Постанова

від 19.03.2024 по справі 910/9979/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2024 р. Справа№ 910/9979/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Муковоз В.І.;

за участю представників сторін:

від позивача: Павленко А.В.;

від відповідача 1: Дем`янова Н.І.;

від відповідача 2: Григоренко М.І.;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: Ігнатенко Т.Б.;

від третьої особи 3: не з`явився;

від третьої особи 4: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 року (повний текст складено 20.11.2023)

у справі №910/9979/23 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ДКТ Лтд",

2) Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву"

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Державне підприємство "Укркомунобслуговування",

2) Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України,

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Маркет Груп",

4) Міністерство розвитку громад та територій України

про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ДКТ Лтд" та Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 10.12.2020 № 2020/36, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідний договір укладений без погодження з управителем майна - Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, та не уповноваженим орендодавцем (не позивачем), що призвело до порушення прав позивача в частині ефективного використання орендованого майна та недоодержання державою значної суми коштів за передачу в оренду державного майна. Як наголосив позивач, договір укладений усупереч Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (зі змінами), пунктам Типового договору оренди державного майна (постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що саме лише визнання договору оренди нерухомого майна від 10.12.2020 № 2020/36 недійсним не призведе в даному випадку до поновлення порушених прав позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 року у справі №910/9979/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги;

- з 12.04.2010 по 07.09.2022 Державне підприємство «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» було балансоутримувачем спірних нежитлових приміщень на праві господарського відання;

- суд першої інстанції не врахував, що на час укладення договору діяв Закон № 157-ІХ, який запровадив новий порядок передачі державного майна з 01.02.2020;

- зважаючи на відсутність між позивачем та відповідачами договірних відносин, суд дійшов невірного висновку про наявність у відповідача, як володіючого майном власника, прав на звернення з вимогою про усунення перешкод у користуванні майном;

- договір оренди суперечить примірному договору, що затверджений постановою КМУ № 820 від 12.08.2020;

- пункт 1.1. договору оренди суперечить ст. 287 ГК України та п. «г» ч. 2 ст. 4 Закону № 157-ІХ, де визначено, що державні підприємства мають право передавати в оренду нерухоме майно, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одне підприємство;

- пункти 4.1., 10.1 договору оренди суперечить Закону № 157-ІХ, Методиці розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою КМУ № 630 від 28.04.2021 та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ № 483 від 03.06.2020;

- Міністерство розвитку громад та територій України, як уповноважений орган управління майном, не надавало згоду на передачу майна в оренду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9979/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/9979/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 14.12.2023 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 року у справі №910/9979/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

На адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 20.02.2024.

Ухвалою суду від 20.02.2024 розгляд справи відкладено на 19.03.2024.

Позиції учасників справи

26.01.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Явка представників сторін

В судове засідання 19.03.2024 представники відповідача 1, третіх осіб 1, 3, 4 не з`явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС та на поштову адресу сторін.

Водночас, 19.03.2024 від представника третьої особи 1 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (з подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 19.03.2024 за відсутності представників відповідача 1, третіх осіб 1, 3, 4.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

10.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ДКТ ЛТД" (орендар) та Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (орендодавець) був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 2020/36, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 426,7 м2, зокрема, №№ 26 - 24,1 м2, 27 - 12,9 м2, 28 - 7,6 м2, 36 - 4,6 м2, 38 - 9,5 м2, 40 - 17,7 м2, 41 - 6,6 м2, 42 - 15,9 м2, 43 - 3,6 м2, 44 - 2,9 м2, 45 - 1,4 м2, 46 - 1,4 м2, 47 - 14,1 м2, 48 - 224,6 м2, 49 - 10,9 м2, 50 - 8,2 м2, 51 - 18,3 м2, 52 - 15,9 м2, 319 - 21,3 м2, 16 - 5,2 м2 на 1 та 3 поверхах будівлі ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" (інвентарний номер № 2373) по бульвару Лесі Українки, 26-А у м. Києві для здійснення господарської діяльності строком до 10.11.2023 року.

На підставі наказу Міністерства розвитку громад і територій України № 141 від 04.08.2022 передано з балансу Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" на Державне підприємство "Укркомунобслуговування" нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, бульв. Лесі Українки, 26Б, загальною площею 12 888 кв.м.

Поряд із цим, наказом № 142 від 04.08.2022 Міністерства розвитку громад та територій України «Про безоплатну передачу державного нерухомого майна, що належить до сфери управління Мінрегіону» наказано передати безоплатно державне нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 (26А), з балансу державних підприємств, що належать до сфери правління Мінрегіону, на баланс інших державних підприємств, що належать до сфери правління Мінрегіону, згідно з додатком 1, зокрема, Державному підприємству "Укркомунобслуговування".

На виконання згаданого наказу від 04.08.2022 № 142 видано наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 07.09.2022 № 165 «Про затвердження актів приймання-передачі» державного нерухомого майна.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 27.02.2023 № 261 "Про включення об`єкта оренди до Переліку першого типу та затвердження додаткових умов договору" частину майна площею 345,8 м2 на першому поверсі будівлі по бульвару Лесі Українки, 26-А у м. Києві включено до Переліку нерухомого державного майна.

27.03.2023 нежитлові приміщення 1-го поверху адміністративного будинку, площею 345,8 м2, за адресою: 01113, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А виставлено на аукціон в системі онлайн аукціонів з продажу та здачу в оренду майна «Прозорро.Продажі», № лоту: 50733.

Протоколом електронного аукціону № LLE001-UA-20230417-39980 (лоту 50733) від 02.05.02023 переможцем електронного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал Маркет Груп».

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 08.05.2023 № 516 затверджено протокол електронного аукціону № LLE001-UA-20230417-39980 (лоту 50733) щодо оренди державного нерухомого майна - нежитлові приміщення 1-го поверху будівлі, загальною площею 345,8 м2, за адресою: 01113, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А.

Як зауважив позивач, 04.04.2023 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ДКТ ЛТД», з якої стало відомо про те, що 10.12.2020 укладено договір оренди № 2020/36 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ДКТ ЛТД» та Публічним акціонерним товариством «Український зональний науково- дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про строкове платне користування нерухомим майном (нежитлові приміщення), яке знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26.

Таким чином, позивач просив визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 10.12.2020 № 2020/36, оскільки відповідний договір укладений без погодження з управителем майна - Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, та не уповноваженим орендодавцем (не позивачем), що призвело до порушення прав позивача в частині ефективного використання орендованого майна та недоодержання державою значної суми коштів за передачу в оренду державного майна.

Як наголосив позивач, договір укладений усупереч Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (зі змінами), пунктам Типового договору оренди державного майна (постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання договору недійсним не є в даному випадку ефективним та не призведе до відновлення прав позивача.

Однак, колегія суддів не погоджується із відповідним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 19.09.2023 у справі № 910/19669/21).

Колегія суддів відзначає, що право вибору способів захисту, передбачених частиною другою статті 16 ЦК України, частиною другою статті 20 ГК України, договором та іншим законом, передбачено саме позивачеві, оскільки він самостійно визначає для себе ефективний спосіб захисту, що призведе до відновлення порушеного права.

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Отже, належність та ефективність за своєю природою є різними за змістом властивостями (критеріями) способу захисту порушених прав та інтересів, які характеризують спосіб захисту з точки зору допустимості застосування в межах судової юрисдикції з огляду на правовий характер вимоги та наявності умов до його застосування у конкретних правовідносинах (належність) та можливості за наслідком його застосування відновлення (отримання найбільшого ефекту у відновленні) порушених прав та інтересів позивача (ефективність).

Звідси, належним способом захисту порушених прав є спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, правовій меті, якої прагне суб`єкт захисту, тоді як під ефективним способом захисту розуміється такий, що забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Позивач у даній справі прагне захистити порушене, на його думку, право дійсного орендодавця спірного майна, оскільки оскаржуваний договір, за твердженням останнього, був укладений в порушення вимог законодавства, що регулює порядок укладення договорів оренди майна, яке належить до державної власності.

Так, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивачем не ставиться питання щодо усунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном, зокрема, повернення нерухомого майна з оренди.

У постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення зазначено, що Верховний Суд неодноразово (зокрема в постановах від 17.04.2018 у справі №924/623/16, від 29.08.2019 у справі №910/551/18) звертав увагу, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Водночас, з огляду заявлені позовні вимоги, позивач прагне відновити порушене, на його думку, право дійсного орендодавця спірного майна, а саме для відновлення правової визначеності відносно дійсних правовідносин щодо оренди відповідного державного майна.

Зокрема, позивач у поданому позові не посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ДКТ Лтд" вчиняє протиправні дії у створені перешкод щодо здійснення правомочностей відносно спірного державного майна, а зазначає, що Публічне акціонерне товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву", як орендар, не мало права вчиняти одноособово правочин щодо оренди такого майна.

Колегія суддів враховує, що судом першої інстанції не наведено, яким чином та кому, у випадку заявлення вимоги про повернення нерухомого майна з оренди, мало бути повернуто нерухоме майно, з огляду на те, що позивач, враховуючи приписи Закону України «Про оренду державного та комунального майна» лише реалізує державну політику у сфері оренди державного майна та не виступає фактичним власником або балансоутримувачем такого майна.

А тому, з огляду на підстави поданого позову, заявлений позивачем спосіб захисту є таким, що відповідає змісту порушеного права, забезпечує ефективне поновлення прав такої особи, оскільки за своїм змістом спрямований на врегулювання питання щодо визначення дійсного орендодавця спірного державного нерухомого майна.

Враховуючи вищевикладене, є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав неефективності обраного способу захисту порушеного права.

Стосовно суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Як вставлено у статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

Як було встановлено вище, 10.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ДКТ ЛТД" (орендар) та Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (орендодавець) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 2020/36, відповідно до умов якого передано в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 426,7 м2, зокрема, №№ 26 - 24,1 м2, 27 - 12,9 м2, 28 - 7,6 м2, 36 - 4,6 м2, 38 - 9,5 м2, 40 - 17,7 м2, 41 - 6,6 м2, 42 - 15,9 м2, 43 - 3,6 м2, 44 - 2,9 м2, 45 - 1,4 м2, 46 - 1,4 м2, 47 - 14,1 м2, 48 - 224,6 м2, 49 - 10,9 м2, 50 - 8,2 м2, 51 - 18,3 м2, 52 - 15,9 м2, 319 - 21,3 м2, 16 - 5,2 м2 на 1 та 3 поверхах будівлі ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" (інвентарний номер № 2373) по бульвару Лесі Українки, 26-А у м. Києві для здійснення господарської діяльності строком до 10.11.2023.

Частинами 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України, орендодавцями щодо державного та комунального майна є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;

державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом;

державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності урегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Так, відповідно до п. 10 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 4 Закону "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, орендодавцями, зокрема є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна);

балансоутримувачі - щодо: нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об`єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна;

нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує п`яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб`єктам виборчого процесу для проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії;

нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організування конгресів і торговельних виставок; іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Так, відповідач 2 зазначає, що оскільки ПАТ «КиївЗНДІЕП» не є державним підприємством, то на спірне майно не розповсюджується дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210 «Про корпоратизацію підприємств» корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об`єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства.

Таким чином, корпоратизацією є лише зміна організаційно-правової форми, що не передбачає приватизації, тобто відчуження державного майна на користь інших осіб.

Колегія суддів враховує, що на на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа № 2а-18639/10/2670 за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства "Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна", треті особи: Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву", Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання нечинним наказу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2011 року по цій справі позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ № 1115-в від 09 грудня 2010 року Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна площею 9854, 20кв.м., який розташований в м. Києві по бульвару Лесі Українки № 26 (літера А).

Визнано протиправним та скасовано свідоцтво про право приватної власності від 09 грудня 2010 року Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на нежилі приміщення будинку інституту публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (ПАТ "КиївЗНДІЕП"), розташованого у м. Києві по бульв. Лесі Українки № 26 (літера А), загальною площею 9854,2 кв. м на приміщення: з №1 по № 24, №№ 1, II підвалу, з № 1 по № 52, з № 1 по № V ( групи приміщень № 1), №№1,2 ( групи приміщень № 2) першого поверху, з № 1 по № 46, №№1, ІІ другого поверху, 1 по № 50, №№ І, II третього поверху, з № 1 по № 17, № 17а,

з № 18 по № 33, № 33а, з № 34 по № 46, №№ 1, II четвертого поверху, №№ 1,1а, 2,3,4,5,5а,6,6а, з № 7 по № 51, №№ 1, II п`ятого поверху, з № 1 по № 15, № 15а,

з № 16 по № 35, №№ 35а,36,37,38,38а, з № 39 по № 47, № 47а, з № 48 по № 55, №№1, II шостого поверху, №№1,2,3,4,4а,5,6,6а, з № 7 по № 40, №№ 40а,41,41а,42,42а, з № 43 по № 57, №№1, II сьомого поверху,

з № 1 по № 31, №№1, II технічного поверху, видане на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва №115-В від 09 грудня 2010 року.

Зобов`язано комунальне підприємство «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» скасувати державну реєстрацію в електронному реєстрі від 15 грудня 2010 року прав власності на нерухоме майно, номер витягу 28372119, реєстраційний номер 32374522, номер запису 215-3 в книзі д.6з-282, як приватна власність за публічним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву".

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2011 року залишено без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 жовтня 2013 зазначені рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що указом Президента України від 15.06.1993 № 210 «Про корпоратизацію підприємств» та відповідним наказом Міністерства України у справах будівництва та архітектури від 30.03.1994 року № 73 державне підприємство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» перетворено у відкрите акціонерне товариство із збереженням державної власності.

Відповідно до Переліку нерухомого майна, переданого до статутного фонду ВАТ «КиївЗНДІЕП», даному товариству було передано об`єкти нерухомого майна, в тому числі, будівлю за адресою бул. Лесі Українки, 26 літ. А, інвентарний № 2373.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.03.2010 року № 355-р «Про передачу нерухомого майна ВАТ «КиївЗНДІЕП», Державному підприємству «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» було передано нерухоме майно, в тому числі, будівлю (літер. А"') площею 9854, 2 кв. м, за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26.

Відповідно вищезазначеного розпорядження зазначене майно не може бути відчужене та використовуватися не за цільовими призначенням.

Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 99 від 10.03.2010 року передано Державному підприємству «Науково -дослідний і проектний інститут містобудування» нерухоме майно, в тому числі, будівлю (літер. А) площею 9854,2 кв. м, за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26.

Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва № 116 від 31.03.2010 року передано державне нерухоме майно - будівлю літера А, площею 9854, 2 кв. м, за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 з балансу ВАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»(ПАТ «КиївЗНДІЕП») на баланс державного підприємства «Науково - дослідний і проектний інститут містобудування».

Як вбачається з Акту приймання - передачі внутрішнього переміщення основних засобів № 1 від 12.04.2010 року ВАТ «КиївЗНДІЕП» здав, а ДП «НДПІ містобудування» прийняв будівлю (літ. А) площею 9854, 2 кв.м за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, інвентарний № 2373.

Відповідно до листа Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 11.06.2010 № 2/21-13/7625 приміщення загальною площею 9854,2 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, літера «А» 12.04.2010 з всіма правами та обов`язками передбаченими чинним законодавством передано на баланс державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інституту містобудування» відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.03.2010 № 355-р та наказу Мінрегіонбуду № 116 від 31.03.2010 «Про передачу нерухомого майна».

Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 329 від 21.08.2010 року, з метою ефективного управління державним майном, закріплено нежитлові приміщення загальною площею 9854, 2 кв.м за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 за державним підприємством «Науково -дослідний проектний інститут містобудування» на праві господарського відання.

Однак, Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу №1115-В від 09.12.10 р. «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна» видано ПАТ «КиївЗНДІЕП» свідоцтво про право приватної власності від 09.12.10 р. на нежилі приміщення, що знаходяться у м. Києві по бульв. Л.Українки,26 (літер А'''): з №1 по № 24, №№ 1, II підвалу, з № 1 по № 52, з № 1 по № V ( групи приміщень № 1), №№1,2 ( групи приміщень № 2) першого поверху, з № 1 по № 46, №№1, II другого поверху, 1 по № 50, №№ 1, II третього поверху, з № 1 по № 17, № 17а, з № 18 по № 33, № 33а, з № 34 по № 46, №№ 1, II четвертого поверху, №№ 1,1а, 2,3,4,5,5а,6,6а, з № 7 по № 51, №№ 1, II п`ятого поверху, з № 1 по № 15, № 15а, з № 16 по № 35, №№ 35а,36,37,38,38а, з № 39 по № 47, № 47а, з № 48 по № 55, №№1, II шостого поверху, №№1,2,3,4,4а,5,6,6а, з № 7 по № 40, №№40а,41,41а,42,42а, з № 43 по № 57, №№1, II сьомого поверху, з № 1 по № 31, №№1, II технічного поверху, загальною площею 9854,2 кв.м.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав Комунальне підприємство Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 15.12.2010 р. зареєструвало в електронному реєстрі, як приватну власність оскаржуване нерухоме майно за ПАТ «КиївЗНДІЕП».

Як встановлено судами, наказом Міністерства України у справах будівництва та архітектури від 30 березня 1994 року № 73 державне підприємство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» перетворено у відкрите акціонерне товариство із збереженням державної власності.

Таким чином, державне підприємство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» було корпоратизоване, тобто була змінена організаційно-правова форма, проте, згідно з положеннями Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», не підлягає приватизації, і, відтак, форму власності переданого до його статутного фонду державного майна не можна змінити на приватну.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що ПАТ «КиївЗНДІЕП» змінило форму власності нежитлових приміщень з державної форми на приватну форму, що суперечить вимогам розпорядження Кабінету Міністрів України за №355-р від 01.03.2010 р.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 233-р від 26.04.08 р. ПАТ «КиївЗНДІЕП» відноситься до сфери управління Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, яке не давало згоди щодо відчужень нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: м. Київ, бульв. Л. Українки, 26 (літер А'''), загальною площею 9854,2 кв.м.

З цих підстав, суди у справі № 2а-18639/10/2670 дійшли до висновку, що наказ № 1115-в від 09.12.2010 р. та свідоцтво про право власності Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) суперечать розпорядженню Кабінету Міністрів України за №355-р від 01.03.10 р.

Крім того, рішенням господарського суду м. Києва від 05.11.2010 року у справі №35/429, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 10 березня 2011 року, в задоволенні позову ПАТ «Український зональний науково дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»(ПАТ «КиївЗНДІЕП») про стягнення з ТОВ «Воля Кабель» 97 527, 62 грн. заборгованості з орендної плати та зустрічного позову ТОВ «Воля -Кабель» до ПАТ «КиївЗНДІЕП» про визнання недійсним договору оренди № 561 від 25.06.2009 року -відмовлено.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28 лютого 2011 року у справі № 53/53, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року, в задоволенні позову ПАТ «Український зональний науково дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»(ПАТ «КиївЗНДІЕП») до ТОВ «Спілка будівельників України`про стягнення 6 710 грн. - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 грудня 2010 року у справі № 16/396, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 7 квітня 2011 року, у задоволенні позову «Український зональний науково дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»(ПАТ «КиївЗНДІЕП») до ТОВ «Телесвіт», треті особи: ДП «НДПІ містобудування», Фонд державного майна України, про стягнення 64 994, 46 грн. -відмовлено.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, як орган державної влади, що здійснює право власності на об`єкт оренди за договором в інтересах та від імені держави, своїм наказом від 21.08.2010 № 329 закріпило нежитлові приміщення загальною площею 9854,2 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 літера «А», за державним підприємством «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» на праві господарського відання.

При цьому, господарські суди дійшли висновків, що ПАТ «КиївЗНДІЕП» втратило статус орендодавця за Договором оренди з 12.04.2010 - дати підписання акта приймання-передачі, а права та обов`язки щодо утримання та використання об`єкта оренди за договором перейшли до державного підприємства «Науково дослідний і проектний інститут містобудування».

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Тобто, в межах перелічених вище справ було встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" у зв`язку із зміною організаційно-правова форми не набуло у приватну власність спірне нерухоме майно у зв`язку із передачею його до статутного фонду.

Крім того, рішеннями встановлено, що Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, як орган державної влади, що здійснює право власності на об`єкт оренди за договором в інтересах та від імені держави, своїм наказом від 21.08.2010 № 329 закріпило нежитлові приміщення загальною площею 9854,2 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 літера «А», за державним підприємством «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» на праві господарського відання.

Колегією суддів також встановлено, що в подальшому, наказом № 142 від 04.08.2022 Міністерства розвитку громад та територій України «Про безоплатну передачу державного нерухомого майна, що належить до сфери управління Мінрегіону» наказано передати безоплатно державне нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 (26А), з балансу державного підприємства «Науково дослідний і проектний інститут містобудування», що належать до сфери правління Мінрегіону, на баланс Державному підприємству «Укркомунобслуговування», що належать до сфери правління Мінрегіону, згідно з додатком 1.

На виконання згаданого наказу від 04.08.2022 № 142 видано наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 07.09.2022 № 165 «Про затвердження актів приймання-передачі» державного нерухомого майна, де у пункті 1.3 зазначено: «Затвердити акт приймання-передачі, підписаний головою та членами Комісії з питань передачі державного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки. 26 (26А), з балансу державного підприємства «Науково дослідний і проектний інститут містобудування» па баланс Державному підприємству «Укркомунобслуговування», утвореної наказом Мінрегіону від 04 серпня 2022 року № 142.

07.09.2022 у затвердженому Міністром розвитку громад і територій України акті приймання-передачі від 26.08.2022 у першому розділу Загальні відомості зазначено: «До складу нерухомого майна, що передається, належать приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А загальною площею 9 145,6 кв.м, розташовані у підвальному, технічному та з 1-го (першого) та 7-ий (сьомий) поверхах згідно з Технічним паспортом на нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А, балансоутримувачем якого є державне підприємство «НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ І ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ МІСТОБУДУВАННЯ», місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А, код ЄДРІІОУ 01422832».

Таким чином, з огляду на викладені вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що з 12.04.2010 по 07.09.2022 Державне підприємство «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування», а не відповідач 2, було балансоутримувачем нежитлових приміщень загальною площею 426,7 м2, зокрема, №№ 26 - 24,1 м2, 27 - 12,9 м2, 28 - 7,6 м2, 36 - 4,6 м2, 38 - 9,5 м2, 40 - 17,7 м2, 41 - 6,6 м2, 42 - 15,9 м2, 43 - 3,6 м2, 44 - 2,9 м2, 45 - 1,4 м2, 46-1,4 м2, 47 - 14,1 м2, 48 - 224,6 м2, 49 - 10,9 м2, 50 - 8,2 м2, 51 - 18,3 м2, 52 - 15,9 м2, 319 -21,3 м2, 16 - 5,2 м2 на 1 та 3 поверхах будівлі (інвентарний номер № 2373) по бульвару Лесі Українки, 26-А у м. Києві на праві господарського відання.

Отже, на час укладання 10.12.2020 договору оренди нерухомого майна № 2020/36, спірні нежитлові приміщення загальною площею були державною власністю, а не приватною власністю Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву", уповноваженим органом управління яких було Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, а балансоутримувачем - Державне підприємство «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування», яке перебувало у останнього на праві господарського відання, а з 07.09.2022 уповноваженим органом управління є Міністерство розвитку громад та територій України, а балансоутримувачем - Державне підприємство «Укркомунобслуговування», яке перебуває у останнього на праві господарського відання.

Відповідно до пункту «г» частини 2 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» балансоутримувачі є орендодавцями, зокрема, щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об`єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна.

Отже, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» визначено чіткий перелік нерухомого майна, орендодавцем якого є саме балансоутримувач.

Як вбачається з п. 2.2. спірного договору оренди, загальна площа об`єкта оренди складає 426,7 кв.м.

Тобто, у будь-якому випадку відповідач 2, з огляду на приписи Закону України Законом України «Про оренду державного та комунального майна» не міг виступати орендодавцем спірного державного майна.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 6 Закону № 157-ІХ, у разі якщо відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону № 157-ІХ, балансоутримувач може прийняти рішення про намір передачі майна в оренду за власною ініціативою, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» належить до сфери управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, що підтверджується, зокрема, даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Міністерство розвитку громад та територій України є уповноваженим органом управління державним майном - цілісним майновим комплексом ДП «НДПІ містобудування» відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.11.2011р. № 1114-р «Питання управління Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства об`єктами державної власності».

Відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Мінрегіон зобов`язаний вести облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів.

Згідно п. 30 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Водночас, доказів погодження Міністерством розвитку громад та територій України (Мінрегіон), як уповноваженим орган управління, спірного договору та надання згоди на передачу спірного державного майна в оренду на умовах договору № 2020/36 від 10.12.2020 матеріали справи не містять.

А тому, оскільки державне нерухоме майно за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А в момент укладення спірного договору не перебувало у приватній власності Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву», а перебувало на балансі й було закріплено на праві господарського відання за державним підприємством «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування», а також у зв`язку з неотриманням дозволу від Міністерства розвитку громад та територій України на передачу спірного майна в оренду, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач 2 не мав право укладати договір оренди майна № 2020/36 від 10.12.2020 року, а також бути орендодавцем спірного майна за вказаним договором.

Серед іншого колегія суддів враховує порушення відповідачами вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині не проведення аукціону згідно з законодавством, що не узгоджується із приписами ст. 13 Закону № 157-ІХ.

Враховуючи викладене вище, оскільки Публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» не мав права передавати нерухоме майно, що належить до державної власності у користування іншим особам, тобто не міг бути належним орендодавцем за договором, передача нерухомого державного майна відбулась без погодження Міністерства розвитку громад та територій України та неналежним орендодавцем - Фондом державного майна України, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 10.12.2020 № 2020/36, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ДКТ Лтд" та Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву".

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/9979/23 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно із ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладається на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/9979/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/9979/23 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 10.12.2020 № 2020/36, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ДКТ Лтд" та Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ДКТ Лтд" (01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26, код ЄДРПОУ 39522565) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, місто Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825) 1 342,00 грн судового збору за подачу позову та 2 013,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26, код ЄДРПОУ 01422826) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, місто Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825) 1 342,00 грн судового збору за подачу позову та 2 013,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/9979/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 16.04.2024

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко