Постанова

від 21.08.2024 по справі 213/757/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6413/24 Справа № 213/757/24 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Остапенко В.О.

за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/757/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2024 року, ухваленого у складі судді Мазуренко В. В., -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він у період з 29.12.1986 по 22.04.1987, з 06.04.1988 по 04.07.1990, з 08.04.1991 по 10.11.1999 працював на різних посадах у структурних підрозділах на підприємстві відповідача. За час роботи позивач отримав хронічне професійне захворювання. Згідно витягу з акту огляду у ЛТЕК від 21.02.2000 ОСОБА_1 первинно встановлено 80% втрати професійної працездатності. Згідно довідки МСЕК від 06.02.2014 йому повторно безтерміново визначено ступінь втрати працездатності на рівні 80% та встановлено другу групу інвалідності.

У зв`язку з отриманням хронічного професійного захворювання порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. Внаслідок отриманого хронічного професійного захворювання, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почутті страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Від отриманих професійних захворювань та їх наслідків позивач відчуває моральні страждання і переживання.

Просив стягнути з відповідача на свою користь 400000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «Інгулецькийгірничо-збагачувальнийкомбінат» накористь ОСОБА_1 260000 гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з отриманим професійним захворюванням.В задоволеннірешти позовнихвимог -відмовлено. Вирішено питання про стягнення судового збору.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про зменшення суми відшкодування моральної шкоди до 35500 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивачу первиннобуло встановленопрофесійне захворюванняу лютому2020року,що сталопідставою длязвернення досуду ізпозовом провідшкодування моральноїшкоди,а томудо спірнихправовідносин слідзастосовувати положеннянорм законодавства,що діялосаме натой період.

Відповідно до положень Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків затверджених Постановою КМУ від 23.06.1993р. №472, розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

Також вказує,що положеннямиЗакону Українивід 16січня 2020року №466-ІХ«Про внесеннязмін доПодаткового кодексуУкраїни щодовдосконалення адмініструванняподатків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесені зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року).

Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що ним в позові зазначається, що моральна шкода йому заподіяна внаслідок професійного захворювання, втрати професійної працездатності та встановлення інвалідності. На підтвердження цих обставин подано належні та допустимі письмові докази, а саме копії акту розслідування професійного захворювання, довідок МСЕК на підтвердження втрати професійної працездатності та встановлення інвалідності, документів із медичних установ на підтвердження необхідності лікування. Позивачем надано переконливі та змістовні роз`яснення, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода. Вважає, що рішення першої інстанції було ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та не порушено норми процесуального права. Просив, залишити рішення без змін, та апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів скарги, просив її відхилити, рішення суду залишити без змін.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується копією трудової книжки, що ОСОБА_1 29 грудня 1986 року прийнятий на роботу на підприємство відповідача в залізничний цех учнем монтера шляху. 02 лютого 1987 року переведений монтером шляху в кар`єрі. 22.04.1987 року звільнений по переводу в радгосп «Полтавка». 06 квітня 1988 року ОСОБА_1 прийнято в ВАТ «ІНГЗК» у відділ капітального будівництва мулярем. 11 травня 1990 року його переведено на рудозбагачувальну фабрику слюсарем черговим та по ремонту устаткування; 04 липня 1990 звільнений за власним бажанням. 08 квітня 1991 року позивача прийнято на рудник ВАТ «ІНГЗК» машиністом бульдозера, 21 жовтня 1992 року звільнено за власним бажанням. 30 вересня 1994 року позивача прийнято на рудник ВАТ «ІНГЗК» машиністом бульдозера, 10 листопада 1999 року його звільнено за станом здоров`я.

Відповідно до Акту розслідування професійного захворювання від 01.02.2000 ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: хронічна попереко-крижова полірадикулопатія, прогредієнтний перебіг з грубим статико динамічними порушеннями, вираженим больовим синдромом, суттєвим млявим парезом лівої стопи з порушенням функцій ходьби.

Згідно п.п.10, 11Аакту загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 18 років, за даною професією 8 років, стаж в цеху 7 років. Умови праці є шкідливими внаслідок недосконалості технологічного процесу.

У п.15 Акту розслідування, зазначено, що причиною професійного захворювання є тривала робота, пов`язана з фізичним перенавантаженням (монтер в ЖДЦ, муляр, машиніст бульдозера на руднику).

Висновком ЛТЕК ОСОБА_1 первинно встановлено 80% втрати професійної працездатності у зв`язку з профзахворюванням з 15 лютого 2000 року по 01 березня 2001 року та ІІ групу інвалідності.

При повторному переогляді 06 лютого 2014 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 80% по радикулопатії з 01 березня 2014 року та встановлена 2 група інвалідності від профзахворювання безстроково (а.с.10, 11).

Також встановлено, що в період з 29.06.2022 по 13.07.2022 позивач перебував на стаціонарному лікуванні через ускладнення внаслідок отриманих професійних захворювань у зв`язку із скаргами на стійкій біль та обмеження рухів у попереко-крижовому і шийному відділах хребта, оніміння обох ніг, порушення функцій ходи тощо.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, у зв`язку з отриманням професійних захворювань та встановленням стійкої втрати працездатності - 80%, позивачу заподіяно моральну шкоду. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд зазначив, що у позивача змінилися умови життя, він втратив професійну працездатність в працездатному віці, йому протипоказані всі види праці в звичайних умовах виробництва, потребує санаторно-курортного та медикаментозного лікування, милиці, сидіння для ванни. Він відчуває постійний біль та обмеження рухів у крижовому та шийному відділах хребта, порушення функцій ходи, у зв`язку з чим періодично проходить лікування, які підтверджуються висновком МСЕК, медичним висновком, виписками із медичних карт амбулаторного та стаціонарного хворого, вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди 260 000 гривень.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та зазначає наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Так, відповідно до ст.264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК від 21.02.2000 року встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати сто п`ятдесят мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР,в редакції1963року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст.3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання, має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14,№ 6-188цс14та №6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.

Згідно статті8Закону України«Про державнийбюджет Українина 2024рік» мінімальназаробітна платана часрозгляду справистановить 80000грн.Тобто, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди дорівнює 40 000 грн.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.02.2020 року, причиною професійного захворювання є тривала робота, пов`язана з фізичним перенавантаженням (монтер в ЖДЦ, муляр, машиніст бульдозера на руднику).

Отже, роботодавець ПрАТ «Інгулецький ГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів.

Посилання представника відповідача ПрАТ «Інгулдецький ГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконувала роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки, як встановлено судом, професійне захворювання позивача ОСОБА_1 виникло не у зв`язку з тривалою працею останнього за професією, а у зв`язку з недосконалістю робочого місця та відсутністю технічних рішень по переміщенню вантажу у віддалених підетажних гірничих виробітках, тобто через порушення роботодавцемст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають звідповідача обов`язку виконати вимоги ч.2 ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зав`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так якпорушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки він постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів у ліктьових суглобах, головний біль, напади задухи. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами.

Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Виходячи ізнаведених вищеобставин,колегія суддіввважає,що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 260000 грн., суд виходив з обставин, характеру захворювання, фізичними і моральними стражданнями позивачау зв`язку з професійним захворюванням, їх тривалості і тяжкості, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 80% та визнаний людиною з інвалідністю ІІ групи безстроково, що свідчить про незворотність такої втрати. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він вимушений проходити лікування, відновлення його стану здоров`я неможливе.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третястатті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року(з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Щодо доводу апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про присудження суми без стягнення податків та обов`язкових платежів, то він є необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно ізЗаконом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, щодо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».

Застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, щоморальна шкода, у зв`язку з ушкодженням здоров`я та стійкою втратою працездатності, не є об`єктом оподаткування доходу платника податку

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображаєпринцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно дост.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2024 року немає.

Відповідно до частин 1, 13статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями368,369,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складений 22.08.2024 року

Головуючи суддя О.В. Агєєв