Постанова

від 08.04.2024 по справі 462/4598/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/4598/18 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л.

Провадження № 22-ц/811/482/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,

Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

Секретар Салата Я.І.,

З участю: скаржника ОСОБА_1 , представника Залізничного ВДВС у м.Львові ЗМУ МЮ- Панчишина В.Р., представника ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького-Бень Т.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №462/4598/18 за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 02 лютого 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 ,- про визнання незаконними дій державних виконавців та їх керівників

в с т а н о в и в :

08 вересня 2023 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернувся до суду із скаргою про визнання незаконними дій державних виконавців та їх керівників.

В обґрунтування скарги зазначає, що 25 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд у справі №462/4598/18 постановив стягнути із Державного авіапідприємства "Львівські авіалінії" на його користь 115 251,41 грн. компенсації за невчасно виплачену доплату до середнього заробітку. Виконавчий лист виданий 31 травня 2021 року, де чітко вказана сума стягнення: 115 251, 41 грн, проте рішення суду виконане не в повному обсязі.

22 серпня 2023 року Залізничний ВДВС у місті Львові двома виплатами перерахував ОСОБА_1 92 704,25 грн, невиплаченими залишилося 22547,15 грн.

29 серпня 2023 року заступником начальника Залізничного ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі по тексту ЗМУ МЮ м.Львів) винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 65772425, яку він вважає незаконною, оскільки він отримав меншу суму, ніж визначено рішенням суду.

Просить визнати незаконними дії державних виконавців та їх керівників щодо стягнення податків та невиконання в повному обсязі судового рішення, зарахування їх не сторонам виконавчого провадження: справа № 462/4598/18, ВП №65772425; скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №65772425 від 29 серпня 2023 року.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 02 лютого 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо незаконних дій державних виконавців та їх керівників відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив скаржник ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішення суду по справі №462/4598/18 виконане не в повному обсязі. Виданий виконавчий лист ВП №65772425 містить відомості щодо суми, яка підлягає стягненню в його користь 115251,41 грн. Твердження в постанові Залізничного ВДВС у м.Львові від 29 серпня 2023 року про закінчення виконавчого провадження, про наявність підстав вважати, що рішення суду виконане повністю є безпідставним, оскільки фактично виплачена йому сума становить 92 704,25 грн.

Суд першої інстанції безпідставно застосував Постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 (провадження №11-43заі21), постанову Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц (провадження №61-14794св18).

Вважає, що з присуджених йому коштів не можуть здійснюватися жодні відрахування на сплату податків, оскільки суми нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, входять до інших виплат, які не належать до фонду оплати праці.

Просить визнати незаконними дії державних виконавців та їх керівників щодо стягнення податків та невиконання судового рішення, зарахування їх не сторонам виконавчого провадження: справа № 462/4598/18, ВП № 65772425., скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 65772425 від 29 серпня 2023 року, оскільки рішення суду не виконане, скасувати ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 02 лютого 2024 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги скарги стягувача щодо незаконних дій державних виконавців та їх керівників, а саме: зобов"язати державних виконавців та їх керівників усунути порушення (поновити порушене право заявника), в повному обсязі виконати рішення суду від 25 березня 2020 року по справі №462/4598/18, повернути йому кошти в сумі 22 547,15 грн.

06 березня 2024 року від ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" надійшли пояснення в яких зазначається про безпідставність доводів апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу суду вважають законною. Стягнута постановою Львівського апеляційною суду від 25 лютого 2020 року компенсація в розмірі 109504 є заробітною платою, а 5747,4 грн є інфляційними втратами. Визначена судом сума до стягнення була визначена без утримання податків та інших обов"язкових платежів.

Заслухавши пояснення скаржника ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника Залізничного ВДВС у м.Львові ЗМУ МЮ Панчишина В.Р., представника ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького Бень Т.Г., вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Матеріалами справи та судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду від 25.02.2020 року скасовано рішення Залізничного районного суду м.Львова від 10 січня 2019 року та ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», треті особи: Вільна професійна спілка інженерно-технічних працівників ДАП «Львівські авіалінії», Первинна профспілкова організація Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» професійної спілки авіапрацівників України-, про стягнення різниці середнього заробітку з урахуванням індексації задоволено частково. Стягнуто з Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_1 115251,41 грн. компенсації за невчасно виплачену доплату до середнього заробітку.

В задоволенні решти позову відмовлено.

31 травня 2021 року на виконання зазначеного вище рішення, Залізничним районним судом м.Львова видано виконавчий лист.

Постановою заступника начальника Залізничного ВДВС у м.Львові ЗМУ МЮ (м.Львів) Комлик Н.В. від 10.06.2021 року відкрито виконавче провадження № 65772425 про примусове виконання виконавчого листа № 462/4598/18, виданого 31.05.2021.

Згідно роздруківки із сайту Приват-24 та пояснень скаржника ОСОБА_1 , Залізничним ВДВС у м.Львові здійснено зарахування коштів ОСОБА_1 на виконання виконавчого листа від 31.05.2021 року у справі № 462/4598/18 про стягнення із ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» коштів у межах виконавчого провадження № 65772425 двома платежами у розмірі 88100,72 грн. та 4603,54 грн.- всього 92704, 26 грн.

29.08.2023 року заступником начальника Зальничного ВДВС у м.Львові ЗМУ МЮ Комлик Н.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 65772425 у зв`яку з тим, що стягувачу перераховано 4626,67 грн. компенсації втрати частини заробітної плати та 88150,72 грн. коригування середнього заробітку в період затримки виплати. На банківські реквізити визначені для сплати податків та зборів сплачено 20745,25 грн. прибуткового податку, 1728,77 грн. військового збору, оскільки відповідно до листа ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім..Данила Галицького» роботодавець є податковим агентом при здійсненні виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за рішенням суду.

Згідно розпорядження державного виконавця виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто, чим фактично виконано рішення суду від 25.02.2020 року.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції з посиланням на обрані ним правові позиції Верховного Суду, що стосуються стягнення заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, керуючись пунктами 164.6 статті 164 Податкового кодексу України прописав, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом,- обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

З висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується.

Відповідно до приписів частини першої статті 3 та статті 4 Кодексу законів про працю України (далі по тексту КЗпП) трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП та інших актів законодавства України прийнятих відповідно до нього.

Згідно із частиною першою статті 94 КЗпП приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата-це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата-це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата-це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати- до таких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою ( зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів їх виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Такий висновок викладено у п.34 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року, справа № 910/4518/16.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18 ( право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставить у залежність від порядку виплати доходу- у добровільному чи судовому. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід ( заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. При цьому зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає оподаткуванню.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 ( щодо розмежування спорів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням працівника та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) мають різну правову природу. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь час перебувала у трудових відносинах, а середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямованийна захистправ звільненихпрацівників щодоотримання нимив передбаченийзаконом строквинагороди завиконану роботу(усіх виплат,на отриманняяких працівникимають правозгідно зумовами трудовогодоговору івідповідно додержавних гарантій)та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц та постановах касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Враховуючи те, що відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 25.02.2020 року на користь скаржника ОСОБА_1 стягнуто 115251,41 грн. компенсації за невчасно виплачену доплату до середнього заробітку, відтак зазначена сума є штрафною санкцією підприємства за порушення виплати заробітної плати у визначений статтею 116 КЗпП України строк, відтак оподаткуванню не підлягає, оскільки не входить до структури заробітної плати.

У резолютивній частині постанови відсутня вказівка на відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прирівняв компенсаційні виплати за невчасно виплачену доплату та середнього заробітку, які є штрафною санкцією для підприємства до заробітної плати та вважав стягнення 22547,15 грн. правомірним стягненням податку та обов`язкових платежів із присудженої судом суми 115251,41 грн..

Згідно п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом

Враховуючи те, що ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Д.Галицького» як податковим агентом неправомірно стягнуто суму 22547,15 грн. як податки та обов`язкові платежі, відтак заступником начальника Залізничного ВДВС ЗМУ Ю м.Львів неправомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо виконання рішення Львівського апеляційного суду від 25.02.2020 року про стягнення на користь ОСОБА_1 115251,41 коп.

Відповідно до ч.1 п.п.3,4 ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.2; 376 ч.1 п.п.3,4; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 02 лютого 2024 року скасувати.

Ухвалити рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задовільнити.

Визнати неправомірними дії державних виконавців Залізничного ВДВС ЗМУ МЮ м.Львів.

Скасувати постанову про закінчення ВП № 65772425 від 29.08.23р., скерувавши таку для продовження виконання та стягнення із Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім..Д.Галицького (код ЄДРПУО 33073442) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно стягнуті податки та обов`язкові платежі в розмірі 22547,15 (Двадцять дві тисячі п`ятсот сорок сім грн.. 15 коп).

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк