Ухвала

від 21.10.2010 по справі 5020-2/353

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

           УХВАЛА          

21 жовтня 2010 р.                                                                                   

№ 5020-2/353  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. –головуючий, судді Васищак І.М., Кролевець О.А., Мамонтова О.М., Мирошниченко С.В.,

розглянувши матеріали заяви виконавчої дирекції Севастопольського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м. Севастополь (далі –відділення Фонду)

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29.06.2010

зі справи  № 5020-2/353

за позовом відділення Фонду

до сектору медичного забезпечення Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі, м. Севастополь (далі –сектор медичного забезпечення)

про стягнення 3 422,12 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Відділенням Фонду подано заяву від 30.09.2010 № 07-05/842 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29.06.2010 зі справи № 5020-2/353, в якій позивач просить: відновити строк для подання ним до Верховного Суду України заяви про перегляд судового рішення Вищого господарського суду України; скасувати рішення господарського суду міста Севастополя від 16.02.2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.04.2010. Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції неоднаково застосовує норми матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Зазначаючи про необхідність, на думку відділення Фонду, відновлення строку подання даної заяви, воно посилається на те, що зверталося із касаційною скаргою від 23.07.2010 № 07-05/643 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 29.06.2010 з цієї справи, але згадану скаргу йому було повернуто у додатку до листа Вищого господарського суду України від 06.09.2010 № 02.04-20/1/1055. У зв’язку з наведеним Товариство вважає, що пропуск строку подання даної заяви стався з поважної причини.

Відповідно до частини першої статті 11117 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення господарського суду, щодо якого подано заяву про перегляд судових рішень господарських судів, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

У пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 11.10.2010 № 2 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ2 Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що:

- місячний строк для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, встановлений частинами першою і другою статті 11117 ГПК України, є процесуальним і може бути відновлений за загальними правилами, встановленими статтею 53 ГПК України. Про таке відновлення зазначається в ухвалі постановленій про допуск справи до провадження (частина друга статті 11121 ГПК України);

- строк, передбачений частиною першою статті 11117 ГПК України, обчислюється з дня ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 53 ГПК України господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

За таких обставин клопотання про відновлення пропущеного строку подання заяви слід задовольнити.

Що ж до вирішення питання про допуск справи до провадження, то суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмовити стороні в такому допуску.

Відповідно до частини першої статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на підставі, зокрема, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 11.10.2010 № 2 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ2 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних  предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.  

Відділення Фонду у своїй заяві здійснює посилання на постанови Вищого господарського суду України від 20.04.2005 № 6/138 і  від 17.06.2008 № 17/38 та зазначає про те, що в названих справах, як і у справі № 5020-2/353, відділення Фонду як страховик зверталося до суду з позовом про стягнення з відповідачів сум коштів в порядку регресу на підставі статей 1166 і 1172 Цивільного кодексу України, проте у справах № 6/138 і 17/38 Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для такого стягнення, на відміну від справи № 5020-2/353, хоча справи є аналогічними.

Разом з тим, приймаючи постанови зі справ  № 6/138 і 17/38, суд касаційної інстанції враховував те, що відносини відділення Фонду (позивача) і юридичних осіб (відповідачів) регулювалися Цивільним кодексом України, оскільки працівниками відповідачів під час виконання трудових обов’язків завдано шкоду джерелом підвищеної небезпеки працівникам інших підприємств (особам, застрахованим відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"), що призвело до здійснення відділенням Фонду страхових виплат, які мали відшкодувати відповідачі.

У прийнятті ж постанови від 29.06.2010 зі справи № 5020-2/353 Вищий господарський суд України виходив з відсутності між сторонами деліктних правовідносин, оскільки: лікувальна установа (відповідач у справі), яка видає листок непрацездатності, не є суб'єктом правовідносин з виплати коштів Фонду у порядку надання допомоги з тимчасової непрацездатності; відсутній безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між порушеннями працівниками відповідача порядку продовження листків непрацездатності і виплатою за цими листками матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду, а відтак –відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів в порядку регресу.

З огляду на наведене Вищий господарський суд України вважає, що у постанові, яка оскаржується, та постановах, на які здійснюється посилання, судами встановлені різні фактичні обставини і неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, а тому наявні достатні правові підстави для відмови в допуску до справи № 5020-2/353 до провадження.  

Керуючись статтями 53, 11116, 11117, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

1. Відновити виконавчій дирекції Севастопольського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності строк на подання до Верховного Суду України заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 29.06.2010 зі справи № 5020-2/353.

2. Відмовити виконавчої дирекції Севастопольського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у допуску справи № 5020-2/353 до провадження.

Суддя                                                                                          І. Бенедисюк

Суддя                                                                                          І. Васищак                                                                                       

Суддя                                                                                          О. Кролевець

Суддя                                                                                          О. Мамонтова

Суддя                                                                                          С. Мирошниченко