадова особа 09.12.2008 перевірила складання заповіту від 09.12.2008 саме від імені ОСОБА_3 , ??що ОСОБА_3 підписала заповіт особисто в присутності уповноваженої посадової особи, що була встановлена за документами особа заповідача ОСОБА_3 і перевірено дієздатність заповідача ОСОБА_3 .

Відповідно, зважаючи на те, що заповіт від імені ОСОБА_3 від 09.12.2008 не містить посвідчувального напису, в силу ч.1 ст.1257 ЦК України він є нікчемним.

Позивач також наголошує, що в порушення положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5, у відповідній редакції, враховуючи наявні рішення Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області та перелік посадових обов`язків секретаря виконавчого комітету, на Нікітенко О.B. не покладено вчинення дій по посвідченню заповітів.

Відповідного рішенням виконавчого комітету не було прийнято, натомість, у посадових обов`язках Нікітенко О.В. вказано про те, що вона забезпечує виконання нотаріальних дій, що, на думку позивача, суперечить нормативним положенням та не надає права на самостійне вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчення заповітів.

Враховуючи нікчемність заповіту, посвідченого від імені ОСОБА_3 , позивач вважає доведеними підстави для визнання зазначеного свідоцтва про право на спадщину, виданого відповідачці, недійсним з моменту його видачі.

На підставі наведеного, оскільки складений заповіт порушує права позивача як спадкоємця на отримання половини переліченого спадкового майна, а також з урахуванням неможливості позасудового врегулювання спору між сторонами, із посиланням на норми ст. 16, 203, 215, 236, 1209, 1247, 1257, 1268-1270 ЦК України, ст.37, 39, 52 Закону України «Про нотаріат», ОСОБА_1 просить задовольнити позов.

Ухвалою судді Оріхівського районного суду Запорізької області від 27.01.2022 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Згідно з ч.7 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Так, відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 10.05.2022 №29/09-22 змінено територіальну підсудність судових справ Оріхівського районного суду Запорізької області у зв`язку із неможливістю здійснення правосуддя під час воєнного стану до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Цивільна справа на підставі протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 11.04.2023 передана в провадження визначеного головуючого судді Вайнраух Л.А.

Ухвалою судді від 21.04.2023 постановлено прийняти позовну заяву до провадження у справі, розглядати її в порядку загального позовного провадження, а також визначено дату, час та місце проведення підготовчого засідання. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачкою. Роз`яснено, що відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України роз`яснено, що у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов.

Ухвалою суду від 09.08.2023 в порядку витребування доказів зобов`язано Оріхівську державну нотаріальну контору надати засвідчену копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвала суду не виконана.

Ухвалою суду від 28.11.2023 клопотання про витребування доказів задоволено частково. В порядку витребування доказів зобов`язано: 1) Запорізький обласний державний нотаріальний архів надати засвідчену належним чином копію заповіту, складеного 09.12.2008 від імені ОСОБА_3 , який посвідчено секретарем виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області Нікітенко О.В. ; 2) Комишуваську селищну раду Запорізького району Запорізької області - засвідчені належним чином копії документів, а саме: - рішення №2 від 20.04.2006 першої сесії п`ятого скликання Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про обрання секретарем ради Нікітенко О.В. ; - рішення №3 від 20.04.2006 першої сесії п`ятого скликання Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про покладення обов`язків секретаря виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області на Нікітенко О.В. ; - посадової інструкції секретаря Новояковлівської сільської ради, затвердженої рішенням №2 від 20.04.2006 першої сесії п`ятого скликання Новояковлівської сільської ради.У задоволенні клопотання в іншій частині відмовлено.

08.01.2024 від Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області на виконання ухвали суду від 28.11.2023 надійшли засвідчені належним чином копії документів, а саме: - рішення №2 від 20.04.2006 першої сесії п`ятого скликання Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про обрання секретарем ради Нікітенко О.В. ; - рішення №3 від 20.04.2006 першої сесії п`ятого скликання Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про покладення обов`язків секретаря виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області на Нікітенко О.В. ; - посадова інструкція секретаря Новояковлівської сільської ради, затвердженої рішенням №2 від 20.04.2006 першої сесії п`ятого скликання Новояковлівської сільської ради.

15.01.2024 від Запорізького обласного державного нотаріального архіву на виконання ухвали суду від 28.11.2023 надійшла відповідь, за змістом якої надати засвідчену належним чином копію заповіту, складеного 09.12.2008 від імені ОСОБА_3 , який посвідчено секретарем виконавчого комітету Новояківлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області Нікітенко О.В. , архів не має можливості у зв?язку з тим, що документи Новояківлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області на зберігання до Запорізького державного нотаріального архіву не передавались. У зв?язку з вищевикладеним ухвала залишається без виконання.

Ухвалою суду від 01.02.2024 постановлено в порядку витребування доказів зобов`язати Комишуваську селищну раду Запорізького району Запорізької області (адреса місцезнаходження: 70530, Запорізька область, Запорізький район, смт Комишуваха, вул. Богдана Хмельницького, 49, е-пошта: komishuvakha@ukr.net) надати до суду засвідчені належним чином копії документів, а саме: 1) протоколів першої та другої сесії п`ятого скликання Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області з копіями рішень про затвердження повноважень секретаря сільської ради та про покладення обов`язків вчиняти нотаріальну дію на певну особу; 2) протоколів засідань виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області за період з 20.04.2006 по 30.05.2006 з копіями рішень про затвердження повноважень секретаря сільської ради та про покладення обов`язків вчиняти нотаріальну дію на певну особу; 3) заповіту, складеного 09.12.2008 від імені ОСОБА_3 , який посвідчено секретарем виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області Нікітенко О.В.

26.02.2024 до суду на виконання ухвали суду від 01.02.2024 надійшла відповідь Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області разом з доданими документами.

За змістом відповіді за підписом селищного голови Ю.Карапетяна , за інформацією старости Новояковлівського старостинського округу N5 Нікітенко О.В. протоколи першої та другої сесії п?ятого скликання Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, протоколи засідань виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області за період з 20.04.2006 по 30.05.2006 передані до архівного відділу Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області. Тому копії зазначених документів не можуть бути надані. Копії витребуваних рішень та заповіту додаються.

Ухвалою суду від 29.02.2024 постановлено закрити підготовче провадження у цивільній справі та призначити її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Згідно з мотивувальною частиною ухвали суду позивачем повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, надано докази, на які він посилається у позові.

Клопотань про витребування додаткових доказів, забезпечення доказів та позову, направлення судових доручень до матеріалів справи, крім тих, що розглянуті, не надходило.

Представник позивача адвокат Железняк В.К. під час розгляду справи підтримав позовну вимогу в повному обсязі, просив задовольнити позов, підтвердивши доводи та обґрунтування, наведені у позовній заяві. Пояснив, що свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину земельної ділянки (пай), площею 7.45 га, розташований на території Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЗП N135483), він також не отримував.

Представник відповідача адвокат Лобаченко О.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, пояснив, що спадщину після смерті ОСОБА_3 було розподілено між дітьми (сторонами у справі) з урахуванням волі спадкодавця. Наголосив, що між батьками сторін існувала усна домовленість щодо розподілу спадщини після їх смерті. Так, після смерті ОСОБА_7 (батька сторін), спадкове майно набуто ОСОБА_1 . Крім того, заповіт, який сторона позивача вважає нікчемним, занесено до реєстру заповітів, підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого його довірительці, відсутні.

Представник третьої особи під час розгляду справи присутній не був, причини неявки суд не повідомив, належним чином та завчасно повідомлявся про дату, час та місце судового засідання. Конверт із судовими повістками повернулись до справи із позначкою «адресат відсутній».

Суд звертає увагу, що згідно з відповіддю №518484 на електронний запит з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Оріхівська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02884233, на час формування відповіді перебуває в стані припинення.

Сторони не висловили заперечень щодо розгляду справи за відсутності представника третьої особи. Підстав для відкладення судового розгляду або оголошення перерви відповідно до ст.223,240 ЦПК України судом не встановлено.

Суд наголошує, що сторонами під час провадження справи не порушувалось питання про відновлення втраченого судового провадження 323/501/20. Судом також не встановлено відповідних підстав з огляду на таке.

Так, судом вчинено всі необхідні та можливі дій з метою витребування матеріалів зазначеної цивільної справи (проаналізовано в мотивувальній частині рішення суду). Матеріали не надійшли.

Крім того, неодноразово постановлено ухвалу про витребування доказів з метою забезпечення стороні позивача процесуальних можливостей для доведення позовних вимог на підставі відповідних клопотань.

Разом з цим, відповідно до норми ч.1 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Правила оцінки доказів чітко врегульовані нормами ст.89 ЦПК України. Саме безпосередньо дослідженими доказами, з урахуванням інших критеріїв, наведених у даній нормі, має бути обгрунтовано рішення суду. Аналогічна норма віднайшла своє відображення й у ч.1 ст.213, ч.1 ст.229 ЦПК України, відповідно до якої суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі. За приписами ч.2 ст.229 ЦПК України докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Суд також наголошує, що аналіз досліджених судами під час розгляду цивільної справи №323/501/20 письмових доказів відображений у мотивувальних частинах судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанції, які суд аналізує із дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства, зокрема, із дотриманням положень ч.4 ст.82 ЦПК України.

Інших процесуальних дій у справі судом вчинено не було за відсутності відповідних клопотань. Зустрічної позовної заяви не подано.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши її матеріали, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.

Судом встановлено, що за даними відповіді N518445 на електронний запит суду з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об?єкт нерухомого майна (земельна ділянка, площею 7,46 га, кадастровий номер: 2323986500:01:001:0035), р.№ 1928576923239 03.10.2019, розташована у Запорізька обл., Оріхівський район, номер запису: 33506969, дата державної реєстрації 30.09.2019, запис здійснений Скляровим Максимом Олександровичем , виконавчий комітет Преображенської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, право оренди земельної ділянки на підставі договору, укладеного терміном на 10 років, з урахуванням ротації сільськогосподарських культур (до закінчення збору уражаю тієї культури, що буде висіяна в рік закінчення дії цього Договору), з правом передачі в піднайм та пролонгації, зареєстровано за орендарем - селянське (фермерське) господарство "ДОБРОТВІР", код ЄДРПОУ 30951883, орендодавець ОСОБА_2 . Разом з цим, з 04.09.2019 орендодавцем зазначена ОСОБА_3 . Право власності на земельну ділянку з 04.12.2021, номер запису про право власності №45452021, зареєстровано ОСОБА_9 , Оріхівська державна нотаріальна контора, Пологівський районний нотаріальний округ, Запорізька обл. за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.12.2021, виданого Оріхівською державною нотаріальною конторою, р.№1837.

Під час розгляду справи знайшло своє підтвердження, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 04.12.2021, виданого державним нотаріусом Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області, на підставі заповіту, посвідченого Новояковлівською сільською радою Оріхівського району Запорізької області 09 грудня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за N214, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна гр. ОСОБА_3 , 1936 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її дочка - гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом визнається доведеним, що нотаріусом під час розгляду заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 перевірено реєстрацію заповіту у відповідному реєстрі. Доказів на спростування сторонами не надано.

За змістом вказаного свідоцтва спадщина, на яку воно видано, складається з права на земельну ділянку, площею 7,4600 га, розташованої на території Новояковлівської сільської ради Запорізького (Оріхівського) району Запорізької області, що стверджується записом про право власності: 33506877, зробленим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 вересня 2019 року, Скляровим М.О. , державним реєстратором Виконавчого комітету Преображенської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, отриманою шляхом безпосереднього доступу державного реєстратора 04 грудня 2021 року, за N288415127. Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1928576923239. Кадастровий номер земельної ділянки: 2323986500:01:001:0035. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на земельну ділянку підлягає державній реєстрації. Спадкова справа N08/2020. Свідоцтво зареестровано в ресстрі за р.N1837.

Сторонами визнається та не потребує додаткового доведення з урахуванням вимог ч.1 ст.82 ЦПК України факт настання смерті ОСОБА_3 , 1936 р.н., (спадкодавиці) 08 вересня 2019 року, а також та обставина, що, в разі спадкування за законом, спадкоємцями першої черги відповідно до вимог ст.1261 ЦК України після смерті ОСОБА_3 , є позивач ОСОБА_1 (син) та відповідачка ОСОБА_2 (донька). Наявності інших спадкоємців за законом або заповітом судом відповідно до наявних доказів не встановлено. Представники сторін в судовому засіданні також не заперечували щодо того, що батько сторін ОСОБА_7 помер, відповідно, не може закликатись до спадкування. Крім того, представниками сторін визнається, що спадкове майно після смерті ОСОБА_3 складається з:

Видачі свідоцтв про право на спадщину на іншу частину спадкового майна (другу земельну ділянку) судом на час розгляду справи не встановлено, доказів протилежного сторонами не надано.

Разом з цим, суд критично оцінює ту обставину, що позивач фактично мешкав на день настання смерті спадкодавиці за однією адресою із ОСОБА_3 . Так, за змістом позовної заяви ОСОБА_1 з 14.09.2010 постійно мешкав разом зі матір?ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , де й зареєстрований, відповідно, прийняв спадщину на підставі положень ч.1,3 ст.1268 ЦК України. Власне факт реєстрації, на переконання суду, не може бути достовірним доказом на користь доводів позивача щодо фактичного проживання із спадкодавицею.

Згідно з відповіддю на запит суду від 31.05.2023 перший заступник начальника Південого міжрегіонального управління МЮ м.Одеса І. Фірсова за вих.№26328/08.5-24 від 29.06.2023 повідомила, що відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій N309 (зі змінами) від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією», контора розташована на території, де ведуться активні бойові дії.

Наказами Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) N1123-к від 18.03.2022 та Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) N57-к від 02.01.2023 в Оріхівській державній нотаріальній конторі встановлено простій, у зв?язку із чим з 18.03.2022 її робота зупинена, прийом громадян не здійснюється. Повноваження по обслуговуванню громадян на інші державні нотаріальні контори не покладались.

Відповідно до наказу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) N510/7 від 02.11.2022, враховуючи те, що документи нотаріального діловодства є власністю держави, з метою збереження архівного фонду Оріхівської державної нотаріальної контори, приміщення якої розташовано в місті Оріхів Пологівського району Запорізької області, документи нотаріального діловодства та архів Оріхівської державної нотаріальної контори по 2010 рік були передані на зберігання до Запорізького обласного державного нотаріального архіву.

Станом на 29.06.2023 документи нотаріального діловодства та архів Оріхівської державної нотаріальної контори за наступні періоди до Запорізького обласного державного нотаріального архіву на зберігання не передавались та перебувають у провадженні нотаріальної контори.

На запит головуючого судді у даній справі від 12.06.2023 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя за підписом голови суду Галущенко Ю.А. повідомив, що на час надходження запиту та надання даної відповіді, Оріхівським районним судом Запорізької області на підставі розпорядження Голови Верховного Суду від 10 травня 2022 року N29/0/9-22, яким територіальну підсудність судових справ Оріхівського районного суду Запорізької області змінено та визначено Шевченківському районному суду м. Запоріжжя, матеріали судових справ, які були закінчені судовим розглядом і зберігались в архіві Оріхівського районного суду Запорізької області, у тому числі у цивільної справи N323/501/20, до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя не передавались. Також цивільна справа N323/501/20 не була долучена до матеріалів цивільної справи N323/215/22, яка надійшла до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 14 квітня 2023 року із Оріхівського районного суду Запорізької області для розгляду за підсудністю.

Крім того, 21.09.2023 на запит суду від 21.08.2023 до матеріалів справи надійшла відповідь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за підписом начальника управління Бєлікової І.В., за змістом якої відповідно до наказу голови Оріхівського районного суду Запорізької області від 29.04.2022 N1-ос тимчасово зупинено з оголошенням простою для усіх суддів та працівників апарату суду. У подальшому дію трудових договорів усіх працівників апарату Оріхівського районного суду Запорізької області (крім заступника керівника апарату суду) призупинено в порядку, передбаченому Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Після звільнення 27.04.2023 року заступника керівника апарату суду в Оріхівському районному суді Запорізької області відсутні працівники, дія трудового договору яких не зупинена. З огляду на необхідність вирішення окремих питань організаційного забезпечення діяльності Оріхівського районного суду Запорізької області територіальне управління звернулося до Державної судової адміністрації України із проханням надати роз?яснення щодо можливості відновлення дії трудового договору керівника апарату суду, роботу якого тимчасово зупинено, а також щодо можливих форм організації його роботи в умовах воєнного стану. Відповідь від Державної судової адміністрації України на вищевказане звернення територіального управління не отримана. Зважаючи на вищенаведене, у теперішній час територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області не має можливості надати інформацію стосовно контактних осіб Оріхівського районного суду Запорізької області.

Згідно з заповітом (засвідчена копія надана загальним відділом Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області на виконання ухвали суду), він посвідчений у с.Новояковлівка Оріхівського району Запорізької області 09.12.2008. З його тексту встановлено, що: «Я гр ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження :с.Новояковлівка Оріхівського району Запорізької області, що мешкаю: АДРЕСА_1 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам?яті ,розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно ,без погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального, на випадок моєї смерті роблю таке заповідальне розпорядження:

- земельну ділянку/пай/ площею 7,46 га /Державний Акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП N023296) заповідаю ОСОБА_2 ,

-земельну ділянку (пай) площею 7,45 га (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП N135483)заповідаю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах.

Зміст ч. 2 ст.ст. 1307, 1241, 1254 Цивільного Кодексу України мені роз?яснено.

Цей заповіт складено і підписано в двох примірниках, з яких перший примірник залишається на схороні в справах виконавчого комітету, а другий - видається заповідачу.

Текст цього заповіту написано з моїх слів вірно, прочитано мною вголос.

Українською мовою я володію в обсязі, достатньому для розуміння тексту цього документа.

/підпис/»

Відповідно до посвідчувального напису після тексту заповіту, «"23" жовтня 2008 року цей заповіт посвідчено мною, Нікітенко О.В секретарем виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області. Заповіт підписано гр. ОСОБА_5 у моїй присутності. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Зареєстровано в реєстрі за №214. Стягнуто державне мито 0,85. Секретар Новояковлівської сільської ради /підпис/».

Судом досліджено й рішення №2 та 3 від 20.04.2006 першої сесії п`ятого скликання Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про обрання секретарем ради Нікітенко О.В. із додатком до рішення № 3 - посадовою інструкцією секретаря Новояковлівської сільської ради, затвердженої рішенням №3 від 20.04.2006 першої сесії п`ятого скликання Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області у засвідчених копіях, які зберігаються в архіві Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області. Так, судом встановлено, що вказаними рішеннями «Про обрання секретаря Новояковлівської сільської ради» та «Про здійснення секретарем Новояківлівської сільської ради повноважень секретаря виконавчого комітету Новояківлівської сільської ради» Новояківлівська сільська рада вирішила обрати секретарем ради Нікітенко Олену Володимирівну (рішення №2) та покласти обов`язки секретаря виконавчого комітету вказаної ради на секретаря ради Нікітенко Олену Володимирівну, затвердити її посадові обов`язки, що додаються (рішення №3). Строк повноважень Нікітенко О.В. за змістом рішення, за підписом сільського голови, узгоджується зі строком повноважень ради п`ятого скликання, починається з 20.04.2006. Згідно з додатком до рішення від 20.04.2006 секретар виконавчого комітету Новояківлівської сільської ради забезпечує виконання нотаріальних дій. У додатку міститься запис про ознайомлення з посадовими обов`язками від 20.04.2006.

Стороною позивача з урахуванням обов`язку щодо доказування під час провадження справи в суді не доведено, що на іншу особу виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, ніж секретаря Нікітенко О.В., на час посвідчення заповіту від імені ОСОБА_3 було покладено обов`язки щодо вчинення нотаріальних дій відповідно до обсягу повноважень, визначених наведеними вище нормативними приписами.

Разом з цим, судом досліджено судові рішення, які набрали законної сили, ухвалені у пов`язаній цивільній справі, розглянутої в порядку цивільного судочинства за участі позивача та відповідача, які із врахуванням критеріїв ч.4 ст.82 ЦПК України беруться до уваги судом.

За приписами ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Так, рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області у справі №323/501/20, пр.2/323/289/20 від 17.09.2020 (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91642054), яке набрало законної сили 16.12.2020, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, про визнання заповіту нікчемним,- відмовлено.

Згідно з мотивувальною частиною рішення суду: « ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_5/а.с.86/. Після її смерті відкрилась спадщина на все її майно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги.

Відповідно до копії спадкової справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області з приводу оформлення спадщини після смерті матері./а.с.85-106/.»

Вказані фіктичні обставини встановлені й під час перегляду рішення суду в апеляційному та касаційному порядку.

Згідно з постановою Запорізького апеляційного суду від 16.12.2020 (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93614105), яке набрало законної сили 16.12.2020, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року залишено без змін.

В мотивувальній частині постанови встановлено, що: «відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 59170028 від 28.01.2020, сформованої Оріхівською державною нотаріальною конторою, заповіт ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_3 , внесений до спадкового реєстру за № 46066534, посвідчений Новояковлівською сільською радою Оріхівського району Запорізької області 09.12.2008 внесений до реєстру нотаріальних дій під номером 214, не змінювався, не скасовувався та на час формування витягу є чинним».

«Так після тексту заповіту, що підписаний особисто ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, уповноваженою на посвідчення заповіту, на тому ж аркуші вміщено посвідчувальний напис, який за своєю формою та змістом відповідає зразку, який міститься у додатку № 6, затвердженому наведеною Інструкцією.

Серед інших обов`язкових даних, вказаний напис містить підпис секретаря Новояковлівської сільської ради О.В. Нікітенко вчинений особисто, відбиток гербової печатки Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, відомості про розмір стягнутого державного мита, та номер за яким вказаний заповіт зареєстровано в реєстрі - № 214.

Вказані відомості за своїм змістом відповідають відомостям внесеним до «Книги реєстрації нотаріальних дій» Новояковлівської сільської ради, в якій також наявний підпис заповідача ОСОБА_3 , дата запису в Книзі про вчинення нотаріальної дії відповідає даті складання заповіту - 09.12.2008 р., номер за яким заповіт ОСОБА_3 внесено до Книги, співпадає з номером зазначеним у посвідчувальному написі вчиненому на заповіті.

«Книга реєстрації нотаріальних дій» Новояковлівської сільської ради прошнурована, аркуші пронумеровані, кількість аркушів та сторінок завірена підписом голови Новояківлівської сільської ради, з прикладенням гербової печатки. (а.с. 75,76).

17.12.2008 інформацію про вказаний заповіт та його реєстрацію в Книзі за № 214 внесено в Спадковий реєстр за номером 46066534, що підтверджується витягом № 17838711 (а.с. 75)».

Відповідно до постанови Верховного Суду від 08.12.2021 (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102010438) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишено без змін.

У мотивувальній частині постанови судом встановлено, що: «суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що у справі, яка переглядається, позивач заявив вимогу про встановлення нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності правочину, у зв`язку з чим необхідно дійти висновку, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту, а отже, позов не підлягає задоволенню саме з цих підстав».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів окремо визначено визнання правочину недійсним (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , з урахуванням висновків Верховного Суду за результатами розгляду пов`язаного судового провадження, просив суд визнати недійсним з моменту видачі свідоцтво про право на спадщину за заповітом посилаючись на те, що воно видано на підставі та з урахуванням заповіту, який є нікчемним, тобто ознаки його недійсності визначені законодавчо.

Відповідно до ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено право на спадкування, яке відповідно мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Із врахуванням положень ч.3 ст.202 ЦК України заповіт є одностороннім правочином.

За приписами ч.5 ст.202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За приписами ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Стосовно заповіту (крім заповіту з умовою, ст.1242 ЦК України), за правилами ч.1 ст.1257 ЦК України лише заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Так, відповідно до ч.4 ст.1257 ЦК України у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно зі ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст.207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Відповідно до статті 37 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом на 11.06.2009) у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); видають дублікати посвідчених ними документів; засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах.

Таким чином, нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 (пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).

Нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій (пункт 1,2 розділу І Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто від 08.01.2007), зареєстрованої в МЮУ 26 жовтня 1994 року за N 256/466).

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням (п.8 Розділу ІІ Інструкції).

При вчиненні нотаріальних дій посадові особи виконавчих комітетів встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України зокрема). При посвідченні заповітів, довіреностей та засвідченні справжності підпису на документах перевіряється справжність підписів громадян, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії. При посвідченні заповітів чи довіреностей з`ясовується дієздатність громадян та перевіряється правоздатність юридичних осіб, від імені яких посвідчуються довіреності. Нотаріально посвідчувані заповіти, довіреності, заяви та інші документи підписуються у присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальну дію. (п.10-12 розділу ІІ Інструкції).

Тексти нотаріально посвідчуваних заповітів, довіреностей, заяв, засвідчуваних копій документів і виписок з них повинні бути написані ясно і чітко, числа і строки, які стосуються змісту посвідчуваних заповітів і довіреностей, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб - без скорочень і з зазначенням їх адреси, а в необхідних випадках - номерів їх рахунку в установах банків. Прізвища, імена та по батькові громадян, у тому числі представників, які беруть участь у нотаріальних діях, повинні бути написані в документі повністю з зазначенням місця їх проживання.

На нотаріально оформлюваних документах не заповнені до кінця рядки та інші вільні місця прокреслюються, дописки (приписки) і виправлення повинні бути застережені посадовою особою виконавчого комітету перед підписом заповідача чи довірителя та інших осіб, які підписали заповіт, довіреність або заяву, і повторені в кінці посвідчувального напису.

Якщо документ, що підлягає посвідченню або засвідченню, викладений неправильно чи неграмотно, посадова особа виконавчого комітету пропонує особі, яка звернулася, виправити його або скласти новий.

На прохання особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, документ може бути складений посадовою особою виконавчого комітету (п.17 розділу ІІ Інструкції).

Нотаріальне посвідчення заповітів та довіреностей, засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів (додатки NN 6-27). Текст посвідчувального напису може бути надрукований на друкарській машинці або написаний чорнилом від руки ясно, чітко, без підчисток, вільні місця повинні бути прокреслені, дописки та інші виправлення - застережені. Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватися штампи з текстом відповідного напису. Посвідчувальний напис на довіреності, заповіті вміщується після підпису громадянина на тій же сторінці чи на звороті документа (п.18 розділу ІІ Інструкції).

Всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій (додаток N 1). Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається в посвідчувальному написі документа, що посвідчується чи засвідчується посадовою особою виконавчого комітету. Нумерація в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій з початку кожного календарного року ведеться з першого номера (п.19 розділу ІІ Інструкції)..

Посадова особа виконавчого комітету відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить закону; дія підлягає вчиненню нотаріусом або посадовою особою іншого виконавчого комітету; з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулася недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень; довіреність, що видається юридичною особою, суперечить цілям, вказаним в її статуті чи положенні. Посадова особа виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян (п.20 розділу ІІ Інструкції).

Посадові особи виконавчих комітетів, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти і довіреності, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму. Відповідно до чинного законодавства обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягають, зокрема заповіти (п.26 розділу ІІІ Інструкції).

Заповіти і довіреності, що посвідчуються в нотаріальному порядку, подаються посадовій особі виконавчого комітету не менш, ніж у двох примірниках, один з яких залишається у виконавчому комітеті Ради народних депутатів. Посадові особи виконавчих комітетів, зобов`язані роз`яснити громадянам зміст і значення поданих ними проектів заповітів та довіреностей і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону. При з`ясуванні дієздатності заповідача чи довірителя посадова особа виконавчого комітету вимагає документ, в якому вказано вік заповідача чи довірителя (п.27-29 розділу ІІІ Інструкції).

Посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу (попередня редакція кодексу) і особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Посадова особа виконавчого комітету перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність. У разі одержання посадовою особою виконавчого комітету повідомлення від завідуючого державним нотаріальним архівом про невідповідність посвідченого заповіту законові, посадова особа виконавчого комітету, за бажанням заповідача, переоформлює заповіт на загальних підставах. Заповіти, посвідчені посадовими особами виконавчих комітетів, записуються до алфавітної книги обліку заповітів. Заповідач може в будь-який час змінити або скасувати заповіт, подавши про це заяву до виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів. У випадку одержання посадовою особою виконавчого комітету заяви про скасування чи зміну заповіту, так само як і одержання нового заповіту, який відміняє чи змінює раніше посвідчений заповіт, посадова особа виконавчого комітету робить про це відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, в алфавітній книзі обліку заповітів і відповідний напис на примірнику заповіту, який зберігається у виконавчому комітеті Ради народних депутатів (п.33-39 розділу ІІІ Інструкції).

Крім того, відомості про посвідчення посадовими особами заповітів підлягають обов`язковому внесенню до Спадкового реєстру у порядку, передбаченому Положенням про Спадковий реєстр (п.40-1 розділу ІІІ Інструкції).

Слід також зауважити, що відповідно до п.70 розділу ІV Інструкції посадова особа виконавчого комітету, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особоюі

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на тому, що рішення №2 та 3 від 20.04.2006 Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області прийняті відповідно до ч.4 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування». Норма ст. 50 Закону в редакції від 13.01.2006 передбачала, що секретар сільської, селищної, міської ради обирається за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів та працює в раді на постійній основі. Ч.4 ст.50 Закону врегульовано, що секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.

Разом з цим, за приписами п.5 ч.1 б ст.38 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать (серед делегованих повноважень): вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у таких постановах Верховного Суду:

Так, під час розгляду справи суд враховує правові висновки, здійснені Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29.01.2024 у справі № 369/7921/21, провадження № 61-5293сво23.

В даній постанові Верховний Суд відступив від низки правових позицій, висловлених раніше, зокрема, від висновку Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19) про те, що наявність у посадовій інструкції секретаря сільської ради повноважень забезпечувати виконання нотаріальних дій не є самостійною підставою для вчинення таких дій, оскільки покладення зазначених обов`язків на посадову особу органу місцевого самоврядування повинно фіксуватися у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету відповідної ради.

Також, за змістом даної постанови Верховний Суд відступив й від висновку, здійсненого у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №147/1062/21 (провадження № 61-6536св22), в якій вказано, разом із іншим, про те, що оскільки сторонами у цій справі не доведено, що станом на дату посвідчення заповіту виконавчим комітетом сільської ради було прийнято рішення, яке б надавало секретарю виконавчого комітету сільської ради право на вчинення нотаріальних дій, тому остання не вправі була посвідчувати заповіт, у зв`язку із чим заповіт складено з порушенням вимог щодо його посвідчення, і він є нікчемним в силу частини першої статті 1257 ЦК України.

Зазначений висновок спростовує твердження сторони позивача щодо обсягу повноважень посадової особи, що посвідчила заповіт від імені ОСОБА_3 , висловлені у позовній заяві.

Так, у вказаній Постанові ОП ВС наголосила на таких нормах та їх тлумаченнях, які є безумовно застосованими під час розгляду даної справи:

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див.: зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Верховний Суд зауважив також, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі №303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)).

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).

Існує ієрархія між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі). У статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див.: рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див.: постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20)).

Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів(як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.

Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22)).

Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (частина п`ята статті 4 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого.

По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням.. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».

З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що: 1) свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; 2) на рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України можливості регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту; 3) законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду у складі: колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 491/1528/15-ц (провадження № 61-23620св18), колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19), колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21), в яких зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій. Як наслідок підстави для відступу від вказаних висновків відсутні.

Крім того, з урахуванням змісту позовної заяви (її обгрунтування) суд звертає увагу на наступному. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі №674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».

Так, судом встановлено, що текст заповіту, складеного у письмовій формі, не викликає сумнівів щодо його чіткості. Ознаки того, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало внутрішній волі ОСОБА_3 відсутні. Оформлення заповіту за допомогою технічних засобів не свідчить про невідповідність заповіту нормам ЦК України (ст.1248 ЦК України). Текст заповіту записано зі слів заповідача ОСОБА_3 та прочитано нею вголос, підписано особисто заповідачем ОСОБА_3 у присутності секретаря ради Нікітенко О.В. Докази протилежного у справі відсутні.

Запорізьким апеляційним судом під час перегляду рішення суду першої інстанції у пов`язаній справі №323/501/20 встановлено, що враховується й при розгляді даної справи із врахуванням відповідності такого висновку суду критеріям ч.4 ст.82 ЦПК України:

1)«Особу заповідача ОСОБА_3 встановлено на підставі паспортного документу, який записано в «Журналі реєстрації нотаріальних дій Новояковлівської сільської ради. Ідентичний підпис заповідача ОСОБА_3 наявний Журналі реєстрації нотаріальних дій. Запис в Журналі зроблений також 9.12.2008 р. після складення і посвідчення заповіту. 17.12.2008 р. заповіт внесено в Спадковий реєстр (№ витягу 17838711, № у Спадковому реєстрі 46066534), відповідно до п.24 Порядку «Відомості про посвідчені заповіти підлягають внесенню до Спадкового реєстру в установленому Мінюстом порядку».

2)«Щодо помилкової дати («23» жовтня) «пояснює, що в тексті посвідчувальних заповітів щонайменше один раз дата позначається словами , відповідно до п. 8 Порядку. Дата «9 грудня 2008 року» написано словами в заповіті, зафіксована в Журналі та у Витягу про Спадковий реєстр, тобто тричі».

Разом з цим, судом встановлено, що після тексту заповіту, що підписаний особисто ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, уповноваженою на посвідчення заповіту, на тому ж аркуші вміщено посвідчувальний напис, який за своєю формою та змістом відповідає зразку, який міститься у додатку № 6, затвердженому наведеною вище Інструкцією. У написі наявний підпис секретаря виконавчого комітету Новояковлівської сільської ради Нікітенко О.В., вчинений особисто, проставлений відбиток гербової печатки Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, містяться відомості про розмір стягнутого державного мита, та номер, за яким вказаний заповіт зареєстровано в реєстрі - № 214.

Крім того, технічні помилки, які були допущені в посвідчувальному написі посадовою особою щодо дати посвідчення заповіту та помилкового зазначення даних про « ОСОБА_5 » не впливає, на переконання суду, на волевиявлення заповідача щодо розпорядження власним майном та не свідчить про нікчемність вчиненого правочину, оскільки за своїм змістом фактично є технічною помилкою, допущеною посадовою особою, яка склала посвідчувальний напис.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, особа не може відповідати за можливі помилки представників органів влади під час виконання ними своїх обов`язків в процесі забезпечення їх законних прав та інтересів. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення ЄСПЛ у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії"). Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення ЄСПЛ у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Таким чином, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Також, на переконання суду, з урахуванням інших висновків у цій справі, - текст посвідчувального напису доводить те, що посадова особа перевірила дієздатність ОСОБА_3 , роз`яснила зміст статей 1241, 1307 ЦК України та посвідчила особистий підпис заповідача на заповіті.

Докази на користь протилежного сторонами не надано, про їх витребування не заявлено відповідних клопотань.

Стосовно тверджень позивача щодо наявності дописів у заповіті, суд зауважує, що спадкове майно відповідно до змісту заповіту розподілено заповідачем як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 . Вчинення дописів у тексті заповідального розпорядження може бути встановлено, на переконання суду, лише експертним шляхом. За приписами ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід також зауважити, що нормами ЦК України не врегульовано необхідності перевірки під час посвідчення заповіту наявності зареєстрованого права власності у заповідача на спадкове майно.

Відповідно, у матеріалах справи відсутні докази того, що заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також того, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тобто ознак нікчемності заповіту у відповідності до ст.1257 ЦК України не встановлено.

Таким чином, суд відхиляє доводи позивача про те, що у заповіті та посвідчувальному написі відсутня вся необхідна інформація (дані), допущені суттєві порушення відповідно до ст.1257 ЦК України і саме це є підставою нікчемності заповіту, оскільки законодавець у вказаному кодифікованому акті, який має вищу юридичну силу у порівнянні із Інструкцією, не передбачив таких підстав для кваліфікації заповіту нікчемним, посвідченого секретарем виконавчого комітету сільської ради, як вказані стороною позивача в обґрунтування позову та проаналізовані судом по тексту рішення.

Відповідно, протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Додатково суд вважає за необхідне наголосити на такому. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Натомість, нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі №759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Статтею 1301 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 463/1540/14 (провадження № 61-5735св19) зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину є належним способом захисту порушеного права позивача та узгоджується з приписами статті 1301 ЦК України та підставами пред`явленого позову, обґрунтованість якого відповідає доказам у справі та вимогам закону. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 199/10949/14 (провадження № 61-13116св18).

У випадку визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину, нотаріусом видаються спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину з урахуванням часток спадкоємців.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, за життя ОСОБА_3 склала заповіт, який був посвідчений уповноваженою посадовою особою, що знайшло своє підтвердження під час судового розгляду, не має ознак нікчемності згідно з правилами ст.1257 ЦК України. На підставі зазначеного заповіту відповідачці 04.12.2021 Оріхівською державною нотаріальною конторою Запорізької області у спадковій справі №08/2020 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 7,4600 га, розташовану на території Новояковлівської сільської ради Запорізького (Оріхівського) району Запорізької області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1928576923239, кадастровий номер земельної ділянки: 2323986500:01:01:0035, р.№1837. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо іншої земельної ділянки на час розгляду справи не видано. Враховуючи висновки суду щодо правомірності заповіту, суд не вбачає підстав, з яких би випливало порушення спадкових прав позивача.

За змістом загальних положень спадкового права спадкування за законом має місце тоді, коли і оскільки не існує заповіту. Тобто, якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт виявився недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або фізична особа розпорядилася лише частиною свого майна настає спадкування за законом.

Відповідно, у цій справі заповіт є чинним, спадкоємець за заповітом (відповідачка) правомірно прийняла частину спадщини на виконання волі заповідачки, а тому відсутні підстави стверджувати про порушення права позивача та для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.12.2021 недійсним з моменту його видачі.

Спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не позбавлені права на отримання відповідного свідоцтва про право на спадщину за заповітом - у рівних частках - на земельну ділянку (пай), площею 7.45 га, розташований на території Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЗП N135483) в нотаріальному порядку, з урахуванням норм, які діють під час воєнного стану (п.21 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) та за підтвердженості під час вчинення нотаріальної дії права власності ОСОБА_3 (спадкодавця) на даний об`єкт нерухомого майна.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За нормою ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з положеннями ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, встановивши, що підстави для кваліфікації заповіту як нікчемного відсутні, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову про застосування наслідків нікчемності правочину, а саме, у позові про про визнання вказаного свідоцтва недійсним.

Інші правові висновки, проаналізовані судом, з урахуванням змісту позовної заяви, суд не вважає релевантними у даній справі.

Принцип змагальності у цивільному процесу є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини » суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Про їх стягнення сторонами у даній справі не заявлено. За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, у вигляді сплати судового збору у сумі 992,40 гривень, сплаченого за подання до суду позовної заяви, підлягають залишенню за позивачем.

Керуючись ст. 12-13, 19, 76-82, 95, 128, 133, 141, 174, 178, 191, 211, 223, 240, 247, 258-259, 263-265, 272-273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Оріхівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем, у вигляді сплати судового збору у сумі 992,40 гривень, сплаченого за подання до суду позовної заяви, - залишити за ОСОБА_1 .

Реквізити сторін: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Оріхівська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02884233, адреса місцезнаходження: 70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Шевченка, буд. 15.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено та підписано 04.04.2024.

Суддя Л.А.Вайнраух


Суд	Шевченківський районний суд м. Запоріжжя
Дата ухвалення рішення	01.04.2024
Оприлюднено	16.04.2024
Номер документу	118311229
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них за заповітом

Вайнраух Л. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 01.04.2024 по справі 323/215/22ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Судовий реєстр по справі —323/215/22

Рішення від 01.04.2024

Рішення
від 01.04.2024 по справі 323/215/22
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