Ухвала

від 22.07.2024 по справі 757/12847/18-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12847/18-ц

пр. 4-с-109/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судових засідань Сміян А.Ю.,

за участю:

боржника: не з`явився,

державного виконавця: не з`явився,

стягувача: не з`явилась,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року у цивільній справі № 757/12847/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - боржник, ОСОБА_1 ) звернувся до суду зі скаргою на дії Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - державний виконавець) у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року у цивільній справі № 757/12847/18-ц щодо неправомірності накладення арешту на майно боржника.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 757/12847/18-ц було затверджено мирову угоду та покладено на нього ( ОСОБА_1 ) зобов`язання зі сплати аліментів на двох дітей в сумі національної валюти України, що складає еквівалент 500 дол. США на дату сплати аліментів на кожну дитину до їх повноліття. Мирова угода набула чинності 04 грудня 2018 року, її умови він виконував добровільно, стягувач не повідомила його про спосіб виконання покладених на нього обов`язків.

Вказує, що стягувач ОСОБА_2 (далі - стягувач, ОСОБА_2 ) пред`явила до виконання мирову угоду і 09 січня 2023 року державний виконавець Левіцька А. С. відкрила виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 та визначила заборгованість зі сплати аліментів в сумі 24 741,94 дол. США. Про відкриття виконавчого провадження щодо примусового стягнення аліментів він дізнався отримавши 01 березня 2023 року постанову про накладення арешту на належне йому майно від 01 лютого 2023 року.

Постановою про арешт майна боржника визначені до арешту активи ОСОБА_1 у вигляді корпоративних прав (частки у статутному капіталі) юридичних осіб. Арешт накладено на корпоративні права (частки у статутному капіталі) юридичних осіб: СГВК «Блислівський» код ЄДРПОУ 30924907; ТОВ «Прогрес» код ЄДРПОУ 03795106; ТОВ «Промислова компанія «Пожмашина», код ЄДРПОУ 33742637; ТОВ «Ліга II», код ЄДРПОУ 35315037; ТОВ «АО «Інвест», код ЄДРПОУ 37632505; ТОВ «Інвестиційна компанія «А Груп», код ЄДРПОУ 38259913; ТОВ «Центр безпеки Тайфун», код ЄДРПОУ 40289127; ТОВ «Інвестиційна компанія «Сінегрі», код ЄДРПОУ 40848587; ТОВ «Інвестиційна компанія «AB Індастріал Груп», код ЄДРПОУ 41162180.

Загальна номінальна вартість активів, арештованих за постановою державного виконавця, перевищує заборгованість, тим самим державний виконавець порушив норми статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Окрім того, постановою державного виконавця арештовано майно у вигляді корпоративних прав (частки у статутному капіталі) юридичних осіб, які не перебувають у власності боржника: ТОВ «Інвестиційна компанія «Сінегрі», код ЄДРПОУ 40848587; TOB «АО «Інвест», код ЄДРПОУ 37632505; ТОВ «Промислова компанія «Пожмашина», код ЄДРПОУ 33742637.

Заявник вважає, що арешт є незаконним, накладений поза межами боргових зобов`язань боржника і перешкоджає в реалізації прав третіх осіб на володіння і розпорядження своїм майном, а також у здійсненні господарської діяльності самих юридичних осіб. Вказані дії державного виконавця порушують права боржника, в тому числі й право власності.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить суд задовольнити скаргу та:

- визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Левіцької А.С. щодо арешту майна боржника, визначеного за переліком у постанові про арешт майна боржника від 01 лютого 2023 року у ВП № НОМЕР_2;

- скасувати постанову про арешт майна боржника від 01 лютого 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та зняти арешт з майна боржника за переліком, визначеним у постанові державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Левіцької А.С. у ВП № НОМЕР_2.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 березня 2023 року матеріали справи передано головуючому судді Хайнацькому Є.С.

16 квітня 2024 року до Печерського районного суду м. Києва надійшли матеріали цивільної справи № 757/12847/18-ц для розгляду вказаної скарги, розгляд справи призначено на 23 травня 2024 року.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2024 року справу знято з розгляду у зв`язку з занятістю судді в іншому судовому провадженні. Дата наступного судового засідання 03 липня 2024 року.

Від стягувача ОСОБА_2 до суду надійшли пояснення, в яких остання просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість. Вказує, що дії та рішення державного виконавця щодо накладення арешту згідно постанови від 01 лютого 2023 року є законними і обґрунтованими, оскільки без таких заходів боржник мав всі можливості та сталу поведінку для здійснення відчуження свого майна. При цьому, він не був позбавлений можливості користуватись своїми корпоративними правами, оскільки постановою від 01 лютого 2023 року лише встановлено заборону на відчуження корпоративних прав та статутного капіталу, що, у свою чергу, вказує не безпідставність доводів скарги.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 липня 2024 року розгляд справи відкладено на 22 липня 2024 року.

Учасники справи не з`явилися в судове засідання, належним чином повідомлялися про розгляд скарги. Представник заявника подав до суду заяву про проведення судового розгляду за їх відсутності, просив скаргу задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/35696/15-ц від 30 жовтня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 28 вересня 2015 року до досягнення повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку.

19 листопада 2018 року Печерський районний судом м. Києва у справі № 757/12847/18-ц затвердив мирову угоду, за умовами пункту якої «Сторони домовляються між собою, що по даній мировій угоді позивач ( ОСОБА_1 ) зобов`язується сплатити відповідачу ( ОСОБА_2 ) щомісячно аліменти, на користь своїх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі національній валюті України, що еквівалентна 500 дол. США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття. Аліменти повинні бути сплачені відповідачем за зустрічним позовом не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця за наступний місяць шляхом перерахування суми аліментів на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. В разі зміни виконавчого органу або закриття виконавчого провадження, відповідач (позивач за зустрічним позовом) зобов`язується повідомити письмово позивачу (відповідачу за зустрічним позовом) банківські реквізити, на які будуть перераховуватися аліменти, шляхом направлення листа на адресу Позивача та усно за телефоном НОМЕР_1 ».

Ухвала суду від 19 листопада 2018 року у справі № 757/12847/18-ц набрала законної сили.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх обов`язків щодо сплати аліментів на користь ОСОБА_2 , остання звернулась до державної виконавчої служби та 09 січня 2023 року державний виконавець Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Левіцька А.С. прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 75712487/18-ц.

Постановою від 01 лютого 2023 року державним виконавцем Левіцькою А.С. накладено арешт на майно, що належить боржнику, та встановлено заборону на відчуження корпоративних прав та статутного капіталу.

Відповідно до листа Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 17 травня 2024 року, згідно довідки розрахунку заборгованості від 01 травня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів складає 26 064,59 дол. США. Станом на 17 травня 2024 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначене конституційне положення відображено і у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 посилається на незаконність арешту, накладеного на підставі постанови державного виконавця від 01 лютого 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, оскільки вартість активів, арештованих за цією постановою, перевищує наявну у нього заборгованість зі сплати аліментів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до статей 48,56 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Отже, арешт на корпоративні права є одним із заходів примусового виконання рішення, які державний виконавець зобов`язаний вживати в силу частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у р ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Постанова державного виконавця про накладення арешту на корпоративні права, що належать боржнику ОСОБА_1 , відповідають заходам примусового виконання рішень, передбаченим частиною 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 23 квітня 2021 року у справі № 340/2214/19.

Доказів на підтвердження, що обраний захід примусового виконання є неспівмірним із обсягом вимог за виконавчим документом, боржник не надав.

Згідно з частиною п`ятою статті 13 цього Закону, постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Частинами 4-5 статті 59 Закону передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, серед іншого, може бути погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника (пункт 7 частини четвертої статті 59).

Проте, передумовою застосування пункту 7 частини четвертої статті Закону України «Про виконавче провадження» для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, по-перше, погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, по-друге, існування іншого способу забезпечення виконання рішення ніж звернення стягнення на майно боржника.

З матеріалів справи вбачається, що станом на час розгляду цієї скарги на виконанні у державного виконавця перебуває відкрите виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 75712487/18-ц .

На момент винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника у розпорядженні державного виконавця були відсутні відомості про те, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Наданий заявником розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 17 травня 2024 року, згідно з яким заборгованість за аліментами погашена (під час розгляду скарги), не дає підстав вважати, що виконавче провадження завершено, виконано в повному обсязі. Сама по собі сплата певний період заявником аліментів після того, як він допустив виникнення заборгованості в істотному розмірі, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 490/6309/16-ц, від 29 січня 2024 року у справі № 645/2710/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 490/6309/16-ц (провадження № 61-473св21) зроблено висновок про те, що за змістом пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» таке забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема, аліментів, має бути реальним, а не декларативним.

Виходячи з принципу та презумпції обов`язковості для виконання судових рішень, що набрали законної сили (частина перша статті 18 ЦПК України), саме на боржнику лежить тягар доведення того, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Наведений процесуальний обов`язок боржником не виконано, ОСОБА_1 не довів обставин, які б вказували на підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця, або свідчили б про наявність підстав для скасування арешту. Натомість дії державного виконавця узгоджуються із приписами Закону України «Про виконавче провадження».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої скарги, оскільки державний виконавець при винесенні постановив про арешт майна від 01 лютого 2023 року діяв у межах повноважень, наданих йому Законом України «Про виконавче провадження».

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», статтями 258, 260, 261, 352-355, 447-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року у цивільній справі № 757/12847/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 22.07.2024 року

Суддя Є.С. Хайнацький