Постанова

від 11.04.2024 по справі 683/391/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 683/391/23

Провадження № 22-ц/4820/753/24

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_3 до Сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» про усунення перешкод у користуванні майном за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» (далі СГК «Решнівецький») про усунення перешкод у користуванні майном.

ОСОБА_3 зазначив, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №113827 від 11 травня 2006 року він є власником земельної ділянки площею 3,1051 га з кадастровим номером 6824286900:02:001:0129, розташованої на території колишньої Решнівецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі земельна ділянка). За умовами договору оренди землі від 16 лютого 2021 року позивач передав СГК «Решнівецький» земельну ділянку у строкове платне користування строком на 10 років (до 16 лютого 2031 року). Цей договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1 жовтня 2021 року (номер запису про інше речове право 44312122). Позивач не укладав із СГК «Решнівецький» договір оренди землі та не підписував його. Земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні СГК «Решнівецький» без будь-яких правових підстав, а її зайняття відповідачем треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Відтак у порядку задоволення негаторного позову СГК «Решнівецький» зобов`язаний повернути позивачу земельну ділянку, а державна реєстрація договору оренди землі підлягає скасуванню.

За таких обставин ОСОБА_3 просив суд:

усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення йому цієї ділянки;

скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області Стецюк Л.О. індексний номер 60764663 від 5 жовтня 2021 року про державну реєстрацію договору оренди землі від 16 лютого 2021 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24січня 2024 року в позові відмовлено.

Суд керувався тим, що за договором оренди землі від 3 лютого 2007 року ОСОБА_3 передав СГК «Решнівецький» земельну ділянкув оренду строком на 10 років, внаслідок чого між сторонами існують довготривалі договірні відносини з оренди землі. Сторони узгодили умови нового договору оренди землі від 16 лютого 2021 року, після чого працівниця СГК «Решнівецький» записала в договорі прізвище ОСОБА_3 , у зв`язку з чим останній висловив волевиявлення на продовження договірних відносин. Крім того, протягом 2021-2022 років сторони виконували зобов`язання за договором оренди, а ОСОБА_3 отримував оренднуплату.Відтак твердження ОСОБА_3 про неукладення договору оренди землі не відповідає його попередній поведінці та є недобросовісною дією, внаслідок чого судом має бути застосована доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Оскільки СГК«Решнівецький» набув речове право на земельну ділянку, строк дії якого не закінчився, то підстави для повернення ним позивачу земельної ділянки відсутні. ОСОБА_3 не довів належними та допустимими доказами порушення свого права у спірних правовідносинах, а тому його вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації договору оренди землі не підлягають задоволенню.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не укладав із СГК«Решнівецький» договір оренди землі від 16 лютого 2021 року та не підписував цей договір. Оскільки сторони не досягли згоди щодо оренди земельної ділянки, то відповідач користується нею без правової підстави, а відтак земельна ділянка має бути повернута позивачу. Факт отримання протягом 2021-2022 року ОСОБА_3 орендної платине свідчитьпро йогосуперечливі діїта недобросовіснуповедінку. Суд першої інстанції не застосував правильно чинні норми закону та правові позиції Верховного Суду, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

СГК «Решнівецький» подав відзив на апеляційну скаргу з порушенням встановленого судом апеляційної інстанції строку.При цьому СГК «Решнівецький» не звертався до апеляційного суду з заявою про поновлення чи продовження цього строку. Відтак апеляційний суд залишив указаний відзив на апеляційну скаргу без розгляду.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною першою статті 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №113827 від 11 травня 2006 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки.

3 лютого 2007 року сторони уклали договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_3 передав СГК «Решнівецький» земельну ділянку у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років із внесенням орендарем орендної плати у натуральній формі у розмірі 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки, що складає 366,18 грн. на рік, з урахуванням індексів інфляції. 15 лютого 2007 року Старокостянтинівський районний відділ Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зареєстрував цей договір у Державному реєстрі земель за №040774700081.

ОСОБА_3 передав СГК «Решнівецький» земельну ділянку за актом прийому-передачі земельної ділянки від 3 лютого 2007 року.

На підставі вказаного договору оренди землі ОСОБА_3 щорічно отримував орендну плату. Після закінчення строку дії договору оренди землі від 3лютого 2007 року СГК «Решнівецький» продовжував користуватись належною позивачу земельною ділянкою, сплачуючи на протязі 2017-2021 років позивачу орендну плату.

16 лютого 2021 року між ОСОБА_3 і СГК «Решнівецький» укладено новий договір оренди землі, відповідно до умов якого строк оренди земельної ділянки становить 10 років, а розмір орендної плати 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням усіх податків та зборів, встановлених законодавством, що становить 8200 грн на рік.

1 жовтня 2021 року державний реєстратор виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області Стецюк Л.О. зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право СГК «Решнівецький» на оренду земельної ділянки (номер запису про інше речове право 44312122).

Протягом 2021-2022 років СГК «Решнівецький» сплачував ОСОБА_3 орендну плату за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі від 16 лютого 2021 року. Зокрема, СГК «Решнівецький» за оренду земельної ділянки у 2021 році видав ОСОБА_3 11 тон зерна на суму 8800 грн, а за оренду землі у 2022 році перерахував на банківський рахунок позивача грошові кошти в сумі 7084грн.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо правовідносин сторін

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень частини першої статті 640 ЦК України слідує, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (далі Закон №161-ХІV).

В силу статті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону №161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови(стаття 15 Закону №161-ХІV).

Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із положень частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону №1952-ІV слідує, що державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.

Право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов`язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах.

За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов`язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов`язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За загальним правилом договір оренди землі є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору. Разом із тим, якщо інше не передбачено умовами договору, цей договір набирає чинності з часу державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Водночас у постанові від 26 жовтня 2022 року (справа №227/3760/19-ц) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року (справа №338/180/17) і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року (справа №390/34/17) дійшли висновку, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Зібрані доказивказують нате,що 3лютого 2007року сторониуклали договіроренди землі,за умовамиякого ОСОБА_3 передав СГК«Решнівецький» земельнуділянку устрокове платнекористування дляведення товарногосільськогосподарського виробництвастроком на10років,а СГК«Решнівецький» зобов`язавсявикористовувати земельнуділянку зацільовим призначеннямі вносити ОСОБА_3 орендну плату. Цей договір був складений у письмовій формі, підписаний сторонами та зареєстрований у встановленому порядку.

На виконаннязобов`язання задоговором оренди3лютого 2007року ОСОБА_3 передав СГК «Решнівецький» земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а протягом 2007-2017 років отримував від СГК «Решнівецький» орендну плату.

Після закінчення строку договору оренди, тобто протягом 2017-2022 років, СГК «Решнівецький» продовжив використання земельної ділянки та вносив орендну плату за таке використання на користь ОСОБА_3 , а той, у свою чергу, приймав таку плату. Будь-яких заперечень з приводу продовження використання відповідачем земельної ділянки після 2017 року ОСОБА_3 не висловлював.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 , хоча і не підписував договір оренди землі від 16 лютого 2021 року, однак висловив волевиявлення на продовження договірних відносин сторін, у зв`язку з чим він виконувала зобов`язання за договором оренди землі та отримувала орендну плату. Оскільки сторони здійснювали повне виконання зобов`язань за договором оренди землі, а речове право СГК «Решнівецький» за цим договором зареєстровано в установленому порядку, то такий договір не можна вважати неукладеним.

Посилання ОСОБА_3 на те, що сторони не досягли згоди щодо оренди земельної ділянки, не відповідають фактичним обставинам справи.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.

При цьому висновки суду не суперечать наведеним в апеляційній скарзі правовим позиціям Верховного Суду щодо порядку укладення сторонами договору оренди земельної ділянки та підстав для визнання цього договору неукладеним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц та постанови Верховного Суду від 11 травня 2023 року у справі №357/3155/21, від 26 квітня 2022 року у справі №378/1194/20, від 14 грудня 2022 року у справі №394/85/21), оскільки у цих справах і справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, встановлені різні обставини. Зокрема, у справі апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_3 після закінчення строку дії договору оренди землі висловив волевиявлення на продовження договірних відносин сторін, у зв`язку з чим він продовжив виконувати зобов`язання за договором.

Отже, укладений між ОСОБА_3 і СГК «Решнівецький» договір оренди земельної ділянки не є припиненим.

б) щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 319, 321 ЦК України, згідно яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність віднесені до основних засад цивільного законодавства.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Цивільні відносини ґрунтуються на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто дії учасників цих відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів інших суб`єктів цивільного права. Такі дії не можуть порушувати права та завдавати шкоди іншим особам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінка, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову від 25 травня 2021 року у справі №461/9578/15-ц).

У свою чергу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року (майже в аналогічній справі №390/34/17), висловив правову позицію щодо недобросовісності дій орендодавця при оспоренні належно вчиненого правочину та заборони суперечливої поведінки з його боку. При цьому Верховний Суд виходив з того, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до договору оренди землі, а згодом пред`явив позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечать його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісними.

За договороморенди землівід 16лютого 2021року,що бувукладений міжсторонами танабув чинностіпісля йогодержавної реєстрації,СГК «Решнівецький»набув речове право (право оренди) на земельну ділянку. Строк дії цього речового права не закінчився, внаслідок чого підстави для повернення відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки відсутні.

Оскільки ОСОБА_3 не довів належними та допустимими доказами порушення свого права у спірних правовідносинах, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлений ним негаторний позов не підлягає задоволенню.

Також суд правомірно вказав на те, що дії ОСОБА_3 , який спочатку уклав договір оренди земельної ділянки та передав її СГК «Решнівецький»у користування, а згодом пред`явив позов про визнання договору неукладеним і повернення земельної ділянки, суперечать його попередній поведінці та є недобросовісними.

Суд першої інстанції зробив правильні висновки з установлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є безпідставними.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 квітня 2024 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Сагайдак І.М.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 47