Постанова

від 15.04.2024 по справі 569/12740/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 569/12740/22

провадження № 61-17918 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Кострикін Володимир Іванович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кхатер Фаді Еліас, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2023 року в складі судді Першко О. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Боймиструка С. В.,

Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області (далі - приватний нотаріус) Кострикіна В. І. про скасування рішення

про державну реєстрацію права власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності та припинення права власності, в якому просила суд:

- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса

Кострикіна В. І. індексний номер 64074813 від 05 липня 2022 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт незавершеного будівництва,

а саме спортивно-оздоровчий комплекс (літера «А»), площею 769,2 кв. м,

відсоток готовності - 10 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, кадастровий номер 5610100000:01:050:0194, площею 0,1 га;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис

№ 47242023 від 29 червня 2022 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкт незавершеного будівництва, який внесений

за рішенням державного реєстратора;

- припинити право власності ОСОБА_2 на спірний об`єкт незавершеного будівництва;

- вирішити питання щодо розподілу понесених нею судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП). На підставі відповідного договору оренди землі, укладеного між нею, як ФОП, та Рівненською міською радою, вона орендує земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:050:0194, площею 0,1 га,

яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) (для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу).

16 серпня 2022 року їй стало відомо, що до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно 29 червня 2022 року приватним нотаріусом Кострикіним В. І. було внесено запис № 47242023 про державну реєстрацію права власності

її колишнього чоловіка - ОСОБА_2 , на об`єкт незавершеного будівництва,

а саме спортивно-оздоровчий комплекс (літера «А»), площею 769,2 кв. м, відсоток готовності - 10 %, що знаходиться на земельній ділянці, яку вона орендує. Підставою для державної реєстрації зазначено: рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2021 року у справі № 569/5126/19

за її позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до неї про поділ майна подружжя.

Тобто, указаний запис було внесено приватним нотаріусом виключно на підставі судового рішення за відсутності документів про право власності чи користування ОСОБА_2 на земельну ділянку, повідомлення про початок будівельних робіт, технічного паспорта об`єкта незавершеного будівництва. Належні ОСОБА_2 будівельні матеріали не є об`єктом незавершеного будівництва та не мають жодного відношення до земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:050:0194.

Вважала, що реєстрація за ОСОБА_2 права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який знаходиться на орендованій нею земельній ділянці, порушує

її право на користування цією ділянкою та обмежує можливості щодо ведення підприємницької діяльності.

Позивач указувала, що вона понесла судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 8 977,20 грн, докази

на підтвердження чого будуть надані додатково.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2023 року

в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кхатер Ф. Е., залишено

без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 11 травня 2023 року залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що за результатом поділу майна подружжя (справа № 569/5126/19) право власності на матеріали

та конструктивні елементи незавершеного будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу» за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходяться

на земельній ділянці, кадастровий номер 5610100000:01:050:0194, яка була надана позивачу в оренду для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, перейшло до ОСОБА_2 .

Зокрема, судовими рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

у справі № 569/5126/19 встановлено, що на орендованій позивачем земельній ділянці за час перебування сторін ( ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ) у шлюбі

вони розпочали будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» за адресою: АДРЕСА_1 з використанням будівельних матеріалів, які й були предметом спору у справі. Встановивши, що на час розлучення будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» не завершено, його не введено

в експлуатацію, суди зробили висновок, що поділу на підставі положень статті 331 ЦК України підлягають лише будівельні матеріали та конструктивні елементи,

а тому виділили ОСОБА_2 будівельні матеріали та конструктивні елементи вказаного незавершеного будівництва. Установлені обставини суди вважали преюдиційними (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Відхиляючи доводи представника позивача в цій частині, суд першої інстанції вказав, що у даному випадку за ОСОБА_2 було зареєстровано саме право власності на об`єкт незавершеного будівництва, як на сукупність будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва, що було передбачено статтею 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно

та їх обтяжень» (тут і далі, у редакції, чинній на момент здійснення реєстрації),

а не на новостворене нерухоме майно, право власності на яке виникає лише

з моменту завершення будівництва (створення майна).

Також суди зазначили, що оспорюваним рішенням приватного нотаріуса Кострикіна В. І. не порушено конкретні суб`єктивні права та охоронювані законом інтереси, за захистом чи поновленням яких позивач звернулася до суду, оскільки вона не є власником спірного об`єкта незавершеного будівництва, а право оренди в силу частини третьої статті 7 Закону України «Про оренду землі» переходить

до набувача об`єкта незавершеного будівництва.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги позивача щодо демонтажу нею будматеріалів та конструктивних елементів спірного об`єкта незавершеного будівництва та початок на тому самому місці з власних матеріалів

і конструктивних елементів нового будівництва за іншою адресою (присвоєна нова) - АДРЕСА_2 , зазначив, що належних доказів цього позивач не надала. При цьому такі дії ОСОБА_1 під час вирішення судового спору, зокрема за її позовом, свідчать про ігнорування нею завдань та засад цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями

в судовому процесі, та свідоме намагання виведення майна оздоровчого комплексу із спору та залишення його за собою у власності. Водночас, належність позивачу на праві приватної власності спірного об`єкта незавершеного будівництва спростовується матеріалами справи, в тому числі додатковим договором про поновлення договору оренди землі від 14 травня 2019 року,

в пункті 3 якого вказано про відсутність на земельній ділянці за адресою:

АДРЕСА_1 , об`єктів нерухомого майна.

Суди надали правову оцінку поданим сторонами доказам, застосували відповідні норми ЦК України, ЗК України, законів України: «Про оренду землі»

та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кхатер Ф. Е., звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі суду від 22 грудня 2023 року, відкрито касаційне провадження

у вказаній справі.Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Крім того, у касаційній скарзі та у доданій до касаційної скарги заяві вказано,

що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які включають в себе витрати на поштові відправлення, пов`язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних

для розгляду справи, витрати на професійну правничу допомогу, витрати на сплату судового збору, які позивач понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, складає 30 000,00 грн. Докази на підтвердження понесення цих витрат буду надані додатково (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кхатер Ф. Е., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано відповідні правові висновки Верховного Суду

у подібних справах, у зв`язку з чим помилково відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Оспорюване рішення про державну реєстрацію не відповідає вимогам статті 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно

та їх обтяжень», оскільки останнє прийняте державним реєстратором на підставі документів, які не можуть бути правовою підставою для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. При цьому суди проігнорували той факт, що незавершене будівництво

вже зареєстровано за ОСОБА_1 , а реєстрація незавершеного будівництва

за ОСОБА_2 є подвійною реєстрацією вже зареєстрованого об`єкта.

Тим більше, що такого об`єкта незавершеного будівництва не існує, так як були демонтовані відповідні будівельні матеріали, які було виділено ОСОБА_2

за рішенням у справі № 569/5126/19, ще до набрання цим рішенням законної сили. Цим судовим рішенням право власності за ОСОБА_2 на незавершене будівництво не визнавалося.

Висновок апеляційного суду про автоматичний перехід права оренди

до відповідача спірною земельною ділянкою, яка, в свою чергу, орендується позивачем, є помилковим і суперечить фактичним обставинам справи, оскільки

06 вересня 2021 року на вказаній земельній ділянці позивачем було розпочато виконання будівельних робіт нового об`єкта будівництва, а саме фізкультурно-оздоровчого комплексу, присвоєно нову адресу -

АДРЕСА_2 . На цей об`єкт незавершеного будівництва вона зареєструвала право власності 31 січня 2022 року.

Апеляційний суд встановив факт відсутності в позивача прав на орендовану нею земельну ділянку, незважаючи на інші предмет і підстави позову. Суду не були відомі обставини за яких було демонтовано будівельні матеріали, чи поверталися кошти ОСОБА_2 за такі матеріали. Подібні висловлювання принижують честь

та гідність позивача.

На думку заявника касаційної скарги, в адвоката Власик В. Я. були відсутні повноваження на представлення інтересів ОСОБА_2 в суді першої інстанції, оскільки в ордері неправильно зазначений суд, в якому надавалася правова допомога.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника позивача від представника ОСОБА_2 - адвоката Власик В. Я., мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вказується, що ОСОБА_2 подав державному реєстратору, окрім рішення суду

у справі № 569/5126/19, й інші документи, необхідні для проведення державної реєстрації його права власності. При цьому державним реєстратором були внесені відповідні зміни щодо переліку документів, поданих ОСОБА_2 , на підставі акта перевірки Міністерства юстиції України за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 . Остання вводить в оману суди щодо фактичних обставин справи, зокрема щодо демонтажу нею будівельних матеріалів та наявності на спірній земельній ділянці господарської будівлі, власником якої вона дійсно була раніше. Проте,

ще до початку колишнім подружжям будівельних робіт щодо спірного об`єкта, вказана господарська будівля була знесена.

Позивач не надала жодних доказів на підтвердження будівництва нового об`єкта нерухомості, про який вона стверджує. Початок виконання нових будівельних робіт за новою присвоєною адресою ( АДРЕСА_2 )

не свідчить про демонтаж нею будівельних матеріалів незавершеного будівництва за попередньою адресою ( АДРЕСА_1 ). На даний час

на спірній земельній ділянці розташований лише об`єкт незавершеного будівництва, належний ОСОБА_2 .

Поведінка позивача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, оскільки вона не відповідає її попереднім заявам.

Крім цього, вказує, що орієнтовний розрахунок судових витрат на правничу допомогу, які ОСОБА_2 планує понести у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. Докази цих витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кхатер Ф. Е., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив

на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини,

або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Предметом оскарження у цій справі є рішення державного реєстратора

про державну реєстрацію права власності та запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 .

Позивач уважала, що державна реєстрація за ОСОБА_2 права власності

на спірний об`єкт незавершеного будівництва, який знаходиться на орендованій нею земельній ділянці, порушує її право на користування цією ділянкою

та обмежує можливості щодо ведення підприємницької діяльності. Крім того, оскаржуване рішення державного реєстратора прийнято з порушенням вимог законодавства, лише на підставі судового рішення.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема

із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності

чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання

і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав

на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У пункті 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають право власності та речові права на нерухоме майно.

Частиною восьмою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження,

за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до частини першої статті 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва подаються такі документи:

1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом

(у разі відсутності у Державному реєстрі прав зареєстрованого відповідного речового права на земельну ділянку); 2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт (крім випадків, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва); 3) документ, що містить опис об`єкта незавершеного будівництва

за результатами технічної інвентаризації такого об`єкта (крім випадків, коли такий документ внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва).

Згідно з частиною четвертою статті 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставі рішення суду,

що набрало законної сили, проводиться за правилами, визначеними

частинами першою - третьою цієї статті.

Порядок набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва врегульований статтею 331 ЦК України, за приписами частини другої якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно

до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Одночасно частиною третьою статті 331 ЦК України передбачено,

що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком

з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати особі на праві приватної власності.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц (провадження № 61-23200св18) зробив висновок, що: «…системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6

частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством…Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації

і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього,

не будучи житловим будинком за своїм юридичним статусом, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей

як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права

та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними…».

Отже, державна реєстрація речових прав на об`єкт незавершеного будівництва

не змінює особливого правового статусу такого об`єкта, визначеного

частиною третьою статті 331 ЦК України, як сукупності будівельних матеріалів

та обладнання, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку

в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності

на новостворене нерухоме майно. Подібний правовий висновок викладений

в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 914/2070/19.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення

для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено,

що ОСОБА_1 є ФОП відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 , номер запису в реєстрі 26080170000012893 від 19 січня 2001 року (а. с. 12-13, т. 1).

14 травня 2019 року між Рівненською міською радою, як орендодавцем,

та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 , як орендарем, було укладено додатковий договір про поновлення договору оренди землі, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Рівненської міської ради від 27 вересня

2018 року № 4977 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької

та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) (для будівництва

та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу), кадастровий номер 5610100000:01:050:0194, яка знаходиться в

АДРЕСА_1 . В оренду передається земельна ділянка, площею 1 000 кв. м. Договір поновлено на 10 років (а. с. 14-17, т. 1).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2021 року у справі № 569/5126/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2

до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя в натурі задоволено частково. Виділено

у власність ОСОБА_1 приміщення перукарні, загальною площею 33,4 кв. м,

яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1612200156101, номер запису про право власності 27299259, вартістю 659 960 грн. Виділено у власність ОСОБА_1 гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 108 000 грн. Виділено ОСОБА_2 будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу»

за адресою: АДРЕСА_5 , вартістю 627 407,09 грн. Виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль марки «MAZDA-5», реєстраційний номер

НОМЕР_2 , типу легковий універсал, номер кузова - НОМЕР_3 , 2007 року випуску, вартістю 175 500 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості проведеного поділу спільного майна подружжя в сумі 34 947,09 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а. с. 104-115, т. 1)

Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2022 року у справі

№ 569/5126/19 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката

Бартощук А. В., залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2021 року в оскаржуваній частині залишено

без змін (а. с. 116-122, т. 1).

05 липня 2022 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва: спортивно-оздоровчий комплекс (літера «А»),

площею 769,2 кв. м, відсоток готовності - 10 %, до складу входять конструктивні елементи - фундамент бетонний та будівельні матеріали, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, кадастровий номер 5610100000:01:050:0194, площею 0,1 га, на підставі рішення

про державну реєстрацію права власності державного реєстратора - приватного нотаріуса Кострикіна В. І. індексний номер 64074813 від 05 липня 2022 року,

що вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 307460398 від 16 серпня 2022 року (а. с. 18-19, т. 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., Грушицького А. І., Петрова Є. В.

від 21 липня 2022 року у справі № 569/5126/19 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Музичко Р. В., залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2021 року

та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2022 року в частині виділення ОСОБА_2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу» за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 627 407,09 грн, залишено без змін (провадження № 61-3815св22) (а. с. 123-136, т. 1).

Судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 569/5126/19 встановлено, в тому числі, що:

- ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 16 липня 1993 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2018 року у справі № 569/15931/17.

- за період перебування у шлюбі сторонами було набуто спільне майно (приміщення перукарні, автомобіль, гараж, будівельні матеріали, які поставлялися за адресою: АДРЕСА_1 ).

- між ОСОБА_1 (орендар) та Рівненською міською радою (орендодавець)

14 серпня 2008 року було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно

з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 30 договору оренди орендар самостійно визначає напрям своєї господарської діяльності відповідно до її цільового призначення та умов договору. Земельна ділянка за договором оренди належить до категорії земель житлової

та громадської забудови. Сторони погодили, що земельна ділянка передається

в оренду під будівництво спортивно-оздоровчого комплексу. Пунктом 31 договору оренди передбачено використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення. Цільове використання земельної ділянки - для будівництва

та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу (пункт 16 договору).

- згідно з розпорядженням міського голови від 10 квітня 2009 року № 492-р підприємцю ОСОБА_1 дозволено будівництво спортивно-оздоровчого комплексу, відповідно до погоджених проєктних пропозицій, на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

- на орендованій земельній ділянці, площею 0,1000 га, за час перебування у шлюбі сторони розпочали будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» за адресою: АДРЕСА_1 з використанням будівельних матеріалів,

які є предметом спору.

- на час розлучення будівництво є незакінченим, а об`єкт не здано в експлуатацію у визначеному законодавством порядку.

- у процесі будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу» були використані наступні будівельні матеріали: (плити бетонні 4 * 2,1 - 17 штук вартістю 33 150 грн; відсів 63 тони вартістю 7 875,25 грн; відсів гранітний 34 тони - 4 623,86 грн; щебінь гранітний 5-20 - 158 тон вартістю 28 506,36 грн; щебінь гранітний 5-20 - 124 тони вартістю 22 372,08 грн; щебінь 20-40 - 182 тони вартістю 31 755,36 грн; щебінь гранітний 40-70 - 204 тони вартістю 32 839,92 грн; пісок будівельний - 61,5 тонна вартістю - 7 402,14 грн; фанера ламінована 418 листів - 10 979,80 грн; синтетична трава XWR48-507 - 84,0 кв. м; з`єднувальна стрічка 450 метрів погонних; клей поліуретановий 188,1 кг, СБР гранула (Польща), 7,6 тон; пісок кварцовий 18 тон - 411 554,08 грн; труби профільні 30*60*3 - 80 метрів; труби профільні 60*60*3 -

60 метрів; труби профільні 50*50*3 - 100 метрів; труби 600 - 80 метрів -

24 348,24 грн; пісок кварцовий 15 тон - 12 000,00 грн. Загальна вартість будівельних матеріалів, використаних під час будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу» становить 627 407,09 грн.

- наявна копія робочого проєкта на будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» в місті Рівному на вулиці Чорновола, 79-Д. Згідно з планом забудови земельної ділянки в АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, забудовник ОСОБА_1 , план виконано на підставі договору оренди земельної ділянки, з експлікацією проєктуючих: 1. Спортивний комплекс, 2. Штучне поле,

3. Автомобільна стоянка, 4. Альтанки, 5. Лавки.

Верховний Суд у своїй постанові у справі № 569/5126/19, залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зробив висновок,

що оскільки будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» не завершено, отримано дозвіл на будівництво спірного комплексу, відповідно до погоджених проєктних пропозицій, вважається правильним, що поділу на підставі положень статті 331 ЦК України, підлягають лише будівельні матеріали та конструктивні елементи.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь

ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше

не встановлено законом.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували обставини, встановлені у справі № 569/5126/19, які є преюдиційними.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши надані сторонами докази,

їх доводи, надавши їм відповідну правову оцінку в сукупності, зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки судами встановлено, що за результатом поділу майна подружжя (справа № 569/5126/19) право власності на матеріали та конструктивні елементи спірного об`єкта незавершеного будівництва перейшло до ОСОБА_2 , а відтак права ОСОБА_1 не порушені.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів, а тому відхиляє посилання заявника касаційної скарги в цій частині, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними нормами права.

При цьому державним реєстратором Кострикіним В. І. були внесені відповідні зміни щодо переліку документів, поданих ОСОБА_2 , для державної реєстрації його права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва (а. с. 65, т. 2), що спростовує відповідні посилання позивача на порушення державним реєстратором порядку прийняття оскаржуваного рішення в частині документів,

які є необхідними для подання відповідно до статті 27-1 Закону України

«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

ОСОБА_1 не надано, а судами не встановлено, наявності належних, допустимих

і достатніх доказів на підтвердження її доводів щодо демонтажу нею будівельних матеріалів та наявності на спірній земельній ділянці господарської будівлі, власником якої вона була раніше.

Не заслуговують на увагу й доводи щодо відсутності в адвоката Власик В. Я. повноваження на представлення інтересів ОСОБА_2 в суді першої інстанції, оскільки в ордері неправильно зазначений суд, в якому надавалася правова допомога, з огляду на те, що наявність, на думку позивача, вказаних порушень вона не вказувала протягом розгляду справи в суді першої інстанції, а також

не мотивувала такими порушеннями апеляційну скаргу.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони

є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким уже надавалася оцінка судами, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу представника позивача залишено без задоволення, підстав для відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу немає.

Також у відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат

Власик В. Я., зазначає про те, що ОСОБА_2 планує понести у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції витрати на правничу допомогу в сумі

10 000,00 грн, докази на підтвердження чого будуть подані до суду протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення (частина восьма статті 141 ЦПК України). Станом на момент винесення Верховним Судом цієї постанови доказів понесення відповідних витрат не надано.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кхатер Фаді Еліас, залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2023 року

та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць