Рішення

від 11.04.2024 по справі 199/6079/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/6079/23

(2/199/279/24)

РІШЕННЯ

іменем України

11.04.2024

м. Дніпро

справа №199/6079/23

провадження №2/199/279/24

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Подорець О.Б.

секретаря судового засідання Терентієвої Я.О.

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма по будівництву житла «ОКС»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма по будівництву житла «ОКС», про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

за участі учасників справи:

позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Горобець Ю.В.

представника відповідача адвоката Косяченко К.В.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач за первісним позовом є власником спірного гаражу на підставі договору купівлі-продажу гаражу від 26.12.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О.І., що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Зазначеним гаражем незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа та користується ОСОБА_2 . На пропозиції позивача звільнити належний йому на праві власності гараж - відповідач не реагує, чим чинить перешкоди у користуванні спірним гаражем.

За таких обставин просив суд усунути йому перешкоди у користуванні гаражем № НОМЕР_1 загальною площею 21,7 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити вказаний гараж (а.с.1-2).

Не погодившись із первісним позовом відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила суд витребувати спірний гараж з чужого незаконного володіння фізичної особи ОСОБА_1 на свою користь (а.с.71-77).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.26).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2023 року за клопотанням представника відповідача адвоката Косяченко К.В. витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мельника О.І. належним чином засвідчену копію нотаріальної справи з посвідчення договору купівлі-продажу гаражу, укладеного 26.12.2017 між ОСОБА_1 та ТОВ ФБЖ «ОКС» (нотаріальний бланк НМХ №012238) та у Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради належним чином засвідчені копії інвентарних справ на гаражі, розташовані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.66).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року відповідачу ОСОБА_2 поновлено строк звернення до суду із зустрічним позовом. Прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма по будівництву житла «ОКС», про витребування майна з чужого незаконного володіння, об`єднавши їх в одне провадження (а.с.114).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті (а.с.181).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав первісний позов та просив його задовольнити, відмовивши у задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідачем ОСОБА_2 не доведено її право власності на спірний гараж. Крім того, гаражі по АДРЕСА_1 до 2016 року не були введені в експлуатацію, а тому вони знаходилися у людей, зокрема і у ОСОБА_2 .

Представник позивача за первісним позовом адвокат Горобець Ю.В. первісний позов підтримала у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечувала, підтримавши наданий відзив на зустрічну позовну заяву. Зокрема зазначила, що відповідно до Інструкції про порядок державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.1998 №121 (чинної станом на 2000, 2003 роки) державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації. До об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема, гаражі. Оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності. Проте, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надала суду відповідних доказів щодо належності їй на праві власності спірного гаражу. Крім того, до введення в експлуатацію спірний гараж не міг бути переданий у власність, оскільки юридично його ще не існувало. Отже, станом на 14.07.2000 (дата договору) та на 25.12.2003 (дата акту прийому-передачі) у ТОВ фірма «ОКС» не було права власності на спірний гараж, оскільки цей гараж не було введено в експлуатацію, його юридично не існувало, а тому і право власності не могло перейти від ТОВ фірма «ОКС» до ОСОБА_2 . Також, зі змісту договору купівлі-продажу від 14.07.2000 неможливо однозначно встановити чи передано гараж у власність чи у користування. Водночас, з 2017 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 є законним власником спірного гаражу (а.с.159-160).

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 адвокат Косяченко К.В. проти первісного позову заперечував, підтримавши наданий відзив. Зустрічний позов просив задовольнити з підстав викладених у ньому. Зокрема зазначив, що з 1999 року і по тепер ОСОБА_2 відкрито користується спірним гаражем. З позову ОСОБА_1 їй стало відомо, що у 2017 році ТОВ фірма «ОКС» ще раз продала гараж ОСОБА_1 . Між ОСОБА_2 та ТОВ фірма «ОКС», засновником і єдиним власником якого є ОСОБА_1 14.07.2000 укладено Договір купівлі-продажу. За нормами ЦК УРСР 1963 року, які діяли на момент укладення зазначеного договору та Акту про прийом-передачу від 25.12.2003, договори купівлі-продажу не підлягали обов`язковому нотаріальному посвідченню і момент виникнення права на гараж не пов`язувався з державною реєстрацією. За нормами ЦК УРСР 1963 року право власності на спірний гараж у ОСОБА_2 виникло 25.12.2003 (а.с.35-38).

За клопотанням позивача за первісним позовом ОСОБА_1 його було допитано в якості свідка. Як свідок ОСОБА_1 суду пояснив, що він дійсно є засновником і єдиним власником ТОВ фірма «ОКС». У 2000 роки, він також був генеральним директором товариства, а ОСОБА_3 був директором. Десь у 2014 році свідок також був директором товариства. Протягом усього періоду діяльності фірми, він, як засновник і власник, контролював всі робочі процеси. Дійсно спірні гаражі було побудовано ТОВ фірма «ОКС». Проте, незважаючи на його неодноразові звернення до міської ради м. Дніпра, гаражі не було введено в експлуатацію і лише, коли змінилося законодавство, у 2016 році спірній гараж було введено в експлуатацію. Оскільки будинок АДРЕСА_1 багатоповерховий, а гаражів було 10, то у 2000 році було укладено Договори купівлі-продажу, зокрема і з ОСОБА_2 , а 25.12.2003 з останньою було підписано Акт прийому-передачі спірного гаражу, який підписано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також на Акті є і підпис свідка, оскільки він є власником ТОВ фірма «ОКС». Проте, даний Договір купівлі-продажу від 14.07.2000 та Акт прийому-передачі від 25.12.2003 є нікчемними, оскільки гараж не був введений в експлуатацію і існував лише як будівельні матеріали і ОСОБА_2 фактично з того часу користувалася спірним гаражем з його дозволу, як власника ТОВ фірма «ОКС». Також пояснив, що будівельні матеріали на будівництво спірного гаражу було придбано на кошти, які внесла ОСОБА_2 , але нею було сплачено лише 50% вартості. Зазначення у Акті прийому-передачі від 25.12.2003 про те, що взаєморозрахунки проведено між ТОВ фірма «ОКС» та ОСОБА_2 не відповідають дійсності. Крім того, ОСОБА_2 не надано доказів сплати у 2000, 2003 роках повної вартості спірного гаражу.

Вислухавши учасників судового розгляду, допитавши свідка ОСОБА_1 , дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21.10.1999 ТОВ фірмі з будівництва житла «ОКС» надано дозвіл на проектування та будівництво тимчасових залізобетонних збірних гаражів по вул. Бажова у межах землекористування замовника, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №2184 від 01.10.1999 (а.с.42).

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 1040 р від 17.10.2001 гаражам ТОВ фірми з будівництва житла «ОКС», розташованим по АДРЕСА_2 (а.с.43).

19 листопада 2003 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №220/13, яким затверджено проект відведення земельних ділянок за кадастровими номерами 1210100000:01:241:0026 площею 0,0309 га та 1210100000:01:241:0027 площею 0,0431 га та їх передано ТОВ ФБЖ «ОКС» в оренду строком на три роки для завершення будівництва тимчасових залізобетонних збірних гаражів по АДРЕСА_1 за рахунок земель, наданих раніше товариству (цільове використання - гаражі кооперативні) (а.с.86-87).

14.07.2000 між ОСОБА_2 та ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» в особі директора ОСОБА_3 у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу №4Г, згідно з умовами якого продавець (ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС») зобов`язується передати покупцю ( ОСОБА_2 ) автогараж зі збірного залізобетону розміром 4 х 6 м. АДРЕСА_3 , техдокументацію на автогараж та акт приймання-передачі. Договірна ціна за одиницю продукції становить 10860 грн., строк поставки протягом 2000 року, що підтверджується копією цього договору (а.с.45).

25.08.2000 на рахунок продавця ОСОБА_2 було сплачено передплату у сумі 5430 грн., (50% вартості гаражу), що підтверджується копією відповідної квитанції (а.с.47).

06.08.2002 ОСОБА_2 на адресу обслуговуючої організації ОСББ «ДІМ» було сплачено 20 грн. за підключення гаражу № НОМЕР_2 до електромережі, що підтверджується копією відповідної квитанції (а.с.47).

Актом приймання-передачі від 25.12.2003 сторони договору купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000 підтвердили здачу-приймання гаражу № НОМЕР_2 , повний розрахунок та відсутність взаємних претензій, що підтверджується копією цього акту приймання-передачі (а.с.46).

12 жовтня 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Мельник О.І. на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта ДП142162650057 від 21 вересня 2016 року Департаменту ДАБІ у Дніпропетровській області, розпорядження №1040р від 17 жовтня 2001 року Дніпропетровської міської ради, технічного паспорту прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ ФБЖ «ОКС» на гаражі № НОМЕР_3 , розташовані за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12).

Із технічного паспорту на гаражі по АДРЕСА_2 (виготовлений станом на 01.09.2016 ТОВ «Земком-Дніпро», інвентарна справа № 041-23), вбачається, що внаслідок технічної інвентаризації відбулась зміна нумерації гаражів, внаслідок якої гараж під №8 наразі має №7, що підтверджується копією технічного паспорту та не заперечується сторонами.

26 грудня 2017 року між ТОВ ФБЖ «ОКС», як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу гаражу, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Мельником О.І. за реєстровим №831, предметом якого є купівля-продаж гаражу № НОМЕР_1 , розташованого за адресою АДРЕСА_1 (спірний у справі гараж, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1449566812101) за 4571,12 грн. В той же день відбулась державна реєстрація за права власності за ОСОБА_1 , що підтверджується копією відповідного договору, інформаційної довідки та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та матеріалами нотаріальної справи (а.с.8-10, 12, 122-157).

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ЦК України, ЦК України 1963 року, Законів України «Про власність» та «Про господарські товариства».

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

У постанові від 01.11.2018 справа № 910/13841/17 Верховний суд сформував правову позицію, згідно якої передумовами та матеріальними підставами захисту права власності на нерухоме майно у спосіб, визначений у статтях 387, 388 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності у позивача. Тобто особа, яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з незаконного володіння як у добросовісного, так і у недобросовісного набувача, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у чужому володінні.

Надаючи правову оцінку доводам позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо належності їй на момент звернення до суду права власності на спірний гараж на підставі договору купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000 необхідно вказати наступне.

Відповідно до роз`яснень наданих у п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014: «Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Відповідно до п.п. 1, 4 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, Цивільний кодекс України набрав чинності з 01.01.2004, і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно ст. ст. 42, 47, 227 Цивільного кодексу України 1963 року (в редакції закону від 08.10.1999, що діяла станом на момент укладання договору купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000), передбачалось, що угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). При цьому нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі, зокрема - до договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Отже, договір купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000 автогаражу зі збірного залізобетону було укладено у простій письмовій формі без порушень вимог закону щодо форми угоди.

За змістом ст. 225 Цивільного кодексу України (в редакції закону від 08.10.1999, що діяла станом на момент укладання вказаного вище договору) було визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Згідно ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції закону, яка була чинною на момент виникнення правовідносин) передбачалось, що господарське товариство (яким є ТОВ ФБЖ «ОКС») є власником, зокрема, продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності.

Зі змісту договору купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000 вбачається, що його предметом є саме продукція ТОВ ФБЖ «ОКС» у вигляді автогаражу зі збірного залізобетону розміром 4 х 6 м № 8, вироблена продавцем в результаті власної господарської діяльності з будівництва згідно з всіма необхідними дозвільними документами (а.с.80).

Допитаний в якості свідка ОСОБА_1 також підтвердив, що ТОВ фірма «ОКС» за договором купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000 передавала продукцію у вигляді автогаражу.

На відміну від ЦК України 2004 року (ст. 331), ЦК України 1963 року не містив положень щодо виникнення права власності на новостворену річ - автогараж зі збірного залізобетону лише після прийняття його в експлуатацію або після державної реєстрації права власності на нього. Навпаки, власником вважалась (та мала право розпорядження) особа, яка створила річ. Оскільки з аналізу положень договору купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000 (п.1.3., 3.1., 3.2.) випливає, що виробником спірного гаражу був продавець - ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС», останнє згідно вимог закону, що діяв станом на момент укладання вказаного вище договору, мало право продажу спірного гаражу ОСОБА_2 .

Також, згідно вимог ст. 128 Цивільного кодексу України (в редакції закону від 08.10.1999, що діяла станом на момент укладання вказаного вище договору), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнавалось вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнювалась передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

У своїй постанові від 24 травня 2017 року у справі №640/2034/15-ц Верховний суд зазначив: «Усуваючи розбіжності в застосуванні ст.ст.181 та 331 ЦК, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого. Відповідно до ст.13 Закону «Про власність», який втратив чинність у зв`язку з прийняттям ЦК 2004 року, об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Громадянин набував право власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (ч.2 ст.12 цього закону). Крім того, за положеннями ст.128 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передання речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Переданням визнається вручення речей набувачеві. Таке правове регулювання правовідносин щодо права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року».

Актом приймання-передачі від 25.12.2003 сторони договору купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000 підтвердили здачу-приймання спірного гаражу, повний розрахунок та відсутність взаємних претензій. Таким чином, оскільки договором чи законом на той час не передбачалось іншого моменту набуття права власності фізичної особи на автогараж зі збірного залізобетону окрім моменту передачі речі, - право власності позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на спірний гараж виникло з 25.12.2003 та є дійсним на день звернення до суду із позовом про витребування цього майна.

В свою чергу, доводи відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , висловлені у відзиві на зустрічний позов, щодо відсутності у ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» права власності на спірний гараж на момент укладення договору купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000 через відсутність відповідного свідоцтва про право власності на нерухоме майно не можуть бути прийняті до уваги, оскільки норми правового акту нижчої юридичної сили (Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.1998 №121), на які посилається відповідач за зустрічним позовом регулювали процедуру державної реєстрації вже виниклого права власності і не є нормами закону, отже не могли всупереч тодішнім вимогам ЦК по іншому регулювати момент виникнення права власності на майно. Більш того, відсутність у особи правовстановлюючого документа саме у вигляді Свідоцтва про право власності на спірний гараж саме по собі не може свідчити про відсутність в особи такого права.

У постанові від 03.07.2007 у справі № 8/258/22-8/294/23 Вищий господарський суд України сформував позицію, що судом нижчої інстанції було неправильно застосовано Інструкцію "Про порядок державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб", відповідно до якої державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. Дана Інструкція, зобов`язуючи реєстрацію прав на об`єкти нерухомості, ніяким чином не пов`язувала момент виникнення права власності з моментом такої реєстрації. Якщо сторонами угоди, пов`язаної з переходом права власності (повного господарського відання) на майно, не дотримано вимог нормативних актів стосовно реєстрації майна, наприклад, правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, транспортних засобів тощо, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання відповідної угоди недійсною, оскільки реєстрація майна не є елементом форми угоди.

Також, заперечуючи проти доводів зустрічного позову відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 зазначив у відзиві: «Зі змісту договору від 14.07.2000 неможливо однозначно сказати, що гараж передається саме у власність. Також, зі змісту акту прийому-передачі слідує, що гараж передано однак, не можливо встановити передано у власність чи в користування».

З такими доводами також неможна погодитись, як і не можна погодитися з посиланнями ОСОБА_1 про нікчемність договору, оскільки як з назви договору купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000, найменування сторін (покупець, продавець), положень його істотних умов (ціна, а не орендна плата, відсутність умов про строк користування, обов`язку повернути майно тощо) так і з подальшої поведінки сторін договору (передача майна, відсутність вимог продавця про повернення майна, відсутність спору між сторонами договору щодо його умов чи виконання, визнання продавцем позову про визнання права власності на аналогічний сусідній гараж № НОМЕР_4 , проданий за аналогічним договором купівлі-продажу) однозначно випливає, що його предметом є саме купівля-продаж спірного гаражу, а не користування ним. Тобто, з тексту та змісту договору купівлі-продажу №4Г від 14.07.2000 цілком можливо встановити справжню волю сторін саме на купівлю-продаж спірного гаражу, а різне розуміння змісту правочину його сторонами в даному випадку відсутнє.

Оскільки звикладеного вищевбачається,що позивачза зустрічнимпозовом ОСОБА_2 довела своєправо власностіна спірнийгараж намомент зверненнядо суду,вона відповідно,має правона зверненняза захистомцього права у спосіб, визначений у статтях 387, 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Як було зазначено вище, право власності позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на спірний гараж виникло з 25.12.2003, починаючи з цього дня жодна інша особа, в тому числі, ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС», не мали права реєструвати за собою права власності на спірний гараж. Водночас, попри наявність діючого правовстановлюючого документа на спірне майно, ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» зареєструвала декларацію № ДП 142162650057 про готовність до експлуатації об`єкта (в тому числі і спірного гаражу) і право власності на спірний гараж за собою, тим самим незаконно заволодівши правом власності ОСОБА_2 на спірний гараж. В подальшому ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» без відома законного власника розпорядилось цим майном шляхом укладання 26.12.2017 із відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірного майна.

Зазначене свідчить про наявність достатніх підстав для задоволення зустрічного позову, а у зв`язку з взаємовиключністю вимог первісного та зустрічного позовів, у задоволенні первісного позову належить відмовити.

Враховуючи результат розгляду справи та у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати за первісним позовом слід віднести на позивача ОСОБА_1 , а за зустрічним позовом з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати за первісним позовом віднести на позивача

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма по будівництву житла «ОКС», про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити у повному обсязі.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно гараж № НОМЕР_1 (колишній номер № НОМЕР_2 ), який розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1449566812101) на користь ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дняйого проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 12 квітня 2024 року.

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації АДРЕСА_4 .

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання АДРЕСА_5 .

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма по будівництву житла «ОКС», ЄДРПОУ 13451773, місцезнаходження вул. Бажова, 30, офіс 1,2, м. Дніпро, 49024.

Суддя О.Б.Подорець