Постанова

від 10.04.2024 по справі 912/1725/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/1725/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2023 (головуючий - Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.) у справі

за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорвакс-Технології», 2) ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сідвелс»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінського Ігоря Дмитровича,

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити нежитлову будівлю, земельну ділянку

(за участю представників: позивача - Гижко О.Л., відповідача-1 - Квашук О.М.)

Вступ

1. Сторонами цього спору є Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - Банк, позивач), Товариство з обмеженою відповідальністю «Хорвакс-Технології» (далі - ТОВ «Хорвакс-Технології», відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , іпотекодавець, відповідач-2).

2. В 2009 році ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку належне їй нерухоме майно. У 2022 році Банк в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки набув право власності на це нерухоме майно.

3. Позивач стверджує, що в 2015 році іпотекодавець вчинив нікчемний правочин з передачі предмета іпотеки в оренду ТОВ «Хорвакс-Технології» без згоди іпотекодержателя. У зв`язку з чим просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та зобов`язати ТОВ «Хорвакс-Технології» звільнити займане нерухоме майно.

4. Відповідач-1 заперечує факт нікчемності договору оренди, стверджує про його укладення за згодою Банку, яку він надав іпотекодавцю ще в 2009 році.

5. Суд першої інстанції констатував відсутність згоди Банку на укладення договору оренди предмета іпотеки, що свідчить про нікчемність такого правочину. Однак Банк уже набув право власності на іпотечне майно, тому застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом реституції не призведе до відновлення прав Банку щодо цього майна. У зв`язку з чим суд самостійно здійснив перекваліфікацію спірних правовідносин на негаторний позов та задовольнив вимогу Банку про зобов`язання відповідача-1 звільнити нежитлову будівлю.

6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про нікчемність договору оренди та одночасно про неефективність обраного позивачем способу захисту прав іпотекодержателя шляхом застосування реституції. Разом з тим, констатував вихід суду першої інстанції за межі заявлених позовних вимог, що мало наслідком розгляд по суті зовсім іншого позову, який позивач у межах цієї справи не ініціював. У зв`язку з чим апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та в позові Банку відмовив з підстав неефективності обраного ним способу захисту права іпотекодержателя.

7. Верховний Суд за наслідками касаційного перегляду має дати відповідь на питання, чи мав право суд першої інстанції самостійно застосувати до спірних правовідносин статтю 391 ЦК України та задовольнити позовну вимогу за негаторним позовом, який Банк у цій справі не заявляв. Відповідь на це питання негативна, Верховний Суд погоджується з мотивами суду апеляційної інстанції, обґрунтування чого будуть наведені нижче.

Історія справи

Обставини справи, встановлені судом

8. У забезпечення виконання кредитних зобов`язань Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" 16.03.2009 між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , іпотекодавець) був укладений іпотечний договір №151109Z30, за яким останній передав в іпотеку земельну ділянку та розміщену на ній нежитлову будівлю загальною площею 2 302 кв м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ) (далі - предмет іпотеки, спірне майно). За умовами іпотечного договору іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, пов`язаних зі зміною права власності на предмет іпотеки або його частину, а також дій, пов`язаних з передачею предмета іпотеки третім особам.

9. У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 право власності на предмет іпотеки в порядку спадкування 03.08.2018 набула ОСОБА_1 .

10. Кропивницький апеляційний суд постановою від 15.07.2020 у справі №405/11223/14-ц задовольнив позов Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки з визначенням способу реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

11. Державний виконавець 14.09.2022 передав предмет іпотеки Банку в рахунок погашення боргу, на підставі чого останній 22.09.2022 отримав свідоцтво про право власності на предмет іпотеки.

12. Під час проведення виконавчих дій Банку стало відомо про укладення 04.11.2015 між іпотекодавцем та ТОВ «Хорвакс-Технології» договору оренди предмета іпотеки - нежитлової будівлі за № 1364 зі строком дії до 31.12.2030 (далі - договір оренди).

13. В умовах договору оренди містяться відомості про перебування майна в іпотеці та про те, що згідно з листом від 14.10.2009 № 033-02/7429 Банк надав дозвіл іпотекодавцю на передачу предмета іпотеки в оренду.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

14. У листопаді 2022 року Банк звернувся до суду з позовом до ТОВ «Хорвакс-Технології» та ОСОБА_1 про: (1) визнання недійсним договору оренди; (2) застосування наслідків недійсності нікчемного договору оренди шляхом зобов`язання ТОВ «Хорвакс-Технології» звільнити спірне майно.

15. Позов мотивований тим, що договір оренди укладений з порушенням вимог частини 3 статті 9 Закону України "Про іпотеку" - без згоди Банку на передачу в оренду предмета іпотеки. Вказане свідчить про нікчемність договору оренди із необхідністю застосування наслідків його недійсності шляхом реституції - зобов`язання відповідача-1 звільнити займане ним нерухоме майно.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції

16. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2022 у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди відмовлено. В іншій частині позов задоволений, зобов`язано відповідача-1 звільнити спірне нежитлове приміщення.

17. Суд першої інстанції констатував нікчемність договору оренди з підстав його укладення іпотекодавцем без згоди іпотекодержателя. Разом з цим застосування наслідків недійсності нікчемного договору оренди шляхом реституції між сторонами правочину (якою позивач не є) в порядку статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не призведе до поновлення прав позивача щодо спірного нерухомого майна. З огляду на набуття позивачем права власності на предмет іпотеки та фактичну мету заявленого позову, суд першої інстанції самостійно перекваліфікував спірні правовідносини на негаторний позов в порядку статті 391 ЦК України та задовольнив вимогу про усунення перешкод позивачу в користуванні його власністю шляхом зобов`язання відповідача-1 звільнити займане нерухоме майно.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

18. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2023 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

19. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо нікчемності укладеного між відповідачами договору оренди та неефективність обраного Банком способу захисту права шляхом заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

20. У той же час, задовольнивши позовну вимогу про зобов`язання відповідача-1 звільнити орендоване майно, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності господарського судочинства. Банк звернувся до суду за захистом прав іпотекодержателя, а підставою заявленого позову вказав виключно відсутність його згоди на передачу предмета іпотеки в оренду, не вимагаючи усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання його власністю. Отже, у даному випадку, виходячи із заявленого Банком предмета та підстав позову, обрання ним неефективного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.

Касаційна скарга

21. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в частині скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позову про звільнення майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. Суд апеляційної інстанції порушив статті 80, 269 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду про застосування цих норм, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 24.06.2020 у справі № 759/10380/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 645/1908/18. Так, апеляційний суд фактично прийняв подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Сідвелс» (далі - ТОВ «Сідвелс», третя особа) та відповідачем -1 докази відчуження Банком спірного нерухомого майна на користь ТОВ «Сідвелс», які не були предметом розгляду місцевим господарським судом, оскільки взагалі не існували на момент прийняття рішення цим судом, не встановивши винятковості випадку для залучення нових доказів.

23. Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 391 ЦК України, оскільки процесуальний закон не перешкоджає позивачу об`єднати в позовній заяві вимоги, які пов`язані з реституцією, і вимоги, які по своїй суті є елементом негаторного позову, які і були правомірно задоволені судом першої інстанції. Встановлена судом першої інстанції нікчемність правочину, застосування наслідків нікчемності та вимога звільнити належне на праві власності позивачу майно є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача. У цьому аспекті суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду в постановах від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (щодо змісту принципу «jura novit curia» («суд знає закони»); від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17, № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (про те, що суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам); в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373//16-ц (про те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння).

Позиція відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

24. Висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник в обґрунтування порушення апеляційним судом статей 80, 296 ГПК України, стосуються правовідносин, які не є подібними. При цьому законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про порушення місцевим господарським судом принципу диспозитивності та безпідставне задоволення негаторного позову, а отже касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

Відповідь на ключове питання спору, оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій у цьому контексті

25. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Банк звернувся з даним позовом з метою захисту своїх прав іпотекодержателя, порушення яких вбачав у передачі іпотекодавцем предмета іпотеки в користування іншій особі без згоди Банку. З цих підстав та з метою повернення майна в користування іпотекодавця Банк заявив позовну вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного договору оренди.

27. Разом з тим апеляційний суд встановив, що на момент звернення з позовом Банк вже набув право власності на предмет іпотеки, що означає втрату ним статусу іпотекодержателя та неможливість застосування реституції на користь відповідача-2, який з цих же підстав вже втратив статус іпотекодавця та власника спірного майна.

28. Оскільки Банк не заявляв позов про захист своїх прав власника шляхом заявлення до відповідача-1 вимоги про усунення перешкод в користуванні майном, апеляційний суд констатував порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності господарського судочинства, що мало наслідком вирішення та задоволення цим судом зовсім іншого позову, ніж, той, що був заявлений позивачем. За висновком апеляційного суду, виходячи з підстав та предмета заявленого позову, у його задоволенні слід відмовити з підстави обрання Банком неналежного та неефективного способу захисту своїх прав.

29. Заперечуючи такі висновки апеляційного суду, позивач зазначає, що суд першої інстанції не допустив процесуального порушення внаслідок перекваліфікації заявленої Банком вимоги на негаторний позов.

30. Верховний Суд такі доводи позивача відхиляє, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та зазначає про таке.

31. Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

32. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

33. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

34. Імперативною нормою частини 2 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

35. Як вже зазначено вище, Банк з метою захисту своїх прав іпотекодержателя заявив у даній справі позовну вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору оренди, як такого, що укладений іпотекодавцем без згоди Банку.

36. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

37. При цьому вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи (у даному випадку - Банку) полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований інший ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

38. Натомість відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Тобто звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець (в тому числі орендар), у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

39. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17, від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 неодноразово наголошувала на необхідності чіткого розмежування понять "предмет спору" і "предмет позову", зазначаючи, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем, тоді як під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

40. Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).

41. Отже, господарський суд вправі самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовувати під час ухвалення рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, що в жодному разі не надає суду права за власною ініціативою (замість позивача) змінювати предмет позову, зокрема, у рамках цієї справи - з вимоги іпотекодержателя про застосування наслідків нікчемного правочину на вимогу власника про усунення перешкод у користуванні майном, які є зовсім різними способами захисту та стосуються захисту різних цивільних прав (схожий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 923/722/19 та від 24.02.2022 у справі № 910/16218/21).

42. За таких обставин законним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про порушення місцевим господарським судом принципу диспозитивності господарського судочинства, внаслідок чого цей суд вийшов за межі позовних вимог та за власною ініціативою фактично розглянув та вирішив зовсім інший спір ніж той, що був ініційований Банком у межах даної справи.

43. З огляду на те, що речове право власності Банку на спірне майно не може бути відновлено шляхом застосування реституції в порядку статті 216 ЦК України на користь відповідача-2, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови в позові з підстав обрання Банком неналежного та неефективного способу захисту його прав.

44. Верховний Суд відхиляє недоречні доводи позивача, наведені в пункті 23 Постанови, про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування при вирішенні спору принципу jura novit curia ("суд знає закони") та обов`язок суду захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, оскільки такі висновки апеляційним судом було навпаки враховано та правильно застосовано до спірних правовідносин.

Разом з тим нерелевантними є посилання скаржника у цьому ж пункті Постанови на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у справі № 359/3373//16-ц, які стосуються правовідносин очевидно не подібних з тими, що виникли між сторонами даного спору.

45. Також не знайшли своє підтвердження і посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 80, 269 ГПК України (пункт 22 Постанови). Надані відповідачем-1 додаткові документи не досліджувались судом апеляційної інстанції в якості доказів з метою встановлення додаткових обставин, які мають значення для вирішення спору, а стали підставою для залучення судом до участі у справі на стадії апеляційного провадження ТОВ «Сідвелс» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зазначені процесуальні дії суду не відповідають змісту процесуального порушення, про яке стверджує позивач в касаційній скарзі.

46. Верховний Суд також нагадує скаржнику про те, що в силу частини 2 статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

47. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла своє підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

48. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

49. Враховуючи наведені положення закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження, колегія суддів вирішила, що касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Водночас постанова суду апеляційної інстанції відповідає правовим нормам, а тому не може бути змінена чи скасована.

Розподіл судових витрат

50. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі №912/1725/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.