Постанова

від 03.04.2024 по справі 757/27226/19-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 757/27226/19-ц

провадження № 61-1108св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Барселона»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕСІС СА КИЇВ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Майдан-Плаза», ОСОБА_5 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал Девелопмент», ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корнієць Лариса Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шейбут Денис Вікторович, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо» (далі - ПАТ «Банк Камбіо») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕСІС СА КИЇВ» (далі - ТОВ «ГЕСІС СА КИЇВ»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Майдан-Плаза» (далі - ТОВ «Майдан-Плаза»), ОСОБА_5 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал Девелопмент» (далі - ТОВ «Капітал Девелопмент»), ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І., про визнання недійсними договорів застави майнових прав та відступлення прав вимоги, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовну заяву, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, отриманої судом 06 серпня 2019 року, обґрунтовано тим, що 09 вересня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 017/2-2011/840 на суму 2 000 000,00 доларів США зі строком повернення до 29 вересня 2011 року. 29 грудня 2010 року між банком та ТОВ «Капітал Девелопмент» укладений договір іпотеки № 3007, предметом якого є нежилі приміщення № 1-8 (група приміщень № 53) (в літ. А), які заходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать іпотекодавцю на праві власності (далі також договір іпотеки № 1). Цього ж дня між банком та ТОВ «Майдан-Плаза» укладений договір іпотеки № 3005, предметом якого є нежилі приміщенні № 1-34 (група приміщень № 52) (в літ. А), які заходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать іпотекодавцю на праві власності (далі також договір іпотеки № 2). 27 вересня 2011 року, 28 вересня 2012 року, 02 вересня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими змінено суму кредиту та дату повернення, зокрема, на 3 220 000,00 доларів США зі строком повернення до 25 серпня 2014 року. 27 вересня 2011 року внесені зміни до договорів іпотеки від 29 грудня 2010 року, згідно з якими іпотека забезпечує повне виконання грошових зобов`язань ТОВ «ГК «Газовий альянс», ОСОБА_6 та ОСОБА_1 22 березня 2011 року між банком та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки № 804, предметом якого є житловий будинок (на плані - літ. А), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та належить іпотекодавцю на праві власності.

19 серпня 2014 року Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) встановлено особливий режим контролю за діяльністю ПАТ «Банк Камбіо».

01 вересня 2014 року з метою виведення активів банку між банком та ОСОБА_3 укладений договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги № 017/2-2011/840/1 (право вимоги грошових коштів у розмірі 200 000,00 доларів США за договором строкового банківського вкладу) (далі також договір застави № 1).

10 вересня 2014 року з метою виведення активів банку між банком та ОСОБА_4 укладений договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги № 017/2-2011/840/1 (право вимоги грошових коштів у розмірі 100 000,00 доларів США за договором строкового банківського вкладу) (далі також договір застави № 2).

10 вересня 2014 року з метою виведення активів банку між банком та ОСОБА_2 укладений договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (право вимоги грошових коштів у розмірі 474 596,69 доларів США за договором строкового банківського вкладу) (далі також договір застави № 3).

01 вересня 2014 року та 10 вересня 2014 року звернуто стягнення на предмет застави за договорами застави № 1-3.

25 вересня 2014 року Правлінням НБУ віднесено ПАТ «Банк Камбіо» до категорії проблемних.

04 грудня 2014 року Правлінням НБУ банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

08 травня 2015 року та 13 травня 2015 року припинено іпотеку за договорами іпотеки № 1, 2.

Банк вважав, що укладення додаткових забезпечувальних договорів мало удаваний характер. Укладання договорів застави після прострочення основного зобов`язання та одномоментне звернення стягнення на предмети застави не відповідає сутності та меті забезпечувальних зобов`язань та свідчить про умисне відступлення права вимоги. Як наслідок, розрахунок відбувся у період фактичної відсутності грошових коштів на рахунках банку, про що усім учасникам правовідносин було відомо, механізм розрахунку відбувся у порядку, який не відповідав імперативним вимогам, установленим НБУ. Відсутність дотримання імперативних норм, які регулюють процедуру звернення стягнення на предмет застави, підтверджує удаваність такого правочину та протиправність відступлення права вимоги. Належного виконання зобов`язання не відбулося, тобто повернення виданого кредиту банк не отримав.

З урахуванням наведеного банк просив: визнати за позивачем право вимоги за кредитним договором від 09 вересня 2011 року № 017/2-2011/840, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 ; визнати за ПАТ «Банк Камбіо» право іпотеки за договором іпотеки від 29 грудня 2010 року, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» (іпотекодержатель) та ТОВ «Капітал Девелопмент» (іпотекодавець), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С. за № 3007; визнати за ПАТ «Банк Камбіо» право іпотеки за договором іпотеки від 29 грудня 2010 року, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» (іпотекодержатель) та ТОВ «Майдан-Плаза» (іпотекодавець), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С. за № 3005; визнати за ПАТ «Банк Камбіо» право іпотеки за договором іпотеки від 22 березня 2011 року, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І. за № 804; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 травня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І., індексний номер рішення: 21273728, щодо реєстрації припинення запису про іпотеку: № 9648955 та індексний номер рішення: 21275908, щодо реєстрації припинення запису про обтяження № 9649774; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 травня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І., індексний номер рішення: 21271484, щодо реєстрації припинення запису про іпотеку: № 9647834, та індексний номер рішення 21269507, щодо реєстрації припинення запису про обтяження: 9646789; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 травня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І., індексний номер рішення: 21203747, щодо реєстрації припинення запису про іпотеку: № 9615686, та індексний номер рішення: 21203214, щодо реєстрації припинення запису про обтяження: 9615454; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 травня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І., індексний номер рішення: 21203664, щодо реєстрації припинення запису про іпотеку: № 9615648, та індексний номер рішення: 21202329, щодо реєстрації припинення запису про обтяження № 9615019.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ «Банк Камбіо» про заміну сторони позивача у справі на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк» (далі - ТОВ «ФК «Фінмарк»), оскільки зазначене товариство із заявою про заміну сторони, що означає волевиявлення з наміром вступити у справу, не зверталося.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Барселона» (далі - ТОВ «ФК «Барселона») про заміну сторони позивача, оскільки набуття права вимоги за кредитним договором від 09 вересня 2011 року № 017/2-2011/840 не є підставою для здійснення заміни позивача з банку на ТОВ «ФК «Барселона» у спорі про визнання недійсними договорів застави майнових прав та відступлення прав вимоги за договорами строкових банківських вкладів (депозитів).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року задоволено заяву про залучення третьої особи у справі, що не заявляє самостійних вимог, та залучено ТОВ «ФК «Барселона» до участі у справі як третю особу, оскільки судове рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ТОВ «ФК «Барселона», тому залучення його до участі у розгляді справи є доцільним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано за ПАТ «Банк Камбіо» право вимоги за кредитним договором від 09 вересня 2011 року № 017/2-2011/840, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 .

Визнано за ПАТ «Банк Камбіо» право іпотеки за договором іпотеки від 29 грудня 2010 року, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» (іпотекодержатель) та ТОВ «Капітал Девелопмент» (іпотекодавець), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С. за № 3007.

Визнано за ПАТ «Банк Камбіо» право іпотеки за договором іпотеки від 29 грудня 2010 року, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» (іпотекодержатель) та ТОВ «Майдан-Плаза» (іпотекодавець), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С. за № 3005.

Визнано за ПАТ «Банк Камбіо» право іпотеки за договором іпотеки від 22 березня 2011 року, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І. за № 804.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 травня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І., індексний номер рішення: 21273728, щодо реєстрації припинення запису про іпотеку: № 9648955, та індексний номер рішення: 21275908, щодо реєстрації припинення запису про обтяження № 9649774.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 травня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І., індексний номер рішення: 21271484, щодо реєстрації припинення запису про іпотеку: № 9647834, та індексний номер рішення: 21269507, щодо реєстрації припинення запису про обтяження: 9646789.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 травня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І., індексний номер рішення: 21203747, щодо реєстрації припинення запису про іпотеку: № 9615686, та індексний номер рішення: 21203214, щодо реєстрації припинення запису про обтяження: 9615454.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 травня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І., індексний номер рішення: 21203664, щодо реєстрації припинення запису про іпотеку: № 9615648, та індексний номер рішення: 21202329, щодо реєстрації припинення запису про обтяження № 9615019.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «ГЕСІС СА КИЇВ», ТОВ «Майдан-Плаза», ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк Камбіо» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 195,42 грн з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 01 січня 2014 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є власниками істотної частки у статутному капіталі ПАТ «Банк Камбіо». Право вимоги за кредитним договором було відступлено на користь пов`язаних із банком осіб (інсайдерів), яким було відомо про фінансовий стан банку та установлені обмеження у його діяльності. Отже, власникам істотної участі ПАТ «Банк Камбіо» ОСОБА_4 (11,31 %), ОСОБА_9 (28,17 %), як окремим кредиторам, надано переваги (пільги), прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Уповноважені особи банку, після прийняття постанови Правління НБУ № 510/БТ та установлення низьких показників ліквідності, що є передумовою імовірного визнання банку проблемним та неплатоспроможним, звернулися до частини вкладників (кредиторів банку) та боржників (згідно з кредитними договорами) з пропозицією надання їм пільги у вигляді уникнення черговості задоволення власних вимог як кредиторів банку. Способом виведення активів банку було укладення договорів застави/поруки з вкладниками банку та відступлення права вимоги за кредитними та іпотечними договорами. Одномоментність укладення договорів застави (10 вересня 2014 року) та його виконання (11 вересня 2014 року), прострочення виконання зобов`язання на момент укладення договорів застави, свідчить про те, що дії уповноважених осіб банку, поручителів та боржника мали на меті не додаткове забезпечення кредитного зобов`язання, а безпосереднє відступлення права вимоги за кредитним договором. Перевага, яку отримали поручителі за результатом укладення договорів застави, полягає у тому, що вони отримали право вимоги за кредитним договором до відповідача ОСОБА_1 . Водночас, згідно з постановою Правління НБУ від 25 вересня 2014 року № 603/БТ, ПАТ «Банк Камбіо» мав високий ризик ліквідності та був неспроможний своєчасно виконувати зобов`язання перед клієнтами/кредиторами, його діяльність не відповідала вимогам нормативно-правових актів НБУ. Також при зверненні стягнення не дотримано процедури, встановленої Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Розглянувши заяву відповідачів про застосування позовної давності до вимог позивача, суд першої інстанції вказав, що лише з часу запровадження процедури тимчасової адміністрації уповноважена особа має право та можливість здійснити перевірку правочинів на наявність ознак нікчемності, тому саме з 18 липня 2018 року належить відраховувати перебіг позовної давності, що свідчить про те, що він позивачем не пропущений.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року замінено позивача у справі його правонаступником - ТОВ «ФК «Барселона», оскільки банк відступив право вимоги за кредитним договором від 09 вересня 2011 року № 017/2-2011/840 з усіма змінами до нього, за договорами іпотеки від 29 грудня 2010 року № 3007, від 29 грудня 2010 року № 3005, від 22 березня 2011 року № 804 ТОВ «ФК «Фінмарк», яке у свою чергу відступило право вимоги за вказаними договорами ТОВ «ФК «Барселона».

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв ОСОБА_10 , залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шейбут Д. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Також матеріали касаційної скарги містять заяву про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявниця, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на:

неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 911/3880/15, від 02 липня 2019 року у справі № 911/1122/18, від 12 серпня 2019 року у справі № 904/4953/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 911/1123/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 903/373/18, від 10 вересня 2019 року у справі № 915/495/18, від 18 жовтня 2019 року у справі № 826/17410/16, від 29 жовтня 2019 року у справі № 910/16152/18, від 29 жовтня 2019 року у справі № 910/16477/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 910/15740/18, від 26 травня 2020 року у справі № 826/17586/16, від 05 червня 2020 року у справі № 920/653/18, від 14 липня 2020 року у справі № 910/14838/18, від 21 липня 2020 року у справі № 910/16476/18, від 18 травня 2021 року у справі № 911/2711/18, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 191/2592/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України);

відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах щодо відмови банку у реструктуризації позичальникам валютних кредитів на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», у зв`язку з вчиненням таким позичальником фраудаторних правочинів (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на обставини справи, також вказує на: 1) порушення судами положень частин першої, третьої статті 10, частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України, частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» в частині розгляду справи відповідно до Конституції України, законів України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Суди не врахували положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; 2) неправильне застосування судами положення частини четвертої статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній у період укладання спірних договорів) та положень постанови Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ щодо заборони ПАТ «Банк Камбіо» використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки; 3) неправильне застосування судами пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній станом на 05 грудня 2014 року) щодо надання переваги окремим вкладникам банку; 4) неправильне застосування судами вимог постанови Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ щодо тлумачення встановлених обмежень та повноважень куратору ПАТ «Банк Камбіо»; 5) неправильне застосування судами частини четвертої статті 26, частини другої статті 38, пунктів 7, 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній станом на 05 грудня 2014 року) щодо строків здійснення перевірки правочинів на нікчемність, ознак нікчемних правочинів, права власників істотної участі банку на отримання відшкодування за вкладом; 6) неправильне застосування судами положень статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо початку перебігу позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемності правочину, які є такими в силу вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; 7) порушення апеляційним судом статті 55 ЦПК України щодо залучення до участі у справі правонаступника; 8) порушення позивачем та апеляційним судом пунктів 2, 8, 9 статті 83 ЦПК України, а саме: неподання позивачем усіх доказів разом з позовною заявою; долучення та розгляд судом апеляційної інстанції доказів, не поданих у встановлений законом строк, без обґрунтування позивачем неможливості їх подання у строк із причин, що не залежали від нього; відсутність підтвердження завчасного надсилання копій доказів, що подаються до суду, іншим учасникам справи.

Окрім цього, заявниця наполягає, що всі договори застави укладені та виконані самим банком до визнання банку проблемним, неплатоспроможним та введення тимчасової адміністрації, що підтверджується матеріалами справи. На час укладання договорів застави та їх виконання жодних обмежень у діяльності банку щодо формування черги кредиторів та дотримання порядку задоволення вимог кредиторів встановлено не було. Укладені договори застави із відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідають вимогам законодавства України та не мають жодної з ознак «більш сприятливої умови», а позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження пов`язаності цих відповідачів із ПАТ «Банк Камбіо» на дату укладення договорів застави. У матеріалах справи відсутня належним чином завірена копія форми № 670 або її оригінал, які б підтверджували, що станом на 01-10 вересня 2014 року власниками істотної участі були вказані особи. Прийняття банком на забезпечення кредиту ОСОБА_1 майнових прав на грошові кошти у доларах США, розміщених у ПАТ «Банк Камбіо» на депозитних рахунках відповідачів, є цілком обґрунтованим для банку як з точки зору можливості миттєвого погашення кредиту, мінімізації фінансових ризиків, пов`язаних із реалізацією заходів щодо його тривалого погашення за рахунок реалізації заставного майна (предметів іпотеки) у скрутний час за заниженою вартістю, економічної суті, так і з точки зору формування резервів банку. Жодним доказом не підтверджується те, що укладені між банком та відповідачами договори застави майнових прав та відступлення прав вимоги мають ознаки нікчемності, передбачені пунктами 7, 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Постанова Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ не є нормативно-правовим актом, не була зареєстрована в Міністерстві юстиції України, є актом індивідуальної дії та має персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямована передусім на ПАТ «Банк Камбіо», якому вона адресована. Ця постанова не доводилася до відома вкладників і позичальників, заставодавці не мали доступу до неї, оскільки вона містить гриф «БТ» - «банківська таємниця». Наслідком порушення цього акта може бути лише застосування НБУ до банку-порушника заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення про застосування НБУ заходів впливу, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346. Водночас постановою Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ не встановлено заборон щодо проведення розрахунків в іноземній валюті. Враховуючи, що кредит ОСОБА_1 видано в іноземній валюті (доларах США), а згідно з договорами в заставу передані майнові права - право вимоги грошових коштів за депозитними договорами також в іноземній валюті (в доларах США), тому в цьому випадку відсутні будь-які заборони щодо проведення розрахунків за спірними договорами.

На думку заявниці, апеляційний суд зробив помилковий висновок, що починаючи із 19 серпня 2014 року, після прийняття постанови Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ, всі правочини, вчинені банком, мали бути погоджені куратором. Здійснивши проведення відповідних розрахункових операцій, банк своїми діями підтвердив наявність на рахунку заставодавців необхідної суми коштів, так само, як і відсутність заборони на проведення цих розрахункових операцій у відповідний спосіб зі сторони уповноваженої особи-куратора НБУ, на якого, в силу приписів постанови Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ, покладено обов`язок щодо здійснення контролю за операціями, які проводяться банком. Жодними доказами не підтверджено, що відповідачі були обізнані про фінансовий стан банку та установлені обмеження у його діяльності. Ураховуючи норму частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у відповідній редакції, уповноважена особа на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» не була наділена правом здійснювати перевірки правочинів, вчинених протягом року до запровадження тимчасової адміністрації в банку. Уповноважена особа Фонду зобов`язана була в термін до 01 березня 2015 року забезпечити перевірку правочинів ПАТ «Банк Камбіо», вчинених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, на предмет нікчемності. Разом з тим другу перевірку щодо виявлення нікчемних правочинів здійснено 18 липня 2018 року, тобто після спливу понад трьох років з граничного терміну проведення відповідної перевірки. Договори застави були укладені і виконані у період з 01 до 11 вересня 2014 року, тобто до набрання чинності відповідних змін до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому твердження щодо правомірності здійснення перевірки правочинів уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» та неможливості отримати гарантоване відшкодування за вкладом ОСОБА_2 є безпідставним. Посилання судів на норми закону, які набули чинності у 2015 році та 2021 році, на операції, які мали місце у 2014 році, порушують загальний принцип права, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Заявниця також не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність пропуску позивачем позовної давності у справі, оскільки виконання договорів застави майнових прав та відступлення прав вимоги відбулося 10 вересня 2014 року, тому саме із цієї дати належить відраховувати початок перебігу позовної давності. Граничним строком для звернення до суду із цим позовом про застосування наслідків недійсності договорів застави є 10 вересня 2017 року. Якщо розраховувати позовну давність із часу запровадження в банку процедури тимчасової адміністрації (з 05 грудня 2014 року до 01 березня 2015 року), коли уповноважена особа має право здійснити перевірку та виявити нікчемні правочини в ПАТ «Банк Камбіо», то граничним строком звернення до суду уповноваженої особи Фонду з позовом є 01 березня 2018 року, а не з 18 липня 2018 року, як неправильно вказує суд першої інстанції. Позовна заява подана позивачем до суду 27 травня 2019 року, тобто із суттєвим пропуском позовної давності і без зазначення поважних причин її пропуску.

Також заявниця вважає безпідставною ухвалу Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року про заміну позивача у справі, оскільки на час укладення договорів відступлення та звернення нових кредиторів із заявою про заміну позивача правонаступником, ПАТ «Банк Камбіо» не мав прав вимоги і майнових прав за іпотекою, оскільки спір у справі ще не було вирішено.

Додатково заявниця звертає увагу на те, що представником ТОВ «ФК «Барселона» при розгляді справи в апеляційному суді, на порушення приписів статті 83 ЦПК України, подані копії документів, в яких нібито містилася інформація щодо пов`язаних осіб ПАТ «Банк Камбіо», що є недопустимим доказом із таких підстав: 1) відповідно до статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація про пов`язаних осіб з банком є банківською таємницею і розкривається відповідно до статті 62 цього Закону; відповідно до акта приймання-передачі документації, згідно з договором про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги та майнових прав від 01 листопада 2019 року № 1111/10/19-К інформація щодо пов`язаних осіб/інсайдерів з банком ТОВ «ФК «Барселона» не передавалася; 3) ураховуючи приписи частини третьої статті 367 ЦПК України, апеляційний суд не може брати до уваги такі докази. ТОВ «ФК «Барселона» брало участь у розгляді справи в суді першої інстанції та не було позбавлено можливості реалізувати свої права. Строки подачі доказів пропущені.

У березні 2023 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «Барселона» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якій товариство, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними.

Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

У травні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шейбут Д. В., надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

19 лютого 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли додаткові письмові пояснення до касаційної скарги.

22 лютого 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «ФК «Барселона» надійшли додаткові пояснення у справі.

18 березня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_10 , надійшли додаткові пояснення у справі.

Пункт 6 частини другої статті 43 ЦПК України визначає, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої та другої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_10 направили до Верховного Суду додаткові письмові пояснення, які по суті є доповненням до її касаційної скарги, з пропуском строку на касаційне оскарження, тому вказані письмові пояснення суд залишає без розгляду.

Із цих підстав додаткові пояснення, надані ТОВ «ФК «Барселона» у лютому 2024 року, тобто поза межами десятиденного строку для подання відзиву на касаційну скаргу, суд також залишає без розгляду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_11 .

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 757/27226/19-ц із Печерського районного суду м. Києва, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шейбут Д. В., про зупинення дії рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 757/27226/19-ц.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року № 1357/0/226-23 у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_11 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та матеріали справи № 757/27226/19-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що 09 вересня 2011 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 017/2-2011/840, згідно з пунктом 1.1 якого банк видав позичальнику суму кредиту у розмірі 2 000 000,00 доларів США зі строком повернення - 29 вересня 2011 року (пункт 1.2 кредитного договору). Кредит надано за умови оформлення фінансової поруки ТОВ «Майдан-Плаза» та іпотеки від ТОВ «Капітал Девелопмент» та ТОВ «Майдан-Плаза» (пункт 1.6 кредитного договору).

29 грудня 2010 року (з урахуванням змін від 27 вересня 2011 року за договором № 3229), між ПАТ «Банк Камбіо» (іпотекодержатель) та ТОВ «Капітал Девелопмент» (іпотекодавець) укладений договір іпотеки (нежилі приміщення з № 1 до № 8 (групи приміщень № 53) (в літ. А), загальною площею 168,60 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать іпотекодавцю на праві власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 32335874), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С. за № 3007 та внесено запис про іпотеку від 29 грудня 2010 року № 9648955 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер іпотеки: 10683047 від 29 грудня 2010 року (відомості про реєстрацію до 01 січня 2013 року).

29 грудня 2010 року (з урахуванням змін від 27 вересня 2011 року за договором №3228), між банком (іпотекодержатель) та ТОВ «Майдан-Плаза» (іпотекодавець) укладений договір іпотеки (нежилі приміщення з № 1 до № 34 (групи приміщень № 52) (в літ. А), загальною площею 535,00 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать іпотекодавцю на праві власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 32336136), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С. за № 3005, та внесено запис про іпотеку від 29 грудня 2010 року № 9647834 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер іпотеки: 10683082 від 29 грудня 2010 року (відомості про реєстрацію до 01 січня 2013 року).

22 березня 2011 року (з урахуванням змін від 16 січня 2012 року за договором №153), між банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець) укладений договір іпотеки (житловий будинок на плані - літ. «А», загальною площею 454,20 кв. м, крім того, споруди № 1, 3, 4 та земельна ділянка, загальною площею 0,0730 га, кадастровий номер: 8000000000:82:079:0029, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , та належать іпотекодавцю на праві власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31716424), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І. за № 804, та внесено запис про іпотеку від 23 березня 2011 року № 9615686 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер іпотеки: 10979330 від 23 березня 2011 року (відомості про реєстрацію до 01 січня 2013 року).

27 вересня 2011 року між ПАТ «Банк Камбіо» та боржником укладена додаткова угода до кредитного договору, згідно з якою суму кредиту змінено на 4 000 000,00 доларів США, із строком повернення кредиту - 28 вересня 2012 року.

28 вересня 2012 року між ПАТ «Банк Камбіо» та боржником укладена додаткова угода до кредитного договору, згідно з якою суму кредиту змінено на 3 220 000,00 доларів США, із строком повернення кредиту - 02 вересня 2013 року.

02 вересня 2013 року між банком та боржником укладена додаткова угода до кредитного договору, згідно з якою суму кредиту змінено на 3 220 000,00 доларів США, із строком повернення кредиту - 25 серпня 2014 року.

19 серпня 2014 року Правлінням НБУ видано постанову № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора» і заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов`язано банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок № 32003197901, який відкритий в НБУ.

01 вересня 2014 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_3 укладений договір застави № 017/2-2011/840/1 майнових прав та відступлення прав вимоги, предметом якої є право вимоги грошових коштів у розмірі 200 000,00 доларів США за договором строкового банківського вкладу у ПАТ «Банк Камбіо».

10 вересня 2014 року ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_4 укладений договір застави № 017/2-2011/840/1 майнових прав та відступлення прав вимоги, предметом якої є право вимоги грошових коштів у розмірі 100 000,00 доларів США за договором строкового банківського вкладу у ПАТ «Банк Камбіо».

10 вересня 2014 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_2 укладений договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги, предметом якої є право вимоги грошових коштів у розмірі 474 596,69 доларів США за договором строкового банківського вкладу у ПАТ «Банк Камбіо».

01 вересня 2014 року звернено стягнення на предмет застави за договором застави від 01 вересня 2014 року у сумі 187 517,14 доларів США.

10 вересня 2014 року звернено стягнення на предмет застави за договором застави від 10 вересня 2014 року у сумі 474 596,69 доларів США.

10 вересня 2014 року звернено стягнення на предмет застави за договором застави від 10 вересня 2014 року у сумі 100 000,00 доларів США.

25 вересня 2014 року Правлінням НБУ видано постанову за № 603/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії проблемних».

04 грудня 2014 року Правлінням НБУ видано постанову № 782 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних».

На виконання вказаної постанови НБУ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі також Фонд) прийнято рішення від 04 грудня 2014 року за № 140 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Камбіо», яким, починаючи із 05 грудня 2014 року, в ПАТ «Банк Камбіо» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Камбіо».

Постановою Правління НБУ від 25 вересня 2014 року № 603/БТ установлено, що ПАТ «Банк Камбіо» мав високий ризик ліквідності та неспроможний своєчасно виконувати зобов`язання перед клієнтами/кредиторами, його діяльність не відповідає вимогам нормативно-правових актів НБУ (як установлений факт).

Відповідно до постанови Правління НБУ від 27 лютого 2015 року № 144 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Банк Камбіо», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року за № 46 «Про початок ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» та призначення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Додусенка В. І. строком на 1 рік, з 02 березня 2015 року до 01 березня 2016 року включно.

08 травня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І. вчинено реєстраційну дію щодо внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення іпотеки, номер запису № 9615686, яку зареєстровано на підставі договору іпотеки, зареєстрованого за № 804, індексний номер рішення: 21203747 від 08 травня 2015 року.

13 травня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнієць Л. І. вчинено реєстраційну дію щодо внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення іпотеки, номер запису: 9648955, яку зареєстровано на підставі договору іпотеки, зареєстрованого за № 3007, індексний номер рішення: 21273728 від 13 травня 2015 року, та номер запису: 9647834, які зареєстровані на підставі договору іпотеки, зареєстрованого за № 3005, індексний номер рішення: 21271484 від 13 травня 2015 року.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22 лютого 2016 року за № 212 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» на два роки, до 01 березня 2018 року включно.

01 лютого 2018 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 304 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» строком на один рік, з 02 березня 2018 року до 01 березня 2019 року включно.

29 березня 2018 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 900, згідно з яким змінено уповноважену особу Фонду, якій делеговано повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Камбіо», та відповідно до якого повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Камбіо» надано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами ОСОБА_12 на строк з 30 березня 2018 року до 01 березня 2019 року включно.

16 липня 2018 року видано наказ № 108, яким створено комісію для підготовки, аналізу та узагальнення аналітичної інформації щодо правочинів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, які можуть містити ознаки нікчемності.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб здійснено перевірку діяльності банку на предмет доведення його до неплатоспроможності та вчинення інших правопорушень, під час якої встановлено такі факти:

- аналіз балансових даних ПАТ «Банк Камбіо» за рік до введення тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб свідчить про активне згортання балансу банку протягом серпня-вересня 2014 pоку, валюта якого за період з 01 вересня 2014 року до 01 жовтня 2014 року зменшилась з 2 535,7 млн грн до 1 505,4 млн грн (на 1 030,3 млн грн або 41 %), у тому числі за рахунок кредитів юридичних та фізичних осіб більш ніж на 889 млн грн;

- починаючи з вересня 2014 року, зобов`язання клієнтів банку (усього 148 кредитів юридичних та фізичних осіб) закривались коштами клієнтів банку, що розміщувались на депозитних та поточних рахунках 67-ми фізичних та 5-ти юридичних осіб, які прямо чи опосередковано пов`язані з банком;

- після проведення керівниками банку та пов`язаних з ними особами (за їх усвідомленою участю), з-під застави за кредитними операціями виведено високоліквідне майно (нерухомість, майнові права та грошові кошти, транспортні засоби, тощо);

- за умови відмови кредиторів банку від проведення таких «взаємозаліків», кошти депозитних та поточних рахунків пов`язаних з банком осіб було включено до кредиторських вимог банку та виставлено у чергу для їх відшкодування відповідно до чинного законодавства, а заставне майно увійшло б до заставної маси, чим зменшило б навантаження з відшкодування коштів на Фонд гарантування та державу в його особі, забезпечило б виконання банком своїх зобов`язань пропорційно між усіма його вкладниками, а не їх привілейованої частини.

18 липня 2018 року проведено засідання Малого комітету з управління активами ПАТ «Банк Камбіо».

18 липня 2018 року видано наказ № 109, згідно з яким затверджено акт комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності від 18 липня 2018 pоку, згідно з яким виявлено ознаки нікчемності, у тому числі, у таких договорах:

- договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 10 вересня 2014 року № 017/2-2011/840/1, укладений між ПАТ «Банк «Камбіо» та фізичною особою ОСОБА_4 ;

- договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 01 вересня 2014 року № 017/2-2011/840/1, укладений між ПАТ «Банк «Камбіо» та фізичною особою ОСОБА_3 ;

- договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 10 вересня 2014 року, укладений між ПАТ «Банк «Камбіо» та фізичною особою ОСОБА_2

14 лютого 2019 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 350 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» строком на один рік, з 02 березня 2019 року до 01 березня 2020 року включно.

Згідно з відомостями форми № 670 банку власниками істотної участі ПАТ «Банк Камбіо» станом на 01 січня 2014 року є: ОСОБА_7 (24,52 % у статутному капіталі), ОСОБА_8 (28,17 % у статутному капіталі); ОСОБА_4 (11,31 % у статутному капіталі), ОСОБА_9 (28,17% у статутному капіталі).

Пов`язаність ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 із банком також підтверджується наданими до суду апеляційної інстанції копіями списків пов`язаних осіб/інсайдерів ПАТ КБ «Банк Камбіо» станом на 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня 2014 року.

Апеляційний суд при заміні позивача на ТОВ «ФК «Барселона» також установив, що відповідно до пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги № 1111/10-19-К, укладеного 01 листопада 2019 року між ТОВ «ФК «Фінмарк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Барселона» (новий кредитор), первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору на підставі укладеного договору № 15 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав з ПАТ «Банк Камбіо» від 25 жовтня 2019 року, а новий кредитор набуває права вимоги та майнові права первісного кредитора до позичальників та іпотекодавців (боржників), зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги та майнові права до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами та договорами іпотеки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з додатком № 1 до цього договору та акта приймання-передачі документації до цього договору. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Сторони домовились, що ціна відступлення прав вимоги за основним договором становить 6 870 304,82 грн, без ПДВ, яка буде сплачена первісному кредитору новим кредитором протягом 14 календарних днів з дня укладення цього договору.

Згідно з додатком № 1 до договору про відступлення права вимоги від 01 листопада 2019 року № 1111/10-19-К ТОВ «ФК «Барселона» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 09 вересня 2011 року № 017/2-2011/840 з усіма змінами до нього, право вимоги до ТОВ «Капітал Девелопмент» за договором іпотеки від 29 грудня 2010 року № 3007, майнові права до ТОВ «Майдан-Плаза» за договором іпотеки від 29 грудня 2010 року № 3005 з усіма змінами до нього, та майнові права до ОСОБА_6 за договором іпотеки від 22 березня 2011 року № 804.

Ціна відступлення прав вимоги за основним договором сплачена ТОВ «ФК «Барселона» на користь первісного кредитора 09 грудня 2019 року та 17 лютого 2020 року.

Вказаний договір відступлення прав вимоги є чинним, недійсним не визнавався.

Банк звернувся з позовом до суду 27 травня 2019 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній для спірних правовідносин) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

За частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України, з якою кореспондуються положення статті 1 Закону України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У частині першій статті 593 ЦК України зазначено, що право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Положеннями статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 28 Закону України «Про заставу» передбачено, що застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

За змістом статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент укладення договорів застави) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції станом на дату укладення договорів застави).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків і є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12?15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11?163апп18), від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11?1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 (провадження № 11?775ас18)).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову, оскільки ПАТ «Банк Камбіо» уклав договори застави майнових прав та відступлення прав вимоги із пов`язаними особами - власниками істотної участі банку, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як окремим кредиторам, переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що свідчить про їх нікчемність та має наслідком визнання за банком право вимоги за кредитним договором із ОСОБА_1 , прав іпотеки та скасування рішень приватного нотаріуса щодо реєстрації припинення записів про іпотеку та обтяжень.

Надання переваг вкладникам та боржнику банку підтверджується тим, що:

- згідно з пунктом 1.2 кредитного договору від 09 вересня 2011 року № 017/2-2011/840 між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 строком повернення кредиту є 25 серпня 2014 року, проте договори застави майнових прав та відступлення прав вимоги із ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 укладені 01 вересня 2014 року та 10 вересня 2014 року відповідно, тобто вже після прострочення кредитного зобов`язання. Забезпечення зобов`язання після його невиконання не відповідає суті та меті забезпечувальних зобов`язань;

- за кредитним договором кредит надавався за умови оформлення фінансової поруки ТОВ «Майдан-Плаза» та іпотеки від ТОВ «Капітал Девелопмент» і ТОВ «Майдан-Плаза», тобто зобов`язання за кредитом уже були забезпечені. Окрім цього, у пункті 2.6 кредитного договору позичальник надав банку доручення на підставі статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (цей Закон втратив чинність на підставі Закону України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги») самостійно здійснювати списання грошових коштів з його поточного рахунку для сплати заборгованості за процентами та кредитом. Протягом 3-х років не було потреби у такому додатковому забезпеченні, як застава майнових прав на депозитні гроші, а матеріали справи не містять відомостей, що до кредитного договору вносилися зміни з приводу такого додаткового забезпечення, тобто реальної потреби у цьому не було;

- порядок звернення стягнення на предмет застави, передбачений Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не був дотриманий (повідомлення не надсилались, запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна не вносився);

- погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 017/2-2011/840 за рахунок депозитних коштів заставодавців відбулося відразу - в день укладення договорів застави (01 вересня 2014 року та 10 вересня 2014 року);

-судами установлено, що аналогічні способи відчуження (шляхом укладання договорів застави протягом серпня-вересня 2014 року) мали масовий характер, у результаті чого в аналогічний спосіб відступлено право вимоги у розмірі понад 800 млн грн.

Такі обставини у сукупності дають підстави стверджувати, що умови договорів застави передбачали передачу майна (права вимоги), з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Такі правочини не мали на меті виконання забезпечувальної функції, а були укладені напередодні віднесення банку до категорії неплатоспроможних лише з тією метою, щоб вкладники (кредитори банку) мали можливість задовольнити свої вимоги позачергово у порівнянні із іншими вкладниками.

Оцінка дій учасників цих правочинів з метою встановлення підстав для визнання правочинів нікчемними повинна здійснюватися відповідно до усіх наданих доказів та встановлених фактичних обставин справи, а тому суди повинні робити висновки щодо наявності таких підстав, як у відповідності до загальних принципів цивільного права та принципів ділового обороту, так і усіх положень законодавства, у тому числі локального і індивідуального характеру в кожному конкретному випадку (пункт 7.47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Перевага, яку отримали поручителі за результатом укладення договорів застави, полягає у тому, що вони отримали право вимоги за кредитним договором до відповідача ОСОБА_1 . За умови відмови кредиторів банку від проведення таких дій, кошти депозитних та поточних рахунків пов`язаних з банком осіб було б включено до кредиторських вимог банку та виставлено у чергу для їх відшкодування у межах вимог чинного законодавства, а заставне майно увійшло б до заставної маси, чим зменшило б навантаження з відшкодування коштів на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та державу, забезпечило б виконання банком своїх зобов`язань пропорційно між усіма його вкладниками, а не їх привілейованої частини.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що по суті відбулось корегування структури банківського балансу (зміна обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на іншій у межах одного банку без реального надходження коштів), тому відхиляє доводи касаційної скарги з приводу відсутності законодавчих обмежень щодо проведення таких операцій. ПАТ «Банк Камбіо» фактично не отримав реальних грошових надходжень на погашення зобов`язань за кредитним договором, проте втратив реальне забезпечення у вигляді іпотеки.

НБУ в силу статті 7 Закону України «Про Національний банк України» встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Частиною четвертою статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 01-10 вересня 2014 року) передбачено, що Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

За змістом статті 56 цього Закону у відповідній редакції НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом`якшують або скасовують відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ здійснює державне регулювання діяльності банків, зокрема у формі адміністративного регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Постанова Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ, зважаючи на її юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якої спрямовані передусім на особу, якій вона адресована, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема, спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку - ПАТ «Банк Камбіо», а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням.

Отже, така постанова НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства у розумінні положень статті 4 ЦК України. Аналогічні висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 920/653/18.

З огляду на зазначене, а також те, що валютою кредиту за кредитним договором між банком та позичальником ОСОБА_1 була іноземна валюта (долари США), так само, як і в договорах застави із заставодавцями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 для забезпечення передавалися права грошових коштів у іноземній валюті, а у пунктах 3, 4 постанови Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ йшлося про заборону розрахунків не через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, саме у національній валюті, колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги про неправильність висновків судів щодо того, що механізм розрахунків не відповідав установленим НБУ обмеженням, які зобов`язували здійснювати розрахунок виключно через кореспондентський рахунок.

Водночас таке твердження не вплинуло у підсумку на правильність висновку судів про нікчемність правочинів.

Саме прийняття постанов Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ та від 25 вересня 2014 року № 603/БТ свідчать про те, що у період укладення відповідних правочинів (вересень 2014 року) ПАТ КБ «Банк Камбіо» мав системні проблеми, нестійкий фінансовий стан та високий ризик ліквідності, що ставило під загрозу своєчасне виконання ним зобов`язань перед клієнтами/кредиторами, про що сам банк, як сторона цих договорів, достеменно знав, а уповноважені особи банку не могли не усвідомлювати цінність прав вимоги грошових коштів за депозитними вкладами напередодні віднесення банку до категорії проблемних. За звичайних умов банк не прийняв би таке забезпечення замість іпотеки.

Правочин є нікчемним відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 ЦК України та частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом.

Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. При цьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2018 року у справі № 914/1317/16.

З огляду на це, Верховний Суд не погоджується із доводами про порушення процедури прийняття рішення про визнання правочинів нікчемними, зокрема пропущення строків перевірки правочинів на предмет їх нікчемності.

Пункт 6 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти, розміщені на вклад власником істотної участі банку, був чинним весь час спірних правовідносин, тому Верховний Суд не приймає аргументи касаційної скарги про неправомірність посилання судів на неправильну редакцію частини четвертої статті 26 цього Закону.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Надані сторонами докази оцінені судами першої та апеляційної інстанцій у їх сукупності, тому Верховний Суд відхиляє доводи про недопустимість доказів та пропущення строків їх подачі в суді апеляційної інстанції, які зводяться до непогодження з висновком судів про нікчемність правочинів. При розгляді справи у суді першої інстанції вже був установлений факт того, що ОСОБА_7 (24,52 % у статутному капіталі), ОСОБА_8 (28,17 % у статутному капіталі), ОСОБА_4 (11,31 % у статутному капіталі), ОСОБА_9 (28,17 % у статутному капіталі) є власниками істотної участі ПАТ КБ «Банк Камбіо», а відповідачами такі докази не спростовані. Апеляційний суд, приймаючи свою постанову, виходив не тільки із наданих на стадії апеляційного провадження копій списків пов`язаних осіб/інсайдерів ПАТ КБ «Банк Камбіо» станом на 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня 2014 року, проте оцінив ці докази у сукупності з іншими.

У свою чергу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22)).

Посилання заявниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 911/3880/15, від 14 серпня 2019 року у справі № 911/1123/18, від 18 травня 2021 року у справі № 911/2711/18 тощо, щодо застосування норм права (щодо суті спору) не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах щодо відмови банку у реструктуризації позичальникам валютних кредитів на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», у зв`язку з вчиненням таким позичальником фраудаторних правочинів (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), суд не бере до уваги, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Зі змісту заявлених позовних вимог, встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів, випливає, що суди правильно застосували до спірних правовідносин норми права, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню, чи не застосували закон, який підлягав застосуванню, що б дало підстави для формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

На підставі зазначеного Верховний Суд вважає обґрунтованими посилання позивача на нікчемність спірних правочинів та його позовні вимоги про застосування наслідків нікчемного договору.

При цьому Верховний Суд урахував висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) правову позицію про те, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна; після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя (пункт 9.8), та дійшов висновку про обрання позивачем належного способу захисту порушеного права.

Оскільки вимоги позивача за своєю суттю є обґрунтованими, тому колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвали Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року про заміну позивача у справі його правонаступником (ТОВ «ФК «Барселона»). Окрім того, заявниця, посилаючись на процесуальне порушення, не спростовує факт відступлення права вимоги за кредитним договором від банку до ТОВ «ФК «Фінмарк», і надалі до ТОВ «ФК «Барселона».

Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає слушними доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності щодо заявлених вимог, зважаючи на таке.

Розглянувши заяви відповідачів щодо застосування наслідків пропуску позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що лише з часу запровадження процедури тимчасової адміністрації уповноважена особа має право та можливість здійснити перевірку правочинів на наявність ознак нікчемності, тому з цього моменту виявлення нікчемного правочину, тобто з часу, коли особа довідалася про порушення свого права, належить відраховувати перебіг позовної давності, а саме - 18 липня 2018 року (дата, якою затверджено акт комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності), та дійшов висновку, що позовна давність позивачем не пропущена.

Проте Верховний Суд вважає такі висновки судів передчасними.

Так, позовна давність, відповідно до статті 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Відповідно до частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

При цьому, хоча Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і є спеціальним у спірних правовідносинах, проте він не встановлює іншої, аніж передбачена частиною третьою статті 261 ЦК України, позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.

Схожий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 903/373/18 та від 10 вересня 2019 року у справі № 915/495/18 (на які посилалася заявниця).

Договори застави майнових прав та відступлення прав вимоги між банком та відповідачами - фізичними особами укладено 01 вересня та 10 вересня 2014 року. Банк звернув стягнення на предмети застави 01 вересня та 10 вересня 2014 року відповідно (а. с. 37 т. 1).

Таким чином, перебіг строку позовної давності для вимог стосовно ОСОБА_3 почався з 01 вересня 2014 року та закінчився 01 вересня 2017 року, стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - з 10 вересня 2014 року та закінчився 10 вересня 2017 року.

Із позовом ПАТ «Банк Камбіо» звернулося 27 травня 2019 року (а. с. 4 т. 1).

Суди попередніх інстанцій не досліджували в повній мірі питання, чи міг позивач об`єктивно дізнатися про порушення свого права відповідачами, за захистом якого звернувся лише через майже 5 років після виконання нікчемних правочинів.

Водночас питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а суд касаційної інстанції має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У пунктах 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, чи пропущено позивачем позовну давність при зверненні із цим позовом до суду, судами повністю не встановлено та не перевірено, а тому судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що є підставою для їх скасування.

З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу, необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шейбут Денис Вікторович, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець