Постанова

від 03.04.2024 по справі 914/2856/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. Справа №914/2856/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Орищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Формтекс б/н від 14.02.2024 (вх. №01-05/470/24 від 15.02.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 (суддя Яворський Б., повний текст складено 29.01.2024)

у справі №914/2856/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-нідерландське підприємство ДЕЛІМ-УКРАЇНА, м.Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМТЕКС, м. Стрий, Львівської області,

про стягнення 330 001,75 грн. заборгованості,

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача (апелянта): Момотюк А.І. адвокат (в режимі відеоконференції)

Учаснику процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 у справі №914/2856/23 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМТЕКС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-нідерландське підприємство ДЕЛІМ-УКРАЇНА 196514,28 грн основного боргу, 31246,57 грн 3% річних, 98056,37 грн інфляційних втрат, 4950,03 грн. судового збору та 20000,00 грн. витрат на правничу допомогу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 в частині часткового задоволення позовних вимог, а саме стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМТЕКС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-нідерландське підприємство ДЕЛІМ-УКРАЇНА 196514,28 грн основного боргу, 31246,57 грн 3% річних, 98056,37 грн інфляційних втрат, 4950,03 грн. судового збору та 20000,00 грн. витрат на правничу допомогу; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення 330001,75 грн. заборгованості відмовити повністю; у разі наявності підстав стягнення з ТзОВ Формтекс 3 % річних та інфляційних втрат зменшити їх розмір на 99 %.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2024 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, встановлено позивачу строк для надання відзиву до 29.03.2024, призначено розгляд справи на 03.04.2024.

28.03.2024 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 03.04.2024 представниця апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги, просила оскаржене рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представниці апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-нідерландське підприємство ДЕЛІМ-УКРАЇНА звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРМТЕКС про стягнення 330 001,75 грн заборгованості за поставлений товар.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 16.04.2020 до 05.07.2021 здійснив поставку товару, за яку відповідач у порушення норм ч.1 ст.692 ЦК України не здійснив повної оплати, а також розраховувався несвоєчасно, залишок заборгованості складає 196 514,28 грн. За неналежне виконання обов`язку щодо оплати вартості отриманого товару позивачем нараховано 31 246,57 грн 3% річних та 102 240,90 грн втрат від інфляції.

У позовній заяві позивач також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової допомоги у розмірі 20'000,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що кожна поставка товару мала свої особливості та умови, зокрема, щодо строків оплати. Оплата здійснювалася за той поставлений товар, щодо якого були чітко обумовлені строки оплати. Товариство здійснило оплату за поставлений товар у розмірі 1 470 000,00 грн та повернуло товар на суму 81 240,00 грн. Строки та умови оплати поставленого позивачем товару на суму 196 514,28 грн не були обумовлені сторонами. Позивач вимоги про оплату товариству не направляв, а тому строк оплати за отриманий товар є таким, що не настав. Відповідно, нарахування 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними. У випадку наявності підстав для стягнення штрафних санкцій просив суд зменшити їх розмір на 99%.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, дійшов таких висновків:

- між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо поставки товару та її оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків;

- позивач у повному обсязі виконав прийняті на себе зобов`язання з поставки товару, який мав бути оплачений відповідачем у строки, визначені ст.692 ЦК України, що свідчить про неналежне виконання зобов`язань відповідачем;

- доказів погашення заборгованості чи повернення товару на заявлену суму суду не надано, тому вимога позивача про стягнення 196 514,28 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню;

- ст.692 ЦК України, яка регулює правовідносини сторін у цьому випадку, чітко визначає, що обов`язок оплати виникає після прийняття товару, відповідач визнав, що товар отримав, тому позивач правомірно вважає, що прострочення виконання зобов`язань настало з наступного дня після отримання товару;

- до стягнення з відповідача підлягає заявлена позивачем сума 31 246,57 грн 3% річних, а також правомірним є стягнення з відповідача 98 056,37 грн інфляційних втрат;

- відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові;

- враховуючи пов`язаність понесених позивачем витрат на правову допомогу із розглядом справи, її складністю, матеріально-правовою складовою, співмірність із ціною позову та обсягом виконаних адвокатом послуг, з відповідача слід стягнути 20 000,00 грн. на користь позивача.

Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення позивача.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин справи, на підтвердження чого апелянт вказує такі доводи:

- суд не надав належної оцінки тому факту, що саме в частині поставки товарів, за які відповідач не здійснив оплату, між позивачем та відповідачем не було жодних домовленостей в частині строків та порядку оплати;

- суд не врахував доводів представника відповідача, що відповідно до вимог законодавства, зокрема, ст.530 ЦК України, враховуючи те, що строк (термін) оплати за поставлений товар не був встановлений, позивач має право вимагати у відповідача виконання зобов`язання у будь-який час, своєю чергою відповідач як боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення позивачем відповідної вимоги;

- з моменту здійснення узгодженої поставки товару і до дня направлення цієї апеляційної скарги відповідач не отримував від позивача жодних вимог, листів тощо з вимогами щодо здійснення оплати за поставлений товар, при цьому, виключно вимога, оформлена відповідно до положення ч.2 ст.530 ЦК України, слугує підставою для виникнення обов`язку у боржника виконати зобов`язання, строк виконання яких не визначено умовами договору, тобто до моменту закінчення визначеного ч.2 ст.530 ЦК України строку виконання отриманої боржником вимоги, майнові права кредитора не порушено;

- конкуренції між нормами ст.692 ЦК України та ст.530 ЦК України немає, оскільки вони не суперечать одна одній, а навпаки доповнюють: перша вказує, що товар оплачується після постачання, а друга визначає точну дату оплати впродовж 7 днів з моменту отримання вимоги;

- враховуючи положення ст.530 ЦК України та факт того, що позивач не направляв відповідачу вимоги щодо оплати за поставлений товар, строк оплати за такий товар не настав, а висновок суду про неналежне виконання відповідачем зобов`язання не відповідає нормам матеріального права та спростовується обставинами справи;

- оскільки строк виконання зобов`язання не настав, відсутні підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання свого обов`язку, а відтак відсутнє порушення прав позивача;

- позовна заява не є вимогою в розумінні статті 530 ЦК України, оскільки надіслання сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем процесуального обов`язку, покладеного на нього статтею 172 ГПК України, а не пред`явленням вимоги боржнику;

- виконання обов`язку, визначеного у ч.2 ст.530 ЦК України, не є заходом досудового врегулювання спору, оскільки досудове врегулювання господарських спорів є системою заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб`єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд;

- дотримання порядку, визначеного у ч.2 ст.530 ЦК України, є важливим етапом взаємодії сторін, оскільки впливає на можливість реалізації ними інших прав, а саме: отримання компенсаційних нарахувань у разі невиконання боржником отриманої вимоги; можливості застосування строків позовної давності у разі не реалізації права кредитора на судовий захист у визначений Цивільним кодексом України строк після не виконання боржником отриманої вимоги; справедливий розподіл судових витрат, в тому числі запобігання їх понесенню;

- позивач не надав суду першої інстанції жодних належних та допустимих доказів пред`явлення відповідачу вимоги в порядку ч.2 ст.530 ЦК України;

- позивач жодним чином не зазначив та не довів належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.73, 73, 76 ГПК України факту заподіяння шкоди, нібито внаслідок несплати відповідачем за поставлений позивачем товар, хоча згідно зі ст.224 ГК України позивачу потрібно довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням відповідачем зобов`язань та заподіяними збитками (аналогічну правову позицію викладно в постановах Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №925/1289/19, від 16.09.2021 у справі №917/998/20, від 14.02.3018 у справі №910/6657/16);

- при визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок, вина;

- оскільки позивачу не було заподіяно жодних збитків та жодним чином не були порушені права позивача, суд першої інстанції направомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 31 246,57 грн., 3% річних та 98 056,37 інфляційних втрат, така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18;

- суду слід було врахувати відсутність збитків позивача, підтверджених доказово, що є підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України та висновків Верховного Суду в аналогічних правовідносинах.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав такі аргументи на спростування доводів апелянта:

- у цій справі застосування ст.530 ЦК України є неможливим, оскільки такі правовідносини чітко врегульовані та регламентовані ст.692 ЦК України, яка чітко визначає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття і суд першої інстанції у своєму рішенні правильно зазначив, що ст.692 ЦК України чітко визначає, що обов`язок оплати виникає після прийняття товару;

- суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прострочення виконання зобов`язань настало з наступного дня після отримання товару, оскільки відповідач визнав, що товар отримав;

- прийняття товару підтверджується складеними видатковими накладними, не заперечувалось відповідачем при розгляді справи у суді першої інстанції та не заперечується в апеляційній скарзі;

- сторони вчинили конклюдентні дії щодо поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем, видаткові накладні підписані обома сторонами, здійснено часткову оплату, що засвідчує волевиявлення обох сторін на встановлення правовідносин та щодо настання відповідних правових наслідків;

- якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу, при цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору;

- у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 зазначено, що зі змісту статті 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар, це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати, відтак обов`язок покупця оплатити товар виникає з моменту його прийняття;

- з урахуванням того, що між позивачем і відповідачем відсутній договір поставки, а поставлений товар відповідачем прийнято, то відповідно відповідач зобов`язаний був сплатити товар після його прийняття, а не очікувати від позивача вимогу про оплату;

- наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові;

- оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, якщо основне зобов`язання боржником не виконано;

- інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми, подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18;

- під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували наявність обставин, через які можна було б зробити висновок про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій;

- суму основного боргу у розмірі 196 514,28 грн відповідач досі не сплатив.

Також у відзиві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, які позивач очікує понести під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, становить 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини спору.

В період з 16.04.2020 до 05.07.2021 ТзОВ СУНП ДЕЛІМ-УКРАЇНА поставило, а ТзОВ ФОРМТЕКС отримало товар на загальну суму 1 747 754,28 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковим накладними.

Долучені до позовної заяви видаткові накладні підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками юридичних осіб.

Також позивач надав рахунки на оплату, податкові накладні з квитанціями про їх реєстрацію та зворотні накладні від покупця.

Відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар 1 470 000,00 грн та повернув товар на суму 81 240,00 грн. Вказані обставини апелянт підтверджує у скарзі.

Неоплаченим залишився поставлений товар на суму 196 514,28 грн.

Докази оплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

За неналежне виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати вартості отриманого товару позивач нарахував 31 246,57 грн. 3% річних та 102 240,90 грн інфляційних втрат, які просив стягнути з відповідача.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Факт поставки товару підтверджено видатковими накладними, які є первинними бухгалтерськими документами та містять основні облікові дані про товар, що передається.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Отже, накладні є належними документами, що підтверджують оформлення договірних відносин з поставки товару між сторонами у спрощений спосіб.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно із ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не сплатив позивачу заборгованість за поставлений товар на загальну суму 196 514,28 грн.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині 2 ст.530 ЦК України передбачено, що у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Апелянт стверджує, що видаткові накладні, які залишились неоплаченими, не містили строку сплати за отриманий товар, тому в силу вимог ч.2 ст.530 ЦК України строк оплати настане лише після спливу семи днів з моменту пред`явлення вимоги до боржника, при цьому позовна заява не може вважатися такою вимогою.

Колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника як помилкові та зазначає, що відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, а в силу вимог ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як правильно вказав апелянт, норми ч.1 ст.692 ЦК України і ч.2 ст.530 ЦК України не конкурують, а узгоджуються між собою, проте, апелянт помилково вважає, що перша вказує на те, що товар оплачується після постачання, а друга визначає точну дату оплати впродовж 7 днів з моменту отримання вимоги.

Натомість, у ч.2 ст.530 ЦК України передбачено, що боржник повинен виконати обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас, з акту цивільного законодавства, а саме із ч.1 ст.692 ЦК України, випливає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором не встановлено іншого строку.

Тобто, з акту цивільного законодавства випливає обов`язок негайного виконання.

У спірному випадку сторони не встановили строку оплати товару в договірному порядку, позивач поставив товар, відповідач прийняв поставлений товар, тому в силу вимог ч.1 ст.692 ЦК України, у відповідача виник обов`язок оплатити товар негайно після його прийняття.

Таким чином, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Відповідні висновки випливають саме зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Відтак колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що положення ст.692 ЦК України, яка регулює правовідносини сторін у даному випадку, чітко визначає, що обов`язок оплати виникає після прийняття товару. Відповідач визнав, що товар отримав, тому позивач правомірно вважає, що прострочення виконання зобов`язань настало з наступного дня після отримання товару.

Також колегія суддів відхиляє за безпідставністю доводи апелянта про те, що позивач не довів факту заподіяння шкоди внаслідок несплати заборгованості за поставлений товар.

Так, апелянт покликається на ст.224 ГК України, яка регулює відшкодування збитків, при цьому відповідно до ч.2 ст.224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Окрім того, апелянт покликається на ст.233 ГК України, відповідно до ч.2 якої якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, та на ст.551 ЦК України, відповідно до ч.3 якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проте, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на основну суму боргу, які не є штрафними санкціями (неустойкою) чи збитками.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, на правові висновки у яких покликається також позивач у відзиві на апеляційну скаргу).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси. Позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

З огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов крім неустойки, штрафу, може зменшити розмір і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Апелянт просить зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат на 99%, проте не покликається на наявність конкретних обставин, які могли б стати підставою для такого зменшення.

Суд першої інстанції, за результатами перевірки розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що до стягнення з відповідача підлягає заявлена позивачем сума 31 246,57 грн 3% річних, а також правомірним є стягнення з відповідача 98 056,37 грн інфляційних втрат. Колегія суддів, провівши власний перерахунок заявлених до стягнення вимог, погоджується з таким висновком. Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності розрахунків позивача чи суду.

В частині стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача апеляційна скарга доводів не містить.

Відтак апелянт не довів порушення застосування судом норм матеріального чи процесуального права, неповного дослідження обставин справи.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.

В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Формтекс відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 у справі №914/2856/24 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 12.04.2024.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддяГалушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.