Рішення

від 12.04.2024 по справі 213/757/24

ІНГУЛЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/757/24

Номер провадження 2/213/698/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2024 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Мазуренка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №213/757/24 за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Мотуз Олександр Володимирович до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з отриманим професійним захворюванням,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Мотуз О.В. звернувся в суд з вищевказаним позовом в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на те, що позивач з 29.12.1986 по 22.04.1987, з 06.04.1988 по 04.07.1990, з 08.04.1991 по 10.11.1999 працював на різних посадах у структурних підрозділах на підприємстві відповідача. За час роботи позивач отримав хронічне професійне захворювання. Згідно витягу з акту огляду у ЛТЕК від 21.02.2000 ОСОБА_1 первинно встановлено 80% втрати професійної працездатності. Згідно довідки МСЕК від 06.02.2014 йому повторно безтерміново визначено ступінь втрати працездатності на рівні 80% та встановлено другу групу інвалідності.

У зв`язку з отриманням хронічного професійного захворювання порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. Внаслідок отриманого хронічного професійного захворювання, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почутті страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Від отриманих професійних захворювань та їх наслідків позивач відчуває моральні страждання і переживання. Просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 400 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням.

Представником відповідача подано відзив на позов, з позовними вимогами не погоджується, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві зазначає, що оскільки позивачу було встановлено професійне захворювання у лютому 2020 року, що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення норм законодавства, що діяло саме на той період.

Так, відповідно до положень Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків затверджених Постановою КМУ від 23.06.1993р. №472, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. Дана постанова втратила чинність згідно з постановою КМУ від 11.07.2001 року №807.

Відповідно до пункту 38 вказаних Правил суми відшкодування шкоди виплачуються потерпілому з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності або виникнення необхідності у витратах на медико-соціальну допомогу.

Оскільки право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 01.02.2000 року, тому позовні вимоги на думку відповідача могли б бути обгрунтованими лише в частині стягнення моральної шкоди в розмірі, який не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат, який станом на день пред`явлення позову складає 17 грн.

Згідно з п.48 даних Правил спори між потерпілим або іншими заінтересованими особами і власником щодо права на відшкодування шкоди, визначення або перерахування її розміру, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів. З дня первинно встановленої стійкої втрати працездатності починається перебіг тримісячного строку, протягом якого працівник може звернутися з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії з трудових спорів або суду. Вважають, що оскільки позивач не звертався до суду з заявою про поновлення даного строку, тому є підстави для відмови в позові у зв`язку з пропуском установленого строку.

Також відповідно до відзиву відповідач просить застосувати норму ст. 440-1 ЦК УРСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, за якою було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди (не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати) та за п. 11 Правил встановлено максимальний розмір відшкодування моральної шкоди (не більше 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Постановлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 , 1966 року народження, слідує, що 29 грудня 1986 року він прийнятий на роботу на підприємство відповідача в залізничний цех учнем монтера шляху. 02 лютого 1987 року переведений монтером шляху в кар`єрі. 22.04.1987 року звільнений по переводу в радгосп «Полтавка». 06 квітня 1988 року ОСОБА_1 прийнято в ВАТ «ІНГЗК» у відділ капітального будівництва мулярем. 11 травня 1990 року його переведено на рудозбагачувальну фабрику слюсарем черговим та по ремонту устаткування; 04 липня 1990 - звільнений за власним бажанням. 08 квітня 1991 року позивача прийнято на рудник ВАТ «ІНГЗК» машиністом бульдозера, 21 жовтня 1992 року - звільнено за власним бажанням. 30 вересня 1994 року позивача прийнято на рудник ВАТ «ІНГЗК» машиністом бульдозера, 10 листопада 1999 року його звільнено за станом здоров`я.

Із копії Акту розслідування професійного захворювання від 01.02.2000, видно, що проведено розслідування хронічного професійного захворювання машиніста бульдозера ВАТ «Інгулецький ГЗК» ОСОБА_1 , а саме: хронічна попереко-крижова полірадикулопатія, прогредієнтний перебіг з грубим статико динамічними порушеннями, вираженим больовим синдромом, суттєвим млявим парезом лівої стопи з порушенням функцій ходьби. Профзахворювання встановлено Українським НДІ промислової медицини. Як зазначено в п.10-11 акту загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 18 років, за даною професією 8 років, стаж в цеху - 7 років. Умови праці є шкідливими внаслідок недосконалості технологічного процесу. Згідно з п. 15 Акту розслідування, причиною професійного захворювання є тривала робота, пов`язана з фізичним перенавантаженням (монтер в ЖДЦ, муляр, машиніст бульдозера на руднику).

При первинному огляді у ЛТЕК ОСОБА_1 встановлено 80% втрати професійної працездатності у зв`язку з профзахворюванням з 15 лютого 2000 року по 01 березня 2001 року, що видно з витягу із Акту огляду у ЛТЕК від 21.02.2000 року.

При переогляді 06 лютого 2014 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності -80% по радикулопатії з 01 березня 2014 року та встановлена 2 група інвалідності від профзахворювання безстроково, що підтверджується Довідкою із акту огляду МСЕК серії АВ №0037863 та Довідкою про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потребі в додаткових видах допомоги серії АБ №0007741. Позивачу протипоказані всі види праці в звичайних умовах виробництва.

Також встановлено, що в період з 29.06.2022 по 13.07.2022 позивач перебував на стаціонарному лікуванні через ускладнення внаслідок отриманих професійних захворювань у зв`язку із скаргами на стійкій біль та обмеження рухів у попереко-крижовому і шийному відділах хребта, оніміння обох ніг, порушення функцій ходи тощо.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

На підставі ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров?я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави (ст. 3 Конституції України).

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають він нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» роз`яснено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (у тому числі й виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної/немайнової/шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, відповідач як промислове підприємство, діяльність якого передбачає використання обладнання, машин та механізмів, при роботі яких виникають шкідливі фактори, що безпосередньо впливають на організм працівників, зобов`язаний відповідати за завдану позивачу шкоду. Оскільки ОСОБА_1 встановлено отримання професійного захворювання під час роботи на підприємстві відповідача, він правомірно звернувся в суд з даним позовом.

Як зазначено в п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з?ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Бездіяльність відповідача, що полягла в тому, що ним не забезпечено безпечні та нешкідливі умови праці позивача, як передбачено ч.2 ст. 153 КЗпП України, призвели до втрати позивачем професійної працездатності та встановлення групи інвалідності.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1-14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Отже, спори щодо відшкодування шкоди повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Оскільки право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тому право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 20.11.2019 р. по справі № 210/3177/17.

Як встановлено судом, позивачу 21.02.2000 року первинно встановлено 80% втрати професійної працездатності у зв`язку з профзахворюванням.

Порядок та умови відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок небезпечних або шкідливих умов праці були визначені нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме: ст. 12 Закону України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (далі - Правила).

Статтею 12 Закону України «Про охорону праці» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 1 вказаних вище Правил, власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність, зокрема, за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. За п. 2 Правил доказом вини власника можуть бути, зокрема, акт про професійне захворювання; медичний висновок про професійне захворювання.

Встановлено, що актом розслідування професійного захворювання від 01.02.2000 встановлено, що внаслідок шкідливих умов праці, тривалою роботою пов`язаною з фізичним перенавантаженням ОСОБА_1 отримав професійне захворювання - хронічна попереко -крижова полірадикулопатія.

Відповідач не заперечив щодо наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача за період роботи його на підприємстві відповідача - ПАТ «ІНГЗК», таких доказів суду не надав. Крім того, сам факт втрати позивачем професійної працездатності в результаті трудової діяльності на підприємстві відповідача, свідчить про спричинення позивачу моральної шкоди.

У відповідності до положень п.11 вказаних вище Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Виходячи із зазначеного, з урахуванням статей 3 і 8 Конституції України, є підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваного мінімумом доходів громадян, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та врахувати засади розумності, виваженості та справедливості. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14, № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-104цс17 від 31 травня 2017 року.

Відповідно до ст. 8 Закону України № 3460-IX від 09.11.2023

«Про державний бюджет України на 2024 рік» мінімальна заробітна плата на час розгляду справи становить 80000,00 грн. Тобто, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди дорівнює 40 000,00 грн.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров?я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Суд вважає доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв`язок між винними діями відповідача з порушення вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України "Про охорону праці" та настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності: первинно встановленої 21.02.2000 року - 80%, при черговому переогляді 06.02.2014 року - 80% втрати професійної працездатності та 2 група інвалідності встановлені безстроково.

Встановлено, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання. У зв`язку з отриманим професійним захворюванням у позивача змінилися умови життя, він втратив професійну працездатність в працездатному віці, йому протипоказані всі види праці в звичайних умовах виробництва, потребує санаторно-курортного та медикаментозного лікування, милиці, сидіння для ванни. Він відчуває постійний біль та обмеження рухів у крижовому та шийному відділах хребта, порушення функцій ходи, у зв`язку з чим періодично проходить лікування. Спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводять до порушення його звичайного способу життя та вимагає додаткових зусиль для його організації. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань.

Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди позивачу, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає компенсації.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, суд враховує визначений ступінь втрати професійної працездатності - 80%, встановлення 2 групи інвалідності у зв?язку з професійним захворюванням, безстроково; обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили. Суд враховує тривалість праці позивача на підприємстві -відповідача АТ «ІНГЗК», що склала 18 років, на посаді машиніста бульдозера - 8 років, як зазначено в Акті розслідування хронічного професійного захворювання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надаючи оцінку доводам відповідача в частині відмови в позові у зв`язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом (пункт 1 частини першої статті 268 ЦК України).

Оскільки зазначений спір стосується здійснення виплати на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, на таку вимогу позовна давність не поширюється, а наведені у відзиві доводи про те, що до цієї вимоги застосовується передбачена у частині першій статті 233 КЗпП України спеціальна позовна давність у три місяці, є помилковими. Аналогічні висновки викладено у постанові ВП ВС від 05.12.2018 по справі № 210/5258/16-ц» та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справа №210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

Щодо заперечення відповідача в частині стягнення коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до пп. «А» п. 164.2.14 ст. 164 Податкового кодексу України (в редакції з 23 травня 2020 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку (в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати) та відповідно підлягають оподаткуванню, однак крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 25 липня 2018 року по справі № 180/683/13-ц.

Таким чином чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. У даному випадку це суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок професійного захворювання, тобто заподіяння йому шкоди здоров`ю.

На підставі переліченого вказані зміни до податкового законодавства не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок отриманого професійного захворювання.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 21 червня 2022 року по справі № 599/645/21.

На підставі викладеного суд не приймає доводи відповідача в цій частині.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 260 000,00 грн без урахування податку з доходу громадян, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що зазнає позивач у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, ступеню втрати професійної працездатності та встановлення групи інвалідності. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів на відшкодування моральної шкоди - позивачу необхідно відмовити, вважаючи суму, що вимагає позивач завищеною.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони. У зв?язку з тим, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового зборуза подання даного позову, останній підлягає стягненню з відповідача в доход держави у розмірі 2600,00 грн.

На підставі ст.ст. 8, 22, 58 Конституції України, ст.ст. 440-1, 450 ЦК УРСР, ст.ст. 153, 173, 237-1 КзПП України, ст. 12 Закону України "Про охорону праці" (в редакції від 05.06.1996 року) та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Мотуз Олександр Володимирович до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням -задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»на користь ОСОБА_1 260000 (двісті шістдесят тисяч) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з отриманим професійним захворюванням.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в сумі 2600 (дві тисячі шістсот) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Мотуз Олександр Володимирович, адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", код ЄДРПОУ 00190905, юридична адреса: вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50064.

Дата складення повного судового рішення - 12 квітня 2024 року.

Суддя В.В. Мазуренко