Ухвала

від 15.04.2024 по справі 460/28270/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про продовження розгляду справи в спрощеному провадженні

15 квітня 2024 року м. Рівне№460/28270/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Рівненській області (далі - відповідач), у якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у відмові позивачу нарахувати та виплатити за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2017 року індексацію грошового забезпечення, за врахуванням нарахованої суми індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2017 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Ухвалою суду від 22.12.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

29.12.2023 на виконання вимог ухвали суду представником позивача долучено квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 05.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

19.12.2023 через підсистему "Елекстронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення позивачем.

Ухвалою суду від 03.04.2024 після відкриття провадження у справі, позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду (за весь період його пропуску), із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.

08.04.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до адміністративного суду представник позивача зазначає, що частиною другою стті 233 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ встановлено, що працівник має право звернутися до суду із заявою про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. При цьому зауважує, що Закон № 2352-ІХ містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19.07.2022. Просить суд суд взяти до уваги позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2023 по справі № 160/5468/23, від 28.09.2023 по справі № 140/2168/23 та поновити пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку та досліджуючи поважність зазначених позивачем причин пропуску строку на звернення до суду в межах аргументів наведених у заяві, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, суд зазначає, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.

Однак, 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), згідно з яким частина перша і друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції.

Відповідно до статті 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Так, з матеріалів справи вбачається що згідно наказу № 1574-ОС від 22.12.2017 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та 26.01.2022 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 у справі № 460/10675/21 відповідачем було виплачено грошові кошти ОСОБА_1 в сумі 4344,51 грн (підтверджується копією платіжної інструкції № 55). Однак, в матеріалах справи відсутні докази того коли позивачу було вручено копію наказу про звільнення та ознайомлено із його змістом. Також, з наявних у справі матеріалів неможливо встановити час коли позивач отримав повідомлення (інформацію) про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Отже, є невизначеним момент (день) коли позивач дізнався чи міг дізнатись про порушення своїх прав щодо отримання усіх грошових сум при звільненні з військової служби.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд, вирішуючи питання дотримання строків звернення до суду в спорах, аналогічних тому, що розглядається в межах даної справи, дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 18 січня 2024 року у справі № 240/5105/23, у рішенні Верховного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22.

Згідно приписів частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку звернення до суду, суд погоджується з доводами представника позивача та враховує ту обставину, що на момент звільнення позивача з військової служби (30.12.2017) та зарахування грошових коштів на рахунок позивача (26.01.2022) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З огляду на наведене, клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду слід задовольнити.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

За таких обставин, суд вважає за необхідне продовжити розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

З наведених вище мотивів, суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення клопотання представника відповідача від 19.12.2023 про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, тому відповідне клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду задовольнити.

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

Продовжити розгляд справи № 460/28270/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя О.В. Поліщук