Постанова

від 16.04.2024 по справі 910/14220/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2024 р. Справа№ 910/14220/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників:

позивача - Опанасенка А.В.; Черкеса В.О.;

відповідача 1 - не з`явилися;

відповідача 2- не з`явилися.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2023

у справі №910/14220/23 (суддя - Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний"

до: 1. Головного управління розвідки Міністерства оборони України

2. Київської міської військової адміністрації

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним акту про примусове відчуження майна.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" звернулося з позовом до Головного управління розвідки Міністерства оборони України та Київської міської військової адміністрації про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 21.08.2023 №109 «Про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану», погодженого Київською міською військовою адміністрацією листом від 25.08.2023 №001-1331, в частині якою прийнято рішення про примусове відчуження грошових коштів, які знаходяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний";

- визнання недійсними актів примусового відчуження майна, складених на підставі наказу Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 21.08.2023 №109 «Про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану», погодженого Київською міською військовою адміністрацією листом від 25.08.2023 №001-1331, якими примусово відчужуються грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний".

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами прав Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" внаслідок прийняття ними протиправних рішень, що стосуються примусового відчуження та вилучення грошових коштів, які містяться на банківських рахунках позивача. Так, позивач зазначає, що Головне управління розвідки Міністерства оборони України видало наказ №109 від 21.08.2023 "Про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану", який погоджено Київською міською військовою адміністрацією листом №001-1331 від 25.08.2023, щодо позбавлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" права власності на належні позивачу грошові кошти, що розміщені на рахунках у банківських установах. Проте, оскаржуваний наказ, який погоджений Київською міською військовою адміністрацією, за твердженнями позивача, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки суперечить нормам Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" (далі - Закон №4765) та ст. ст. 184, 190, 192, 353 Цивільного кодексу України. Також є незаконними складені на підставі оскаржуваного наказу акти про примусове відчуження майна - безготівкових грошових коштів позивача, так як Законом №4765 не передбачено підстав, порядку та прав Головного управління розвідки Міністерства оборони України або іншого військового командування на примусове відчуження безготівкових грошових коштів, що перебувають на банківських рахунках приватної юридичної особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/14220/23 Товариству з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що відносини, які склалися між позивачем та відповідачами не носять господарського характеру, а тому спір у даній справі має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та суперечить правовій позиції Верховного Суду наведеній в постанові від 14.02.2023 у справі №904/868/22 щодо підсудності даної категорії справ.

Скаржник зазначає, що оспорюваний наказ та акти видані відповідачем на підставі норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Спірними у даній справі є правовідносини, що стосуються примусового відчуження належного Товариству з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" майна у вигляді грошових коштів на банківських рахунках. Отже, спір фактично пов`язаний з реалізацією цивільних прав та інтересів позивача, а тому має вирішуватись в порядку господарського судочинства, що підтверджується правовою позицією наведеною в постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №904/868/22.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 справу №910/14220/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження ухвали суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/14220/23, справу призначено до розгляду на 17.10.2023, встановлено іншим учасникам справи строк для надання відзивів на апеляційну скаргу.

06.10.2023 від позивача надійшла заява про врахування правової позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 13.09.2023 у справі №707/1298/22 про скасування акту та витребування майна. При розгляді вказаної справи Верховний Суд дійшов висновку про те, що спори, які виникають внаслідок реквізиції майна в умовах воєнного стану не відносяться до адміністративної юрисдикції, а підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №910/14220/23 до перегляду судових рішень об`єднаною палатою Верховного Суду у справі №910/10009/22 у подібних правовідносинах та зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результат перегляду об`єднаною палатою Верховного Суду судових рішень у справі №910/10009/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 поновлено апеляційне провадження у справі №910/14220/23 та призначено її до розгляду на 16.04.2024.

26.03.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження у даній справі.

В межах встановлених судом процесуальних строків іншими учасниками справи не було надано відзивів на апеляційну скаргу позивача, що в свою чергу не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

На електронну адресу суду 09.04.2024 та 10.04.2024 від представників Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" надійшли заяви про участь представників Черкеса В.О. та Опанасенко А.В. у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використання власних технічних засобів за допомогою електронного кабінету та підсистеми відеоконференцзв`язку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 задоволено заяви представників Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" про участь у судовому засіданні 16.04.2024 у справі №910/14220/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У призначене судове засідання 16.04.2024, яке відбулося в режимі відеоконференції, з`явилися представники позивача, натомість представники відповідача-1, 2 в засідання суду не з`явилися, про розгляд справи судом повідомлені належним чином.

Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторін, зважаючи на те, що учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи судом, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача-1, 2 за наявними матеріалами справи, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

В основу визначення підвідомчості покладено три критерії: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірного правовідношення.

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 ГПК України.

Господарським процесуальним кодексом України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (п. п. 6, 13 ст. 20 ГПК України).

Водночас, за змістом положень ч. 1 ст. 2, п. 7 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Слід зауважити, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб кваліфікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Тому під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У цих висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. А спір набуває ознак публічно-правового за умови не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (нею) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Водночас спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право.

У цих висновках Північний апеляційний господарський суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування спорів між адміністративною та господарською судовою юрисдикцією, викладеної в постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.04.2018 у справі №910/8424/17.

Як було зазначено, предметом спору в даній справі є оскарження наказу та актів відповідачів щодо примусового відчуження майна позивача.

Підставами для цих вимог позивача стали аргументи про незаконність та протиправність зазначених актів через їх невідповідність нормам Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" та ст. ст. 184, 190, 192, 353 ЦК України, які передбачають можливість вилучення лише індивідуально визначеного майна та не передбачають можливість вилучення грошових коштів.

Отже, метою позовних вимог та звернення позивача за захистом порушеного відповідачами в умовах правового режиму воєнного стану права, є захист та відновлення права власності позивача на примусово відчужені/вилучені у нього грошові кошти. Відтак оскаржувані наказ та акти безпосередньо впливають на реалізацію цивільних прав позивача на належні йому грошові кошти.

Згідно із ч. 5 ст. 41 Конституції України примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до вимог ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі, інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦК України в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, до яких, зокрема, відноситься примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості;

2) вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Таким чином, оскільки предметом спору у поданій до суду заяві є визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним актів про примусове відчуження майна (грошових коштів), відтак, цей спір не підпадає під виключення, передбачене ст. 20 ГПК України (спори щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності).

Якщо порушенням своїх прав особа вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов`язків, то такі відносини мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією особою її майнових чи особистих немайнових інтересів. Тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до п. 10 ст.16 ЦК України.

Зважаючи на викладене та керуючись положеннями ст. ст. 316, 317, 319, 346, 353 ЦК України, згідно з якими законодавець визначає зміст права власності, підстави та умови втручання в це право та його обмеження, зокрема, з боку держави в умовах воєнного стану, колегія суддів доходить висновку, що спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - юридичною особою, у якому дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи, не є публічно-правовим. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права.

Відповідна правова позиція сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 28.06.2023 у справі №686/8141/22, від 22.08.2023 у справі №725/3969/22, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.09.2023 у справі №707/1298/22, а також Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22.

Отже, незважаючи на суб`єктний склад учасників цього спору, з огляду на предмет спору - наказ та акти щодо примусового відчуження майна (грошових коштів) позивача, а також підстави для його виникнення, спір між сторонами у цій справі стосується майнових прав позивача (їх захисту та відновлення) і має приватноправовий характер.

Тож, враховуючи, що спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття та реалізації рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його права, у нього виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв`язку з чим він як юридична особа правомірно звернувся до суду із позовом в порядку господарського судочинства, зазначивши в позовній заяві аналогічні аргументи для обґрунтування звернення саме до господарського суду із позовом у цій справі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 14.02.2023 у справі №904/868/22, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.09.2023 у справі №707/1298/22, а також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22.

Разом з тим Господарський суд міста Києва зазначеного не врахував та при вирішенні питання юрисдикції спору обмежився лише дослідженням питання суб`єктного складу учасників правовідносин, не врахувавши при цьому предмет спору та характер спірного правовідношення, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що даний спір має розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

До того ж, слід зауважити, що в позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" посилалося на висновки, що були зроблені Верховним Судом у постанові від 14.02.2023 у справі №904/868/22 щодо віднесення цього спору до юрисдикції господарських судів, однак на вказані посилання позивача місцевий господарський суд не звернув увагу та в порушення ч. 4 ст. 236 ГПК України не врахував зазначені в постанові правові висновки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права внаслідок відмови у відкритті провадження у справі, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/14220/23. Висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України зроблений з порушенням норм процесуального права за невірного визначення судової юрисдикції даного спору як адміністративного.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи, ґрунтуючись на матеріалах справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/14220/23 підлягає скасуванню з передачею справи до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не проводиться та повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами за ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Ворлд ТІС Південний" задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/14220/23 скасувати.

3. Справу №910/14220/23 направити до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 17.04.2024.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко