Постанова

від 10.04.2024 по справі 916/76/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/76/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

Прокурор - Коломійчук І.О.

від ТОВ Торговий дім Ватра-Південний регіон - адвокат Письменна Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ватра-Південний регіон

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 (складено та підписано 02.02.2024, суддя Рога Н.В.)

по справі №916/76/24

за позовом Керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України,

2) Південного офісу Держаудитслужби

до 1) Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ватра-Південний регіон

про визнання недійсним рішення, договору та стягнення

ВСТАНОВИВ

Керівник Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Південного офісу Держаудитслужби, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ (далі - ДП МТП Чорноморськ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ватра-Південний регіон (далі ТОВ ТД Ватра-Південний регіон) про визнання недійсним рішення тендерного комітету ДП МТП Чорноморськ, оформленого протоколом від 31.05.2018р., та договору №18/92-Т від 15.06.2018р., укладеного між ДП МТП Чорноморськ та ТОВ ТД Ватра-Південний регіон, а також застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення з ТОВ ТД Ватра-Південний регіон на користь ДП МТП Чорноморськ 3 671 706 грн 60 коп., а з ДП МТП Чорноморськ одержаних ним за рішенням суду 3 671 706 грн 60 коп. в дохід держави.

Також керівником Чорноморської окружної прокуратури було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ ТД Ватра-Південний регіон у розмірі 3 671 706 грн 60 коп., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

В обґрунтування даної заяви прокурор зазначив, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань статутний капітал ТОВ ТД Ватра-Південний регіон складає лише 1 000 грн, що є значно меншим заявленої позовної вимоги, а відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів право власності на нерухоме майно за ТОВ ТД Ватра-Південний регіон не зареєстроване.

За таких обставин, прокурор вважає, що у випадку задоволення позовних вимог неможливо буде отримати задоволення за рахунок нерухомого майна відповідача.

Прокурор вважає, що обраний ним спосіб забезпечення позову відповідає предмету спору, його вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 по справі №916/76/24 задоволено заяву керівника Чорноморської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі, на період розгляду справи накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ватра-Південний регіон у розмірі 3 671 706 грн 60 коп., які знаходяться в банківський установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що з огляду на предмет позову у даній справі, виконання в майбутньому судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову.

За твердженням місцевого господарського суду, відповідач є суб`єктом господарювання, статутний капітал якого становить 1 000 грн, що є значно меншим заявленої позовної вимоги. До того ж, за відповідачем не зареєстровано право власності на нерухоме майно. Також, відповідач у справі не надав до суду доказів того, що він володіє рухомим майном або грошовими коштами, які у випадку задоволення позову прокурора можуть бути направлені на виконання судового рішення, так само як не надав доказів можливого отримання у майбутньому прибутку, за рахунок якого рішення суду може бути виконане.

Не погодившись із даною ухвалою до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною і необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з огляду на таке.

Так, апелянт зазначає, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. В свою чергу, прокурор у заяві про забезпечення позову послався лише на власні припущення про можливе невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому, оскільки на момент подання заяви про забезпечення позовних вимог не доведено вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації відповідачем або здійснення дій на безпідставне перерахування грошових коштів), або які б свідчили про можливе невиконання (утруднення виконання) судового рішення за наслідками розгляду спору.

На переконання апелянта, судом першої інстанції не наведено дійсних підставних доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності вимог щодо забезпечення позову, яка застосовується судом, як і не наведено обставин щодо ймовірності утруднення або унеможливлення ефективного захисту порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в разі невжиття таких заходів. Суд дійшов помилкового висновку, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову існують обґрунтовані ризики невиконання та утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

За твердженням апелянта, твердження заявника про можливе порушення прав позивача унеможливить їх відновлення в повному обсязі в майбутньому ґрунтуються виключно на припущеннях.

Скаржник також вважає, що вжиті судом заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, що свідчить про формальний підхід суду до розгляду даного питання.

Також, як вважає апелянт, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням збалансованості інтересів учасників судового процесу та не оцінив обставин щодо негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову (блокування господарської діяльності відповідача, несплата податків, невиплата заробітної плати тощо) з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

Наголошує скаржник й на тому, що заява прокурора про вжиття заходів забезпечення позову не відповідає вимогам ГПК України, оскільки не містить пропозицій щодо зустрічного забезпечення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/76/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ватра-Південний регіон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 та призначено справу до розгляду на 10.04.2024.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від Чорноморської окружної прокуратури в якому остання просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень прокурор зазначає, що місцевий господарський суд приймаючи оскаржувану ухвалу, з огляду на обставини даної справи, дійшов вірного та обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що є гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позовних вимог буде реально виконано та позивач отримає задоволення своїх вимог.

При цьому, як вважає прокурор, немає підстав вважати, що застосування вжитих судом заходів забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав скаржника, оскільки грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Щодо посилання апелянта на те, що заява про забезпечення позову не містить пропозицій щодо зустрічного забезпечення, прокурор зазначає, що у тексті заяви прокурор зауважив, що на його думку, з урахуванням обставин справи, пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову позивачу можуть бути спричинені збитки, немає.

До суду апеляційної інстанції також надійшов відзив на апеляційну скаргу від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (Мінінфраструктури) в якому останнє просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, оскільки вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову у визначений ним спосіб, з метою забезпечення ефективного захисту, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів держави.

Під час судового засіданні від 10.04.2024 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Прокурор надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Так, колегія суддів зазначає, що предметом позову у даній справі є, зокрема, майнова вимога про стягнення з ТОВ ТД Ватра-Південний регіон на користь ДП МТП Чорноморськ 3 671 706 грн 60 коп, за спірним договором, укладеним між відповідачами за результатами відкритих торгів, які за доводами прокурора відбулися з порушенням, передбаченим п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення 3 671 706 грн 60 коп у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ТОВ ТД Ватра-Південний регіон необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного прокурором заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

При цьому судова колегія вважає необґрунтованими твердження апелянта про те, що прокурором не доведено вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації відповідачем або здійснення дій на безпідставне перерахування грошових коштів) або можливе невиконання (утруднення виконання) судового рішення за наслідками розгляду спору, з огляду на таке.

Так, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що заявник не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів.

Судова колегія також погоджується із висновками місцевого господарського суду з приводу того, що ТОВ ТД Ватра-Південний регіон наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду прокурор, як і не доведено того, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності товариства.

Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Що ж до доводів скаржника про неможливість сплати податків та виплат заробітної плати працівникам через вжиті заходи забезпечення позову, колегія суддів зазначає таке.

В силу приписів статей 48, 59 Закону України «Про виконавче провадження» рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

За таких обставин, враховуючи матеріали справи, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову у визначений ним спосіб, з метою забезпечення ефективного захисту, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів держави, а доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують таких висновків суду.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність судового рішення та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі порушення допущенні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

З огляду на вищевикладене колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з додержання норм матеріального та процесуального права та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 по справі №916/76/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.04.2024.

Головуючий суддяАленін О.Ю.

СуддяБогатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.