Постанова

від 26.03.2024 по справі 453/213/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/213/23 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є.

Провадження № 22-ц/811/1990/23 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.,

з участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача

ОСОБА_2 ОСОБА_3 , представника третьої

особи ГУ ПФУ у Львівській області Полілух Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 27 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, треті особи: відділ соціального захисту населення Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу,

в с т а н о в и в:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 19 вересня 2016 року до дати загибелі ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати її право, як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, на отримання установлених пільг Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 27 червня 2023 року провадження в даній справі закрито з тієї підстави, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України), а повинна розглядатись у порядку адміністративного судочинства

Повернуто з державного бюджету ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею при поданні заяви, згідно з квитанцією №32528798800006300764 від 10.02.2023 року у розмірі 1095 грн. 07 коп.

Ухвалу оскаржила позивач ОСОБА_1 , просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, адже на даний час відсутній спір між нею та Міністерством оборони України (як суб`єктом владних повноважень), оскільки з відповідними заявами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця до останнього не зверталась і ним не приймалось ніяких рішень з цього приводу, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість наведених в оскаржуваній ухвалі висновків суду про те, що позовні вимоги не пов`язані з цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням.

Наголошує, що звернулась до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, для майбутньої реалізації такого факту в будь-якій сфері її життя, так як є медиком та військовозобов`язаною особою.

Звертає увагу, що прохальна частина її позовної заяви містить вимогу про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в порядку загального позовного провадження та похідну від неї вимогу про визнання права як члена сім`ї загиблого військовослужбовця на отримання установлених пільг Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому, до позовної заяви не надано належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів звернення позивача до будь-якого суб`єкта владних повноважень з цього питання. Тобто, не визначено відповідача за такими вимогами і не надано доказів порушення таким відповідачем її прав, які підлягали б захисту в порядку адміністративного судочинства.

Додає, що у зв`язку з тим, що їй вже було залишено без розгляду заяву про встановлення факту в окремому провадженні та Львівським апеляційним судом роз`яснено право звернутися до суду в порядку позовного провадження, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, відповідно, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для закриття провадження у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Дмитрович Н.В. висловила свої заперечення, зазначивши, що позивачка на підставі судового рішення переслідує мету отримати соціально-правовий статус щодо військовослужбовця. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовим наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами позивачки з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Така правова позиція викладена у справі №287/167/18-ц. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року провадження в даній справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи №560/17953/21.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року провадження у справі поновлено.

Заслухавши пояснення позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення інших учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Слід відмітити, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 травня 2019 року у справі №346/1178/17. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі №750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі №644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі №643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі №641/5187/20.

При цьому, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самої особи.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тлумачення наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

За приписами частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто, у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Положеннями статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 19 вересня 2016 року до дати загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати її право, як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, на отримання установлених пільг Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Під час постановлення оскаржуваної ухвали про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦК України, судом першої інстанції, на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, враховано висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22) та у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 березня 2023 року, справа №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22) визначив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

У справі №287/167/18-ц, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 постанови від 30 січня 2020 року зазначила про таке: «33. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. 34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, то закриває провадження у ній».

Однак, у постанові від 18 січня 2024 року (справа №560/17953/21, провадження №11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (п.117)

У пункті 116 постанови від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Зі змісту вказаної постанови у справі №560/17953/21 вбачається, що заявник звернулася з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

У пункті 73 цієї постанови зазначено, що спірним питанням у межах розгляду цієї справи є те, чи позивач належить до членів сім`ї військовослужбовця, які відповідно до статті 161 Закону №2011-XII мають право на отримання спірної одноразової грошової допомоги.

У пункті 79 указаної постанови зазначено, що під час розгляду цієї справи підлягає вирішенню питання, чи можливо встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги в межах розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, та з урахуванням встановлення наявності або відсутності цього факту надати оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень, яке прийнято до встановлення судом такого факту.

У пункті 106 цієї постанови вказано, що між позивачем та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України (п.107 постанови).

Указані обставини свідчать про те, що не дивлячись на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №560/17953/21 ухвалена у порядку адміністративного судочинства відносно спору про визнання протиправності рішення комісії Міністерства оборони України щодо відмови позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю члена її сім`ї, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у вказаній постанові, можуть бути враховані у справі, що переглядається в апеляційному порядку, оскільки під час розгляду справи №560/17953/21 в порядку адміністративного судочинства вирішувалося питання про можливість встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги.

Суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали (27 червня 2023 року) врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які були актуальними на той час.

Однак, на час перегляду справи судом апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору (18 січня 2024 року), які враховані судом апеляційної інстанції з огляду на те, що оскаржуване судове рішення не набрало законної сили.

Беручи до уваги зазначене вище, а також висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження №11-150апп23), оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 27 червня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 05 квітня 2024 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич