Ухвала

від 14.05.2024 по справі 190/2193/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 травня 2024 року

м. Київ

справа № 190/2193/23

провадження № 61-6090ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сербіним Богданом Олександровичем, на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису),

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у грудні 2010 року між ОСОБА_1 , як головою СФГ «Лотос», та ОСОБА_4 укладено договір оренди землі, кадастровий номер 1224581500:01:003:0023, відповідно до умов якого, остання передала в оренду земельну ділянку, загальною площею 7,090 га строком на 20 років. 12 вересня 2023 року позивач звернулась до державного реєстратора виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області із заявою про реєстрацію вказаного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, однак їй було відмовлено в проведенні реєстраційних дій, оскільки в Державному реєстрі речових прав 30 червня 2023 року зареєстровано інше речове право на земельну ділянку кадастровий номер 1224581500:01:003:0023, на підставі договору емфітевзису від 26 червня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач зазначила, що відповідачами порушені умови договору, так як у пункті 40 договору оренди землі, сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору. ОСОБА_2 , підписуючи у 2023 році договір емфітевзису з ОСОБА_5 , усвідомлювала, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді і вона, ставши власником цієї землі, фактично продовжує надавати землю в оренду та строк дії оренди ще не закінчився. Оскільки договір оренди земельної ділянки від 2010 року укладений у порядку, передбаченому на час такого укладання, та фактично виконувався його сторонами, не скасований в судовому порядку та не втратив чинності іншим шляхом, договір емфітевзису від 26 червня 2023 року є незаконним в момент вчинення, оскільки укладено у період дії іншого раніше укладеного договору оренди земельної ділянки, строк якого не закінчився.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження порушення її прав, а ОСОБА_2 правомірно набула право власності на земельну ділянку та скористалась своїм правом на розпорядження власною земельною ділянкою.

22 квітня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, оскільки на момент укладення оспорюваного договору був чинний договір оренди земельної ділянки, укладений у грудні 2010 року між ОСОБА_1 , як головою СФГ «Лотос», та ОСОБА_4 , строком на 20 років.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі № 10- р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання недійсним договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.

Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Справа № 190/2193/23 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Таким чином, оскаржені судові рішення прийнято у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 190/2193/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

В. І. Крат