Ухвала

від 16.04.2024 по справі 585/2405/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 585/2405/22

провадження № 51-1496 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 травня 2023 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 15 січня 2024 року,

встановив:

Як вбачається із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень, вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 травня 2023 року

ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Семеновськ Суземського району Брянської області, російської федерації, фактично проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє 13 листопада 2015 року вироком Волноваського районного суду Донецької області за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років із конфіскацією майна, звільненого 10 червня 2022 року,

засуджено за: ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, з урахуванням ч. 3 ст. 68 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки; ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_5 ,за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим,призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 15 січня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України по факту крадіжки у потерпілої ОСОБА_6 , як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України по факту крадіжки у потерпілої ОСОБА_7 , як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у житло та інше приміщення, вчинена в умовах воєнного стану; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України по факту крадіжки у потерпілого ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_9 , як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у житло, вчинена в умовах воєнного стану; за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, по факту крадіжки у потерпілого ОСОБА_10 як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторна, в умовах воєнного стану; у вчиненні кримінального правопорушення, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України по факту крадіжки у потерпілого ОСОБА_9 як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторна, поєднана з проникненням у житло, вчинена в умовах воєнного стану за обставин, викладених у вироку.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та просить їх скасувати як незаконні через призначення засудженому занадто суворого покарання. При цьому вказує, що суд не врахував ряд пом`якшуючих покарання обставин, а саме, те, що ОСОБА_5 відразу після затримання розповів працівникам поліції про всі обставини вчиненого ним злочину, тим самим сприяв у його розкритті, а в суді давав правдиві свідчення. Водночас зазначає, що при призначенні засудженому покарання судом безпідставно враховано вчинення винним епізоду крадіжки у потерпілого ОСОБА_9 грошових коштів у сумі 5 000 доларів США. При цьому захисник вказує, що вищевказане є недоведеними через відсутність доказів про існування цих коштів у потерпілого. В свою чергу, апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, належним чином не перевірив її доводів, тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Як убачається із копій судових рішень, висновки про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, та правильність кваліфікації його дій судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.

При цьому в судовому засіданні ОСОБА_5 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав, проте заперечив викрадення грошових коштів у потерпілого ОСОБА_9 у сумі 5 000 доларів США.

Водночас, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_9 , який допитаний в судовому засіданні у встановленому законом порядку та попереджений про кримінальну відповідальність та який пояснив суду, що крадіжку майна та коштів з його домоволодіння вчинив саме ОСОБА_5 , якого він упізнав, а не будь-яка інша особа.

При цьому, як встановлено судами, показання потерпілого ОСОБА_9 об`єктивно узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, які також підтверджують факт викрадення ОСОБА_5 , у тому числі і грошових коштів в сумі 5000 доларів США, за обставин, викладених у вироку суду першої інстанції. Водночас судами взято до уваги той факт, що ОСОБА_5 не заперечує своє перебування у встановлений судом першої інстанції час в помешканні потерпілого ОСОБА_9 і те, що він умисно, таємно заволодів його майном.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судами через призначення засудженому надто суворого покарання, то вони є такими, що не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки та злочини.

2.Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню та передбачає, що покарання за кримінальне правопорушення повинно бути домірним кримінальному правопорушенню.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень статей 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Судами першої та апеляційної інстанцій зазначені вимоги кримінального процесуального закону було дотримано, про що свідчить нижченаведене.

Як вбачається із копій судових рішень, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_5 , призначаючи йому остаточне покарання за 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, з урахуванням ч. 3 ст. 68 КК України; ч. 4 ст. 185 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років, врахував всі обставини в їх сукупності, а саме: ступінь тяжкості вчинених останнім кримінальних правопорушень, які є тяжкими, розмір завданої шкоди, особу винного, який має не зняту та не погашену судимість за вчинення кримінальних правопорушень, в тому числі проти власності, 7 епізодів вчинених кримінальних правопорушень, вартість викраденого майна, матеріальний та сімейний стан, стан здоров`я, відсутність постійного місця проживання. Обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання винному судом не встановлено.

Враховуючи всі обставини в їх сукупності та взаємозв`язку, особу винного, обставини вчинення кримінальних правопорушень, кількість епізодів злочинної діяльності та антисоціальну поведінку ОСОБА_5 , суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про необхідність призначення винному остаточного покарання у межах санкцій ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, ч. 4 ст. 185 КК України на підставі ст. 70 КК України, у виді позбавлення волі строком на 7 років.

При цьому, доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_5 відразу після затримання розповів працівникам поліції про всі обставини вчиненого ним злочину, чим сприяв у його розкритті, а в суді давав правдиві свідчення, були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, яке визначене в межах санкцій статей, за якими кваліфіковано його дії.

Водночас апеляційним судом вірно зазначено, що призначене засудженому покарання відповідає його меті, гуманності, справедливості, та тяжкості вчинених кримінальних правопорушень. При цьому визначене судом покарання не потягло за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Також апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційних скарг сторони захисту, враховуючи викладене, а також суспільну небезпеку вчинених злочинів, антисоціальну поведінку винного, погодився із висновками суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного засудженому покарання, та дійшов висновку, що саме такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчинених діянь та їх наслідкам, а будь-яких законних передумов для призначення засудженому більш м`якого покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України не встановлено, тому відсутні підстави вважати його невідповідним ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі винного, з чим погоджується і колегія суддів.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на неправильність застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини.

Інші доводи касаційної скарги захисника не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Таким чином, на переконання колегії суддів, призначене засудженому покарання, з огляду на вимоги ст. 50 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 і попередження нових кримінальних правопорушень, справедливим, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Отже, обґрунтування касаційної скарги захисника не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень вбачається, що підстав

для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 травня 2023 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 15 січня 2024 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3