ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3937/24 Справа № 190/2193/23 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 8
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лопатіної М.Ю.,
при секретарі - Шавкун Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргоюОСОБА_1
на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), -
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що у грудні 2010 року між нею, як головою СФГ «Лотос» та ОСОБА_4 укладено договір оренди землі, кадастровий номер 1224581500:01:003:0023, відповідно до умов якого, остання передала в оренду земельну ділянку, загальною площею 7,090 га строком на 20 років, зареєстрованого в книзі Державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок у Жовтоводському відділі ДРФ Центру ДЗКвід 13 грудня 2010 року за №041013801450.
12 вересня 2023 року звернулась до державного реєстратора виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області із заявою про реєстрацію вказаного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, однак їй було відмовлено в проведенні реєстраційних дій, оскільки в Державному реєстрі речових прав 30 червня 2023 року зареєстровано інше речове право на земельну ділянку кадастровий номер 1224581500:01:003:0023, на підставі договору емфітевзису від 26 червня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 , яка на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 липня 2017 року успадкувала земельну ділянку після смерті ОСОБА_4 ) та ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що у пункті 40 договору оренди землі, сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
За таких обставин, вважає, що відповідач ОСОБА_2 підписуючи у 2023 році договір емфітевзису з ОСОБА_5 , усвідомлювала, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді і вона ставши власником цієї землі фактично продовжує надавати землю в оренду та строк дії оренди ще не закінчився.
Оскільки договір оренди земельної ділянки від 2010 року укладений у порядку передбаченому на час такого укладання, та фактично виконувався його сторонами, не скасований в судовому порядку та не втратив чинності іншим шляхом, договір емфітевзису від 26 червня 2023 року, є незаконним в момент вчинення, оскільки укладено у період дії іншого попереднього договору оренди земельної ділянки, строк якого не закінчився.
Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження порушення її прав, а відповідач правомірно набула право власності на земельну ділянку та скористалась своїм правом на розпорядження власною земельною ділянкою, тому правові підстав для задоволення позову відсутні.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив дійсність обставин справи та не звернув уваги на те, що на момент укладання договору емфітевзису, земельна ділянка перебувала в оренді, а тому були відсутні правові підстави для укладання вказаного договору між відповідачами у справі, чим порушено право скаржника на користування вказаною земельною ділянку.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно договору оренди землі без номеру та дати його укладання - орендодавець ОСОБА_6 надала належну їй земельну ділянку кадастровий номер 1224581500-01-003-0023, що знаходиться на території Жовтянської сільської ради, в оренду орендарю СФГ «Лотос» в особі голові ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 20 років.
Згідно акту про передачу і прийом земельної ділянки, ОСОБА_6 передала належну їй земельну ділянку кадастровий номер 1224581500-01-003-0023, що знаходиться на території Жовтянської сільської ради, СФГ «Лотос» в особі голови ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 19 вересня 2023 року, державним реєстратором прав на нерухоме майно відмовлено у проведенні реєстраційних дій, оскільки наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме: у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 червня 2023 року зареєстровано інше речове право №50900153. право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строк дії 49 років, дата закінчення дії договору 26 червня 2072 року, державну реєстрацію проведено на підставі договору емфітевзису укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 червня 2023 року державним реєстратором виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області зареєстровано право користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1224581500:01:003:0023 для сільськогосподарських потреб (емфтетевзис), землекористувач ОСОБА_3 , власник ОСОБА_2 , яка набула право власності на вказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину, що видане 20 липня 2017.
Згідно інформації Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області, в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі міститься запис про реєстрацію договору оренди землі на 20 років, укладеного між ОСОБА_4 та СФГ «Лотос», кадастровий номер 1224581500:01:003:0023, площею 7,09 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 13 грудня 2010 року за №041013801560. Також надано витяг з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, в якому міститься відповідний запис.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно із ч.1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).
Відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2017 року, відповідач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку після смерті матері ОСОБА_6 , яка і укладала договір оренди землі, проте жодного разу не отримувала орендну плату, що не спростовано самим позивачем.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що позивачем не доведена та обставина, що договір оренди землі виконувався та беручи до уваги те, що під час реєстрації договору емфітевзису державним реєстратором не встановлена наявність обмежень або обтяжень земельної ділянки, відтак відповідач ОСОБА_2 на момент укладання договору емфітевзису не була обізнана про те, що існує договір оренди спірної земельної ділянки, а тому під час укладання договору емфітевзису діяла правомірно.
Відповідно до положень ст.215 ЦПК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
За змістом ст. 316 Цивільного кодексу України, право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За таких обставин суд дійшов вірного висновку, що відповідач ОСОБА_2 правомірно набула право власності на земельну ділянку та скористалась своїм правом на розпорядження даною земельною ділянкою й позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення її прав з боку відповідачів.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про те, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження порушення її прав, а відповідач ОСОБА_2 правомірно набула право власності на земельну ділянку та скористалась своїм правом на розпорядження власною земельною ділянкою.
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладання договору емфітевзису земельна ділянка перебувала в оренді, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на момент вчинення державним реєстратором реєстраційних дій пов`язаних з реєстрацією речового права на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав та у Державному земельному кадастрі не було жодних обмежень чи обтяжень для вчинення таких реєстраційних дій, як реєстрація договору емфітевзису.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із статею 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
М.Ю. Лопатіна
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 03.04.2024 |
Оприлюднено | 16.04.2024 |
Номер документу | 118347806 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: спори щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Краснощоков Євгеній Віталійович
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Петешенкова М. Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні