Ухвала

від 15.04.2024 по справі 910/3340/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/3340/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г. О. - головуюча, Баранець О. М., Студенець В. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідаль"

на рішення Господарського суду міста Києва

суддя Ковтун С. А.

від 22.05.2023

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

колегія суддів: Гончаров С. А., Яковлєв М. Л., Шаптала Є. Ю.

від 07.02.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідаль"

про стягнення 425 630,96 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідаль" (далі - Відповідач, Скаржник) про стягнення 425 630,96 грн неустойки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 910/3340/23, позов задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 425 630,96 грн неустойки, 6 384,47 грн судового збору.

23 березня 2024 року Відповідач із використанням підсистеми "Електронний Суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 910/3340/23.

У прохальній частині касаційної скарги Скаржник просить:

- скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 910/3340/23 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 року у справі № 910/3340/23;

- справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, разом із касаційною скаргою Скаржник подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження на постанову Північного апеляційного господарського суду № 910/3340/23 від 07.02.2024, у тексті якого просить поновити строк на касаційне оскарження у справі № 910/3340/23.

Відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 ГПК України.

Повний текст оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 910/3340/23 складено 04 березня 2024 року, отже з цього моменту почався перебіг двадцятиденного строку, встановленого для її оскарження в касаційному порядку. Таким чином, останнім днем для подання касаційної скарги на вищевказану постанову було 25 березня 2024 року, після цього процесуальний строк вважається таким, що пропущений. Скаржник із використанням підсистеми "Електронний суд" надіслав касаційну скаргу 23 березня 2024 року, тобто у встановлений ГПК України строк для подання касаційної скарги.

З огляду на зазначене, Суд не розглядає клопотання Скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки він звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду у встановлений ГПК України процесуальний строк.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року у сумі 2 684,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 425 630,96 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2023 рік (500 х 2 684,00 грн = 1 342 000,00 грн).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав (постанова від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на Скаржника.

Скаржник у тексті касаційної скарги зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та зазначає, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики стосовно питання про неможливість застосування частини третьої статті 538, частини п`ятої статті 692, статті 712 Цивільного кодексу України у їх сукупності з положеннями статті 594, частини першої статті 595 Цивільного кодексу України (щодо не можливості застосування положень статті 594, частини першої статті 595 Цивільного кодексу України до правовідносин з поставки товарів).

Крім того, Скаржник наводить низку висновків, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16 (обов`язковою умовою застосування частини 5 статті 692 Цивільного кодексу України, щодо права продавця зупинити подальше передання товару, крім поставленого, є встановлення судами належного виконання продавцем своїх зобов`язань до такого зупинення);

- від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20 (у разі встановлення факту часткової передачі у власність продавцем покупцю товару, який мав бути оплачений останнім, але покупець не виконав свого обов`язку, продавець не відмовляючись від виконання договору, має право на підставі норми закону змінити умови взятого на себе зобов`язання, а саме: зупинити передання іншого товару за договором до повної оплати всього раніше переданого товару, тим самим застосувавши норми про забезпечення виконання зобов`язань);

- від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20 (договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є боржником та кредитором);

- від 31.10.2019 у справі № 904/5340/18 (виконання зобов`язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором, необхідних дій. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем неодноразово допускалося прострочення оплати за товар, вказав про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 538 Цивільного кодексу України, та відповідно встановив наявність підстав для відмови позивачеві у стягненні з відповідача пені в загальній сумі 1 481 009,02 грн, 7 % штрафу в загальній сумі 2 960 951,62 грн за усіма спірними поставками товару, які були поставлені до 05.01.2018 з прострочення позивача).

Скаржник зазначає, що вищенаведені висновки суперечать правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 04.04.2019 у справі № 914/2668/17, а саме - пункту 5.1.3. (Судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: статті 193, 265 Господарського кодексу України, статті 526, 530, 538, 546, 594, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, а також не враховано закріплені в статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності) та пункту 6.22 (Доводи скаржника в касаційній скарзі про те, що ним на підставі статті 594 Цивільного кодексу України здійснено притримання товару внаслідок того, що покупець товару допустив несвоєчасну його оплату - Верховним Судом відхиляється, з огляду на порушену процедуру реалізації відповідачем такого права, вставлену статтею 595 Цивільного кодексу України щодо необхідності негайного повідомлення про це боржника).

Водночас Суд зауважує, що цей висновок зроблений щодо статті 595 Цивільного кодексу України, тоді як у постановах Верховного Суду, на які посилається Скаржник, наводяться мотиви щодо застосування статей 538 та частини 5 статті 692 Цивільного кодексу України.

Крім того, Суд звертає увагу Скаржника, що пункт 5.1.3 постанови Верховного суду від 04.04.2019 у справі № 914/2668/17 не є висновком Верховного Суду, натомість є доводом особи яка подала касаційну скаргу у цій справі.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що Скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Суд зауважує, що лише посилання Скаржника на різні висновки Верховного Суду не є підставою для застосування підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки в такому випадку Скаржник повинен змістовно обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у зазначених справах, в яких Верховний Суд, на його думку, виклав протилежні висновки.

Отже, Суд вважає, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки Скаржник, обґрунтовуючи фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики, прагне отримати висновок Верховного Суду у цій справі на свою користь, здійснивши переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що не є належним обґрунтуванням фундаментального значення справи.

Крім того, Суд зазначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Рекомендацією № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Скаржника на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 910/3340/23 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідаль" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 910/3340/23.

2. Надіслати копії ухвали учасникам справи.

3. Надіслати Товариству з обмеженою відповідальністю "Авідаль" касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Баранець

В. Студенець