Постанова

від 16.04.2024 по справі 520/33506/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року

м. Київ

справа №520/33506/23

адміністративне провадження № К/990/9165/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Пасічник С.С.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 (суддя Лук`яненко М.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 (судді: Бартош Н.С. (головуючий), Подобайло З.Г., Присяжнюк О.В.) у справі №520/33506/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІКОРМ» до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «БІКОРМ» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі - відповідач, ДПС України, контролюючий орган) про:

- визнання протиправним та скасування розпорядження Державної податкової служби України від 27.10.2023 №404-р/л, яким анульовано ліцензію ТОВ «БІКОРМ» (ідентифікаційний код 33866995) на виробництво спирту етилового неденатурованого, реєстраційний номер 990117202100010, з терміном дії з 20.07.2021 по 20.07.2026;

- зобов`язання Державної податкову службу України видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах інформацію щодо анулювання ліцензії ТОВ«БІКОРМ» (Ііентифікаційний код 33866995) на виробництво спирту етилового неденатурованого, реєстраційний номер 990117202100010, з терміном дії з 20.07.2021 по 20.07.2026, внесену на підставі розпорядження Державної податкової служби України від 27.10.2023 №404-р/л.

2. 27.11.2023 представником позивача надано клопотання про забезпечення позову, в якому Товариство просить:

- зупинити дію розпорядження Державної податкової служби України від 27.10.2023 № 404-р/л, яким анульовано ліцензію ТОВ «БІКОРМ» (ідентифікаційний код 33866995) на виробництво спирту етилового неденатурованого, реєстраційний номер 990117202100010, з терміном дії з 20.07.2021 по 20.07.2026 до набрання законної сили рішення суду;

- заборонити Державній податковій службі України вносити інформацію щодо розпорядження про анулювання ТОВ «БІКОРМ» (ідентифікаційний код 33866995) ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого, реєстраційний номер 990117202100010, з терміном дії з 20.07.2021 по 20.07.2026 до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, а також оприлюднювати її та зазначене розпорядження на своєму офіційному веб-сайті, а у разі вчинення таких дій до винесення судом ухвали про забезпечення позову - зобов`язати видалити таку інформацію.

Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що не зупинення дії оскаржуваного розпорядження призведе до невідворотних наслідків для Товариства. Основним видом діяльності позивача є дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв. Прийняттям оскаржуваного розпорядження відповідач фактично позбавив Товариство права здійснювати його основний вид господарської діяльності. Все майно, як рухоме так і не рухоме, зокрема виробничі будівлі та споруди, виробниче обладнання та механізми є частиною цілісного майнового комплексу з виробництва спирту, що підтверджується зокрема експертним висновком Харківської торгово-промислової палати від 26.05.2023 № 55-ПМ/23. Більша частина штату працівників є фахівцями у даній галузі промисловості. Анулювання позивачу ліцензії фактично призводить до зупинки підприємства, звільнення працівників, втрати цінних фахівців, внаслідок зупинки та простою частина обладнання вийде з ладу. Також Товариство понесе значні економічні збитки за період простою внаслідок анулювання ліцензії.

Таким чином, на думку заявника, задоволення заяви про забезпечення позову є єдиним достатнім заходом, що забезпечить реальний і ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача у випадку задоволення позовної заяви.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024, заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Зупинено дію розпорядження ДПС України від 27.10.2023 № 404-р/л «Про анулювання ліцензії» щодо анулювання Товариству з обмеженою відповідальністю «БІКОРМ» ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого №990117202100010, терміном дії з 20.07.2021 до 20.07.2026 до набрання законної сили рішенням суду.

Зобов`язано ДПС України внести до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, інформації про зупинення дії розпорядження ДПС України від 27.102023 № 404-р/л «Про анулювання ліцензії» щодо анулювання Товариству з обмеженою відповідальністю «БІКОРМ» ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого № 990117202100010, терміном дії з 20.07.2021 до 20.07.2026 до набрання законної сили рішенням суду.

4. Задовольняючи вказану заяву суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що заявником доведено існування реальної загрози завдання шкоди його правам, в тому числі й матеріальним, внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у даній справі. Зокрема, суди врахували те, що можливість здійснення господарської діяльності на пряму залежить від наявності та чинності відповідної ліцензії. Анулювання ліцензії призводить до зупинення господарської діяльності Товариства, що тягне за собою такі наслідки як: заподіяння фінансової шкоди заявнику (втрата прибутку від здійснення господарської діяльності), неможливість виплати заробітної плати персоналу, введення простою.

Таким чином, на думку судів, зазначені заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та можуть гарантувати ефективний захист порушених прав Товариства. При цьому, суди вказали, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви Товариства про забезпечення позову.

6. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №520/33506/23 є оскарження зазначеної в частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що позивачем не доведено та не підтверджено, а судами не було встановлено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Не посилався позивач у заяві про забезпечення позову і на очевидні ознаки протиправності оскаржуваного розпорядження, і судами такі також не встановлені.

Вказує, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Проте судами не здійснено оцінку доводів заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову, не досліджено той факт, що позивачем не наведено переконливих аргументів з підтверджуючими доказами щодо можливого спричинення йому значної шкоди, а прийняті судами рішення базуються лише на поверхневому трактуванні норм законодавства без дослідження об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Скаржник вважає безпідставним висновок судів про наявність підстав для забезпечення позову, мотивований можливими негативними наслідками застосування оскаржуваного розпорядження, оскільки можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Крім того, забезпечивши позов шляхом зупинення оскаржуваного розпорядження, судами фактично вирішено спір по суті до постановлення у ній відповідного рішення, що з позиції Верховного Суду (постанови від 06.12.2022 № 140/8745/21, від 18.02.2021 № 420/7063/20, від 11.08.2021 № 380/11600/20) суперечить меті застосування статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки фактично вирішує спір по суті спірних правовідносин.

Відповідач наголошує і на тому, що вжиття заходу забезпечення позову у спосіб зобов`язання ДПС України внести до Єдиного реєстру ліцензіатів інформації про зупинення дії спірного розпорядження про анулюванні ліцензії на виробництво алкогольних напоїв в порядку статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає можливості застосування заходу забезпечення позову шляхом зобов`язання вчинити певні дії. Релевантні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.11.2023 №160/7089/23, від 23.01.2024 №160/20102/23.

7. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу контролюючого органу просить залишити без задоволення.

8. Касаційний розгляд справи проведено в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

9. Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

10. Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди дійшли висновку, що невжиття судом забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії розпорядження, яким анульовано ліцензії на право роздрібної та оптової торгівлі пальним, може призвести до порушення прав та законних інтересів Товариства з огляду на можливі негативні наслідки застосування оскаржуваного розпорядження.

Суди погодились з доводами позивача, що анулювання ліцензій призведе до негативних для нього наслідків, а саме: зупинення діяльності, втрата прибутку, введення простою, неможливість виплати заробітної плати персоналу, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду, у зв`язку з чим задовольнили його заяву про забезпечення позову.

Проте, враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, суди дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.

Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Проте сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Підприємця.

Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Проте оскаржувані судові рішення у цій справі не містять жодного обґрунтованого та доведеного мотиву, з якого суди дійшли висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення розпорядження про анулювання ліцензій на виробництво спирту етилового неденатурованого може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав Товариства, складність вчинення цих дій, як і не встановлено, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

При вирішенні питання про забезпечення позову суди обмежилися лише висновками, що анулювання ліцензії призведе до припинення діяльності позивача, і можливо розриву господарських взаємовідносин та вивільнення працівників, при цьому суди не надали належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. Судами не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача розпорядженням Державної податкової служби України від 27.10.2023 №404-р/л.

Як вже зазначалось вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначені Товариством у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності Товариства, зокрема: щодо кількості працівників, яких буде звільнено, чи яким не можливо буде виплачувати заробітну плату; кваліфікацію таких працівників, вивільнення яких призведе до неможливості чи ускладнення відновлення діяльності, як стверджує заявник; щодо розриву господарських зав`язків; обґрунтованого розрахунку можливих фінансових збитків тощо. Тобто, Товариство у межах цієї справи надало лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.

Тобто висновки судів про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного Товариством рішення суб`єкта владних повноважень зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності, не підтверджені будь-якими доказами. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Щодо доводів Товариства відносно того, що анулювання ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого призводить до повної зупинки господарської діяльності слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Слід також звернути увагу і на той факт, що Товариством до матеріалів справи долучено лист №22 від 06.03.2023 адресований ГУ ДПС у Харківській області, в якому Товариство вказує, що у зв`язку з початком військової агресії Російської Федерації проти України, запровадження воєнного стану в Україні та веденням бойових дій безпосередньо за місцезнаходженням ТОВ«БІКОРМ», господарська діяльність Товариства була зупинена з 24.02.2022, оголошено простій (видано відповідний наказ), трудові договори з усіма працівниками були призупинені відповідно до положень статті 13 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Як вже зазначалось вище, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Однак у цій справі судами не здійснено комплексну оцінку доводів заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову та не враховано той факт, що позивачем не наведено переконливих аргументів з підтверджуючими доказами щодо спричинення йому значної шкоди у разі не вжиття заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що господарська діяльність Товариства була зупинена та введено простій починаючи з 24.02.2022, висновок судів про те, що розпорядження Державної податкової служби України від 27.10.2023 №404-р/л про анулювання ліцензій на виробництво спирту етилового неденатурованого створює очевидну небезпеку заподіяння шкоди інтересам позивача шляхом зупинення здійснення ним господарської діяльності, введення простою та вивільнення працівників є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та свідчить, що прийняті судами рішення базуються лише на поверхневому трактуванні норм законодавства та без дослідження та врахування дійсних обставин.

З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що за результатами розгляду заяви Товариства про забезпечення позову, встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України прослідковується судової практики Верховного Суду, зокрема у справах №140/8745/21, №440/9568/22,№ 420/21952/21, №160/20102/23.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи викладене, судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням норм процесуального права, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню із прийняттям у справі нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 у справі №520/33506/23 скасувати.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БІКОРМ» про забезпечення позову у справі №520/33506/23 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду