Рішення

від 17.04.2024 по справі 910/722/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2024Справа № 910/722/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Жалоби С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПлазмаТек», м.Вінниця

до відповідача: держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації

про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол.США,

За участю представників сторін:

від позивача: Монастирський Д.О.

від відповідача: не зв`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПлазмаТек» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол.США.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ПлазмаТек» було власником частки у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодський завод зварювальних електродів» (юридичної особи, створеної за законами Республіки Білорусь»). В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодський завод зварювальних електродів» станом на 23.02.2022 було власником частки в розмірі 100% Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Центр» (юридичної особи, створеної за законодавством російської федерації). Позивачем наголошено, що з початком збройної агресії російської федерації товариством припинено будь-яку діяльність із використанням території Республіки Білорусь, а працівники товариств, які є громадянами України, повернулись до країни. Як вказує позивач, станом на даний час останній не має жодного доступу до свого підприємства, а з мережі Інтернет стало відомо про вчинення владою Республіки Білорусь дій щодо зміни власника Товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодський завод зварювальних електродів», що фактично і припинить право власності на корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Центр». Означені обставини, на думку позивача, вказують на наявність підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі вартості корпоративних прав.

Ухвалою від 24.01.2024 судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.02.2024.

14.02.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 06.03.2024.

06.03.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 20.03.2024 та зобов`язано позивача здійснити переклад даної ухвали та позовної заяви на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації - pr@minjust.gov.ru та в Посольство російської федерації в Словацькій Республіці (Словацька Республіка, 811 06, м. Братислава, вул. Годрова 4), докази чого надати суду.

На виконання вимог ухвали суду позивачем було надано до матеріалів справи скан-копію щодо направлення перекладів ухвали суду та позовної заяви на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації - pr@minjust.gov.ru, а також фіскальний чек та митні декларації стосовно направлення таких документів в Посольство російської федерації в Словацькій Республіці (Словацька Республіка, 811 06, м. Братислава, вул. Годрова 4).

Ухвалою від 20.03.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.04.2024.

Представником позивача у судовому засіданні 17.04.2024 було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 17.04.2024, як і у попередні засідання суду, не з`явився, відзиву на позов не подав.

Наразі, суд зауважує, що частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Оскільки діяльність посольства Російської Федерації в Україні зупинена, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи та призначені в ній засідання.

Отже, судом було вчинено всі дії з метою належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 17.04.2024.

В судовому засіданні 17.04.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно виписки з Єдиного державного регістра юридичних осіб та індивідуальних підприємців Республіки Біларусь 06.09.2006 було зареєстровано Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів". 100% розміру статутного капіталу вказаного товариства станом на 12.08.2020 належало Приватному акціонерному товариству "ПлазмаТек".

Як вказує позивач, станом на 23.02.2022 Приватне акціонерне товариство "ПлазмаТек" було власником частки у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" (юридичної особи, яка була зареєстрована за законодавством Республіки Білорусь за № 490419789 та знаходилась за адресою: Республіка Білорусь, 247434, Гомельська обл., м. Світлогорськ, вул. Авіаційна, буд. З).

Внаслідок перетворення Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек" було здійснено реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек", яке згідно п.п.1 статуту товариства є повним правонаступником всіх прав та обов`язків Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек".

Відповідно до змісту наявної в матеріалах справи виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб російської федерації з 14.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" (код 490419789 Республіка Білорусь) є єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" (власник частки у розмірі 100% статутного капіталу).

Як вказує позивач, станом на 22.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" входили до групи компаній Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек", яке було перетворено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек"), що виявлялось у прямому (щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів") та опосередкованому (щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр") володінні статутним капіталом зазначених підприємств. Разом підприємства здійснювали господарську діяльність з виробництва та реалізації зварювальної продукції на ринках Східної Європи та Центральної Азії.

Позивачем зазначено, що з початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України Товариство з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек" припинило будь-яку діяльність в обох зазначених юрисдикціях, про що було розміщено відповідне повідомлення на офіційному веб-сайті товариства.

Наказом № 0301-01 від 02.03.2022 генерального директора Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек" "Про заходи у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну" негайно зупинено будь-яку господарську діяльність Товариства, а також підприємств, які входить до бізнес-групи Товариства (зокрема, тих, в яких Товариство є власником корпоративних прав в обсязі, достатньому для забезпечення ухвалення відповідних рішень), на території російської федерації та республіки білорусь" .

Як зауважує позивач, станом на даний час у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек" не має жодного доступу до своїх підприємств, а також їхнього рухомого та нерухомого майна на території російської федерації та Білорусі, а з огляду на не підтримання жодного зв`язку із будь-якими державними органами та посадовими особами російської федерації та Республіки Білорусь у позивача відсутні будь-які офіційні дані стосовно юридичної долі належних йому корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" та Товаристві з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр", а також майна даних підприємств на території вказаних країн.

З інформації, розміщеної в мережі Інтернет у грудні 2022, позивачу стало відомо, що Олександром Лукашенко, як Президентом Республіки Білорусь, віддано розпорядження забирати власність іноземних інвесторів із недружніх країн, першим з яких може бути націоналізовано завод зварювальних електродів у Світлогорську.

У позовній заяві вказано, що за інформацією видання, новий голова Світлогорського райвиконкому Дмітрій Шабєнтік "розповів Лукашенку про Світлогірський завод зварювальних електродів, український засновник якого після початку військової агресії щодо України, заявив про зупинку виробництва. Шабєтнік повідомив, що завод готовий до роботи, але наразі вирішується питання зміни власника". У відповідь самопроголошений президент Білорусі, як повідомляється, "закликав якнайшвидше націоналізувати власність заводу та мінімізувати юридичні формальності". При цьому також вказується, що "білоруський диктатор занепокоївся тим, щоб іноземні інвестори нічого не змогли забрати" і, переконавшись, що ні, додав: "Ну якби забрали, то я б познімав голови з відповідальних людей. Ніхто нічого не повинен забрати. Ви не повинні це допустити".

Згодом, у травні 2023 року, в мережі Інтернет з`явилось інше повідомлення, згідно із яким "Світлогірський завод електродів придбав російський інвестор", а саме - "Магнітогорський електродний завод (російська федерація)".

На підтвердження означених обставин позивачем долучено до матеріалів справи роз друки статей з мережі інтернет.

Таким чином на даний час позивач не контролює Товариство з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" ані як юридичну особу, ані як безпосередньо майновий комплекс заводу, та має всі підстави вважати, що в той чи інший спосіб із "мінімумом юридичних формальностей" був позбавлений свого підприємства та його майна в Білорусі. Оскільки позивач володів Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" через Товариство з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів", він аналогічним чином був позбавлений також і цього підприємства разом з його майном.

На підтвердження означених обставин позивачем також долучено до матеріалів справи звіт незалежного аудитора щодо аудиту консолідованої фінансової звітності Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек" від 11.04.2023, який підготовлено аудиторською компанією Товариство з обмеженою відповідальністю "Кроу Ерфольг Україна".

Згідно зі звітом з незалежної оцінки вартості 100% корпоративних прав ТОВ «Світлогорський завод зварювальних електродів» (реєстраційний номер 490419789, Республіка Білорусь) станом на 23.02.2022, що складений суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «КК «Острів», ринкова вартість 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" станом на 23.02.2022 становила (без урахування податку на додану вартість) 26 898 740 доларів США.

Згідно зі звітом з незалежної оцінки вартості 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" станом на 23.02.2022, що складений суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «КК «Острів», ринкова вартість 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" станом на 23.02.2022 склала (без урахування ПДВ) 423 525 доларів США.

Позивачем наголошено, що безпосередньою причиною, через яку Товариство з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек" втратило корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" та Товаристві з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр", є саме збройна агресія російської федерації проти України, а отже, протиправними винними діями відповідача, внаслідок фактичної втрати корпоративних прав позивачеві сукупно завдано збитків на суму 27 322 265 доларів США.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення позивача до суду з позовом до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол.США.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої ст.4 Господарського процесуального кодексу України: право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом; юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказового провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) у справах про банкрутові - у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутство цим Кодексом) (частина шоста статті 12 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За змістом наведених положень позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв`язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені в пункті 4.9 постанови Верховного Суду від С 09.07.2020 у справі № 922/404/19).

Щодо такої сторони (іншого учасника) як держава у господарському судочинстві суд зазначає про таке.

Відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Крім цього за наведеними положеннями предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача (відповідачів) щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

У даному випадку предметом спору у справі є відшкодування шкоди у вигляді збитків, завданої позивачу за його ствердженням, незаконною військової агресією російської федерації проти України.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Правовідносини щодо відшкодування збитків/шкоди врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України.

Положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними й передбачають певні особливості, притаманні розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

За сталою позицією Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 201/7038/20 (провадження № 61-16141св20), належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Слід враховувати також висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), сформульований з посиланням на висновки Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21), згідно з якими Суд зазначив, що: "відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)".

Щодо визначення відповідачем іноземної держави судом враховано, що відповідно до частини першої статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Водночас, з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22).

При цьому суд враховує, що у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.

У зв`язку із викладеним суд доходить висновку, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав, що і здійснено позивачем у розглядуваній справі.

Частиною першою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" унормовано, що судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14.04.2022 року Верховною Радою України визнано дії, вчинені Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX від 14.04.2022).

Резолюцією №2433 від 27.04.2022 Парламентської Асамблеї Ради Європи "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" визнано, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства російської федерації у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої суб`єкту господарювання, який створено за законодавством України, внаслідок повномасштабної військової агресії іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Одночасно, щодо предмету доказування у спорі про стягнення збитків, суд звертає увагу позивача на таке.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Одночасно, у ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків позивачем повинно бути доведено факт нанесення саме неправомірною діяльністю відповідача певної матеріальної шкоди матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового зв`язку між нанесеною шкодою та діяльністю відповідача. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Судом вказувалось, що підставою позовних вимог визначено такі обставини:

- станом на 23.02.2022 Приватне акціонерне товариство "ПлазмаТек" було власником частки у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" (юридичної особи, яка була зареєстрована за законодавством Республіки Білорусь за № 490419789 та знаходилась за адресою: Республіка Білорусь, 247434, Гомельська обл., м. Світлогорськ, вул. Авіаційна, буд. З);

- станом на 22.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" входили до групи компаній Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек", яке було перетворено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек"), що виявлялось у прямому (щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів") та опосередкованому (щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр") володінні статутним капіталом зазначених підприємств. Разом підприємства здійснювали господарську діяльність з виробництва та реалізації зварювальної продукції на ринках Східної Європи та Центральної Азії.

- з початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України Товариство з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек" припинило будь-яку діяльність в обох зазначених юрисдикціях, про що було розміщено відповідне повідомлення на офіційному веб-сайті товариства;

- станом на даний час у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек" не має жодного доступу до своїх підприємств, а також їхнього рухомого та нерухомого майна на території російської федерації та Білорусі, а з огляду на не підтримання жодного зв`язку із будь-якими державними органами та посадовими особами російської федерації та Республіки Білорусь у позивача відсутні будь-які офіційні дані стосовно юридичної долі належних йому корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" та Товаристві з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр", а також майна даних підприємств на території вказаних країн;

- інформації, розміщеної в мережі Інтернет у грудні 2022, позивачу стало відомо, що Олександром Лукашенко, як Президентом Республіки Білорусь, віддано розпорядження забирати власність іноземних інвесторів із недружніх країн, першим з яких може бути націоналізовано завод зварювальних електродів у Світлогорську. За інформацією видання, новий голова Світлогорського райвиконкому Дмітрій Шабєнтік "розповів Лукашенку про Світлогірський завод зварювальних електродів, український засновник якого після початку військової агресії щодо України, заявив про зупинку виробництва. Шабєтнік повідомив, що завод готовий до роботи, але наразі вирішується питання зміни власника". У відповідь самопроголошений президент Білорусі, як повідомляється, "закликав якнайшвидше націоналізувати власність заводу та мінімізувати юридичні формальності". При цьому також вказується, що "білоруський диктатор занепокоївся тим, щоб іноземні інвестори нічого не змогли забрати" і, переконавшись, що ні, додав: "Ну якби забрали, то я б познімав голови з відповідальних людей. Ніхто нічого не повинен забрати. Ви не повинні це допустити". У травні 2023 року, в мережі Інтернет з`явилось інше повідомлення, згідно із яким "Світлогірський завод електродів придбав російський інвестор", а саме - "Магнітогорський електродний завод (російська федерація)". На підтвердження означених обставин позивачем долучено до матеріалів справи роз друки статей з мережі інтернет;

- згідно зі звітом з незалежної оцінки вартості 100% корпоративних прав ТОВ «Світлогорський завод зварювальних електродів» (реєстраційний номер 490419789, Республіка Білорусь) станом на 23.02.2022, що складений суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «КК «Острів», ринкова вартість 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" станом на 23.02.2022 становила (без урахування податку на додану вартість) 26 898 740 доларів США;

- згідно зі звітом з незалежної оцінки вартості 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" станом на 23.02.2022, що складений суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «КК «Острів», ринкова вартість 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" станом на 23.02.2022 склала (без урахування ПДВ) 423 525 доларів США;

- безпосередньою причиною, через яку Товариство з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек" втратило корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" та Товаристві з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр", є саме збройна агресія російської федерації проти України, а отже, протиправними винними діями відповідача, внаслідок фактичної втрати корпоративних прав позивачеві сукупно завдано збитків на суму 27 322 265 доларів США.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення позивача до суду з позовом до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол.США.

Проте, оцінюючи вказані доводи позивача на предмет наявності всіх складових предмету доказування у віповідній катеогорії спорів, які було наведено судом вище на підставі аналізу численної практики Верховного Суду, суд дійшов висновку щодо недостаньої обгрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПлазмаТек».

Зокрема, суд повторно звертає увагу позивача на те, що важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача (саме відповідача) та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності відповідача. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Проте, у даному випадку, суд вважає непослідовними твердження заявника про те, що причиною втрати позивачем корпоративних прав в юридичній особі, яка була створена за законами Республіки Білорусь, є безпосередньо збойна агресія російської федеравції, оскільки позивач зазначив, що втрати корпоративних прав відбулась внаслдіок націоналізації Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" іншою державою, а не відповавдачем.

Тобто, у суду відсутні підстави достеменно вважати, що втрата майнових прав (корпоративні права) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПлазмаТек» стала наслідком початку у лютому 2022 повномаштабного вторгнення російської федерації на територію України, що виключає наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями саме відповідача щодо позбавлення частки у статутному капіталі товарисвтва та збитками, що скалдаються із вартості такої частки, а також вартості частки в іншій юридичній компанії, що фактично належала Товариству з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів".

В контексті наведеного суд вважає за доцільне також акцентувати увагу на тому, що наявність опесередкованого звя`зку між націоналізацію юридичної особи у Ресбліці Білорусь та початком збройної агресії російської федерації ніяким чином не вказує на можливість покладення відповідальності за позбавлення частки у саттутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів", саме на відповідача.

За таких обставин, враховуючи недовдення позивачем таких обов`язкових складових відшкодування збитків як протиправні дії відповідача та прямого причинно-наслідковий зв`язок між втратою корпоративних прав та збройною агресією російської федерації, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПлазмаТек» до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол.США.

Надаючи оцінку іншим доводам позивача судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування заявника, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат за наслдіками вирішення спору суд зазначає, що оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації в порядку пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" не справляється, отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат, зокрема, в частині судового збору.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПлазмаТек» до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол.США.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17.04.2024.

Суддя В.В. Князьков