Постанова

від 16.04.2024 по справі 211/449/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3333/24 Справа № 211/449/23 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Зубакової В.П., Агєєва О.В.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальне підприємство «Міський Тролейбус»

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,відповіднодо ч.2ст.247ЦПК Українибез фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача Комунального підприємства «Міський Тролейбус» на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2024 року, яке ухвалено суддеюТкаченко С.В. у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області (повне судове рішення складено 22.01.2024),

ВСТАНОВИВ

В січні 2023 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального підприємства «Міський Тролейбус» (далі- КП«Міський Тролейбус»), який в ході розгляду справи уточнила та в редакції уточненого позову від 08.03.2023 просила суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду у сумі 385956,38 грн. та моральну шкоду в сумі 700000,00 грн., з яких фізичний біль та страждання під час падіння, лікування, відновлення і теперішній біль вона оцінює в розмірі 100000,00 грн., психічні страждання, відчуття безпомічності, постійний стрес та необхідність звернення за сторонньою допомогою оцінює в розмірі 600000,00 грн.

На обґрунтування позову зазначила, що 03 червня 2022 року приблизно о 07-55 годині на зупинці громадського транспорту «Східний-2» по вул. Лісового м. Кривого Рогу, водій тролейбусу ОСОБА_2 проявивши недбалість, допустив вчинення дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої позивачці завдано тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а саме перелом хребця Tn12 та агресивна гемангіома хребця Tn11. Ухвалою суду від 05.01.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України. Внаслідок ДТП позивачка зазнала матеріальної шкоди, яка для неї, як для пенсіонерки, є значною. Так, 14.06.2022 вона була прооперована, після операції потребувала відновлення, у зв`язку з чим на медикаменти нею було витрачено кошти в загальній сумі 73956,38 грн. У зв`язку з отриманням мінімального розмірі пенсії при потребі в купівлі ліків для зменшення болю вона мала можливість додатково працювати хоча б ще три роки на половину ставки мінімальної заробітної плати кухарем в столовій, продавцем в магазині, санітаркою в лікарні, однак травма хребта позбавила її такої можливості. У зв`язку з отриманням травми хребта вона втратила можливість піднімати важкі предмети, виконувати звичні побутові потреби, у зв`язку з чим потребує сторонньої допомоги хоча б на протязі п`яти років. До того ж внаслідок ДТП вона зазнала і продовжує відчувати суттєві моральні страждання, отримала невиліковний розлад фізичного здоров`я та пов`язані з цим психологічні і нервові проблеми та розлад загального стану здоров`я, що спричинило та продовжує спричиняти їй суттєвої моральної шкоди: больові відчуття під час та після події; порушення сну, втомленості та безпомічності; обмеження у рухах та здійснення звичних справ; неможливість самостійного пересування по місту; неможливість отримання додаткового доходу для існування; неможливість роботи на присадибній ділянці; потреба у постійному догляді та піклуванні, по життєві витрати на препарати для втамування болю, пришвидшення процесу старіння.

Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з КП«Міський Тролейбус» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у сумі 67613, 98 грн., моральну шкоду у сумі 300000,00 грн., в рахунок відшкодування витрат по сплаті за проведення судової експертизи 13600,00 грн., витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій 370,20 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Стягнуто з КП «Міський тролейбус» до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2147,20 грн.

Обидві сторони оскаржили судове рішення.

Позивачка у своїй скарзі просила рішення суду в частини визначення розміру моральної шкоди змінити, збільшивши його з 300000,00 грн. до 700000, 00 грн., що узгоджується висновком експерта психолога, в іншій частині рішення не оскаржене.

Представник відповідача в свою чергу оскаржив рішення суду також в частині визначення розміру моральної шкоди, просив рішення змінити, зменшивши цей розмір та відповідно витрати на проведення судово-психологічної експертизи. На обґрунтування скарги, зазначив, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає принципам розумності, виваженості, є завищеним.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

16.04.2024 на адресу Дніпровського апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мельниченка А.Ю. надійшла заява про проведення апеляційного розгляду справи за відсутності позивача і його представника, просять задовольнити скаргу позивача та залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача.

Заслухавши головуючого суддю, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , будучи пішоходом потерпіла під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 03 червня 2022 року. В цей день, у світлий час доби, приблизно о 07 годин 55 хвилин, по сухому асфальтному покриттю проїзної частини дороги АДРЕСА_1 , водій ОСОБА_2 , керуючи тролейбусом інвентарний номер 658, при увімкнутому дизельному двигуні рухаючись по міському маршруту №24, перед початком руху не перевірив надійність розташування і кріплення вантажу у вигляді токоприймачів, а під час руху не контролював їх місцезнаходження та не запобіг хаотичному хитанню, внаслідок чого незакріплені токоприймачі тролейбусу здійснили розрив електромережі, що розташовувалась над проїзною частиною вул. Лісового, один кінець кабелю вказаної електромережі впав на пішохода ОСОБА_1 та наніс їй тілесні ушкодження у вигляді: садно голови, компресійний уламковий перелом 12-го грудного хребця, які згідно висновку експерта №1513 від 26.10.2022 року відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою тривалого розладу здоров`я більше 21 доби.

Згідно ухвали Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 січня 2023 року було задоволено клопотання потерпілої ОСОБА_1 про звільнення водія ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст.46 КК України. Останнього звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286ККУкраїни на підставі ст.46 КК України, у зв`язку з примиренням з потерпілою. Закрито кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022041230000743 від 08.07.2022 року відносно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286ККУкраїни у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався ч.1 ст.1172 ЦК України, яка передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини першої статті 1172 ЦК України свідчить, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником, у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і завдав відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), проходженням стажування, посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 206/1234/19 (провадження № 61-2542св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 177/472/16 (провадження № 61-2796св20), зазначено, що «в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм».

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 300000,00 грн., суд виходив з положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, а також роз`яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди та виходив з характеру і обсягу, глибини душевних і фізичних страждань, яких зазнала позивачка.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційним Судом України у Рішенні від 01 грудня 2004року №18-рп/2004 року надано тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Позивач подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнямчи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимогичи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадження, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 січня 2023 року було задоволено клопотання потерпілої ОСОБА_1 про звільнення водія ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст.46 КК України. Останнього звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286ККУкраїни на підставі ст.46 КК України, у зв`язку з примиренням з потерпілою. Закрито кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022041230000743 від 08.07.2022 року відносно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286ККУкраїни у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Сторонами оскаржено рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди. При цьому позивач посилалася, що згідно висновку судово-психологічної експертизи можливий еквівалент компенсації ОСОБА_3 за завдані страждання (моральну шкоду) становить 162 мінімальні заробітні плати, розмір яких визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на момент винесення рішення суду, тому просила апеляційній суд збільшити стягнутий судом розмір. Відповідач напроти просив зменшити цей розмір вважаючи визначений судом завищеним.

Колегія суддів, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що суд вірно керувався принципами розумності, справедливості та співмірності, зазначивши, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З огляду на вимоги статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленимистаттею 89 цього Кодексу.

Враховуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача КП «Міський Тролейбус» обов`язку з відшкодування позивачці завданої моральної шкоди визначеної судом у розмірі 300 000 грн. з урахуванням принципів розумності і справедливості. Судом апеляційної інстанції не здобуто достатніх аргументів як на збільшення цієї суми на задоволення апеляційної скарги позивачки, так і апеляційна скарга відповідачафактично не містить доводів щодо завищеності такого розміру моральної шкоди.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Комунального підприємства«Міський Тролейбус»залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 квітня 2024 року.

Головуючий:

Судді: