Ухвала

від 10.04.2024 по справі 2-861/11

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 2-861/11

Номер провадження 4-с/489/12/24

УХВАЛА

Іменем України

10 квітня 2024 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В.В.,

за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Миколаївського Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)

встановив

У березні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась до суду зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Миколаївського Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), відповідно до якої просить суд скасувати накладений постановою державного виконавця від 20.11.2012 у виконавчому провадженні № 31694018 арешт її майна та заборону його відчуження, а також зобов`язати уповноважену особу ДВС вжити заходів щодо вилучення/скасування конкретних відомостей, наявних в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

В обґрунтування скарги посилалась на те, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Миколаївського Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебувало виконавче провадження № 31694018 з примусового виконання виконавчого листа № 2-861 від 15.02.2012, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Себ Банк» заборгованості в сумі 309158,89 грн. 20.11.2012 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна ОСОБА_1 та заборону його відчуження. 24.10.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». У подальшому, в зв`язку із закінченням строків зберігання, матеріали виконавчого провадження були знищені. У січні-лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до відділу ДВС з клопотанням про скасування арешту майна та заборони його відчуження в зв`язку з закінченням виконавчого провадження, проте листом від 08.02.2024 їй було відмовлено. ОСОБА_1 з відмовою не згодна та вважає її незаконною. Тому, просить скаргу задовольнити.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.02.2024 скаргу ОСОБА_1 прийнято та призначено до відкритого судового розгляду.

01.04.2024 від представника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі ПМУМЮ (м. Одеса)) надійшов відзив на скаргу ОСОБА_1 , згідно якого просив відмовити в задоволенні скарги. Свої заперечення мотивували тим, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 2 . ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) зняття арешту з майна боржника не передбачено. Підстави для зняття виконавцем арешту з майна боржника, які є ідентичними в обох редакціях ЗУ «Про виконавче провадження», в даному випадку відсутні. Крім того, вважав, що за умови несплати боржником боргу та витрат на проведення виконавчих дій, повернення виконавчого документа стягувачу і знищення виконавчого провадження за закінченням строків зберігання не є підставою для закінчення виконавчого провадження, та у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим.

Тобто, за словами представника ПМУМЮ (м. Одеса), у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.08.2011 у справі № 2-861/11 задоволено позов ПАТ «Себ Банк» до ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором від 29.05.2008 за № 304-в/41, яка складається із простроченої заборгованості по кредиту в сумі 4476,21 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 35422,49 грн., строкової заборгованості по кредиту в розмірі 26477,38 дол. США або 209528,75 грн., процентів 6521,68 дол. США або 51609,31 грн. та пені в сумі 12598,34 грн., що в загальній сумі складає 309158,89 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

На виконання вищезазначеного рішення Ленінським районним судом м. Миколаєва було видано виконавчий лист, який пред`являвся стягувачем для виконання до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції.

Як вбачається з витягу, наданого ПМУМЮ (м. Одеса), то 15.03.2012 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі ВПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 31694018 з примусового виконання виконавчого листа № 2-861, виданого 15.02.2012 Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Себ Банк» заборгованості в розмірі 309158,89 грн., судового збору 1700,00 грн., інформаційного збору в розмірі 120,00 грн.

20.11.2012 державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області було винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 31097,88 грн., а також постанову про арешт майна боржника та заборону на його відчуження.

24.10.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно до якої встановлено, що у боржника ОСОБА_1 відсутнє інше майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості.

Згідно витягу з Автоматизованої системи виконавчих проваджень вбачається, що станом на теперішній час виконавче провадження № 31694018 на примусовому виконанні не перебуває.

Згідно з відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 29.01.2024 на нерухоме майно (невизначене майно, все нерухоме майно) ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладено арешт:

- 28.07.2011 на підставі постанови № б/н від 29.11.2009 Ленінського ВДВС ММУЮ;

- 20.11.2012 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.11.2012 Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області.

30.01.2024 представник ОСОБА_1 адвокат Медюк О.О. звернувся до ВПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області із заявою, згідно якої просив, серед іншого, скасувати накладені на майно ОСОБА_4 арешт та заборону на його відчуження у виконавчому провадженні №31694018.

Відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області від 08.02.2024 року № 3920 вбачається, що згідно з відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні відділу перебувало виконавче провадження про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 № 31694018 з виконання виконавчого листа № 2-861 від 15.02.2012, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Себ Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 309158,89 грн., судового збору 1700,00 грн., інформаційного збору в розмірі 120,00 грн. В задоволенні вимоги про зняття арешту майна відмовлено.

01.04.2024 на адресу суду від представника ПМУМЮ (м. Одеса) надійшов відзив разом з витягом зі спецрозділу, виготовленим за допомогою Автоматизованої системи виконавчого провадження.

Вирішуючи скаргу, суд виходить з такого.

За змістом ст. 1, 5ЗУ«Провиконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені цим Законом, нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців. Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов`язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Згідно з ст.11ЗУ«Провиконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» ( в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника.

У відповідності до ч. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

Враховуючи викладене, арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який державний виконавець має право застосовувати для забезпечення реального виконавчого документа, що відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконавцю.

Як вбачається з матеріалів справи, проведеними державним виконавцем заходами в межах примусового виконання ВП № 31694018 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , інше майно боржника, на яке можливо звернути стягнення, виявлено не було.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

Згідно ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених чим Законом.

У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Згідно з пунктом 2 частини першої ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цьогоЗаконузаходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченогозакономдля відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення; 6) закінчення строку, передбаченого законом для певного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьоюстатті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначеністаттею 51 цього Закону; 14) списання згідно ізЗаконом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію»заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно з частиною другою ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, в даному випадку мова йде про повернення виконавчого документа саме стягувачу. Відповідно до законодавства, за таких обставин, виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50ЗУ «Провиконавче провадження»(вредакції станомна часвиникнення спірнихправовідносин). Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника, оскільки стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.

Схожі правовідносини досліджувалися Ленінським районним судом м. Миколаєва у провадженні №4-с/489/9/24, а подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 17 січня 2018 року у справі №910/8019/15, від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17. Слід зазначити, що суд в даній справі не може прийняти до уваги позицію Верховного суду від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17, на яку посилається представник заявника, оскільки цей висновок зроблений за інших фактичних обставин.

Статтею 447ЦПКУкраїни передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Положеннями статті451ЦПКУкраїнипередбачено,щозарезультатами розглядускаргисудпостановляє ухвалу. Уразівстановленняобґрунтованості скаргисудвизнаєоскаржувані рішення,діїчибездіяльність неправомірнимиізобов`язуєдержавного виконавцяабоіншупосадову особуорганудержавноївиконавчої служби,приватноговиконавцяусунути порушення(поновитипорушенеправозаявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи встановлені обставини та оцінивши наявні у справі докази, приймаючи до уваги, що виконавче провадження № 31694018 не було закінчено з підстав, які б дозволили державному виконавцю застосувати наслідки у вигляді зняття арешту з майна боржника, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених вимог та відмову в задоволенні скарги.

Керуючись статтею 451 ЦПК України, суд

ухвалив

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Миколаївського Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відмовити.

Апеляційна скаргана ухвалусуду може бутиподана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 12.04.2024.

Суддя В. В. Кокорєв