ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
15.10.2024Справа № 910/3649/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД", м. Київ
про розірвання договору та стягнення 1 265 678,96 грн, -
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Мігашко В.Є. (адвокат за ордером серії АО№11200799 від 25.03.2024 року);
від відповідача: Грицик Д.С. (адвокат за ордером серії ВА№1081777 від 24.05.2024 року).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
08.03.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дмитровицька долина" (відповідач) про розірвання договору поставки №2312-22 від 23.12.2022 року та про стягнення з відповідача 1 085 000 грн. попередньої оплати, 166 678,01 грн. неустойки в розмірі облікової ставки НБУ та 174 000,95 грн 3% річних, що виникли за Договором поставки № 2312-22 від 23.12.2022 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року (суддя Чебикіна С.О.) позов задоволено повністю: розірвано договір поставки №2312-22 від 23.12.2022 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" 1 085 000,00 грн попередньої оплати, 166 678,01 грн. неустойки, 14 000,95 грн. 3% річних, 21 669,19 грн. судового збору та 84 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 року рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року було змінено в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, викладно резолютивну частину в цій частині в наступній редакції: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" 76 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" 14000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи №910/3649/23 апеляційним судом.
Постановою Верховного Суду від 16.04.2024 року у справі №910/3649/23 Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 року в частині стягнення неустойки, відсотків річних та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано, справу № 910/3649/23 у скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи №910/3649/23 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 прийнято справу до свого провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.07.2024.
27.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. У відзиві відповідачем вказано, що вірним розрахунком суми пені є нарахування за період з 14.01.2023 року по 26.01.2023 року і становить 13 801,33 грн. При цьому, обґрунтованою сумою пені відповідачем вказано суму в розмірі 12 395,75 грн, яка нарахована за період з 01.02.2023 року по 19.06.2023 року.
10.06.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що проведений відповідачем розрахунок суми пені є вірним, а розрахунок 3% річних проведений відповідачем невірно і становить 36 277,68 грн, розрахований за період з 01.02.2023 року по 31.12.2023 року.
17.06.2024 року Господарським судом міста Києва було видано наказ на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 р., постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 р., які набрали законної сили 29.02.2024 та постанови Верховного Суду від 16.04.2024, яка набрала законної сили 16.04.2024, про стягнення з ТОВ «Конектіс ЛТД» на користь ТОВ «Приват Тім» 1 085 000,00 грн попередньо оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2024.
03.10.2024 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 07.10.2024 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено та ухвалено здійснювати розгляд справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
14.10.2024 року та 15.10.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення та додатковий розрахунок позовних вимог.
В судовому засіданні 15.10.2024 судом протокольною ухвалою було залишено без розгляду додаткові пояснення та додатковий розрахунок позовних вимог, подані позивачем, у зв`язку з тим, що вони подані після закриття підготовчого провадження.
В судовому засіданні 15.10.2024 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
23 грудня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват Тім» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Конектіс ЛТД» було укладено Договір поставки №2312-22, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов`язання щодо поставки Генератора електричного у кількості та строки, які передбачені Специфікацією №1, яка є невід`ємною частиною Договору поставки, а позивач зобов`язувався прийняти Товар та провести розрахунок за нього.
У відповідності до Специфікації №1, відповідач повинен здійснити поставку Товару, а саме: Генератор електричний Teksan TJ225R, загальною вартістю 1550000.00 грн.
Відповідно до Специфікації №1 до Договору поставки визначено умови оплати, а саме: попередня оплата в розмірі 70% від вартості Товару протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату. Залишок у розмірі 30% від вартості Товару оплачується за фактом відвантаження Товару зі складу відповідача, на поточний рахунок відповідача на підставі виставленого рахунку.
Строк поставки, що був визначений Сторонами у Специфікації складає 14 (чотирнадцять) робочих днів з моменту отримання попередньої оплати за Договором у розмірі 70% від вартості партії товару.
Пунктом 3.3. Договору поставки - сторонами визначено умови оплати: - попередня оплата в розмірі 70% (сімдесят) від вартості Товару протягом 3 (трьох) банківських днів з дня виставлення рахунку па оплату; залишок у розмірі 30% (тридцять) оплачується за фактом відвантаження Товару зі складу відповідача. За бажанням позивача, відповідач зобов`язується виконати доставку до складу Позивача за окрему плату на підставі виставленого рахунку.
26 грудня 2022 року позивачем здійснено передоплату у розмірі 70% від вартості Товару, що визначений у Специфікації №1, що підтверджується: платіжним дорученням №1 від 26.12.2022, платіжним дорученням №2 від 26.12.2022, платіжним дорученням №3 від 26.12.2022 на загальну суму 1085000,00 грн.
Відповідно до пункту 4.3. Договору поставки - якість Товару, що поставляється, повинна відповідати показниками сертифікату якості виробника.
Пунктом 5.2. Договору Поставки визначено, що відповідач повинен оформити всі необхідні товаросупроводжувальні документи на відвантажений Товар та передати їх представнику Покупця, а саме: - рахунок-фактуру; - видаткову накладну; - паспорт виробу; - та надати гарантію на поставлений Товар 1 рік або 1000 мотогодин роботи поставленого Товару.
20 січня 2023 року представники відповідача прибули на територію позивача з метою відвантаження товару за погодженою сторонами адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 71, літ. С.
Однак, під час спроби відвантаження Товару виявилось, що Товар містить недоліки, а саме: у представників відповідача (інженер ТОВ «Копектіс ЛТД» Шлапак С.І.) відсутні визначений договором перелік документів на Товар; товар був пошкоджений; відповідачем не дотримано вимоги щодо пакування Товару; на Товарі відсутнє будь-яке маркування, а також за відсутності документів, в сукупності унеможливило встановлення марки та моделі Товару тощо.
Представниками позивача складено відповідний акт №1 від 20.01.2023 року, в якому було зафіксовано недоліки Товару та відсутність супроводжуючих документів на товар. Представнику відповідача вручено примірник акту.
Додатково примірник Акту разом з додатками направлено 20.01.2023 р. па електронну пошту Відповідача, яка була зазначена в Договорі
Представник компанії, що здійснював перевезення Товару відмовився від фіксації та проставлення будь-яких відміток про факт недостачі документів на Товар та про факт пошкодження Товару. Про факт відмови від підписання Акту та проставлення будь-яких відміток представником перевізника складено відповідний Акт від 20.01.2023 року.
27 січня 2023 року на адресу відповідача направлено претензію з метою досудового врегулювання спору. В претензії викладено зміст порушення умов Договору та заявлено вимогу щодо повернення оплаченої позивачем попередньої оплати у розмірі 1 085 000,00 грн. Факт відправлення претензії підтверджується поштовою накладною №0408033490282 від 27.01.2023 року та описом вкладенні в цінний лист.
Доказів повернення 1 085 000,00 грн. попередньої оплати відповідачем суду не надано.
Під час першого розгляду справи судом рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023, зміненим в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 року та зміненим в частині стягнення з відповідача суми пені, 3% річних та судових витрат Постановою Верховного Суду від 16.04.2024 року у справі №910/3649/23 розірвано Договір поставки №2312-22 від 23.12.2022 року та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" 1 085 000,00 грн попередньої оплати.
Верховний Суд Постановою від 16.04.2024 року справу №910/3649/23 в частині стягнення неустойки, відсотків річних та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Розгляд справи здійснюєтьс вдруге.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами статті 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановили суди попередніх інстанцій на виконання умов Договору покупець 26.12.2022 перерахував постачальнику передоплату у сумі 1 085 000,00 грн за поставку товару згідно з Специфікацією №1, що становить 70% вартості окремої партії товару. За умовами Договору та Специфікації № 1 строк поставки товару сторони встановили протягом 14 робочих днів з моменту отримання попередньої оплати, тобто до 13.01.2023 року включно.
Однак, відповідач лише 20.01.2023 виконав зобов`язання з поставки товару, однак при прийнятті товару виявилось, що поставлений відповідачем товар містить недоліки.
Під час приймання товару представники позивача (за участі представника відповідача) склали акт про невідповідність поставленого товару від 20.01.2023 №1. Примірник цього акта вручено представнику відповідача, а також додатково примірник акта разом з додатками 20.01.2023 направлено на електронну пошту відповідача, зазначену в Договорі.
У подальшому, 27.01.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення суми попередньої оплати за Договором.
Станом на час звернення до суду з позовом відповідач в порушення умов пункту 6.8 Договору не поставив позивачу товар, визначений у Специфікації № 1 до Договору (Генератор електричний Teksan TJ225R, загальною вартістю 1550000,00 грн) та не повернув суму попередньої оплати за Договором на вимогу позивача у строк до 31.01.2023.
Як вказав Верховний Суд, задовольняючи позовні вимоги про розірвання договору та стягнення суми попередньої оплати за Договором, місцевий господарський суд виходив з того, що в силу положень пункту 4.3 Договору відповідач мав обов`язок поставити товар з приналежними до нього документами (сертифікат якості та інші супутні документи). Водночас відповідач таких вимог дотримався, у зв`язку з чим позивач відмовився від прийняття товару, який не відповідає вимогам щодо якості. Також відповідачем у подальшому не було виконано вимоги позивача про повернення попередньої оплати у розмірі 1 085 000,00 грн.
Суди попередніх інстанцій надали оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема: акт про невідповідність поставленого товару від 20.01.2023 № 1 (у якому зафіксовано недоліки товару та відсутність супроводжуючих документів на товар), акту про відмову від підписання акт про недоліки товару від 20.01.2023 за № 2; електронному листу позивача від 20.01.2023 і претензії від 27.01.2023 № 05-2701/23 та дійшли висновку про істотне порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань.
Крім того судом апеляційної інстанції надано оцінку поданим відповідачем до відзиву на позовну заяву документам, які, на його думку, підтверджують факт належного виконання ним умов Договору та підтверджують характеристики товару умовам Договору під час відвантаження товару (видаткова накладна від 20.01.2023 №20.01/1; керівництво з експлуатації та обслуговування дизельних генераторів TJ225 та митна декларація IM40EA23UA100180500514U3 від 16.01.2023) та встановлено, що вказані документи містять невідповідності щодо асортименту товару (марки/моделі генератора). Також суд апеляційної інстанції встановив, що в переліку наведених вище документів взагалі відсутній технічний паспорт/сертифікат якості на товар.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що в митній декларації IM40EA23UA100180500514U3 від 16.01.2023 вказана інша модель товару - "Генератор TJ 255 KVA" замість "Генератор TJ 255 R". Водночас керівництво з експлуатації та обслуговування дизельних генераторів TJ225 не є підтверджуючим документом якості поставленого товару.
Відтак, як зазначив Верховний Суд, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати виконаним обов`язок відповідача з поставки товару, який відповідає умовам Договору щодо якості, асортименту і комплектності.
Отже, суди, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам та встановивши обставини порушення відповідачем умов Договору щодо строків поставки, а також ненадання постачальником документів, які підтверджують якість товару, у тому числі і відсутність доказів на підтвердження обставин відповідності товару за описом (марки/моделі Генератора) дійшли висновку про істотне порушення відповідачем умов Договору, а позивач правомірно скористався своїм правом, закріпленим в силу положень статей 662, 673, 772 ЦК України, статті 268 ГК України та вчинив дії щодо відмови від Договору, повідомивши відповідача, шляхом надіслання йому листа від 27.01.2023.
З огляду на наведене, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про істотне порушення відповідачем умов Договору та про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення попередньої оплати за Договоромта розірвання Договору.
При цьому, направляючи справу №910/3649/23 на новий розгляд в частині стягнення неустойки, відсотків річних та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд зазначив наступне:
- у визначенні правової природи передбачених Договором нарахувань, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою безпосередньо як зміст пункту 7.2. Договору (за порушення строків поставки товару за цим договором), так і саму суть допущеного відповідачем порушення (невиконання зобов`язання з поставки товару та/або невиконання зобов`язання з повернення суми попередньої оплати), у зв`язку з чим висновок судів попередніх інстанцій в цій частині є передчасним та таким, що не узгоджується з наведеними законодавчими приписами та умовами Договору;
- суди залишили поза увагою зміст спірних правовідносин (позивачем заявлено до стягнення саме 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством за порушення грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати за Договором), та, відповідно, достеменно не встановили період з якого часу сума попередньої оплати за Договором набула ознак грошового зобов`язання;
- суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином підстави заявлених вимог про стягнення неустойки та відсотків річних, обґрунтованість таких підстав з урахуванням фактичних встановлених обставин справи, у розрізі норм матеріального права та підстав для стягнення неустойки і 3% річних, з огляду на предмет та підставу позову. Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не дослідили зміст претензії позивача від 27.01.2023 та не встановили обставин з якого моменту у відповідача припинився обов`язок поставити товар та протягом якого періоду відповідач мав обов`язок повернути суму попередньої оплати за Договором.
Враховуючи зазначену позицію під час нового розгляду справи дослідженню підлягають питання встановлення строку з якого у відповідача припинився обов`язок поставити товар та виникло грошове зобов`язання із повернення суми авансового платежу задля здійснення вірного розрахунку суми пені (нарахування за невиконання відповідачем негрошового зобов`язання за Договором - поставка товару) та, відповідно, вірного розрахунку суми 3% (нарахування за невиконання відповідачем грошового зобов`язання - повернення суми авансу).
Як зазначено вище, Договором, а саме пунктом 2 Специфікації №1 до Договору, сторони погодили, що строк поставки складає 14 (чотирнадцять) робочих днів з моменту отримання попередньої оплати за Договором у розмірі 70% від вартості партії товару.
Оскільки на виконання умов Договору позивач перерахував постачальнику передоплату (70% від вартості партії товару) у сумі 1 085 000,00 грн 26.12.2022 року, тому, відповідно до умов пункту 2 Специфікації №1 до Договору, строк поставки відповідачем товару до 13.01.2023 року включно.
Статтею 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).
При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.
Як встановлено вищенаведеними нормами, факт здійснення господарської операції підтверджується оформленням первинного документу, тобто шляхом підписанням покупцем видаткової накладної.
Судами встановлено, що оплачений позивачем на 70% товар відповідачем не поставлено.
При цьому, позивач листом від 27 січня 2023 року, адресованим відповідачу, заявив вимогу щодо повернення оплаченої позивачем попередньої оплати у розмірі 1 085 000,00 грн у строк до 31.01.2023 року.
Таким чином, враховуючи зазначене, у зв`язку з непоставкою відповідачем позивачу товару у визначений Договором строк, у відповідача виникло зобов`язання (грошове зобов`язання) із повернення попередньої оплати, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 530 ЦК України, враховуючи претензію №05-2701/23 від 27 січня 2023 року, саме з 01.02.2023 року, а строк порушення відповідачем негрошового зобов`язання (поставка товару) у відповідача, відповідно, почався з 14.01.2023 року (наступний день після закінчення 14-ти денного терміну з дня проведення позивачем оплати 70% вартості партії товару) та закінчився 26.01.2023 року (день, що передує даті складання позивачем претензії від 27.01.2023 року про відмову від договору та повернення йому попередньої оплати).
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.
У п. 7.2. Договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товару за цим Договором, відповідач сплачує позивачу на його вимогу неустойку в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.
Посилаючись на невиконання відповідачем договірних зобов`язань, на підставі вказаного положення договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 166 678,01 грн за період з 14.01.2023 року по 19.06.2023 року.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час, згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Однак, зазначена норма застосовується до правовідносин в яких порушеним є грошове зобов`язання.
В даному випадку порушене зобов`язання є негрошовим, яке полягає у непоставці товару, а тому, норма ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», в даному випадку не застосовується.
Таким чином, судом перевірено наведений у матеріалах справи (позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог від 19.06.2023 року) розрахунок суми пені і визнано його не обґрунтованим, оскільки позивачем не враховано строку припинення обов`язку відповідача з поставки товару та не враховано початок строку невиконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення авансових коштів, а тому, за розрахунками суду, до стягнення з відповідача, за непоставку товару, згідно п. 7.2. Договору, за період з 14.01.2023 року по 26.01.2023 року, підлягає стягненню сума пені в розмірі 13 801,37 грн, а відповідна позовна вимога підлягає частковому задоволенню на вказану суму.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 14 000,95 грн суми 3% річних за період з 14.01.2023 року по 19.06.2023 року (розмір вимоги вказаний в позовній заяві та в заяві про збільшення позовних вимог від 19.06.2023 року), суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений невірно, оскільки позивачем не враховано строку припинення обов`язку відповідача з поставки товару та не враховано початок строку невиконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення авансових коштів, а тому, за розрахунками суду, до стягнення з відповідача, за невчасне повернення суми авансових коштів, за період з 01.02.2023 року по 19.06.2023 року (строк визначений позивачем в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог від 19.06.2023 року) підлягає стягненню сума 3% річних в розмірі 12 395,75 грн.
При цьому, суд зазначає, що наведені позивачем додаткові розрахунки суми 3% річних за період з 01.02.2023 року по 25.04.2024 не прийняті судом до уваги з огляду на відсутність в матеріалах справи заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині здійснення періоду нарахування суми 3% річних.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача суми пені в розмірі 13 801,37 грн та суми 3% річних в розмірі 12 395,75 грн.
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 24 000,00 грн, Суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2021 року між Адвокатським бюро «Сергія Жечева» та позивачем (замовник) було укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат зобов`язався надати клієнту правову допомогу у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:
- Договір про надання професійної правничої допомоги №02/01-03/23 від 01.03.2023 року;
- Додаткова угода №5 від 10.05.2024 року;
- Акт здачі-приймання наданих послуг №08/070624 на суму 12 000,00 грн;
- Акт здачі-приймання наданих послуг №09/230724 на суму 4 000,00 грн;
- Акт здачі-приймання наданих послуг №10/10104 на суму 4 000,00 грн;
- Акт здачі-приймання наданих послуг №11/101024 на суму 4 000,00 грн.
Проаналізувавши зазначені вище докази, заперечення відповідача, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є частково співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Судовий збір, у розмірі 19 351,96 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням рішень попередніх інстанцій, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" (код ЄДРПОУ 41179587, адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" (код ЄДРПОУ 44463931, адреса: 01014, м. Київ, вул. Звіринецька, будинок 63, офіс 1) суму пені в розмірі 13 801,37 грн (тринадцять тисяч вісімсот одна гривна 37 копійок), суму 3% річних в розмірі 12 395,75 грн (дванадцять тисяч триста дев`яносто п`ять гривень 75 копійок), суму судового збору в розмірі 19 351,96 грн (дев`ятнадцять тисяч триста п`ятдесят одна гривна 96 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 23.10.2024 року.
Суддя С. МОРОЗОВ
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 15.10.2024 |
Оприлюднено | 24.10.2024 |
Номер документу | 122497747 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Розірвання договорів (правочинів) купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Морозов С.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні