Постанова

від 04.04.2024 по справі 922/496/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/496/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Здоровко Л.М.,

за участю представників сторін:

від позивача Гуревич Максим Геннадійович ордер на надання правничої (правової) допомоги від 13.02.2024 Серія АН № 1313974, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.10.2016 Серія ДН №4759,

від інших учасників справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Mecmar Societa Per Azioni, Італійська Республіка (вх.№570Х/2 від 01.03.2024)

на ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 у справі №922/496/24 (ухвалу підписано 19.02.2024, суддя Калантай М.В.)

за позовом Mecmar Societa Per Azioni, Італійська Республіка

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Донснаб", смт.Солоницівка, Харківська область,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестторгресурс", м.Харків,

3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка", м.Дергачі, Харківська область,

4. Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м.Київ,

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд", смт.Солоницівка, Харківська область,

6. Фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків,

про визнання недійсними договорів, скасування рішень державного реєстратора, повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

Mecmar Societa Per Azioni звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Донснаб", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестторгресурс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка", Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" та Фізичної особи ОСОБА_1 з позовом, в якому просило суд:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22.09.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Донснаб" (ідентифікаційний код юридичної особи 32612002) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестторгресурс" (ідентифікаційний код юридичної особи 38495520), за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Донснаб" передає у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестторгресурс" нежитлові будівлі, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 ; вулиця Заводська, будинок 49/6-1, смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області; вулиця Заводська, будинок 49/6-2, смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області, посвідчений Пугачовою І.В., приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстрований в реєстрі за № 1859;

2) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.09.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестторгресурс" (ідентифікаційний код юридичної особи 38495520) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" (ідентифікаційний код юридичної особи 35434748), за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестторгресурс" передає у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" нежитлові будівлі, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 ; вулиця Заводська, будинок 49/6-1, смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області; вулиця Заводська, будинок 49/6-2, смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області, посвідчений Пугачовою І.В., приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстрований в реєстрі за № 1899;

3) визнати недійсним договір № 7/36/31012013-2 іпотеки нерухомого майна від 23.12.2016, укладений між Публічним акціонерним товариством "БМ Банк" (ідентифікаційний код юридичної особи 33881201) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" (ідентифікаційний код юридичної особи 35434748), посвідчений Слоневською Д.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 366, в частині передання Товариством з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" в іпотеку Публічному акціонерному товариству "БМ Банк" нежитлових будівель, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; вулиця Заводська, будинок 49/6-2, смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області;

4) визнати недійсним договір від 18.10.2019 про відступлення прав за Договором №7/36/31012013-2 іпотеки нерухомого майна, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В. 23.12.2016р. за реєстровим № 366, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" (ідентифікаційний код юридичної особи 39152435) та Акціонерним товариством "ВТБ Банк" (ідентифікаційний код юридичної особи 14359319), за яким Акціонерне товариство "ВТБ Банк" відступає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" набуває прав первісного іпотекодержателя згідно з Договором № 7/36/31012013-2 іпотеки нерухомого майна, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В. 23.12.2016р. за реєстровим № 366, укладеним між Акціонерним товариством "БМ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка", посвідчений Деделюк С.Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 3249, в частині предметів іпотеки нежитлових будівель, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; вулиця Заводська, будинок 49/6-2, смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області;

5) скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Пугачової І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49804085 від 22.11.2019, яким вирішено провести державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" (ідентифікаційний код юридичної особи 39152435) права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

6) скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Пугачової І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49804532 від 22.11.2019, яким вирішено провести державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" (ідентифікаційний код юридичної особи 39152435) права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

7) скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Пугачової І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49804829 від 22.11.2019, яким вирішено провести державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" (ідентифікаційний код юридичної особи 39152435) права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;

8) визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна від 15.12.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" (ідентифікаційний код юридичної особи 39152435) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" передає в іпотеку ОСОБА_1 нерухоме майно, посвідчений Пугачовою І.В., приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстрований в реєстрі за № 2424, в частині передання в іпотеку нежитлових будівель, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ;

9) повернути у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Донснаб" (ідентифікаційний код юридичної особи 32612002) нерухоме майно нежитлові будівлі, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 .

На підтвердження заявлених вимог позивач посилався на те, що станом на 31.08.2014 у ТОВ "Торгівельний дім "Донснаб" сформувалася заборгованість перед позивачем у розмірі 411077,65 євро, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім своїх зобов`язань за контрактами № 02/2013 від 21.06.2013, № 03/13 від 28.08.2013, № 04/13 від 16.09.2013, №06/13 від 26.09.2013, № 07/13 від 27.09.2013, № 08/13 від 30.09.2013, №13/2013 від 18.10.2013, та яка в подальшому була стягнута на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2017 у справі №922/4683/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2017.

Разом з тим, 22.09.2014 ТОВ "Торгівельний дім "Донснаб" відчужило належне йому нерухоме майно на користь ТОВ "Інвестторгресурс" за договором купівлі-продажу від 22.09.2014. Надалі згідно з договором купівлі-продажу від 29.09.2014 ТОВ "Інвестторгресурс" продало вищевказане нерухоме майно ТОВ "Донснаб-Агротехніка", тобто особі, пов`язаній з ТОВ "Торгівельний дім "Донснаб", оскільки ці юридичні особи на час укладення вищезазначених договорів купівлі-продажу мали одного й того ж співвласника ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що такі правочини не мали будь-якої економічної мети та були спрямовані на виведення вказаного майна з власності ТОВ "Торгівельний дім "Донснаб" задля уникнення виконання грошових зобов`язань перед позивачем.

В подальшому зазначене нерухоме майно також неодноразово відчужувалось на користь пов`язаних між собою осіб і на теперішній час титульним власником спірного майна стало ТОВ "Блек Даймонд", яке з метою штучного обтяження передало зазначене майно в іпотеку на забезпечення виконання грошових зобов`язань співвласника ТОВ "Донснаб-Агротехніка" та ТОВ "Торгівельний дім "Донснаб" - Квітницького І.Ю., тобто пов`язаної особи.

На думку позивача, вказані маніпуляції з нерухомим майном призвели до повної неплатоспроможності ТОВ "Торгівельний дім "Донснаб" та, як наслідок, до неможливості виконання грошових зобов`язань перед позивачем, адже майно, за рахунок якого було можливо таке виконання, відчужено, а інші активи у ТОВ "Торгівельний дім "Донснаб" фактично відсутні.

Враховуючи дані обставини, позивач стверджував про фраудаторність правочинів щодо неодноразового відчуження спірного майна, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про визнання недійсними правочинів щодо неодноразової купівлі-продажу спірного майна, передання його в іпотеку, скасування рішень про державну реєстрацію прав власності на це майно за останнім набувачем та повернення цього майна первісному власнику боржнику позивача ТОВ "Торгівельний дім "Донснаб".

Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд застосувати заходи забезпечення позову, а саме, накласти арешт на:

- нежитлову будівлю, склад ГСМ, літ. Б-1, площею 59,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлову будівлю, машино-облікову станцію, літ. Е-1, площею 228,10 кв.м., котельню, літ. К-1, площею 88,80 кв.м. за адресою: вул. Заводська, буд. 49/6-2, смт. Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область;

- нежитлову будівлю, вбиральню, літ. Д-1, площею 5,90 кв.м., вбиральні, літ. Г-1, площею 4,30 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити вчиняти з указаним майном будь-які юридично значимі дії, направлені на його відчуження, іншим способом зміну власника, передачу в іпотеку, обтяження, перереєстрацію, зміну ідентифікуючих даних (адреси, технічних характеристик), реконструкцію, знищення до розгляду даної справи і до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі за відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 у справі №922/496/24 у задоволенні заяви від 16.02.2024 Mecmar Societa Per Azioni про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою, відмовлено.

Місцевий господарський суд на підставі положень ст.ст. 74, 76, 77, 136, 137 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що позивачем не надано суду доказів того, що, не зважаючи на наявність на даний час іпотечного обтяження щодо спірного майна, існує реальна вірогідність подальшого відчуження спірного майна, як обставини подальшої неможливості виконання рішення у даній справі.

29.02.2024 Mecmar Societa Per Azioni через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу (вх. №570 Х від 01.03.2024) на вищевказану ухвалу суду першої інстанції, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву Mecmar Societa Per Azioni про забезпечення позову задовольнити. Застосувати заходи забезпечення позову, а саме, накласти арешт на нежитлову будівлю, склад ГСМ, літ. Б-1, площею 59,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю, машино-облікову станцію, літ. Е-1, площею 228,10 кв.м., котельню, літ. К-1, площею 88,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлову будівлю, вбиральню, літ. Д-1, площею 5,90 кв.м., вбиральні, літ. Г-1, площею 4,30 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити вчиняти з указаним майном будь-які юридично значимі дії, направлені на його відчуження, іншим способом зміну власника, передачу в іпотеку, обтяження, перереєстрацію, зміну ідентифікуючих даних (адреси, технічних характеристик), реконструкцію, знищення до розгляду справи №922/496/24 та набрання законної сили судовим рішенням.

В обґрунтування своєї позиції у справі позивач зазначає таке:

- суд першої інстанції безпідставно обмежився дослідженням питання доказів наявності фактичних дій щодо намагання відчужувати спірне майно, не надавши оцінки факту наявності у власника майна права розпорядження ним в будь-який момент, що може істотно ускладнити чи навіть унеможливити ефективний захист та поновлення порушених інтересів позивача в межах даного позовного провадження, призведе до необхідності повторного звернення з новим позовом, що суперечить принципу процесуальної економії;

- обов`язок позивача під час подання заяви про забезпечення позову полягав в обґрунтуванні своїх припущень щодо неможливості чи утруднення виконання судового рішення, а не доведення можливості відчуження спірного майна, можливість якого існує в силу права власності на відповідне майно.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Mecmar Societa Per Azioni, Італійська Республіка на ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 у справі №922/496/24; призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

Учасники справи своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористалися.

Згідно з ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, що відбулося 04.04.2024, відповідачі не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників справи про день, час та місце розгляду справи, а також строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів, наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за своєю правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Відповідно, невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21).

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову необхідно враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, які не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 09.09.2019 у справі №924/433/19.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, саме лише посилання заявника в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, а також на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути достатньою підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

При цьому апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Тобто, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанові останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

Судова колегія наголошує, що посилання заявника в заяві на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути достатньою підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до наданої до матеріалів справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 09.02.2024 (а. 95-99, матеріалів оскарження ухвали суду), спірне нерухоме майно перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Даймонд» з 18.11.2019, тобто більш, ніж чотири роки, тобто власник нерухомого майна є незмінним.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, будь-яких доказів того, що відповідачі вчиняють дії, спрямовані на підготовку до реалізації або реалізацію даного майна, заявником до суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно визначено предметом договору іпотеки нерухомого майна від 15.12.2020, укладеного між фізичною особою ОСОБА_1 та Товарисвом з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд", відповідно до яких майновий поручитель "Блек Даймонд" в забезпечення виконання грошових зобов`язань фізичної особи ОСОБА_2 передало в іпотеку нерухоме майно.

Обтяження нерухомого майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном та виникає з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є офіційним визнанням і підтвердженням державного факту такого обтяження.

Відповідно, судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції, що позивач не надав доказів того, що, незважаючи на наявність на даний час іпотечного обтяження щодо спірного майна, існує реальна вірогідність його подальшого відчуження, що досягається, серед іншого, згодою іпотекодержателя на відчуження предмету іпотеки (ч.3 ст.9 Закону України "Про іпотеку"), набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки (ст.37 Закону України "Про іпотеку"), розірвання договору іпотеки за згодою сторін (ч.1 ст.651 ЦК України), припинення зобов`язання, забезпеченого іпотекою, в тому числі прощенням боргу, заміни боржника чи зобов`язання, чи з інших підстав (ст.ст.601, 604-609 ЦК України), реалізації предмета іпотеки в межах звернення стягнення на нього тощо (ст.17 Закону України "Про іпотеку").

Саме лише побоювання позивача, що відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Донснаб" власного майна, як об`єктивним фактором для обґрунтування потенційної неможливості виконання рішення суду, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.

Оскільки заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову із врахуванням дотримання збалансованості інтересів сторін, заявником не доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За таких обставин, оцінивши обґрунтованість тверджень Mecmar Societa Per Azioni щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності його вимог стосовно забезпечення позову, наявності зв`язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, керуючись принципами диспозитивності, пропорційності, законності та справедливого балансу інтересів сторін, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - Mecmar Societa Per Azioni, в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування ухвали господарського суду Харківської області від 19.02.2024 у справі №922/496/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати, понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Mecmar Societa Per Azioni залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 у справі №922/496/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.04.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко