Постанова

від 16.04.2024 по справі 910/3649/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/3649/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Пашковський Д. В. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД"

про розірвання договору та стягнення 1 265 678,96 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" (далі - ТОВ "Приват Тім", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" (далі - ТОВ "Конектіс ЛТД", відповідач) з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог про: розірвання договору поставки від 23.12.2022 № 2312-22 (далі - Договір); стягнення 1 085 000,00 грн - попередньої оплати, 166 678,01 грн - неустойки та 14 000,95 грн - 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору щодо поставки товару належної якості у строки, визначені Договором.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 04.10.2023 (суддя Чебикіна С. О.) у справі № 910/3649/23 позов задовольнив повністю; розірвав Договір поставки, укладений між ТОВ "Приват Тім" та ТОВ "Конектіс ЛТД"; стягнув з відповідача на користь позивача 1 085 000,00 грн попередньої оплати, 166 678,01 грн неустойки, 14 000,95 грн 3% річних, 21 669,19 грн судового збору та 84 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 29.02.2024 (колегія суддів: Сулім В. В., Майданевич А. Г., Коротун О. М.) змінив рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/3649/23 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу; виклавши резолютивну частину в цій частині в такій редакції: "стягнути з ТОВ "Конектіс ЛТД" на користь ТОВ "Приват Тім" 76 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу".

В решті рішення залишив без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, поклав на відповідача.

Стягнув з ТОВ "Конектіс ЛТД" на користь ТОВ "Приват Тім" 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи № 910/3649/23 апеляційним судом.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "Конектіс ЛТД" (скаржник), не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить: скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 у справі № 910/3649/23, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга ТОВ "Конектіс ЛТД" подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.1.2. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення:

- частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 911/2755/18, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 28.08.2019 у справі № 910/5381/18, від 21.02.2024 у справі № 926/1876/23 та від 29.04.2021 у справі № 916/3904/19 (у контексті оцінки істотності порушення стороною Договору);

- статей 549, 610, 611, 612, частини другої статті 693 ЦК України та статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 910/1186/23 (у контексті наявності / відсутності правових підстав для стягнення неустойки за порушення строків поставки товару у спірних правовідносинах, у тому числі і періодів нарахування);

- частин першої, другої статті 530 та частини другої статті 625 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання).

4.1.3. За доводами скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин справи, які передбачали б можливість розірвання укладеного Договору з підстав, заявлених позивачем у позові та які б свідчили про істотність порушення відповідачем умов Договору в розумінні частини другої статті 651 ЦК України. Зокрема, не дослідили всі наявні у матеріалах справи докази і не здійснили повної оцінки укладеного Договору та не встановили, що позивачу завдана будь-яка шкода, розмір якої не дозволяє йому отримати очікуване при укладенні Договору, а також те, що позивач не зможе використати результати Договору.

4.1.4. У застосуванні положень статей 549, 625 ЦК України та статті 230 ГК України суди попередніх інстанцій не врахували, що за наявності відмови позивача від отримання товару, пред`явлення претензії від 27.01.2023 про повернення передоплати у відповідача відсутній обов`язок здійснити повторно поставку товару. Тобто, зобов`язання відповідача про поставку товару (натуральне зобов`язання) з 21.01.2023 припинилося, натомість зобов`язання про повернення передоплати за договором виникло лише після пред`явлення претензії від 27.01.2023.

4.1.5. Суди залишили поза увагою доводи відповідача, що фактично прострочення строку поставки тривало з 14.01.2023 до 20.01.2023, а не до 19.06.2023, як стверджує позивач, а тому, нарахування неустойки за період з 21.01.2023 до 19.06.2023 та відсотків річних з 14.01.2023 є безпідставним.

4.1.6. Крім того, скаржник з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що, суди попередніх інстанцій через неправильне застосування наведених вище норм матеріального права, а також у порушення статей 2, 86, 210, 236, 238, 269, 282 ГПК України не дослідили, не надали оцінки та не навели мотивів відхилення відповідних доводів позивача.

4.1.7. Касаційна скарга ТОВ "Конектіс ЛТД" не містить будь-яких доводів стосовно оскарження судових рішень в частині вирішення питання відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.

4.2. Інші доводи учасників справи

4.2.1. ТОВ "Приват Тім" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5. Клопотання

5.1. Від ТОВ "Приват Тім" 15.04.2024 надійшло клопотання про стягнення судових витрат, що понесенні внаслідок розгляду касаційної скарги.

5.2. ТОВ "Конектіс ЛТД" 16.04.2024 подало до Суду клопотання про зменшення витрат ТОВ "Приват Тім" на професійну правничу допомогу.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевий та апеляційний господарські суди у справі, зокрема, встановили таке.

6.1. ТОВ "Конектіс ЛТД" (постачальник) та ТОВ "Приват Тім" 23.12.2023 уклали договір поставки за умовами якого постачальник взяв на себе зобов`язання щодо поставки Генератора електричного у кількості та у строки, які передбачені Специфікацією № 1 до Договору, а покупець зобов`язувався прийняти товар та провести розрахунок за нього.

6.2. Згідно з умовами пунктів 2.1, 2.2 Договору вартість товару договірна і визначається у рахунках-фактурах та видаткових накладних, які підписуються на кожну окрему партію товару. Загальна вартість даного договору складає суму всіх видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін.

6.3. У пункті 3.3. Договору сторонами визначено умови оплати: попередня оплата в розмірі 70 % від вартості товару протягом 3 банківських днів з дня виставлення рахунку на оплату; залишок у розмірі 30 % від вартості товару оплачується за фактом відвантаження товару зі складу відповідача.

6.4. Згідно з умовами пункту 4.3. Договору якість товару, що поставляється, повинна відповідати показниками сертифікату якості виробника.

6.5. За умовами пунктів 5.1, 5.2 Договору умови поставки визначаються у відповідних специфікаціях, рахунках-фактурах і видаткових накладених. Постачальник повинен оформити всі необхідні товаросупроводжувальні документи на відвантажений товар та передати їх представнику покупця, а саме: рахунок-фактуру; видаткову накладну; паспорт виробу; надати гарантію на поставлений Товар 1 рік або 1000 мотогодин роботи поставленого товару. У разі порушення правил експлуатації, що доведено документально, гарантіє не діє.

6.6. За умовами пункту 6.2 Договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятий покупцем в момент фактичної передачі його покупцю і підписання покупцем відповідних товаротранспортних документів.

6.7. У пункті 6.6 Договору визначено, що покупець може пред`явити постачальнику претензії у випадку поставки товарів з характеристиками, що не відповідають сертифікату якості на товар, що поставляється.

6.8. Претензії за якістю поставленого товару мають бути пред`явлені покупцем при прийманні товару, але не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати приймання товару (пункт 6.7 Договору).

6.9. Постачальник з`ясовує обґрунтованість претензій в місячний строк з дня одержання претензії. У випадку підтвердження останньої, він зобов`язаний замінити неякісний товар та/або здійснити до поставку товару (у разі недостачі) за свій рахунок або повернути вартість оплаченого неякісного/недоплаченого товару (пункт 6.8. Договору).

6.10. За умовами пункту 10.1 Договору останній вступає в силу з моменту його укладання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

6.11. Як встановили суди, згідно з умовами Специфікації № 1 до Договору, відповідач взяв на себе обов`язок поставити позивачу Генератор електричний Teksan TJ225R, загальною вартістю 1 550 000,00 грн. На умовах попередньої оплати в розмірі 70 % від вартості товару протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату; залишок у розмірі 30 % від вартості товару після відвантаження товару зі складу постачальника, на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку постачальника. Моментом здійснення оплати є момент зарахування грошових коштів в оплату товару на поточний рахунок постачальника. Строк поставки складає 14 (чотирнадцять) робочих днів з моменту отримання попередньої оплати за Договором у розмірі 70 % від вартості партії товару.

6.12. На виконання умов Договору та Специфікації № 1 позивач 26.12.2022 здійснив попередню оплату товару у розмірі 70 % від вартості товару (платіжні інструкції від 26.12.2022 за №1, № 2 та № 3) на загальну суму 1 085 000,00 грн.

6.13. За твердженням позивача, 20.01.2023 представники відповідача прибули на територію позивача з метою відвантаження товару за погодженою сторонами адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 71, літ. с. Однак, під час спроби відвантаження товару виявилось, що товар містить недоліки, зокрема: у представників відповідача (інженер ТОВ "Конектіс ЛТД" - Шлапак С.І.) був відсутній визначений Договором перелік документів на товар; товар був пошкоджений; відповідач не дотримався вимог щодо пакування товару; на товарі відсутнє будь-яке маркування. Відсутність всіх необхідних товаросупроводжувальних документів на товар у сукупності з наведеними недоліками унеможливила встановлення марки та моделі товару.

6.14. Представники позивача склали акт від 20.01.2023 № 1 у якому зафіксовано недоліки товару та відсутність супроводжуючих документів на товар та вручили примірник цього акта представнику відповідача. Додатково примірник акта разом з додатками 20.01.2023 направлено на електронну пошту відповідача, зазначену в Договорі.

6.15. Представник компанії перевізника товару відмовився від фіксації та проставлення будь-яких відміток щодо факту недостачі документів на товар та пошкодження товару.

6.16. У подальшому 27.01.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію з метою досудового врегулювання спору. У претензії викладено зміст порушення умов Договору, а також заявлено вимогу щодо повернення оплаченої позивачем попередньої оплати у розмірі 1 085 000,00 грн у строк до 31.01.2023.

6.17. Відмова ТОВ "Конектіс ЛТД" повернути суму попередньої оплати за Договором і стала підставою для звернення ТОВ "Приват Тім" з позовом у цій справі про: розірвання Договору та стягнення суми попередньої оплати, неустойки та 3 % річних.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Спір у справі виник щодо наявності / відсутності підстав для розірвання Договору, стягнення попередньої оплати за непоставлений товар, неустойки (пені) за прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару та відсотків річних.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції ТОВ "Конектіс ЛТД" визначило положення пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

8.4. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, зокрема: пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.5. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.7. Сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.8. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.9. Зокрема, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин справи, які передбачали б можливість розірвання укладеного Договору з підстав, заявлених позивачем у позові та які б свідчили про істотність порушення відповідачем умов Договору в розумінні частини другої статті 651 ЦК України.

8.10. У контексті наведених доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях, Суд виходить з такого.

8.11. За приписами статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

8.12. Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

8.13. Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть, як ставитись в залежність від вчинення / невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

8.14. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 13.12.2021 у справі № 904/2780/19.

8.15. Відповідно до частин першої, третьої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

8.16. Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки.

8.17. Частинами першою, другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

8.18. Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

8.19. У частині першій статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

8.20. Як встановили суди попередніх інстанцій на виконання умов Договорук покупець 26.12.2022 перерахував постачальнику передоплату у сумі 1 085 000,00 грн за поставку товару згідно з Специфікацією №1 , що становить 70 % вартості окремої партії товару. За умовами Договору та Специфікації № 1 строк поставки товару сторони встановили протягом 14 робочих днів з моменту отримання попередньої оплати.

8.21. Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

8.22. Водночас, цивільним законодавством визначено правові наслідки невиконання продавцем обов`язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару. Так, відповідно до частини першої статті 666 ЦК України у разі, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

8.23. Разом з тим, згідно з частиною другою цієї статті, якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

8.24. У статті 268 ГК України визначено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам (у разі наявності), зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов`язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів.

8.25. В силу положень частин першої, третьої статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

8.26. Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

8.27. Частина перша статті 615 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

8.28. Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджує, що відповідач лише 20.01.2023 виконав зобов`язання з поставки товару, однак при прийнятті товару виявилось, що поставлений відповідачем товар містить недоліки. Під час приймання товару представники позивача (за участі представника відповідача) склали акт про невідповідність поставленого товару від 20.01.2023 № 1. Примірник цього акта вручено представнику відповідача, а також додатково примірник акта разом з додатками 20.01.2023 направлено на електронну пошту відповідача, зазначену в Договорі. У подальшому, 27.01.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення суми попередньої оплати за Договором.

8.29. Станом на час звернення до суду з позовом відповідач в порушення умов пункту 6.8 Договору не поставив позивачу товар, визначений у Специфікації № 1 до Договору (Генератор електричний Teksan TJ225R, загальною вартістю 1550000,00 грн) та не повернув суму попередньої оплати за Договором на вимогу позивача у строк до 31.01.2023.

8.30. У контексті спірних правовідносин Суд наголошує, що відмова від прийняття виконання та, відповідно, припинення зобов`язання, належать до правових наслідків порушення зобов`язання в розумінні статті 611 ЦК України.

8.31. Колегія суддів також відзначає, що законодавець пов`язує повідомлення продавця про порушення умов договору купівлі-продажу з активними діями покупця. Зокрема, статтею 688 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

8.32. В силу положень частини першої статті 772 ЦК України якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

8.33. Задовольняючи позовні вимоги про розірвання договору та стягнення суми попередньої оплати за Договором, місцевий господарський суд виходив з того, що в силу положень пункту 4.3 Договору відповідач мав обов`язок поставити товар з приналежними до нього документами (сертифікат якості та інші супутні документи). Водночас відповідач таких вимог дотримався, у зв`язку з чим позивач відмовився від прийняття товару, який не відповідає вимогам щодо якості. Також відповідачем у подальшому не було виконано вимоги позивача про повернення попередньої оплати у розмірі 1 085 000,00 грн.

8.34. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди попередніх інстанцій надали оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема: акт про невідповідність поставленого товару від 20.01.2023 № 1 (у якому зафіксовано недоліки товару та відсутність супроводжуючих документів на товар), акту про відмову від підписання акт про недоліки товару від 20.01.2023 за № 2; електронному листу позивача від 20.01.2023 і претензії від 27.01.2023 № 05-2701/23 та дійшли висновку про істотне порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань.

8.35. Відповідач не надав суду доказів на спростування цих обставин, як і не надав доказів вчинення будь-яких дій, передбачених у пункті 6.8 Договору щодо з`ясування обставин обґрунтованості претензії, у тому числі і вчинення дій щодо заміни товару неналежної якості.

8.36. Крім того суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим відповідачем до відзиву на позовну заяву документам, які, на його думку, підтверджують факт належного виконання ним умов Договору та підтверджують характеристики товару умовам Договору під час відвантаження товару (видаткова накладна від 20.01.2023 №20.01/1; керівництво з експлуатації та обслуговування дизельних генераторів TJ225 та митна декларація IM40EA23UA100180500514U3 від 16.01.2023) та встановив, що вказані документи містять невідповідності щодо асортименту товару (марки / моделі генератора). Також суд апеляційної інстанції встановив, що в переліку наведених вище документів взагалі відсутній технічний паспорт / сертифікат якості на товар.

8.37. Суд апеляційної інстанції також встановив, що в митній декларації IM40EA23UA100180500514U3 від 16.01.2023 вказана інша модель товару - "Генератор TJ 255 KVA" замість "Генератор TJ 255 R". Водночас керівництво з експлуатації та обслуговування дизельних генераторів TJ225 не є підтверджуючим документом якості поставленого товару.

8.38. Відтак, з огляду на встановлені та наведені вище обставини суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати виконаним обов`язок відповідача з поставки товару, який відповідає умовам Договору щодо якості, асортименту і комплектності.

8.39. Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам та встановивши обставини порушення відповідачем умов Договору щодо строків поставки, а також ненадання постачальником документів, які підтверджують якість товару, у тому числі і відсутність доказів на підтвердження обставин відповідності товару за описом (марки / моделі Генератора) дійшли обґрунтованого висновку про істотне порушення відповідачем умов Договору, а позивач правомірно скористався своїм правом, закріпленим в силу положень статей 662, 673, 772 ЦК України, статті 268 ГК України та вчинив дії щодо відмови від Договору, повідомивши відповідача, шляхом надіслання йому листа від 27.01.2023.

8.40. З огляду на наведене, Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій хоч і не застосували наведені вище норми матеріального права, однак дійшли вірного висновку про істотне порушення відповідачем умов Договору та про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення попередньої оплати за Договором.

8.41. З урахуванням встановлених судами обставин щодо невизнання та невиконання відповідачем обов`язку повернути попередню оплату за Договором у тому числі і з урахуванням умов пункту 10.1 Договору, Суд вважає, що вимога про розірвання договору у цьому випадку також є належним способом захисту порушеного права позивача.

8.42. У аспекті поставленого скаржником у касаційній скарзі питання Верховний Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 29.03.2023 у справі № 910/17401/21. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що: "…зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин".

8.43. Колегія суддів зазначає, що юридичний аналіз положень статей 662, 673, 772 ЦК України, статті 268 ГК України дозволяє зробити висновок про те, що договір поставки є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

8.44. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач вчинив всі відповідні дії передбачені умовами Договору та положеннями чинного законодавства у разі поставки товару, який не відповідає умовам щодо якості та комплектності, а право на відмову від договору у спірних правовідносинах прямо передбачено умовами пункту 6.8 Договору та чинним законодавством.

8.45. Отже, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено доведеність позивачем існування зазначених умов (підстав) для розірвання Договору, Суд відхиляє як безпідставні посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах положень частини другої статті 651 ЦК України.

8.46. Колегія суддів наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.47. Таким чином, проаналізувавши судові рішення у справах № 910/3568/18, № 910/6381/18, № 910/8819/18, № 910/5381/18, № 911/2755/18, № 926/1876/23 та № 916/3904/19, касаційний суд вважає, що неврахування апеляційним судом правових висновків у цих справах не може бути підставою для скасування судового рішення у даній справі, оскільки ці справи не є подібними до справи, що розглядається Верховним Судом, зважаючи на відповідні критерії подібності правовідносин, які наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

8.48. Як вже було зазначено вище у справі, що розглядається (№ 910/3649/23) спірні вимоги позивача ґрунтуються на істотному порушенні стороною договірних зобов`язань за договором поставки і право на відмову від договору передбачено, як законом так і умовами договору.

8.49. Поряд з тим:

- у справах № 910/3568/18, № 910/6381/18, № 910/8819/18 та № 910/5381/18 предметом спору були вимоги про розірвання договору поруки;

- у справі № 911/2755/18 предметом спору були вимоги про розірвання договору купівлі-продажу державного майна об`єкта незавершеного будівництва;

- у справі № 926/1876/23 предметом спору були вимоги про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва державної власності;

- у справі № 916/3904/19 предметом спору були вимоги про розірвання договору на виготовлення та монтаж (в частині вже наданих послуг, які повинні були бути виконані в майбутньому) та зобов`язання повернути у попередній стан частини приміщення (провести демонтаж продукції).

8.50. Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 652 ЦК України у наведених скаржником постановах стосуються вимог про розірвання договору, які ґрунтуються на істотному порушенні стороною договірних зобов`язань у правовідносинах де право на односторонню відмову у сторони відсутнє. Наведені скаржником справи не є подібними зі справою, що розглядається з огляду на відмінність підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також і матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Щодо доводів касаційної скарги в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 549, 610, 611, 612, 625 частини другої статті 693 ЦК України та статті 230 ГК України

8.51. Зокрема, за твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій у вирішенні вимог про стягнення неустойки та процентів річних не врахували висновків Верховного Суду, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц і у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 910/1186/23. З посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили усі докази, які мають значення для справи.

8.52. Відповідач наголошує, що поза увагою судів залишився фактичний зміст правовідносин сторін, зокрема, оскільки прострочення строку поставки зі сторони відповідача тривало з 14.01.2023 до 20.01.2023, а не до 19.06.2023, то скаржник вважає нарахування неустойки та відсотків річних за період з 14.01.2023 до 19.06.2023 є безпідставним.

8.53. Надаючи оцінку доводам скаржника та висновкам судів попередніх інстанцій в цій частині, суд касаційної інстанції, виходячи з приписів статті 300 ГПК України щодо меж касаційного перегляду, зазначає таке.

8.54. Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

8.55. За змістом статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

8.56. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

8.57. Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

8.58. Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

8.59. Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

8.60. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

8.61. ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

8.62. Тобто, неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом). Договірно-обов`язковий - умови про яку включаються в Договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. Поряд з тим, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо.

8.63. Так, умовами укладеного між сторонами Договору було чітко погоджено та визначено права та обов`язки кожної із сторін, які застосовуються сторонами та підлягають виконанню з урахуванням його умов та положень чинного законодавства.

8.64. Суди встановили, що на виконання умов Договору позивач 26.12.2022 здійснив попередню оплату товару на суму 1 085 000,00 грн (70 % від загальної вартості товару), як визначено сторонами у Договорі. Тобто, суди встановили належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором.

8.65. Згідно з умовами Специфікації № 1 до Договору строк поставки складає 14 (чотирнадцять) робочих днів з моменту отримання попередньої оплати за Договором у розмірі 70 % від вартості партії товару.

8.66. Суди також встановили факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором та, як наслідок відмову позивача від прийняття виконання зобов`язання.

8.67. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 530 ЦК України у вирішенні вимог про стягнення суми попередньої оплати за договором поставки у разі відмови покупця від прийняття виконання зобов`язання, внаслідок неналежного виконання продавцем свого зобов`язання, які викладені у постанові від 21.02.2024 у справі № 910/1186/23 (на яку посилається скаржник).

8.68. У наведеній постанові Верховний Суд зазначив, зокрема, що з моменту надіслання покупцем відмови від Договору, у постачальника припиняється обов`язок поставити товар (що виключає нарахування пені за його прострочення) та виникає обов`язок повернути покупцю грошові кошти.

8.69. Поряд з тим, як свідчать матеріали справи, позивач свої вимоги: про стягнення неустойки обґрунтовує з посиланням на положення пункти 7.2, 7.6 Договору та здійснює її нарахування за період з 14.01.2023 до 19.06.2023; про стягнення відсотків річних обґрунтовує з посиланням на положення статті 625 ЦК України та здійснює їх нарахування за період з 14.01.2023 до 19.06.2023.

8.70. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що перевіривши розрахунок нарахованої позивачем до стягнення з відповідача відповідно до пунктів 7.2, 7.6 Договору неустойки, суди визнали обґрунтованими вимоги в цій частині та задовольнили їх у повному обсязі.

8.71. Як встановили суди, у пункті 7.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товару за цим договором, відповідач сплачує позивачеві на його вимогу неустойку в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.

8.72. Однак, суди залишили поза увагою, що у спірних правовідносинах позивач надіслав відповідачу лист з вимогою повернути попередню оплату.

8.73. Верховний Суд зазначає, що у визначенні правової природи передбачених Договором нарахувань, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою безпосередньо як зміст пункту 7.2 Договору (за порушення строків поставки товару за цим договором), так і саму суть допущеного відповідачем порушення (невиконання зобов`язання з поставки товару та/або невиконання зобов`язання з повернення суми попередньої оплати), у зв`язку з чим висновок судів попередніх інстанцій в цій частині є передчасним та таким, що не узгоджується з наведеними законодавчими приписами та умовами Договору.

8.74. У вирішенні питання щодо правильності застосування судами положень частини другої статті 625 ЦК України, колегія суддів зазначає, що наведеною нормою передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

8.75. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (на яку посилається скаржник), постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

8.76. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

8.77. Отже, не є таким винятком із загального правила і випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі порушення постачальником умов Договору поставки на підставі частини першої статті 772 ЦК України.

8.78. У цьому контексті Верховний Суд погоджується з доводами скаржника та зазначає, що у справі, яка переглядається суди залишили поза увагою зміст спірних правовідносин (позивачем заявлено до стягнення саме 3 % річних, тобто розмір передбачений законодавством за порушення грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати за Договором), та, відповідно, достеменно не встановили період з якого часу сума попередньої оплати за Договором набула ознак грошового зобов`язання.

8.79. Отже, у вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином підстави заявлених вимог про стягнення неустойки та відсотків річних, обґрунтованість таких підстав з урахуванням фактичних встановлених обставин справи, у розрізі норм матеріального права та підстав для стягнення неустойки і 3 % річних, з огляду на предмет та підставу позову. Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не дослідили зміст претензії позивача від 27.01.2023 та не встановили обставин з якого моменту у відповідача припинився обов`язок поставити товар та протягом якого періоду відповідач мав обов`язок повернути суму попередньої оплати за Договором.

8.80. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд вважає передчасними висновки обох судових інстанцій щодо початку періоду прострочки виконання зобов`язань відповідачем, оскільки такі висновки зроблені без з`ясування правильності розрахунку сум неустойки та 3% річних, що стягуються, а також суму, з якої вони обраховані.

8.81. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 73- 79, 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

8.82. Отже, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку частково підтвердилися.

8.83. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні питання про стягнення неустойки та відсотків річних, достеменно не з`ясували правової природи передбачених Договором нарахувань, які є предметом спору, неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють питання стягнення неустойки і відсотків річних, в цій частині на навели достатнього обґрунтування, з посиланням на відповідні норми матеріального права, прийнятого рішення, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій в частині вирішення спору про стягнення 166 678,01 грн неустойки та 14 000,95 грн відсотків річних підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.84. З урахуванням мотивів, які містяться у цій постанові, Касаційним господарським судом не беруться до уваги аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

8.85. Верховний Суд зазначає, що в силу положень статті 123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.

8.86. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.87. Оскільки питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі, то оскаржувані судові рішення слід скасувати також в частині розподілу судових витрат з передачею справи в цій частині на новий розгляд суду першої інстанції.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду знайшли своє часткове підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.3. Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

9.4. Оскільки в ході касаційного провадження за касаційною скаргою позивача частково підтвердилась наявність підстави касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтованими виявилися доводи про недослідження судами всіх обставин справи, встановлення яких має значення для правильного вирішення спору.

9.5. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи ТОВ "Конектіс ЛТД, викладені у касаційній скарзі є частково обґрунтованими, а, отже, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення в частині стягнення неустойки та відсотків річних - скасувати, а справу у скасованій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Як вже було зазначено вище, 15.04.2024 від ТОВ "Приват Тім" надійшло клопотання про стягнення судових витрат, що понесенні внаслідок розгляду касаційної скарги.

10.2. Верховний Суд відзначає, що ТОВ "Приват Тім" у відзиві на касаційну скаргу у відзиві на касаційну скаргу зазначено про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат за розгляд справи у суді касаційної інстанції. Також 15.04.2024 разом з клопотанням подано Суду детальний розрахунок судових витрат разом з доказами їх понесення.

10.3. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

10.4. Згідно з підпунктом б пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

10.5. Із наведених норм вбачається, що в разі направлення справи на новий розгляд у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для розподілу витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, оскільки не ухвалюється судове рішення, яким спір вирішено по суті.

10.6. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції також має бути вирішений судом при ухваленні остаточного рішення по справі за результатом розгляду спору по суті, відповідно до вимог статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 у справі № 910/3649/23 в частині стягнення неустойки, відсотків річних та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати.

3. Справу № 910/3649/23 у скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова