Постанова

від 11.03.2024 по справі 910/7160/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"11" березня 2024 р. Справа№ 910/7160/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Сітайло Л.Г.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.03.2024

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 (повний текст рішення складено 11.12.2023)

у справі №910/7160/23 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Керівника Бердянської окружної прокуратури Запорізької області

в інтересах держави в особі: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області

до 1) Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Бердянської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Бердянського морського порту)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління «Промбудколія»

про визнання недійсними рішення та договору і стягнення 4 044 928,91 грн,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Бердянської окружної прокуратури Запорізької області (далі по тексту - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі: 1. Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі по тексту - позивач 1), 2. Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач 2) із позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Бердянської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Бердянського морського порту) (далі по тексту - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління «Промбудколія» (далі по тексту - відповідач 2) про визнання недійсним рішення з визначення переможця, оформленого протоколом №2 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель PROZORRO smarttender.biz (Конкретна назва закупівлі: послуги «Поточний ремонт стрілочних переведень № 50, 54, 90, 82, ділянок колій № 1,4, 17, 5») Бердянської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 26.10.2016; визнання недійсним договору № 112-В-БЕФ-16 від 09.11.2016 щодо закупівлі послуг «Послуги з поточного ремонту стрілочних переведень № 50 (інв. № 705), 54 (інв. № 4003), 90 (інв. 712), 82 (інв. 709), ділянок колій № 1 (інв. № 700), 4 (інв. № 701), 17 (інв. № 3887), 5 (інв. № 4003)», укладеного між відповідачами; стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 грошових коштів у розмірі 4 044 928,91 грн, а з відповідача 1, одержаних ним за рішенням суду 4 044 928,91 грн, стягнути в дохід держави в особі позивача 2.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що відповідач 2 допустив порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що підтверджено рішенням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 №58/7-рш, що стосуються спотворення результатів відкритих торгів, проведених відповідачем 1. Як наслідок, укладений між відповідачами Договір №112-В-БЕФ-16 від 09.11.2016 про закупівлю послуг (далі по тексту - Договір) підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу відповідача 2 на підставі статей 215, 228 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Крім того, прокурор просить суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 грошові кошти у розмірі 4 044 928,91 грн, а з відповідача 1, одержані ним за рішенням суду 4 044 928,91 грн, стягнути в дохід держави в особі позивача 2.

Щодо строків позовної давності для звернення до суду із даним позовом, то, як вказує прокурор, про факт порушення відповідачем 2 законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій дізнався з рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 №58/7-рш.

Щодо представництва прокурором інтересів держави, то пред`явлення даного позову зумовлене порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, що призвело до придбання послуг за рахунок коштів державного підприємства за відсутності конкуренції. Як встановлено прокурором позивачі, які уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах такого захисту не здійснюють, що і стало підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом.

Господарським судом міста Києва рішенням від 21.11.2023 у справі №910/7160/23 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що прокурор належними і допустимими доказами не довів порушення прав чи законних інтересів держави, на захист яких подано позов, окрім вчинення учасниками закупівлі правопорушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, відповідальність за що була покладена на винних осіб вказаним рішенням АМКУ у вигляді сплати штрафу.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/7160/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що оспорюване ним рішення ухвалене з порушенням та неправильним застосування норм матеріального (статті 131-1 Конституції України, статей 3, 13, 203, 215, 228 ЦК України, статей 3, 36 Закону України «Про публічні закупівлі», статей 4, 6, 10, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статті 23 Закону України «Про прокуратуру», пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про відкритість використання публічних коштів») і процесуального права (статті 53, 76, 77, 78, 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексу - ГПК України), а висновки суду першої інстанції покладені в основу рішення не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення неправильного рішення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2024 апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/7160/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Сітайло Л.Г., Шаптала Є.Ю.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.01.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7160/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/7160/23.

Матеріали справи №910/7160/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 15.01.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.01.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/7160/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 19.02.2024 о 12 год. 15 хв.

08.02.2024 позивачем 1 через підсистему «Електронний суд» сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду заяву, за якою підтримує позовні вимоги прокурора у повному обсязі та просить розглядати справу у суді апеляційної інстанції без участі його представника.

19.02.2024 у місті Києві о 12 год. 03 хв. у місті Києві оголошено «повітряну тривогу» у зв`язку із чим розгляд справи не відбувся.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.02.2024 розгляд справи №910/7160/23 призначив на 11.03.2024 на 13 год. 00 хв.

20.02.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Запорізької обласної прокуратури надійшли письмові пояснення по справі.

Відповідачі своїм правом на надання відзивів на апеляційну скаргу не скористались, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

Позивач 2 та відповідачі своїх представників в судове засідання, призначене на 11.03.2024, не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник прокуратури у судовому засіданні 11.03.2024 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/7160/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, пояснень до неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається із позовної заяви прокурора, про що зазначено судом першої інстанції у рішенні, 12.10.2016 відповідачем 1 в електронній системі публічних закупівель «ProZorro» придбано за спрощеною закупівлею послуги «Послуги поточного ремонту стрілочних переведень № 50 (інв.№ 705), 54 (інв. № 4003), 90 (інв. 712), 82 (інв. 709), ділянок колій № 1 (інв. № 700), 4 (інв. № 701), 17 (інв. № 3887), 5 (інв. № 4003)» (код ДК 021:2015: 99999999-9) (ідентифікатор закупівлі UA-2016-10-12-000764-b). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 3 595 423,60 грн без ПДВ.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаних відкритих торгах прийняли три суб`єкти господарювання: відповідач 2 з пропозицією 3 386 690,00 грн, ПП «Владікос» з пропозицією 3 582 200,00 грн та ТОВ «Трансазовбуд» з пропозицією 3 400 000,00 грн (т. 1 а.с. 20).

Критерієм вибору переможця була ціна.

Найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція відповідача 2, електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій (т. 1 а.с. 21).

Рішенням з визначення переможця, оформленого протоколом № 2 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель PROZORRO smarttender.biz (Конкретна назва закупівлі: послуги «Поточний ремонт стрілочних переведень № 50, 54, 90, 82, ділянок колій № 1, 4, 17, 5») Бердянської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 26.10.2016 (далі - рішення (протокол № 2) з визначення переможця), переможцем процедури відкритих торгів визначено відповідача 2, тендерна пропозиція із сумою 3 386 690,00 грн. без ПДВ якого відповідала технічним вимогам, установленим у тендерній документації замовника. Цим рішенням вирішено акцептувати пропозицію відповідача 2.

Після чого, електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір (т. 1 а.с. 23).

09.11.2016 між відповідачем 1 (замовник) та відповідачем 2 (виконавець) укладено Договір про закупівлю послуг «Послуги з поточного ремонту стрілочних переведень № 50 (інв. № 705), 54 (інв. № 4003), 90 (інв. 712), 82 (інв. 709), ділянок колій № 1 (інв. № 700), 4 (інв. № 701), 17 (інв. № 3887), 5 (інв. № 4003)» (пункт 1.1 Договору) (т.1 а.с. 24-27).

Ціна цього Договору становить 3 386 690,00 грн, крім того сума ПДВ 677 338,00 грн, всього ціна з ПДВ складає 4 064 028,00 грн з ПДВ (пункт 3.1 Договору).

Наразі Договір виконаний обома сторонами у повному обсязі, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю від 03.01.2018 (т.1 а.с. 38) та випискою за рахунком виконавця Бердянської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (т.1 а.с. 34-36), таким чином, відповідачем 1 за Договором на рахунок відповідача 2 перераховано кошти у загальній сумі 4 044 928,91 грн.

Рішенням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 № 58/7-рш (т.1 а.с. 44-50) відповідача 2 та ПП «Владікос» визнано винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді спотворення результатів торгів (тендерів) при участі у вищезазначеній процедурі закупівлі з ідентифікатором UA-2016-10-12-000764-b.

Приватне підприємство «Владікос» зверталося до Господарського Запорізької області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 №58/7-рш, в частині відносно ПП «Владікос».

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.04.2021 у справі 908/1256/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2021, у позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що встановлені АМКУ у рішенні від 06.05.2020 № 58/7-рш обставини узгодженості дій учасників торгів, є підставою для кваліфікації дій ТОВ «РБУ «Промбудколія» та ПП «Владікос» як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.

У подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/10207/21 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління «Промбудколія» накладений рішенням АМКУ від 06.05.2020 № 58/7-рш штраф у розмірі 490 000,00 грн до загального фонду Державного бюджету України.

За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини щодо узгодженості дій учасників торгів не підлягають повторному доказуванню.

Спір виник, на думку прокурора, через те, що узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, відповідач 2 та Приватне підприємство «Владікос» усунули конкуренцію та змагальність між собою, а відтак спотворили результати проведення замовником відкритих торгів, порушивши право останнього на отримання найбільш ефективного для нього результату, тому договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з цих же підстав та на підставі частини 3 статті 228 ЦК України підлягає визнанню недійсним і рішення відповідача 1 з визначення переможця, із застосуванням наслідків недійсності Договору шляхом стягнення з відповідача 2 одержані ним 4 044 928,91 грн на користь відповідача 1, а отримані ним за рішенням суду 4 044 928,91 грн стягнути в дохід держави.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки недійсного правочину визначену у статті 216 ЦК України, за якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 вказаної норми).

Тоді як правові наслідки недійсного правочину зазначені прокурором у позовних вимогах передбачені статтею 228 ЦК України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1).

З огляду на зазначені приписи статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 13.01.2022 у справі №914/1962/19.

За змістом частини першої статті 207 Господарського кодексу України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до частин 1, 5 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 суд касаційної інстанції виснував, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, є належним способом захисту, який передбачений законом, то колегія суддів зауважує, що у цій постанові об`єднана палата, уточнюючи висновок, також зауважила, що «вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд, з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися із ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурором подано позов, з`ясувати, яким чином будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитки».

Прокурор звернувся із даним позовом до суду про визнання недійсним рішення з визначення переможця, оформленого протоколом №2 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель PROZORRO smarttender.biz (Конкретна назва закупівлі: послуги «Поточний ремонт стрілочних переведень № 50, 54, 90, 82, ділянок колій № 1,4, 17, 5») Бердянської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 26.10.2016; визнання недійсним договору № 112-В-БЕФ-16 від 09.11.2016 щодо закупівлі послуг «Послуги з поточного ремонту стрілочних переведень № 50 (інв. № 705), 54 (інв. № 4003), 90 (інв. 712), 82 (інв. 709), ділянок колій № 1 (інв. № 700), 4 (інв. № 701), 17 (інв. № 3887), 5 (інв. № 4003)», укладеного між відповідачами; стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 грошові кошти у розмірі 4 044 928,91 грн, а з відповідача 1, одержані ним за рішенням суду 4 044 928,91 грн, стягнути в дохід держави в особі позивача 2.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно із частинами 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла наступних висновків щодо застосування норм права. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).

ДП «Адміністрація морських портів України» є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133 «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту», входить до сфери управління Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, створене з метою, передбачено статтею 15 Закону України «Про морські порти України», згідно із частиною 2 якої у процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори щодо модернізації, реконструкції та будівництва об`єктів портової інфраструктури, інші договори, що відповідають цілям її утворення, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності.

Як зазначає прокурор неефективне та неконтрольоване використання коштів державного підприємства може призвести до зменшення ефективності діяльності самого підприємства, яка спрямовується на забезпечення цілей, зменшення виробничих потужностей та неприбутковості цього підприємства та порту, недостатності заробітної плати працівників, відсутності розвитку інфраструктури у відповідній сфері, неефективне використання матеріальних ресурсів, зниження якості продукції та послуг, які ним виробляються та надаються, втрати репутації державного підприємства та зниження конкурентноспроможності на ринку та інших негативних наслідків.

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (попередня назва Мінінфраструктури) відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2022 №1400), є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

За твердженням прокурора, Мінінфраструктури є уповноваженим державою органом на виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах, метою організації діяльності якого є забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів.

До сфери управління зазначеного Міністерства у сфері морського транспорту належить ДП «Адміністрація морських портів України».

Крім того, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема, реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Підпунктом 20 пункту 6 вказаного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Реалізацію повноважень Держаудитслужби на території Запорізької області здійснює Східний офіс Держаудитслужби згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби», який відповідно до Положення про Східний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Східний офіс Держаудитслужби від 02.06.2016 №23, має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Верховний Суд у своїй постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18 дійшов наступних правових висновків. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18).

Бердянська окружна прокуратура Запорізької області зверталася із листами до позивачів та відповідача із листами щодо надання інформації та вжиття відповідних заходів, проте позивачами не вжито заходів шляхом подачі відповідних позовів.

Таким чином, враховуючи те, що позивачі як уповноважені на це органи не вжили жодних заходів реагування в межах повноважень, та не вжили заходи цивільно-правового характеру з метою захисту інтересів держави прокурор звернувся до суду із даним позовом за захистом інтересів держави.

У статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі», в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин, містить наступні терміни: тендер (торги) - здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів згідно з процедурами, установленими цим Законом (крім переговорної процедури закупівлі); публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Принципами здійснення закупівель відповідно до статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі», в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин, є добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Рішенням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.05.2020 № 58/7-рш (т.1 а.с. 44-50) відповідача 2 та ПП «Владікос» визнано винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді спотворення результатів торгів (тендерів) при участі у вищезазначеній процедурі закупівлі з ідентифікатором UA-2016-10-12-000764-b.

Вказане рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишено без змін у судовому порядку (справа №908/1256/20).

За приписами статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються, зокрема, спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/10207/21 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління «Промбудколія» накладений рішенням АМКУ від 06.05.2020 № 58/7-рш штраф у розмірі 490 000,00 грн до загального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У законодавстві відсутні визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема. Законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.

Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави й суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін та в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою. Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20 та від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що згідно із частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Тоді як суд згідно вимог частини 5 статті 13 ГПК України, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Отже, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави, якими є інтереси, пов`язані з потребою в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо, і суспільства, та наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

В порушення вище значеного прокурором не наведено та не доведено суду, що рішення з визначення переможця, оформлене протоколом №2 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель PROZORRO smarttender.biz (Конкретна назва закупівлі: послуги «Поточний ремонт стрілочних переведень № 50, 54, 90, 82, ділянок колій № 1,4, 17, 5») Бердянської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 26.10.2016 та Договір щодо закупівлі послуг «Послуги з поточного ремонту стрілочних переведень № 50 (інв. № 705), 54 (інв. № 4003), 90 (інв. 712), 82 (інв. 709), ділянок колій № 1 (інв. № 700), 4 (інв. № 701), 17 (інв. № 3887), 5 (інв. № 4003)», укладений між відповідачами порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним згідно частини 1 статті 228 ЦК України та відповідно до частини 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

Водночас доводи прокурора про вчинення спірного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Державне підприємство - це підприємство, що діє на основі державній власності, або підприємство, у статутному капіталі якого частка державної власності становить 50 і більше відсотків.

Відповідно до частини 2 статі 22 ГК України суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

Згідно із частинами 1-3, 5 статті 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Відповідно до частин 1, 2 статті 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно із частинами 1, 2 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту ДП «Адміністрація морських портів України», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 24.03.2014 №149, в редакції чинної на момент проведення спірних торгів та укладення спірного договору (далі по тексту - Статут), ДП «Адміністрація морських портів України» є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133-р «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту», входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Згідно із пунктом 9.1 Статуту чистий прибуток підприємства, який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, сплати передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету та відрахувань у цільові та інші фонди, залишаються у повному розпорядженні та використовуються відповідно до законодавства України.

За приписами частин 1, 3 статті 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» відповідно до Закону України «Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів», державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, державних комерційних підприємств та казенних підприємств, які відповідно до статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» належать до наукових установ, а також науково-технологічних комплексів, заснованих на державній власності, а також державних підприємств "Міжнародний дитячий центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія") та їх об`єднання зобов`язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 138, згідно з цим Порядком частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів", державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, державних комерційних підприємств та казенних підприємств, які відповідно до статті 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" належать до наукових установ, науково-технологічних комплексів, заснованих на державній власності, а також державних підприємств "Міжнародний державний центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія") до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, у розмірі 75 відсотків.

Частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Враховуючи вищевикладене, ДП «Адміністрація морських портів України» за результатами своєї господарської діяльності отримує доходи. Після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, сплати передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету, у тому числі частини чистого прибутку (доходу), які до державного бюджету України в обов`язковому порядку, щоквартально, державними унітарними підприємствами відраховуються у розмірі 30% у визначеному «Порядком відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та відрахувань у цільові та інші фонди», у повному розпорядженні ДП «Адміністрація морських портів України» залишається чистий прибуток, який використовуються ним відповідно до законодавства України.

Зазначене спростовує доводи прокурора про порушення ДП «Адміністрація морських портів України» інтересів держави та суспільства при розпорядженні ним коштами, які є частиною чистого прибутку, що залишається у підприємства після сплати до бюджету податків та зборів (обов`язкових платежів), передбачених чинним законодавством України та сплати до державного бюджету України в обов`язковому порядку, щоквартально, 30% частини чистого прибутку (доходу), одержаного ним як державним унітарним підприємствам відповідно до положень статті 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності».

При цьому слід зазначити, що прокурором не надано суду доказів отримання ДП «Адміністрація морських портів України» бюджетних коштів для проведення спірної закупівлі, отже при укладенні спірного правочину відповідач 1 розраховувався за рахунок коштів, які йому належать, а не за рахунок бюджетних коштів.

Доводи прокурора про наявність підстав для визнання недійсним договору, укладеного за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, оскільки тендер відбувся за участю в ньому двох учасників - відповідача 2 та ТОВ «Владікос»,спростовується наданою прокурором до позову інформацією з електронної системи публічних закупівель щодо реєстру отриманих тендерних пропозицій, з якої вбачається, що у спірних торгах прийняли участь не два, зазначених прокурором учасника, а три - відповідач 2, ТОВ «Владікос» та ТОВ «Трансазовбуд», первинна пропозиція якого становила 3 585 400,00 грн, а остання - 3 400 000,00 грн.

Найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція відповідача 2, яка первинно становила 3 458 600,00 грн, а остаточно - 3 386 690,00 грн, тоді як відповідач 1 в оголошенні про проведення спірної закупівлі визначив очікувану вартість у розмірі 3 595 423,60 грн, що свідчить про правильний висновок суду першої інстанції про те, що прокурор не довів завищення вартості послуг за спірним договором, можливості отримання таких послуг за нижчою ціною та не визначив протиправних наслідків укладення та виконання спірного договору.

Вказане також спростовує доводи прокурора, в обґрунтування порушення інтересів держави та суспільства, про неефективне та неконтрольоване використання коштів державного підприємства, що може призвести до зменшення ефективності діяльності самого підприємства, яка спрямовується на забезпечення цілей, зменшення виробничих потужностей та неприбутковості цього підприємства та порту, недостатності заробітної плати працівників, відсутності розвитку інфраструктури у відповідній сфері, неефективне використання матеріальних ресурсів, зниження якості продукції та послуг, які ним виробляються та надаються, втрати репутації державного підприємства та зниження конкурентноспроможності на ринку та інших негативних наслідків.

Враховуючи недоведеність прокурором наявності підстав для визнання недійсним рішення з визначення переможця, оформленого протоколом №2 засідання постійно діючої робочої групи з визначення результатів допорогових закупівель через електронну систему закупівель PROZORRO smarttender.biz (Конкретна назві закупівлі: послуги «Поточний ремонт стрілочних переведень № 50, 54, 90, 82, ділянок колій № 1,4, 17, 5») Бердянської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 26.10.2016 та визнання недійсним договору № 112-В-БЕФ-16 від 09.11.2016 щодо закупівлі послуг «Послуги з поточного ремонту стрілочних переведень № 50 (інв. № 705), 54 (інв. № 4003), 90 (інв. 712), 82 (інв. 709), ділянок колій № 1 (інв. № 700), 4 (інв. № 701), 17 (інв. № 3887), 5 (інв. № 4003)», укладеного між відповідачами згідно статті 228 ЦК України, а тому відсутні підстави для застосування правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені частиною 3 статті 228 УК України.

За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 грошові кошти у розмірі 4 044 928,91 грн, а з відповідача 1, одержані ним за рішенням суду 4 044 928,91 грн, стягнути в дохід держави в особі позивача 2.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пунткі 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм права, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/7160/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (прокурора).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/7160/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/7160/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Запорізьку обласну прокуратуру.

4. Матеріали справи №910/7160/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 17.04.2024 після виходу головуючого судді Владимиренко С.В. з відпустки та лікарняного.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді Л.Г. Сітайло

Є.Ю. Шаптала