Постанова

від 24.10.2024 по справі 757/12847/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 757/12847/18

провадження № 61-6168св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ;

стягувач - ОСОБА_2 ;

заінтересована особа - державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції;

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Неупокоєвої Наталії Костянтинівни на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня

2024 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Печерського РВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ)) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, щодо не проведення перерахунку аліментів та скасування довідки-розрахунку заборгованості по аліментам від 09 січня 2023 року у виконавчому провадженні з примусового виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у цій справі.

Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 757/12847/18 було затверджено мирову угоду та покладено на ОСОБА_1 зобов`язання сплати аліментів на двох дітей в сумі національної валюти України, що складає еквівалент 500 дол. США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття. ОСОБА_1 вказував, що мирова угода набула законної сили 04 грудня 2018 року і виконувалась ним добровільно.

З моменту набуття законної сили мирової угоди стягувачем ОСОБА_2 не було повідомлено боржника про спосіб виконання покладених на нього обов`язків.

За виконавчим провадженням № НОМЕР_2 ОСОБА_1 дотримувався домовленостей та діяв в інтересах дітей.

Скаржник зазначав, що діти перебувають на повному його утриманні, проживають з бабусею, а стягувач - мати дітей відвідує їх лише по вихідних і не приймає участі у їх вихованні, гроші використовує на свої потреби.

ОСОБА_1 вказував, що в 2020 році сторонами мирової угоди було досягнуто домовленості щодо іншого способу оплати аліментів і між сторонами велись перемовини щодо закріплення нового порядку утримання дітей з відповідним нотаріальним посвідченням.

Вважає, що він зобов`язання щодо утримання дітей та сплати аліментів виконував належним чином і сплачував кошти на картки дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Після початку повномасштабного військового вторгнення російської федерації в Україну, діти з бабусею проживали на Кіпрі, а в подальшому ОСОБА_3 почала навчатись у Республіці Австрія та її утриманням також займається батько - ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 також вказував, що 06 січня 2023 року стягувач ОСОБА_2 пред`явила до виконання ухвалу суду про затвердження мирової угоди і державним виконавцем Печерського РВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ Левіцькою А. С. 09 січня

2023 року було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_2 та визначено борг по сплаті аліментів у сумі 24 741, 94 дол. США.

06 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця із заявою щодо перерахунку заборгованості.

Проте, 13 лютого 2023 року державним виконавцем Печерського РВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ, надано боржнику розрахунок та відмову у перерахунку суми заборгованості зі сплати аліментів.

Короткий змістсудових рішень

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що аналізуючи надані заявником документи вбачається, що ОСОБА_1 повідомляє ОСОБА_2 , що визначені мировою угодою аліменти будуть з січня 2021 року сплачуватися на карткові рахунки дітей та зазначає номери банківських карток. При цьому суд визначив, що номери рахунків не співпадають з номерами рахунків, виписки по яким надані. Надані суду виписки по рахунку, який належить боржнику ОСОБА_1 , містить відомості про операції «платіж на довільні реквізити: Аліменти на підставі ухвали про затвердження мирової угоди 757/12847/18-ц від 19 листопада 2018 року» та відомості про період: місяць та рік. Однак вказані виписки не дають змоги встановити реквізити отримувача, за якими такі платежі здійснювались.

Так, суди дійшли висновку, що платежі без зазначення отримувача платежу, надані боржником як підтвердження сплати аліментів, не повинні були бути враховані державним виконавцем при обчисленні заборгованості за аліментами, оскільки доказів на підтвердження оплати аліментів на рахунок стягувача, як це визначено умовами затвердженої мирової угоди, матеріали справи не містять, як і не надано доказів відмови останньої від отримання грошових переказів від боржника.

Судами також зазначено, що в даному випадку ані державному виконавцю, ані суду не надані докази оплати аліментів на рахунок стягувача. Вказано, що до суду не надано доказів зміни способу виконання мирової угоди, затвердженої судом. Крім того, суди врахували, що учасники справи визнали той факт, що до моменту виникнення заборгованості, до січня 2021 року, боржник ОСОБА_1 за мировою угодою, затвердженою судом, сплачував кошти на банківський рахунок стягувача. Отже боржник мав відомості про спосіб та реквізити стягувача, за яким здійснювалось та могло бути здійснено оплату аліментів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Неупокоєва Н. К. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16, від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.

19 вересня 2024 року справа № 753/12847/18 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Неупокоєвої Н. К. мотивована тим, що за умовами пункту 1 мирової угоди сторони домовляються між собою, що по даній мировій угоді позивач ОСОБА_1 зобов`язується сплатити відповідачу ОСОБА_2 щомісячно аліменти, на користь своїх дітей

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі національній валюті України, що еквівалентна

500 дол. США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття. Аліменти повинні бути сплачені відповідачем за зустрічним позовом не пізніше 10 числа кожного поточного місяця за наступний місяці шляхом перерахування суми аліментів на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. В разі зміни виконавчого органу або закриття виконавчого провадження, відповідач (позивач за зустрічним позовом) зобов`язується повідомити письмово позивачу (відповідачу за зустрічним позовом) банківські реквізити, на які будуть перераховуватися аліменти, шляхом направлення листа на адресу позивача та усно за телефоном НОМЕР_1 .

Із затвердженої судом мирової угоди вбачається, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 узгодили, зокрема, розмір аліментів, які ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати па користь ОСОБА_2 на утримання їх спільних дітей - в сумі в національній валюті, що еквівалентна 500 дол. США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття.

Крім того, із тексту затвердженої мирової угоди також вбачається, що ОСОБА_2 є стягувачем аліментів й саме на її користь ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти па утримання спільних дітей.

Будь-яких належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 має змогу виконувати свій обов`язок щодо сплати аліментів шляхом перерахування коштів у спосіб, відмінний від того, який визначений затвердженою мировою угодою, матеріали справи не містять й сторонами по справі до суду надано не було.

Як в самій скарзі, так і в апеляційній скарзі боржник посилався на те, що у зв`язку з повномасштабним військовим вторгненням російської федерації та оголошенням на території України військового стану, за погодженням зі стягувачем (матір`ю дітей) отримувачі аліментів - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були вивезені (евакуйовані) за межі кордонів України до Республіки Кіпр, місто Пафос. У вказаний період боржник (батько дітей) поніс всі витрати щодо проживання та утримання дітей. Діти вказаний період перебували в супроводженні та за доглядом бабусі. Мати з дітьми не виїжджала. Підтверджуючі документи долучені до заяви.

Зазначений факт стягувачем не заперечувався. Крім того, на підтвердження цих обставин, боржником надавалися копії: персональних документів ОСОБА_7 , на 5 арк.; дозволів на виїзд неповнолітніх з України на 4 арк.; документів за березень-серпень 2022 року Республіка Кіпр, м. Пафос, оренда апартаментів.

Водночас, судами мали бути враховані висновки Верховного Суду, оскільки спір стосується розміру заборгованості в період, коли одержувач аліментів не проживала разом із дітьми та не витрачала одержані нею аліменти на дітей. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Звертає увагу, що боржник з лютого 2022 року по серпень 2022 року (6 місяців) повністю утримував дітей за кордоном, про що надані відповідні докази залишився поза увагою судів першої та апеляційної інстанції.

Однак, судами попередніх інстанцій не зазначено, що стало підставою для неврахування даної обставини, адже стягувач безпідставно набула 6 000,00 дол. США, при цьому не маючи жодних витрат на дітей в даний період.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

05 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Неупокоєвої Н. К. подала до Верховного Суду додаткові пояснення.

12 серпня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подала до Верховного Суду письмові пояснення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 30 жовтня 2015 року Печерським районним судом міста Києва у справі № 757/35696/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3

та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 28 вересня 2015 року до досягнення повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку.

19 листопада 2018 року Печерським районним судом у місті Києві у справі

№ 757/12847/18 затверджено мирову угоду.

За умовами пунктом 1 мирової угоди Сторони домовляються між собою, що по даній мировій угоді позивач ОСОБА_1 зобов`язується сплатити відповідачці ОСОБА_2 щомісячно аліменти, на користь своїх дітей ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі національній валюті України, що еквівалентна 500 дол. США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття. Аліменти повинні бути сплачені відповідачем за зустрічним позовом не пізніше 10 числа кожного поточного місяця за наступний місяць шляхом перерахування суми аліментів на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. В разі зміни виконавчого органу або закриття виконавчого провадження, відповідач (позивач за зустрічним позовом) зобов`язується повідомити письмово позивачу (відповідачу за зустрічним позовом) банківські реквізити, на які будуть перераховуватися аліменти, шляхом направлення листа на адресу позивача та усно за телефоном НОМЕР_1 .

Ухвала суду у справі № 757/12847/18 від 19 листопада 2018 року сторонами не оскаржувалась та відповідно набрала законної сили.

09 січня 2023 року державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А. С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 75712487/18-ц.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 09 січня 2023 року станом на 09 січня 2022 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів складає 24 322,58 дол. США. Розрахунок заборгованості проведений за період з січня

2021 року по січень 2022 року.

Згідно відповіді державного виконавця від 08 лютого 2023 року № НОМЕР_2/1 заборгованість зі сплати аліментів станом на 09 січня 2023 року складає 24 741, 94 дол. США. Вказано, що 06 лютого 2023 року до відділу надійшла заява представника боржника із підтверджуючими документами щодо сплати аліментів. У своїй відповіді державний виконавець зазначила, що перевіривши додані документи, у неї відсутні підстави щодо перерахунку заборгованості зі сплати аліментів. Згідно статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересовані особи у порядку, встановленому законом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Неупокоєвої Н. К. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Згідно із пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Статтею 180 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист є виконавчим документом (частини перша, третя статті 431 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов`язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Відповідно до частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:

1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;

2) подання заяви стягувачем або боржником;

3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;

4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

5) закінчення виконавчого провадження.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16, від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 711/8561/16 Верховним Судом зазначено, що судом першої інстанції встановлено, та визнано сторонами судового спору, що діти, на утримання яких стягуються аліменти, проживають не зі стягувачем, а з боржником.

Обставини у справі № 711/8561/16 та справі, що переглядається є різними. Сторонами не оскаржується та обставина, що діти проживають із стягувачкою (доказів протилежного не надано, і навпаки матеріали справи містять докази, що діти живуть із стягувачкою), але й не надано доказів, що діти проживають із платником (батьком) дітей.

Посилання на тимчасовий виїзд дітей за кордон через повномасштабне вторгнення та їх повернення та продовження проживання із матір`ю, не є підставою для припинення стягнення аліментів.

Скаржником не надано доказів, що стягувач не несе витрати на утримання дітей, а таке утримання та виховання здійснюється батьком. Отже, твердження, що стягувач не утримує дітей є лише припущенням, що спростовані органами опіки, які неодноразово перевіряли належне використання за цільовим призначенням аліментів, що сплачуються на спільних дітей.

У справі № 596/826/21 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зауважив, що «Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини.

Натомість у справі, що переглядається боржник не звертався до суду з вимогами про припинення стягнення аліментів на утримання дітей.

Посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами при ухваленні оскаржуваних рішень висновків, сформульованих у наведених постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки висновки, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у цих справах і у справі, яка є предметом касаційного перегляду, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин, які у кожній справі є різними.

Судами не враховано зазначеного висновку, у цій справі не встановлено, що позивачка чинить домашнє насильство стосовного свого сина, а посилання відповідача на це не підтверджено будь-якими належними доказами.

Отже, висновки у зазначених постановах є нерелевантними до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні скарги на дії державного виконавця судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Неупокоєвої Наталії Костянтинівни залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара