Постанова

від 03.04.2024 по справі 910/18506/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. Справа№ 910/18506/20 (910/2564/22)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Отрюха Б.В.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 03.04.2024,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023

у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) (суддя Омельченко Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група"

третя особа Головне управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

у межах справи № 910/18506/20

за заявою Головного управління Державної податкової служби України у місті Києві

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) задоволено позов ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Бандоли О. О., визнано недійсним договір купівлі-продажу сараю СТФ від 26.07.2018, укладений між ТОВ "ФБК "Луч" та ТОВ "Українська будівельно-промислова група", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О. С. та зареєстрований у реєстрі під № 841.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Соломія-2" на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі №910/18506/20(910/2564/22) - закрито; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі №910/18506/20(910/2564/22) - залишено без задоволення; рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі №910/18506/20(910/2564/22) - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.01.2024 касаційну скаргу Фермерського господарства "Соломія-2" залишено без задоволення; касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/18506/20 (910/2564/22) скасовано в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023; в скасованій частині справу №910/18506/20 (910/2564/22) передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду; в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Соломія-2" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі №910/18506/20(910/2564/22) постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/18506/20 (910/2564/22) залишено без змін.

08.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/18506/20 (910/2564/22) у 2-х томах.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024, сформовано новий склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі №910/18506/20 (910/2564/22) у наступному складі: головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Демидова А.М., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 року у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) до свого провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 03.04.2024 о 12 год. 15 хв.; запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзив на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 13.03.2024; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень, заперечень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій таких заяв та доданих до них доказів протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 20.03.2024.

04.03.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Українська будівельно-промислова група" надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якій останній просить допустити його представника Вак Володимира Івановича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до участі у судовому засіданні у справі №910/18506/20 (910/2564/22), призначеному на 03.04.2024 о 12:15 за допомогою власних технічних засобів за допомогою ВКЗ.

13.03.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення - залишити без змін. Позивач вказує, що підставою звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а не з позовом про витребування майна стало те, що у банкрута відсутні кошти на оплату судового збору, а також невизначеність в досягненні/недосягненні правового результату.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 клопотання ТОВ "Українська будівельно-промислова група" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено; роз`яснено сторонам, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 року у справі № 910/18506/20 (910/2564/22), призначений на 03.04.2024 о 12 год. 15 хв., буде проводитись в режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду (зал судового засідання №13); роз`яснено сторонам, що представник ТОВ "Українська будівельно-промислова група" - Вак Володимир Іванович ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У зв`язку з перебуванням судді Демидової А.М. 03.04.2024 у відпустці, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024, сформовано новий склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі №910/18506/20 (910/2564/22) у наступному складі: головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Пантелієнко В.О., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) до свого провадження у новому складі суду.

У судове засідання 03.04.2024 з`явився представник позивача та скаржника. Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, з огляду на наступне.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

В даному випадку апеляційна скарга може бути розглянута у судовому засіданні без участі представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, їх неявка не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги у даному судовому засіданні.

Представник скаржника підтримав апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки спірне майно було неодноразово відчужене після укладення оспорюваного правочину. Враховуючи те, що спірне майно неодноразово було відчужено, належним та ефективним способом захисту можливо вважати заявлення вимоги щодо витребування майна на користь позивача, оскільки задоволення заявлених позовних вимог у даній справі не призводить абсолютно до жодних юридичних наслідків, не відновлює та не захищає права позивача, так як спірний сарай наразі має нового власника, а саме - ФГ "Соломія-2". Також скаржник вказав про відсутність ознак фраудаторності спірного договору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" слід задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) слід скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, з огляду на наступне.

У лютому 2022 ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Бандоли О. О. звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Українська будівельно-промислова група" про визнання недійсним договору купівлі-продажу сараю СТФ від 26.07.2018, в якому просило:

- залучити до участі у справі в якості третіх осіб , які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні позивача: Головне управління ДПС у м. Києві, Міністерство оборони України ;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу Сараю СТФ від 26.07.2018, укладений між ТОВ "ФБК "Луч" та ТОВ "Українська будівельно-промислова група", посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 841.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення ліквідаційної процедури у справі № 910/18506/20 встановлено, що 26.07.2018 між ТОВ "ФБК "Луч" та ТОВ "Українська будівельно-промислова група" укладено спірний договір купівлі-продажу Сараю СТФ.

Позивач зазначив, що продаж нерухомого майна проводився без залучення суб`єкта оціночної діяльності та без проведення оцінки для визначення ринкової вартості нерухомого майна; оцінка нерухомого майна проведена на підставі Довідки про балансову вартість нерухомого майна ТОВ "Українська будівельно-промислова група" від 14.06.2018, згідно з якою балансова вартість Сараю СТФ становить 239 180 грн.

