Постанова

від 04.04.2024 по справі 915/1487/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1487/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Арустамян К.А.

за участю представників сторін у справі:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» - адвокат Татарінов В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023, суддя суду першої інстнації Давченко Т.М., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 21.12.2023

по справі №915/1487/21

за позовом Миколаївської міської ради

до відповідачів:

1) Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС»,

про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за відповідачем права власності на торгівельний комплекс, зобов`язання відповідача усунути позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення торгівельного комплексу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Миколаївська міська рада (далі Позивач, апелянт) звернулась до Господарського суду Миколаївської області позовом до Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ» (далі Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» (далі Відповідач-2) в якому з врахуванням заяви про зміну предмета позову просила:

« 1. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія та номер САЕ791007, виданого 19.11.2013 реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції;

2. Скасувати державну реєстрацію права власності за Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 35177262, на торгівельний комплекс загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 216756448101);

3. Визнати недійсним акт приймання - передачі нерухомого майна, серія та номер: 6716,6717, виданий 25.10.2021, видавник: Недвига А.Ф., приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу;

4. Скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» код ЄДРПОУ 43400362, право власності на торгівельний комплекс загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 216756448101);

5. Зобов?язати ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» код ЄДРПОУ 43400362, усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 188,9 кв.м. шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 216756448101);

6. Судові витрати стягнути з відповідачів на користь позивача через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (р/р UA448201720344230028000027733, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, ЄДРПОУ 04056612)».

Позов, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, мотивовано тим, що між позивачем та ПП «ТЕХБУДІНВЕСТ» було укладено договір від 29.08.2011 № 21 про встановлення особистого строкового сервітуту, згідно умов якого відповідачу було встановлено сервітут відносно земельної ділянки площею 144 кв.м у м. Миколаєві по пр. Жовтневому біля будинку № 340 /Корабельний район/, на право розміщення групи поряд розташованих тимчасових споруд загальною кількістю 12 шт., кожна площею 12 кв.м., для здійснення підприємницької діяльності. Сервітут було встановлено строком на 5 років з дати державної реєстрації договору (29.08.2011).

За твердженнями позивача, після закінчення строку дії договору відповідачем-1 не повернуто Миколаївській міській раді указану вище земельну ділянку; крім того, ПП «ТЕХБУДІНВЕСТ» на цій земельній ділянці здійснено самочинне будівництво торговельного комплексу з самовільним захопленням земельної ділянки та оформленням права власності на відповідне нерухоме майно.

Такі дії відповідача Миколаївська міська рада вважає порушенням п.п. 9.2, 9.8 договору, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 116 ЗК України; на думку позивача, відповідачем порушуються права територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки, та створюються перешкоди у вільному володінні, користуванні та розпорядженні цією ділянкою.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 у задоволенні позову Миколаївської міської ради відмовлено повністю; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2023 у справі № 915/1487/21.

Суд першої інстанції зазначив, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, а оскільки відповідач-2, до кого заявлено відповідну вимогу, не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, а став власником нежитлового приміщення на підставі правочину, його право зареєстроване в установленому законом порядку, позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою не підлягають задоволенню, оскільки відовідач-2 не здійснював забудову спірного об`єкта. ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» є неналежним відповідачем за позовними вимогами про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, а тому у задоволенні відповідних вимог належить відмовити.

Крім того, суд зазначив, що скасування державної реєстрації права власності на об?єкт нерухомості, як і визнання недійсними актів, на підставі яких внесені оскаржувані реєстраційні записи, не можуть бути визнаними ефективними способами захисту та не забезпечують усунення порушень, спричинених незаконним будівництвом.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 по справі №915/1487/21.

Апелянт зазначив, що за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення особою споруди за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції міської ради, не можна визнати законним. З огляду на те, що будівництво торгівельного комплексу здійснено самочинно, усупереч умовам Договору № 21, то ПП «ТЕХБУДІНВЕСТ» не набуло у законний спосіб право власності на вказаний об`єкт нерухомості. Вищевказані обставини підтверджують наявність перешкод у здійсненні Миколаївською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою, що належить до комунальної власності.

На думку апелянта, відповідно до ст. 391 ЦК України обраний позивачем спосіб захисту є належним, передбаченим чинним законодавством та пред`явленим до належного відповідача, а саме: зобов`язання ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» усунути перешкоди міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 188,9 кв.м шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15 у м. Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 216756448101), оскільки у ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» відсутні правові підстави користування спірною земельною ділянкою.

Апелянт також зазначив, що оскаржуваний акт приймання-передачі нерухомого майна, так і відповідні державні реєстрації об`єктивно створюють перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні належним йому майном, адже, серед іншого, наявність зареєстрованого права на відповідне майно за відповідачами, як уже зазначалося, фактично створює передумови до набуття останніми прав на земельну ділянку у позаконкурентному порядку. Зазначене свідчить про необхідність усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування всієї державної реєстрації та відповідного правочину у відповідності до ст. 391 ЦК України. Проте вказане залишено поза увагою судом І інстанції.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2023 по справі № 915/148721 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Миколаївської міської ради у повному обсязі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «Артикус плюс» надійшов відзив на апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 по справі №915/1487/21.

ТОВ «Артикус плюс» зазначає, що він не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, а стало власниками нежитлового приміщення на підставі правочинів, право власності якого було зареєстровано в установленому законом порядку, тому суд першої інстанції вірно встановив, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою не підлягають задоволенню, оскільки відповідач - ТОВ «Артикус плюс» не здійснювало забудову спірного об`єкту, на відміну від ПП «Техбудінвест», та не може бути в даному випадку, саме під час вирішення цих позовних вимог, відповідачем по справі і звернення до суду з такими позовними вимогами є передчасним.

Відповідач-2 вказав, що позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації за відповідачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, а також визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та акту приймання-передачі, не підлягають задоволенню, оскільки не відповідають меті, яку переслідує позивач при поданні цього позову, тобто є не ефективним способом захисту прав позивача.

Керуючись викладеним вище, відповідач 2 просить відмовити Миколаївській міській раді у задоволені апеляційної скарги на рішення Господарського районного суду Миколаївської області від 21.12.2023 у справі № 915/1487/21.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/1487/21 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/1487/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2023 по справі №915/1487/21 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1487/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1487/21.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2024 апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 по справі №915/1487/21 - залишено без руху; встановлено Миколаївській міській раді строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої були додані докази сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 по справі №915/1487/21; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 21.03.2024; призначено справу №915/1487/21 до розгляду на 04 квітня 2024 року о 12:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

04.04.2024 у судовому засіданні прийняв участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» - адвокат Татарінов В.П.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2-4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024, якою призначено справу №915/1487/21 до розгляду на 04 квітня 2024 року о 12:00, була отримана в електронному кабінеті Миколаївською міською радою 28.02.2024.

Крім того, копія даної ухвали направлялася засобами поштового зв`язку на адресу Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ».

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 04.04.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 по справі №915/1487/21, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 по справі №915/1487/21 по суті, не дивлячись на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до п.п. 1.6, 2.6 рішення Миколаївської міської ради від 09.06.2011 № 6/15 «Про розміщення тимчасових споруд (груп розташованих поряд тимчасових споруд), для провадження підприємницької діяльності та укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту» (режим доступу https://mkrada.gov.ua/docшnents/2873.html):

- дозволено розміщення тимчасових споруд (груп розташованих поряд тимчасових споруд) для здійснення підприємницької діяльності ПП «ТЕХБУДІНВЕСТ» (для розміщення групи розташованих поряд тимчасових споруд загальною кількістю 12 шт. (кожний площею 12,0 кв.м.) за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий, біля будинку № 340;

- зобов`язано протягом двох місяців з дати прийняття цього рішення звернутись до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради щодо укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту строком на п`ять років ПП «ТЕХБУДІНВЕСТ» щодо земельної ділянки загальною площею 144 кв.м за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий, біля будинку № 340. і

Відповідно до вказаного рішення міської ради з ПП «ТЕХБУДІНВЕСТ» (Сервітуарієм) Миколаївською міською радою (Власником) був укладений договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 29.08.2011, який зареєстровано в Миколаївській міській раді за № 21 від 29.08.2011 (далі - Договір № 21).

Згідно п. 1.1 Договору № 21 Миколаївська міська рада на підставі рішення від 09.06.11 за № 6/15 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 144 кв.м по пр. Жовтневому біля будинку № 340 /Корабельний район/ в інтересах Сервітуарія, на право розміщення групи поряд розташованих тимчасових споруд загальною кількістю 12 шт., кожний площею 12 кв.м, для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно п. 2.1 та п. 2.2 Договору № 21 цим договором встановлюється особистий сервітут строком на 5 (п`ять) років з дати державної реєстрації цього договору.

Після закінчення строку дії договору Сервітуарій має право на продовження строку його дії. У цьому разі Сервітуарій повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до міської ради з клопотанням щодо продовження строку дії договору. Підставою для продовження строку дії договору буде відповідне рішення міської ради. Продовження строку договору оформляється договором про зміни (додатковою угодою).

Відповідно до п.п. 4.1 та 4.2 Договору № 21 особистий сервітут встановлюється відносно земельної ділянки для групи поряд розташованих тимчасових споруд загальною кількістю 12 шт. на підставі розробленої технічної документації.

На земельній ділянці не дозволяється діяльність, яка не пов`язана з розміщенням павільйонів.

Згідно п. 5.1 Договору № 21 у разі закінчення терміну дії договору, його припинення або розірвання, Сервітуарій зобов`язаний звільнити земельну ділянку від споруд та привести її у стан, не гірший порівняно з тим, в якому вона була до розміщення споруд.

Відповідно до пп. а та пп. б п. 7.4 Договору № 21 сервітуарій зобов`язаний:

- дотримуватися умов встановлення сервітуту, встановлених цим договором;

- розмістити торгові павільйони, відповідно до паспорта.

Відповідно до п. 9.2 Договору № 21 дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 9.8 Договору № 21 визначено, що у разі припинення, розірвання Цього договору або непродовження строку оренди Сервітуарій зобов`язаний демонтувати споруди та повернути міській раді земельну ділянку на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання Сервітуарієм обов`язку щодо демонтування споруд та умов повернення раді земельної ділянки Сервітуарій зобов`язаний відшкодувати міській .раді завдані збитки.

Пунктом 35 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.10.2013 № 1029 «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» торговельному комплексу по пр. Жовтневому, 340 (Літ. А прим, з № 1 по № 8 заг. площ. 188,9 кв.м), декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 23.10.2013 №МК 143132960859 надана ПП «ТЕХБУДІНВЕСТ», надано нову адресу: пр. Жовтневий, 340/15.

29.04.2021 адміністрація Корабельного району Миколаївської міської ради листом від 29.04.2021 №16786/05.01.02-01/21-2 звернулась щодо розгляду на комісії з питань упорядкування розміщення об`єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва питання законності розміщення 19 тимчасових споруд (торгових павільйонів) ПП «ТЕХБУДІНВЕСТ» за адресою: проспект Богоявленський, 338, 340.

Пунктом 5 Акту № 10 обстеження земельних ділянок комісією з питань упорядкування розміщення об`єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва від 01.06.2021 (далі - Акт № 10) встановлено наступне:

«...Група тимчасових споруд: павільйони білого кольору (ймовірна зміна зовнішніх ознак об`єкту).

Повідомлення щодо розгляду питання на комісії: виявлено внаслідок обстеження земельних ділянок на підставі листа адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради від 29.04.2021 № 16786/05.01.02-01/ 21-2.

Розташування: пр. Богоявленський, поблизу будинку № 340.

Власник: ПП Техбуінвест.

В ході обстеження та на підставі інформації департаменту архітектури та містобудування ММР та управління земельних ресурсів ММР, а саме:

1) документ на право користування земельною ділянкою: договір про встановлення особистого строкового сервітуту N9 21 від 29.08.2011;

2) строк дії договору: до 20.08.2016;

3) предмет/об`єкт договору: для розміщення групи розташованих поряд тимчасових споруд загальною кількістю 12 шт. (кожний площею 12,0 кв.м.);

4) додаткові відомості:,

- в Публічній кадастровій карті України наявна наступна інформацією, що земельної ділянки:

Кадастровий номер:4810136600:07:023:0067;

Тип власності: Комунальна власність.

Цільове призначення; для розміщення групи поряд розташованих тимчасових споруд загальною кількістю 12 шт., кожний площею 12 кв.м, для здійснення підприємницької діяльності В.03.14;

Площа: 0,0144 га.

- наявна інформація щодо права власності на нерухоме майно: торговельний комплекс (загальна площа 188,9 кв.м, за адресою пр. Жовтневий, будинок 340/15)

5) паспорт прив`язки: не надавався;

Комісією встановлено, що дана група тимчасових споруд розташована без діючих документів на право користування даною земельною ділянкою, а також без визначення місця її розташування у зв`язку з відсутністю паспорту прив`язки, що суперечить рішенню Миколаївської міської ради від 14.02.2013 1/9 25/19 та наказу Мінрегіону від 21.10.2011 М 244. Крім того, внаслідок розміщення даних споруд порушуються вимоги: ДБН Ц2.2- 23:2009 (щодо планувального розриву до сусідніх будівель та споруд), ДБН Б. 2.2-12:2019 (протипожежні відстані не витримано), враховуючи обов`язкове дотримання ДБН 5(2.2- 12:2019 від 01.10.2019 та наявність інформації щодо права власності на нерухоме майно торговельний комплекс (загальна площа 188,9 кв.м, за адресою пр. Жовтневий, будинок 340/15).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №272777456 право власності на торгівельний комплекс загальною площею 188,9 кв.м за адресою проспект Жовтневий, 340/15, у м. Миколаєві зареєстровано 13.11.2013 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 216756448101).

Згідно листа департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації від 19.08.2021 № 1968-01-22 (додаток 6) містобудівні умови та обмеження для об`єктів за адресою пр. Богоявленський (Жовтневий), 340/15, а також поблизу будинку № 340 по пр. Богоявленський (Жовтневий), в м. Миколаєві не надавалися.

Відповідно до листа департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 17.08.2021 № 33203/12.01-24/21-2 :

«...Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, розглянувши лист № 32105/02.03-04/21-2 від 10.08.2021 з питання законності розміщення групи тимчасових споруд (ПП ТЕХБУДІНВЕСТ), що розташовані за адресою: пр. Богоявленський (Жовтневий), 340 або по пр. Богоявленському (Жовтневому), 340/15, повідомляє наступне.

Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва по пр. Богоявленському (Жовтневому), біля житлового будинку № 340 або по пр. Богоявленському (Жовтневому), 340/15, департаментом не надавалось.

Паспорт прив`язки на зазначену групу тимчасових споруд департаментові не надавалось».

Згідно листа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 19.08.2021 № 870/3/1014-1.14-21 «..в Реєстрі будівельної діяльності наявні дані щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт від 10.09.2013 № МК 083132530629 та щодо реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 23.10.2013 N9 МК 143132960859 по об`єкту: Реконструкція торговельного комплексу; Миколаївська обл., м. Миколаїв, прсп. Жовтневий, 340/15», замовник Приватне підприємство ТЕХБУДІНВЕСТ (копія декларації №> МК 143132960859 додається).

Разом з тим, повідомляємо, що декларації є документами декларативного характеру. Законодавством не передбачено додання до декларації будь-яких додаткових документів. В Управлінні відсутні документи, інформація про які внесена замовником в декларації.».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.02.2022 № 297452120 (додається), право власності на нежитлове приміщення, торговельний комплекс, загальною площею 188,9 кв.м. з адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Жовтневий, будинок 340/15, зареєстроване за ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС».

Підставою виникнення права власності зазначено: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 6716,6717, виданий 25.10.2021, видавник: Недвига А.Ф., приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу; Рішення, серія та номер: 1, видавник: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АРТИКУС ПЛЮС».

Викладені обставини позивач вважає такими, що свідчать про порушення його прав, як власника земельної ділянки, на якій розміщені об`єкти самочинного будівництва, оскільки наявність зазначеного об`єкта та зареєстрованих за відповідачем-2 прав на нього фактично створює передумови до набуття останнім прав на земельну ділянку у позаконкурентному порядку, що свідчить про порушення прав Миколаївської міської ради.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 188,9 кв.м. шляхом знесення з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову, виходячи з таких підстав.

Предметом позову у даній справі є:

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія та номер САЕ791007, виданого 19.11.2013 реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції;

- скасування державної реєстрації права власності за Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 35177262, на торгівельний комплекс загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 216756448101);

- визнання недійсним акту приймання - передачі нерухомого майна, серія та номер: 6716,6717, виданий 25.10.2021, видавник: Недвига А.Ф., приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу;

- скасування державної реєстрації права власності та припинити за ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» код ЄДРПОУ 43400362, право власності на торгівельний комплекс загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 216756448101);

- зобов`язання ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» код ЄДРПОУ 43400362, усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 188,9 кв.м. шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 216756448101).

Щодо вимог позивача про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та актів приймання-передачі нерухомого майна, на підставі яких внесені оскаржувані реєстраційні записи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами стаття 331 ЦК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 вказано, що ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Відповідно до частини 2 пункту "б" частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено, що задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво, є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 зазначено, що "визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом".

Стаття 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов?язується можливість матеріального об?єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 910/27779/14.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відносинах, які є предметом даного спору, ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки є виключно позов про усунення перешкод в користуванні нею шляхом знесення самочинно збудованих об?єктів нерухомості.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку скасування державної реєстрації права власності на об?єкт нерухомості, як і визнання недійсними свідоцтв та актів, на підставі яких внесені оскаржувані реєстраційні записи, не можуть бути визнаними ефективними способами захисту та не забезпечують усунення порушень, спричинених незаконним будівництвом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначені вище відповідні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч.1 ст. 373 ЦК України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої ст. 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, як передбачено ч. 4 ст. 373 ЦК України. Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч. 3 ст. 375 ЦК України). За положеннями ч. 4 ст. 375 ЦК України правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст. 376 ЦК України).

Зі змісту ч. 1 ст. 376 ЦК України випливає, що самочинним будівництво є будівництво за наявності одного з елементів:

- будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто цільове призначення земельної ділянки, наданої у власність або користування (оренду), прямо не передбачає зведення (будівництво) певного об`єкту нерухомості;

- будівництво без належного дозволу, тобто без дозволу на виконання будівельних робіт та дозволу на будівництво (до 12.03.2011 - дня втрати чинності Законом України "Про планування і забудову територій") або без зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів будівництва, які належать до I - III категорій складності, чи дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єктів будівництва, які належать до IV і V категорій складності (з 12.03.2011 - дня набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності");

- будівництво без належно затвердженого проекту, тобто без архітектурного проекту на будівництво, розробленого, погодженого і затвердженого в порядку, передбаченому Законом України "Про архітектурну діяльність" (а до 12.03.2011р. також Законом України "Про планування і забудову територій"). Ст. 1 Закону України "Про архітектурну діяльність" визначає поняття проекту. Проект - це документація для будівництва об`єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об`єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил;

- будівництво з істотними порушеннями будівельних норм і правил, тобто зведення об`єкту нерухомості з суттєвим відхиленням від установлених державних будівельних норм, регіональних і місцевих правил забудови. Ст. 16 Закону України "Про основи містобудування" визначає поняття будівельних норм, державних стандартів, норм і правил. Будівельні норми, державні стандарти, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища та як найкращих умов життєдіяльності людини. Будівельні норми, державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об`єктів містобудування розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, іншими центральними органами виконавчої влади в порядку, визначеному законом. Істотність порушення при будівництві об`єкту нерухомості будівельних норм та правил є ознакою самочинного будівництва, однак істотність таких порушень - це оціночне поняття, встановлення якого потребує спеціальних знань у галузі будівництва.

Наявність хоча б одного з перерахованих ознак є підставою для визнання спірного об`єкта самовільним будівництвом і тягне наступ правового наслідку, передбаченого ч.2 ст.376 ЦК України, яке полягає в тому, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Відповідно знесення самовільної будови не тягне позбавлення права власності на нього.

Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на земельній ділянці, відносно якої встановлювався особистий строковий сервітут, були розташовані будь-які об?єкти нерухомого майна.

Натомість, згідно умов договору про встановлення особистого строкового сервітуту, такий сервітут був встановлений саме для розміщення групи пересувних тимчасових споруд; на земельній ділянці не була дозволеною діяльність, не пов?язана з розміщенням пересувних тимчасових споруд; у разі не продовження власником строку дії договорів сервітуарій був зобов?язаний демонтувати пересувні тимчасові споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що земельна ділянка не відводилася у користування з метою здійснення на ній будь-якого будівництва.

Таким чином, будівництво на орендованій земельній ділянці здійснене самочинно.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб?єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб?єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов?язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб?єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб?єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв?язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об?єктивного і прямо не опосередкований у суб?єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб?єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом,

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об?єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють, у тому числі, органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб?єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землекористувачі зобов?язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки (ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ст. 152 Земельного кодексу України).

Як убачається зі змісту ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, маймо підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Приписами ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Вищевказані норми кореспондуються з приписами ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України, позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Зокрема, відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому позивач стверджує і матеріалами справи підтверджується, що будівництво спірного об?єкту нерухомості було здійснено саме ПП «ТЕХБУДІНВЕСТ», а відповідач-2 набув право власності на цей об?єкт згодом за цивільно-правовим правочином.

Відповідно до змісту позовної заяви та матеріалів справи ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» набуло право власності на спірні об?єкти нерухомості в результаті реєстрації за ним відповідного права.

Разом із тим, у даній справі Миколаївською міською радою заявлено, зокрема, вимогу про зобов?язання відповідача-2 усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві, хоча відповідач-2 не здійснював забудову спірного об`єкта.

Однак, колегія суддів вважає помилковим висновок суд першої інстанції про те, що ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» є неналежним відповідачем за позовними вимогами про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, а тому у задоволенні відповідних вимог належить відмовити, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 212 Земельного України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Згідно з частиною 1 статті 3 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 9 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є Земельний кодекс України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

Аналогічний за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі №915/1416/21 та від 19.03.2024 по справі №915/1439/21 (за участю Міськради як позивача за аналогічним позовом).

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» є належним відповідачем за позовними вимогами про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.

Законодавче визначення правових наслідків самовільного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який бажає побудувати який-небудь об`єкт на цій ділянці.

Дана позиція відображена в ч.4 ст.376 ЦК України, згідно з якою, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за його рахунок.

У цій справі власником земельної ділянки, на якій здійснено самовільне будівництво, є позивач - Миколаївська міська рада, який не відводив дану земельну ділянку під будівництво, тобто не давав згоди на її забудову, що з урахуванням висунутої позовної вимоги про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою загальною площею 188,9 кв.м. шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу свідчить про незгоду позивача визнати право власності на об`єкт самочинного будівництва за особою, яка здійснила дане будівництво на його земельній ділянці, що належить до комунальної власності.

Дана обставина є підставою для застосування правових наслідків, передбачених ст. 212 ЗК України та ч.4 ст.376 ЦК України, що полягають у знесенні самовільної будови.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про зобов?язання ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 188,9 кв.м. шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 216756448101).

Щодо застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає наступне.

Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Ст. 1 Протоколу гарантує кожному майнове право - право власності. Практика Європейського Суду з прав людини вказує, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три норми. Перша, загальна, норма стверджує принцип поваги права власності. Вона відображена у першому реченні першого абзацу ст. 1 Друга норма стосується позбавлення майна і обумовлює таке позбавлення певними обставинами. Вона міститься у другому реченні цього ж абзацу. Третя норма визнає, що держави- учасниці Конвенції мають право контролювати використання власності відповідно до інтересів суспільства, приймаючи такі закони, які на їхню думку, є для цього необхідними. Вона міститься у другому абзаці. Перш ніж розглянути питання про те, чи була дотримана перша норма, суд повинен визначити, чи були застосовані дві останні норми. Тобто друга і третя норми, як такі, що стосуються окремих випадків втручання у право на повагу до власності, повинні тлумачитись у світлі загальної першої норми. (рішення «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року)

Щодо вимог, відповідно до яких законним є втручання у право власності особи (право на мирне володіння майном). У рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року Суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Щодо дотримання державою «справедливого балансу» при втручанні у право на мирне володіння майном суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно бути виправданим, а таким воно є, якщо здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу» та з дотриманням «справедливого балансу».

У рішенні «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) від 23 січня 2014 року Суд зазначив: «…будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…»

Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати «справедливий баланс» між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю.

У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв`язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустимим для задоволення «суспільного інтересу», проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах, передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.04.2020 по справі 916/2791/13 зазначила, що застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;

2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;

3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини.

Щодо першого питання, то на думку колегії суддів власник земельної ділянки, а саме Миколаївська міська рада, здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, шляхом звернення до суду з метою захисту прав територіальної громади.

Щодо другого питання, колегія суддів вважає, що у даному випадку власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, переслідує легітимну мету, оскільки дана самовільна споруда була збудована за відсутності дозвільної документації, на земельній ділянці, що не була відведена для здійснення цієї мети, що порушує права землевласника, територіальної громади м. Миколаїв.

По-третьому питанню, колегія суддів зазначає, що даний захід, а саме зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України. Окрім того, у суду відсутні підставі вважати, що відповідний захід становитиме для відповідача надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка наноситься власнику земельної ділянки, територіальній громаді м. Миколаїв.

Дані обставини ще раз підтверджують необхідність задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) самочинного будівництва.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку, наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, крім того, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 188,9 кв.м. шляхом знесення з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги часткове задоволення позову та апеляційної скарги, колегія суддів вважає покласти на відповідача витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в частині задоволених вимог позовної заяви та апеляційної скарги. Решта витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 269-271, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 по справі №915/1487/21 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023 по справі №915/1487/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов?язання ТОВ «АРТИКУС ПЛЮС» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 188,9 кв.м. шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 216756448101).

Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

« 1.Позов задовольнити частково.

2.Зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» (Код ЄДРПОУ 43400362, 54050, м. Миколаїв, вул. Крилова, 44, кв. 10) усунути перешкоди Миколаївській міській раді (Код ЄДРПОУ 26565573, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська,20) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 188,9 кв.м. шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу загальною площею 188,9 кв.м за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 340/15, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 216756448101).

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» (Код ЄДРПОУ 43400362, 54050, м. Миколаїв, вул. Крилова, 44, кв. 10) на користь Миколаївської міської ради (Код ЄДРПОУ 26565573, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська,20) витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у сумі 2 270,00 грн.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» (Код ЄДРПОУ 43400362, 54050, м. Миколаїв, вул. Крилова, 44, кв. 10) на користь Миколаївської міської ради (Код ЄДРПОУ 26565573, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська,20) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 3 405,00 грн.

Зобов`язати Господарський суд Одеської області видати накази з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документа.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.04.2024 у зв`язку з проходженням судді зі складу колегії суддів Поліщук Л.В. підготовки у Національній школі суддів України у період з 08.04.2024 по 12.04.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран