Постанова

від 05.10.2010 по справі 2а-7584/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 05 жовтня 2010 року           16:50           № 2а-7584/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання  Розсошко К.В.  розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

 Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

до

 Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинний Торгівельний Дім"

 Приватного підприємства "НТБ Трейдінг"

про

 стягнення в дохід держави коштів одержаних за договором

Державна податкова інспекція у Голосіївського районі міста Києва звернулася до суду з позовом про стягнення в дохід Державного бюджету України з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинний Торгівельний Дім" (відповідача-1) коштів в розмірі 2 041 233,79 грн. та Приватного підприємства "НТБ Трейдінг" (відповідача-2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинний Торгівельний Дім" (відповідача-1) грошових коштів, отриманих за товар по видатковим накладним від 01.07.2009 р. № 01/07-03, № 01/07-01, № 01/07-02; від 03.07.2009 р. № 03/07-01; від 05.07.2009 р. № 05/07, одержаних за нікчемним правочином.

Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку позивача, договір від 01.07.2009 р. б/н, вчинений відповідачами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Ухвалою суду від 05.10.2010 р. було закрите провадження у справі в частині позовних вимог позивача про стягнення з Приватного підприємства "НТБ Трейдінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинний Торгівельний Дім" суми грошових коштів отриманих за товар по видатковим накладним, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідачі, належним чином повідомлені про дату, місце і час розгляду адміністративної справи, в жодне судове засідання не з’явилися, витребуваних документів, пояснень чи заперечень суду не надали.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих позивачме, пояснень його представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шинний Торгівельний Дім" (далі –відповідач - 1) зареєстроване Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 08.06.1999 р. (код ЄДРПОУ 30382879).

Приватне підприємство "НТБ Трейдінг" (далі –відповідач -2) зареєстроване Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 15.09.2008 р. (код ЄДРПОУ 36133451).

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва, на виконання постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинний Торгівельний Дім" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Приватним підприємством "НТБ Трейдінг" за період з 01.07.2009 р. по 31.08.2009 р.

У результаті перевірки було виявлено порушення норм законодавства з податку на додану вартість, а саме: п.п. 7.4.1, пп. 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", чим завищено показники податкового кредиту за липень-серпень 2009 року у сумі 2 041 233,79 грн.

Взаємовідносини між відповідачами врегульовані Договором купівлі-продажу від 01.07.2009 р. б/н, за умовами якого, відповідач-2, як продавець, зобов’язується поставити відповідачу-1, як покупцю, товари згідно асортименту вказаного у видаткових накладних, а відповідач-1, як покупець, зобов’язується придбати замовлений товар та оплатити його відповідно до умов Договору від 01.07.2009 р. б/н.

Відповідачем-2, згідно видаткових накладних від 01.07.2009 р. № 01/07-03,                    № 01/07-01, № 01/07-02; від 03.07.2009 р. № 03/07-01; від 05.07.2009 р. № 05/07, як продавцем товару, було поставлено обумовлений договором товар та виписано відповідачу-1 податкові накладні від 01.07.2009 р. № 283 на суму 408 825,44 грн., № 281 на суму             40 725,46 грн., № 282 на суму 633 606,02 грн.; від 03.07.2009 р. №  291 на суму              333 340,96 грн.; від 05.07.2009 р. № 293 на суму 624 735,91 грн., на загальну суму 2 041 233,79 грн. Зазначена сума, була віднесена відповідачем-1 до податкового кредиту за липень-серпень 2009 року. Відповідачами були проведені всі взаєморозрахунки та на момент звернення до суду між ними відсутня заборгованість.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначеного цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов’язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

П.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Слід також зазначити, що цим же Законом України, а саме: п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, встановлено, що до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

З викладеної норми можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладеної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом непередбачено.

В той же час, з огляду на виявлені порушення позивач прийшов до висновку, що Договір, яким врегульовані взаємовідносини між відповідачами, є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, у зв’язку з його нікчемністю, а тому податкові накладні від 01.07.2009 р. № 283 на суму 408 825,44 грн., № 281 на суму 40 725,46 грн., № 282 на суму 633 606,02 грн.; від 03.07.2009 р. №  291 на суму 333 340,96 грн.; від 05.07.2009 р. № 293 на суму 624 735,91 грн., на загальну суму 2 041 233,79 грн., яка була віднесена до податкового кредиту відповідача-1 за липень-серпень 2009 р., також є нікчемними та не можуть бути підставою для формування податкового кредиту. Така позиція позивача є помилковою, виходячи з наступного.  

Як вбачається з доводів позивача нікчемність правочину останній обґрунтував нормами, які регулюють недійсність оспорюваного правочину, так і нікчемність правочину (визнання якого недійсним у судовому порядку не вимагається).

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов’язання пов’язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов’язкова ознака –специфічна мета –порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника –фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Позивачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачами у даній справі Договору від 01.07.2009 р.

Крім того, позивачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідачів, як обов’язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції позивача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Позивачем не надано суду доказів визнання недійсним у судовому порядку Договору від 01.07.2009 р. б/н, укладеного між відповідачами 1 та 2.

Отже, заявлена позивачем вимога про застосування наслідків визнання недійсним спірного правочину викладена без урахування приписів зазначеної вище норми, а також належним чином не обґрунтована, що підтверджується обставинами, які встановлені судом та викладені вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач по справі, як суб’єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов’язку щодо доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          У позові Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                                Р.О. Арсірій