Водночас, як зазначив позивач, 31.01.2022 між ТОВ "ФБК "Луч", в особі ліквідатора Бандоли О. О., та ПП "Консалтингова група "АРГО-ЕКСПЕРТ", в особі директора Романюка М. В., укладено Договір № 220131-001 про незалежну оцінку вартості майна та відповідно до висновку про оцінку ймовірна ринкова вартість Сараю СТФ, що знаходиться за адресою: Київська область, Яготинський район, село Фарбоване, вулиця Паризької комуни, № 1-г (один тире літера "г") станом на 26.07.2018 складає 3 600 000 грн.

Враховуючи викладене, позивач доводить, що ТОВ "ФБК "Луч" продано нерухоме майно за ціною, нижчою від ринкової.

При цьому ліквідатор вказував, що, маючи заборгованість у розмірі 73218379,40 перед ГУ ДПС у м. Києві боржник відчужив вказане майно за ціною нижчою за ринкову. Внаслідок укладеного договору купівлі-продажу Сараю СТФ, у боржника стало недостатньо майна для задоволення вимог кредиторів, у зв`язку з цим, просив суд визнати зазначений Договір купівлі-продажу Сараю СТФ від 26.07.2018 недійсним.

Також ліквідатор стверджував, що договір купівлі-продажу підписано керівником ТОВ "Українська будівельно-промислова група" громадянином ОСОБА_1 , який є колишнім учасником ТОВ "ФБК "Луч". Вказував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є заінтересованими особами стосовно боржника.

Правовою підставою позову ліквідатор зазначив норми ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ліквідатором ТОВ "ФБК "Луч" також подано до суду заяву про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними з клопотання про поновлення строку на звернення з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) задоволено позов ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Бандоли О.О., визнано недійсним договір купівлі-продажу сараю СТФ від 26.07.2018, укладений між ТОВ "ФБК "Луч" та ТОВ "Українська будівельно-промислова група", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О.С. та зареєстрований у реєстрі під № 841.

Суд дійшов висновку, що спірний договір купівлі-продажу Сараю СТФ від 26.07.2018 вчинений без наміру створення реальних правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, із введенням в оману стосовно реальної ціни предмету договору, тому зазначений договір суд вважає фіктивним і таким, який слід визнати недійсним.

Крім того, твердження позивача, що громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є заінтересованими особами стосовно боржника - ТОВ "ФБК "Луч" знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

ТОВ "Українська будівельно-промислова група" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2023 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду, крім іншого, пеляційну скаргу ТОВ "Українська будівельно-промислова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) - залишено без змін.

Апеляційний господарський суд погодився з місцевим судом щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що ТОВ "Українська будівельно-промислова група", як сторону спору, було належним чином повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції в розумінні приписів ст.ст. 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, і відповідно в нього відсутнє право на звернення з заявою про застосування строків позовної давності у справі на стадії апеляційного перегляду справи, а в апеляційного суду підстави для вирішення такої заяви скаржника.

03.11.2023 ТОВ "Українська будівельно-промислова група" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій скаржник просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22); прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

ТОВ "Українська будівельно-промислова група" стверджувало про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Скаржник, посилаючись на положення ст. 48, 49 ЦПК України, ст. 14 ГПК України та висновки Верховного Суду у постановах від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19, від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12 стверджував, що суд не з`ясував належний склад учасників справи. На момент звернення до суду ТОВ "Українська будівельно-промислова група" не було власником майна, воно було неодноразово відчужене після укладання оспорюваного договору, останнім власником сараю є ФГ "Соломія- 2", яке не було залучене до справи.

ТОВ "Українська будівельно-промислова група", посилаючись на ст. 216, 387, 388 ЦК України, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, 14.11.2018 № 183/1617/16 від 21.11.2018 у справі № 674/31/15-ц, постанови Верховного Суду від 28.09.2022 по справі № 910/17228/19, 01.02.2021 у справі № 357/4303/18, від 22.12.2021 у справі № 752/14877/18, від 27.07.2022 у справі № 607/1487/20, від 10.11.2021 у справі № 206/1198/19, від 30.11.2022 у справі № 183/900/17, від 22.06.2022 у справі № 450/2348/18, доводить, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки визнання недійсними договору купівлі-продажу покупця, який вже відчужив об`єкт нерухомого майна іншій особі, не матиме наслідком відновлення майнових прав позивача, а належним способом захисту є саме віндікаційний позов.

Крім того, скаржник зазначив про відсутність ознак фраудаторності у оспорюваного договору, оскільки він укладений особами, які не мали відношення до боржника, на момент укладення договору боржник не мав заборгованостей перед кредиторами, а висновок про ймовірну ринкову вартість майна не може слугувати належним та допустимим доказом щодо дійсної вартості майна станом на 26.07.2018.

Також, ТОВ "Українська будівельно-промислова група" вказав про наявність підстав для застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог та посилається на правові позиції Верховного Суду в постановах від 26.09.2019 у справі №924/1114/18, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 16.11.2016 у справі №487/10132/14-ц щодо визначення моменту виникнення права на позов; постановах від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, від 23.04.2019 у справі №Б-19/207-09, від 19.06.2018 у справі №916/1979/13, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц щодо початку перебігу строку позовної давності у випадку пред`явлення позову іншою уповноваженою особою; постанові Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц щодо вирішення апеляційним судом заяви про застосування позовної давності, якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції, а відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи.

Як зазначалось вище, постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.01.2024 касаційну скаргу Фермерського господарства "Соломія-2" залишено без задоволення; касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/18506/20 (910/2564/22) скасовано в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023; в скасованій частині справу №910/18506/20 (910/2564/22) передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду; в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Соломія-2" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі №910/18506/20(910/2564/22) постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/18506/20 (910/2564/22) залишено без змін.

Передаючи на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

У цій справі, позовні вимоги ліквідатора ТОВ "ФБК "Луч" спрямовані на визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (сарай СТФ) за яким, боржник відчужив спірне майно ТОВ "Українська будівельно-промислова група". При цьому вимога про повернення відчуженого майна боржнику від ТОВ "Українська будівельно-промислова група" ліквідатором не заявлялася.

В апеляційній скарзі, ТОВ "Українська будівельно-промислова група" наголошувало, що після укладання оспорюваного у цій справі правочину, спірне майно було неодноразово відчужено та наразі має нового власника - ФГ "Соломія-2". Скаржник доводив, що у спірних правовідносинах належним та ефективним способом захисту мав бути віндикаційний позов, а не позов про визнання недійсним договору.

Верховний Суд дійшов висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи ТОВ "Українська будівельно-промислова група" не були очевидно необґрунтованими, що вимагало від суду апеляційної інстанції повного їх дослідження та надання їм належної оцінки.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, користуючись наданими ст. 269 ГПК України повноваженнями, мав оцінити наведені скаржником доводи щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав та подані докази щодо чинного власника спірного майна перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Однак, судом апеляційної інстанції не були враховані наведені вище висновки Верховного Суду щодо ефективного та належного способу захисту порушених прав, а доводи апеляційної скарги ТОВ "Українська будівельно-промислова група" залишені поза увагою.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

Відповідно до частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частини першої статті 282 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

У вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що суд апеляційної інстанції не переглянув та не перевірив законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ТОВ "Українська будівельно-промислова група" та не врахував наведені вище висновки Верховного Суду, а постанова суду апеляційної інстанції не містить аргументованих мотивів прийняття чи відхилення доводів апеляційної скарги, що не відповідає критеріям, які визначені у частині першій статті 282 ГПК України.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому прийнята постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасувана з направленням справи в частині розгляду апеляційної скарги ТОВ "Українська будівельно-промислова група" на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, з урахуванням висновків, викладених у вищевказаній постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у даній справі, оцінивши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80 - 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Судова колегія звертає увагу на те, що в постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Як вже зазначалося, у цій справі ліквідатором боржника в межах справи про банкрутство ТОВ "ФБК "Луч" заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу сараю СТФ від 26.07.2018, укладеного між ТОВ "ФБК "Луч" та ТОВ "Українська будівельно-промислова група", внаслідок чого у боржника стало недостатньо майна для задоволення вимог кредиторів.

Преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства закріплено одним із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Наповнення ліквідаційної маси боржника, і як наслідок задоволення сукупності вимог кредиторів боржника, відбувається за рахунок майнових активів боржника.

Тобто очевидною метою оспорення ліквідатором правочину, за яким боржник відчужив майно, внаслідок чого у боржника стало недостатньо майна для задоволення вимог кредиторів, має бути повернення такого майна з метою наповнення ліквідаційної маси.

У постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 Велика Палата Верховного Суду вкотре звернула увагу, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують, при цьому, виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 67)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п. 52)).

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у cправі № 905/77/21 дійшов такого висновку: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, п. 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20)).

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно було неодноразово відчужено та на час прийняття оскаржуваного рішення має нового власника - ФГ "Соломія-2".

З урахуванням наведеного, Північний апеляційний господарський суд, враховуючи правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21, зазначає, що саме по собі визнання недійсним вищевказаного договору купівлі-продажу сараю від 26.07.2018, без вимоги про застосування наслідків його недійсності шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього Сараю СТФ, не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту та наявність підстав для відмови в позові з мотивів, викладених в цій постанові.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не досліджує відповідність/невідповідність оспорюваного договору вимогам закону та зміст правовідносин, що склалися між учасниками справи за результатами його укладення, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Оцінюючи оскаржуване рішення суду першої інстанції через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, були досліджені в суді апеляційної інстанції, встановлені судом обставини справи спростували відповідні висновки суду першої інстанції, за якими за оскаржуваним судовим рішенням, позов задоволено, а тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" слід задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) слід скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" за подання апеляційної скарги слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч" у відповідності до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група" 3721.50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Матеріали справи № 910/18506/20 (910/2564/22) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 15.04.2024

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді Б.В. Отрюх

В.О. Пантелієнко