Постанова

від 10.04.2024 по справі 757/12847/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 757/12847/18 Головуючий у суді першої інстанції - Остапчук Т.В.

Номер провадження № 22-ц/824/4163/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою ОСОБА_2 , на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні з примусового виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва у цивільній справі №757/12847/18 від 19 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) щодо не проведення перерахунку аліментів та скасування довідки-розрахунку заборгованості по аліментам від 09 січня 2023 року у виконавчому провадженні з примусового виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва у цивільній справі №757/12847/18 від 19 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів.

Скаргу мотивовано тим, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі №757/12847/18 було затверджено мирову угоду та покладено на ОСОБА_1 зобов`язання сплати аліментів на двох дітей в сумі національної валюти України, що складає еквівалент 500 доларів США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття. ОСОБА_1 вказував, що мирова угода набула законної сили 04 грудня 2018 року і виконувалась ним добровільно.

Заявник вказував, що з моменту набуття законної сили мирової угоди стягувачем ОСОБА_3 не було повідомлено боржника про спосіб виконання покладених на нього обов`язків. Також ОСОБА_1 вказував, що за виконавчим провадженням НОМЕР_10 він дотримувався домовленостей та діяв в інтересах дітей.

Скаржник зазначав, що діти перебувають на повному його утриманні, проживають з бабусею, а стягувач - мати дітей відвідує їх лише по вихідних і не приймає участі у їх вихованні, гроші використовуйте на свої потреби.

Так, ОСОБА_1 вказував, що в 2020 році сторонами мирової угоди було досягнуто домовленості щодо іншого способу оплати аліментів і між сторонами велись перемовини щодо закріплення нового порядку утримання дітей з відповідним нотаріальним посвідченням.

Вважає, що він зобов`язання щодо утримання дітей та сплати аліментів виконував належним чином і сплачував кошти на картки дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Крім того, після початку повномасштабного військового вторгнення рф в Україну, діти з бабусею проживали на Кіпрі, а в подальшому ОСОБА_4 почала навчатись у Республіці Австрія та її утриманням також займається батько - ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 також вказував, що 06 січня 2023 року стягувач ОСОБА_3 пред`явила до виконання ухвалу суду про затвердження мирової угоди і державним виконавцем Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ Левіцькою А.С. 09 січня 2023 року було відкрите виконавче провадження НОМЕР_10 та визначено борг по сплаті аліментів у сумі 24 741,94 доларів США.

06 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця із заявою щодо перерахунку заборгованості.

Проте, 13 лютого 2023 року державним виконавцем Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ, надано боржнику розрахунок та відмову у перерахунку суми заборгованості зі сплати аліментів.

Враховуючи вказане, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ Левіцької А.С. щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів та скасувати розрахунок від 09 січня 2023 року про нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 24 741, 94 доларів США у виконавчому провадженні НОМЕР_10.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що з моменту укладення мирової угоди між сторонами, апелянт добровільно виконував її умови, оскільки стягувач ОСОБА_3 в порушення умов договору не повідомляла його про спосіб, визначений мировою угодою, виконання покладених на нього обов`язків.

Апелянт вказує, що за своєю суттю, аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні, а дитина має право брати участь у розпорядженні аліментів.

Проте, з моменту розлучення діти перебували на повному утриманні батька та проживали з бабусею ОСОБА_6 , натомість мати ОСОБА_3 відвідувала їх лише по вихідних не приймаючи жодної участі у вихованні, а гроші, отриманні в якості аліментів, спрямувала на свої потреби.

Відтак, з січня 2021 року ОСОБА_1 спрямовував аліменти на рахунки дітей, що на його думку було оптимальним варіантом використання аліментів саме на утримання дітей.

Апелянт вказував, що між сторонами проводились перемовини щодо закріплення нового порядку утримання дітей в належному вигляді у формі угоди з відповідним посвідченням, проте в порушення попередніх домовленостей, втративши фінансовий потік, який використовувався ОСОБА_3 не за призначенням, вона в січні 2023 року звернула до примусового виконання мирову угоду, яка і так виконувалась в добровільному порядку належним чином. Скаржник вважає, що метою звернення до виконання мирової угоди було отримання фінансової вигоди на користь стягувача.

Після повномасштабного вторгнення, діти були вивезені до Кіпру та батько ніс всі витрати щодо проживання та утримання дітей. Діти вказаний період перебували в супроводженні та під доглядом бабусі. Мати з дітьми не виїжджала, витрат на їх утримання не несла, а тому рішення виконавця про стягнення заборгованості за такий період є безпідставним.

Щодо твердження суду, що на момент стягнення аліментів діти були малолітні, а відтак не мали достатньої цивільної дієздатності на отримання аліментів, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_7 на момент виникнення заборгованості (січень 2021 року), було 16 років, тобто вона була неповнолітньою дитиною.

Також представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує, що відповідно до положень Сімейного кодексу України випливає, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою, а аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини; неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання та на. самостійне одержання аліментів та розпорядження ними.

Факт утримання дітей батьком та сплати аліментів на рахунки дітей підтверджується, зокрема, свідченнями самої ОСОБА_4 та її бабусі ОСОБА_6 в нотаріально посвідчених заявах, що містяться в матеріалах справи.

Відтак, вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності у ОСОБА_4 обсягу цивільної дієздатності для самостійного одержання та розпорядження аліментами, які є її власністю та відправлялися на її особистий рахунок, а боржник додатково сплатив 12 000 доларів США на користь стягувача, яка використала дану суму у власних інтересах.

Враховуючи наведене в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги скарги ОСОБА_1

27 лютого 2024 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та 04 березня 2024 року від ОСОБА_3 на адресу апеляційного суду надійшов відзив, які є ідентичними між собою, а тому їх слід вважати одним відзивом від сторони стягувача.

Так, у відзиві наголошено, що мировою угодою між сторонами було визначено порядок сплати аліментів, а саме: шляхом перерахування суми аліментів на депозитний рахунок виконавчої служби або на рахунок стягувача. Боржник до січня 2021 року дотримувався даної домовленості та перераховував кошти на картковий рахунок стягувача - ОСОБА_3 , що спростовує його твердження щодо неповідомлення стягувачем про спосіб виконання покладених на нього обов`язків.

Вказує, що сторони не укладали інших договорів, не ухвалювалось судових рішень про визначення іншого порядку сплати аліментів, заміни стягувача, тощо, а також не оскаржувалась та не була скасована мирова угода, якою визначено розмір аліментів на дітей.

Вважає, що боржник протиправно та в порушення умов мирової угоди з січня 2021 року припинив сплату аліментів у спосіб, що визначений мировою угодою, а відтак, неправдивим є твердження апелянта щодо належного виконання обов`язку зі сплати аліментів.

Також у відзиві стягувач вказує, що діти постійно проживають разом із нею, а ОСОБА_1 намагається видати додаткові витрати на дітей, що передбачені умовами мирової угоди, за аліменти. Вважає, що у разі спроможності батька надавати дітям додаткові кошти - він може це робити, проте це не звільняє його від обов`язку виконання умов мирової угоди.

ОСОБА_3 зазначає, що надання батьком допомоги при вивезенні дітей за кордон після повномасштабного вторгнення свідчить про його опіку дітьми, проте також не звільняє від обов`язку зі сплати аліментів у спосіб, що визначений сторонами, а відтак розрахунок заборгованості, виконаний державним виконавцем, є правомірним та обґрунтованим.

У відзиві зазначено про те, що щодо нецільового використання аліментів було проведено перевірку Службою у справах дітей та сім`ї й твердження ОСОБА_1 не підтвердились, про що був складений відповідний акт.

Крім того, в порядку контролю виконання судових рішень ні суд, ні виконавець не здійснюють контроль за цільовим використанням аліментів. Виконавцю мають бути надані докази виконання судового рішення, яким в даному випадку є мирова угода, а не посилання на перерахування аліментів на інші, відмінні від стягувача, рахунки.

Враховуючи наведене у відзиві, представник ОСОБА_8 та ОСОБА_3 просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

При апеляційному розгляді справи представник боржника ОСОБА_1 , адвокат Неупокоєва Н.К. підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, ухвалу суду скасувати та постановити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення поданої скарги з підстав, які у ній зазначених та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Стягувач у справі ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, оскільки суд першої інстанції, розглядаючи вказану скаргу та постановляючи ухвалу дотримався норм матеріального права та норм процесуального законодавства.

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, що з`явилися на апеляційний перегляд справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 30 жовтня 2015 року Печерським районним судом міста Києва у справі № 757/35696/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 02 березня 2005 року та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 28 вересня 2015 року до досягнення повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку.

19 листопада 2018 року Печерським районним судом у місті Києві у справі № 757/12847/18 затверджено мирову угоду (а.с.22-24, т.4).

За умовами п. 1 мирової угоди Сторони домовляються між собою, що по даній мировій угоді позивач ( ОСОБА_1 ) зобов`язується сплатити відповідачу ( ОСОБА_3 ) щомісячно аліменти, на користь своїх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі національній валюті України, що еквівалентна 500 дол. США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття. Аліменти повинні бути сплачені відповідачем за зустрічним позовом не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця за наступний місяць шляхом перерахування суми аліментів на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. В разі зміни виконавчого органу або закриття виконавчого провадження, відповідач (позивач за зустрічним позовом) зобов`язується повідомити письмово позивачу (відповідачу за зустрічним позовом) банківські реквізити, на які будуть перераховуватися аліменти, шляхом направлення листа на адресу Позивача та усно за телефоном НОМЕР_1 .

Ухвала суду у справі 757/12847/18 від 19 листопада 2018 року сторонами не оскаржувалась та відповідно набрала законної сили.

09 січня 2023 року державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А.С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 70686175 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі №75712487/18-ц (а.с.14, т.4).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 09 січня 2023 року станом на 09 січня 2022 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів складає 24 322,58 доларів США. Розрахунок заборгованості проведений за період з січня 2021 року по січень 2022 року (а.с.9-10, т.4).

Згідно відповіді державного виконавця від 08 лютого 2023 року НОМЕР_10/1 заборгованість зі сплати аліментів станом на 09 січня 2023 року складає 24 741,94 долари США. Вказано, що 06 лютого 2023 року до відділу надійшла заява представника боржника із підтверджуючими документами щодо сплати аліментів. У своїй відповіді державний виконавець зазначила, що перевіривши додані документи, у неї відсутні підстави щодо перерахунку заборгованості зі сплати аліментів. Згідно статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересовані особи у порядку, встановленому законом (а.с.8, т.4).

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні вимог поданої скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що аналізуючи надані заявником документи вбачається, що ОСОБА_1 повідомляє стягувача ОСОБА_3 , що визначені мировою угодою аліменти будуть з січня 2021 року сплачуватися на карткові рахунки дітей та зазначає номери банківських карток. При цьому суд зазначив, що номери рахунків не співпадають з номерами рахунків, виписки по яким надані. Надані суду виписки по рахунку, який належить боржнику ОСОБА_1 , містить відомості про операції «платіж на довільні реквізити: Аліменти на підставі ухвали про затвердження мирової угоди 757/12847/18-ц від 19.11.2018 року» та відомості про період: місяць та рік. Однак вказані виписки не дають змоги встановити реквізити отримувача, за якими такі платежі здійснювались.

Також суд вказав, що вказані виписки містять відомості щодо транзакцій по карткам НОМЕР_2 та НОМЕР_3 . Однак відомості про транзакції у таких виписках містять інформацію про проведення банком операцій на підставі емітованих карток до рахунку боржника та без можливості визначення того, що на підставі тієї чи іншої банківської операції придбавалось чи оплачувалось.

Оцінюючи виписку по рахунку НОМЕР_4 паспорт НОМЕР_5 ОСОБА_9 та проведені транзакції по картці НОМЕР_6 , суд зазначив, що вказаний рахунок не належить стягувачу, а проведення певних банківських транзакцій не містить повної інформації предмету оплати чи придбання.

Оцінюючи виписку по рахунку НОМЕР_7 паспорт НОМЕР_8 ОСОБА_10 та проведені транзакції по картці НОМЕР_9 , суд також зазначити, що вказаний рахунок не належить стягувачу, а проведення певних банківських транзакцій не містить повної інформації предмету оплати чи придбання.

Так, суд дійшов висновку, що платежі без зазначення отримувача платежу, надані боржником як підтвердження сплати аліментів, не повинні були бути враховані державним виконавцем при обчисленні заборгованості за аліментами, оскільки доказів на підтвердження оплати аліментів на рахунок стягувача, як це визначено умовами затвердженої мирової угоди, матеріали справи не містять, як і не надано доказів відмови останньої від отримання грошових переказів від боржника.

Суд першої інстанції також зазначив, щов даному випадку ані державному виконавцю, ані суду не надані докази оплати аліментів на рахунок стягувача. Вказано, що суду не надано і доказів зміни способу виконання мирової угоди, затвердженої судом. Крім того, суд також виснував, що учасники справи визнали той факт, що до моменту виникнення заборгованості, до січня 2021 року, боржник ОСОБА_1 за мировою угодою, затвердженою судом, сплачував кошти на банківський рахунок стягувача. Отже боржник мав відомості про спосіб та реквізити стягувача, за яким здійснювалось та могло бути здійснено оплату аліментів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог поданої скарги ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги відповідає з огляду на наступне.

Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс»).

За практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (Рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 за конституційним зверненням ОСОБА_11 ).

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності, тощо.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Порядок стягнення аліментів встановлений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до наведеної норми порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.

За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Зазначений порядок передбачено приписами частини третьої статті 195 СК України, якою визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі виникнення спору - судом.

Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років (стаття 194 СК України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, а також перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів керується наступним.

Так, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року у справі №757/35696/15 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 28 вересня 2015 року до досягнення повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку (а.с.6, т.1).

Вказаний судом рішення було визначено, що ОСОБА_1 є боржником по аліментам, а ОСОБА_3 є стягувачем/отримувачем по аліментам на утримання їх спільних дітей.

Таким чином, вказаним судовим рішення було визначено, що ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів доходів щомісячно, саме на користь ОСОБА_3 на утримання їх спільних дітей.

Крім того, 19 листопада 2018 року Печерським районним судом у місті Києві у справі 757/12847/18 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.22-24, т.4).

За умовами п. 1 мирової угоди Сторони домовляються між собою, що по даній мировій угоді позивач ( ОСОБА_1 ) зобов`язується сплатити відповідачу ( ОСОБА_3 ) щомісячно аліменти, на користь своїх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі національній валюті України, що еквівалентна 500 дол. США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття. Аліменти повинні бути сплачені відповідачем за зустрічним позовом не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця за наступний місяць шляхом перерахування суми аліментів на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. В разі зміни виконавчого органу або закриття виконавчого провадження, відповідач (позивач за зустрічним позовом) зобов`язується повідомити письмово позивачу (відповідачу за зустрічним позовом) банківські реквізити, на які будуть перераховуватися аліменти, шляхом направлення листа на адресу Позивача та усно за телефоном НОМЕР_1 .

Із затвердженої судом мирової угоди вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 узгодили, зокрема, розмір аліментів, які ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати на користь ОСОБА_3 на утримання їх спільних дітей - в сумі національній валюті України, що еквівалентна 500 дол. США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття.

Крім того, із тексту затвердженої мирової угоди також вбачається, що ОСОБА_3 є стягувачем аліментів й саме на її користь ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання спільних дітей. Також вказаною мировою угодою закріплено розмір аліментів, який зобов`язаний сплачувати ОСОБА_1 на утримання дітей. Будь-яких належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 має змогу виконувати свій обов`язок щодо сплати аліментів на утримання дітей шляхом перерахування коштів у спосіб, відмінний від того, який визначений затвердженою мировою угодою, матеріали справи не містять й сторонами по справі до суду надано не було.

Апеляційний суд враховує, що у зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх обов`язків щодо сплати аліментів на користь ОСОБА_3 , остання звернулась до ДВС й 09 січня 2023 року державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А.С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 70686175 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі 75712487/18-ц (а.с.14, т.4).

Так, згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 09 січня 2023 року станом на 09 січня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів складає 24 322,58 доларів США. Розрахунок заборгованості проведений за період з січня 2021 року по січень 2023 року (а.с.9-10, т.4). (наявність описки в розрахунку щодо зазначенні помилково - грудень 2021 року замість грудень 2022 року та січень 2022 року замість належного січень 2023 року) не змінює суті спору та наявності вказаної заборгованості.

Згідно відповіді державного виконавця від 08 лютого 2023 року НОМЕР_10/1 заборгованість зі сплати аліментів станом на 09 січня 2023 року складає 24 741,94 долари США. Вказано, що 06 лютого 2023 року до відділу надійшла заява представника боржника із підтверджуючими документами щодо сплати аліментів. У своїй відповіді державний виконавець зазначила, що перевіривши додані документи, у неї відсутні підстави щодо перерахунку заборгованості зі сплати аліментів. Згідно статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересовані особи у порядку, встановленому законом (а.с.8, т.4).

Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Відповідно законодавець визначив обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта в частині того, що він належним чином виконував свої зобов`язання зі сплати аліментів на утриманні дітей шляхом переказу коштів на їх карткові рахунки, оскільки як встановлено судовими рішеннями, а саме ухвалою Печерського районного суду від 19 листопада 2018 року у справі 757/12847/18 та рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року у справі №757/35696/15, ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти себе на користь ОСОБА_3 , яка є стягувачем, а не на каткові рахунки, які відкриті ним в інтересах дітей.

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 здійснював переказ коштів на користь ОСОБА_3 матеріали справи не містять й сторонами по справі до суду подано не було.

У зв`язку із вказаним, за відсутності доказів переказу коштів саме стягувачу, державний виконавець здійснив розрахунок заборгованості по аліментам у відповідності до вимог закону. Виконавець повинен враховувати кошти, сплачені боржником саме на користь стягувача, а не інших осіб.

Апеляційний суд звертає увагу, що зарахування грошових коштів на карткові рахунки дітей, які не можуть в силу свого віку бути розпорядниками вказаних коштів, не є належним виконання рішення суду в частині стягнення аліментів. Більше того, доказів щодо заміни стягувача аліментів до суду подано не було і судом не вирішувалося.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки державний виконавець діяв у межах повноважень, наданих йому законом, а вимоги скарги на дії державного виконавця із проведення розрахунку заборгованості за аліментами, визнання цього розрахунку неправомірним є необґрунтованими та безпідставними. Дії державного виконавця щодо здійсненого розрахунку заборгованості по аліментам відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а також Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802.

Так, ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_3 не виконує свої батьківські обов`язки щодо виховання дітей, оскільки діти після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну виїхали за кордом, а саме до Кіпру.

Однак, апеляційний суд критично оцінює вказані доводи скаржника, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин неналежного виконання чи ухилення від виконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм Закону України «Про виконавче провадження» й ЦПК України, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12 квітня 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв