Рішення

від 09.04.2024 по справі 761/17557/15-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/17557/15-ц

Провадження № 2/761/3091/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.

за участі прокурора: Воробйова В.В.,

представника Київської міської ради: Сініцина В.А.

представника відповідача: Чернявського О.М. ,

представників третьої особи 2,3: ОСОБА_1., ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021»</a>, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .

Позов прокурора мотивований тим, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012110100001133 йому стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 вибула з комунальної власності внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб. На підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року, якою визнано мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про поділ спільного сумісного майна, за ОСОБА_5 визнано право власності на спірну квартиру. 28 листопада 2012 року Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна здійснило реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на зазначену квартиру.

18 грудня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар К. Ю. (далі - приватний нотаріус Бондар К. Ю.), зареєстрований у реєстрі за № 4358 (№ 4359).

31 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. (далі - приватний нотаріус Осипенко Д. О.), зареєстрований у реєстрі за № 5587.

З відповіді Гребінківського районного суду Полтавської області прокурору стало відомо, що протягом 2007 року цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про поділ спільного сумісного майна до суду не надходила та судом не розглядалась.

Під час проведення досудового розслідування ОСОБА_5 пояснив, що в суді він не був, позов не подавав, намірів вчиняти дії щодо спірного майна не мав. ОСОБА_6 зазначила, що під час укладення договору вважала, що підписує папери щодо відкриття фірми.

Посилаючись на наведене, прокурор просив:

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 18 грудня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Бондар К. Ю. на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України),

витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,60 кв. м, житловою площею 28,10 кв. м, вартістю 406 000,00 грн, на підставі статті 388 ЦК України.

Шевченківський районний суд міста Києва своїм рішенням від 03 лютого 2021 року залишив позов прокурора без задоволення.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 22 вересня 2021 року змінив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року, виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.

Постановою Верховного Суду від 14.06.2023 р. рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

11.08.2023 р. справу передано до провадження судді Осаулова А.А., а ухвалою судді від 14.08.2023 р. призначено підготовче судове засідання у цивільній справі з повідомленням учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_8 заперечив щодо задоволення позову, зазначив, що право власності на квартиру в ОСОБА_8 виникла на законних підставах, відомості про попереднього власника були внесені в Реєстр прав власності, а тому він є добросовісним набувачем. Позивачем не доведено, що спірна квартира перебуває у власності територіальної громади. Вважає, що позов прокуратури не містить жодного обгрунтування наявності підстав для представництва Київської міської ради. Просить врахувати справедливий баланс внаслідок втручання в право власності добросовісного набувача. (а.с. 13-20 т.5)

У відзив на позов представник відповідача ОСОБА_6 заперечив щодо його задоволення, зазначає, що доказів реєстрації права власності на спірну квартиру за Київською міською радою не надано, а витребування спірної квартири у добросовісного набувача призведе до порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Звертає увагу, що обвинувачення в межах кримінального провадження, яке стало підставою для звернення до суду, нікому не пред`явлено, вирок суду відсутній. (а.с. 24-28 т.5)

Протокольною ухвалою суду від 06.12.2023 р. замінено відповідача ОСОБА_9 на ТОВ «Іоніс Груп 2021», зобов`язано позивача надати уточнену позовну заяву з урахуванням заміни відповідача.

26.12.2023 р. до суду надійшла уточнена позовна заява заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Іоніс Груп 2021», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.

У відзиві на позов представник відповідача ТОВ «Іоніс Груп 2021» заперечує щодо задоволення позову, вважає, що прокуратура не мала і не має законних повноважень на подачу позовів та представництво в суді інтересів територіальних громад в особі відповідних місцевих рад, а територіальна громада в особі Київської місцевої ради як орган місцевого самоврядування, яким законом надано повноваження органу виконавчої влади мала б самостійно вчиняти дії на звернення до суду. З боку Київської міської ради не вживалися жодні дії на захист порушеного права, вони пропустили строк позовної давності. Вважає, що Київська міська рада з дати відкриття кримінального провадження була повністю обізнана про порушене право територіальної громади, а строк на захист свого права у Київської міської ради закінчився ще 15.12.2015 року. Посилання позивача про те, що квартира АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади є помилковим. Вказана квартира не була зареєстрована як комунальна власність територіальної громади м. Києва, на теперішній час єдиним власником даної квартири є ТОВ «Іоніс Груп 2021», яке набуло право приватної власності на законних підставах та у визначеному законом порядку. Вважає, що ТОВ «Іоніс Груп 2021» є добросовісним набувачем, яке на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна придбало квартиру за 500 000,00 гривень, а витребування у ТОВ «Іоніс Груп 2021» на користь власника квартири, покладе на нього надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою грошових коштів. (а.с. 164-172 т.5)

У відповіді на відзив прокурор звертає увагу на правомірність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради внаслідок порушення майнових прав територіальної громади м. Києва. Зазначає, що відчуження комунального нерухомого майна поза волею територіальної громади порушує економічні інтереси держави. Київська міська рада усвідомлювала порушення своїх інтересів, але за захистом до суду не зверталась, чим проявила бездіяльність. Спірна квартира є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради, приватизація квартири не проводилась, рішення про її відчуження власником не приймалось, а тому вона вибула з володіння поза волею власника. ТОВ «Іоніс Груп 2021» придбало квартиру за ціною значно нижче ринкової під час розгляду справи №761/17557/15-ц, що свідчить про їх недобросовісність. (а.с. 4-20 т.6)

Ухвалою суду від 28.02.2024 р. позовну заяву заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Іоніс Груп 2021», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,- залишено без руху і надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали, а саме: позивачу необхідно було зазначити, якими саме діями відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 порушуються його прав та інтереси, та у зв`язку з чим, вказані учасники є відповідачами у справі. Після виправлення недоліків позивачу необхідно було надати уточнену позовну заяву для суду та доказ направлення уточненої заяви іншим учасникам справи.

05.03.2024 р. до суду надійшла уточнена позовна заява заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Іоніс Груп 2021», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, за якою просив витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021»</a> на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,6 кв. м, житловою площею 28,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 123185680000).

Уточнена позовна заява мотивована тим, що в день відкриття касаційного провадження у справі (23.11.2021) відповідач ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру ТОВ «Іоніс Груп 2021» на підставі договору купівлі-продажу.Вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Звертає увагу, що проявивши розумну обачність, купуючи двокімнатну квартиру у центрі столиці, товариство мало реальну можливість перевірити інформацію щодо дійсної ринкової вартості такої квартири і з`ясувати у продавця причину такої заниженої вартості та піддати сумніву добросовісність останнього. На думку прокурора ТОВ «Іоніс Груп 2021» придбало у ОСОБА_2 спірну двокімнатну квартиру у Шевченківському районі міста Києва за ціною значно нижче ринкової, що свідчить про наявні ознаки недобросовісності у його поведінці. Крім цього, відомості щодо розгляду справи № 761/17557/15-ц є відкритими та доступними в Єдиному державному реєстрі судових рішень і на веб-порталі «Судова влада України», а добросовісність набуття виключається, якщо наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна. (а.с. 36-50 т.6)

Протокольною ухвалою суду від 14.03.2024 р. залучено уточнену позовну заяву, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник Київської міської ради позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову.

Представники третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_6 заперечили щодо задоволення позову.

Інші треті особи в судове засідання не з`явились, свої представників не направили, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не відомі.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч.ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, вислухавши пояснення присутніх учасників, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 10 червня 1991 року № 433 «Про внесення змін в плануванні квартир будинку капремонту по АДРЕСА_2 » згідно зі статтею 101 ЖК УРСР ОСОБА_10 з родиною з 2-х осіб ( ОСОБА_10 , чоловік дочки - ОСОБА_11 ) відселено тимчасово та надано після ремонту будинку АДРЕСА_3 ізольовану двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , площею 36,0 кв. м (а. с. 33-120, т. 2).

16 грудня 1991 року виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 10 червня 1991 року № 433 ОСОБА_10 з родиною із двох осіб було видано ордер № 40/91 на право тимчасового проживання в квартирі АДРЕСА_5 , житловою площею 28,7 кв. м на час капітального ремонту будинку АДРЕСА_3 (а. с.10, т. 1).

На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13 січня 1992 року № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» було затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста, зокрема, житловий будинок маневреного фонду, що розташований на АДРЕСА_6 (а. с. 37-44, т. 2).

Згідно з листом Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 вересня 2011 року № 19-П-1774 квартира належала до комунальної власності та під час проведення КП «ЖЕК «Центральна» компанії з переукладання договорів із споживачами житлово-комунальних послуг у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 підприємством здійснилась інвентаризація та оновлення бази даних щодо споживачів, в результаті чого було встановлено, що відповідальний наймач у квартирі АДРЕСА_1 відсутній у зв`язку із смертю власника особового рахунку (а. с. 8, т. 1).

Листом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Центральна» Шевченківської районної у м. Києві ради від 25 липня 2012 року № 666 було повідомлено, що спірна квартира знаходиться у комунальній власності. Згідно з ордером № 40/19 на право тимчасового проживання ОСОБА_10 з родиною в кількості двох осіб була надана зазначена квартира на час проведення капітального ремонту будинку АДРЕСА_3 . На час надання відповіді ОСОБА_10 померла, наразі у квартирі зареєстрованих осіб немає (а. с. 30, т. 2).

18 грудня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Бондар К. Ю. За умовами цього договору право власності на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 виникло на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року, право власності, яке зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно: витяг про державну реєстрацію прав, виданий Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 28 листопада 2012 року за номером 36443471, реєстраційний номер 38344848, номер запису 6777 в книзі д. 916-228, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28 листопада 2012 року (а. с. 17-20, т. 1).

Зі змісту копії ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року у справі № 2-893/07р. за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про поділ спільного сумісного майна, затверджено укладену сторонами мирову угоду. За ОСОБА_5 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_7 (а. с.15, т. 1).

21 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Осипенко Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 6687. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_6 (продавець) передала у власність, а ОСОБА_2 (покупець) прийняв та оплатив квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно зі змістом цього договору власником спірної квартири є ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бондар К. Ю. 18 грудня 2012 року за № 4358 (а. с. 21?22, т.1).

Відповідно до листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 січня 2013 року за № 2-669, справа № 2-893/07 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про поділ спільного сумісного майна протягом 2007 року до Гребінківського районного суду Полтавської області не надходила та не розглядалася (а. с.16, т.1).

Аналогічна за змістом відповідь надана Гребінківським районним судом Полтавської області 31 жовтня 2016 року на запит керівника Київської місцевої прокуратури № 10 (а. с. 171, т.1).

Відповідно до копії витягу з матеріалів кримінального провадження № 12012110100001133 від 21 липня 2014 року, 14 грудня 2012 року зареєстрована заява ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. Згідно з фабулою вказаного витягу, зокрема, зазначено, що невстановлена особа подала до БТІ м. Києва ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області, яка не відповідає дійсності, від 30 листопада 2007 року про поділ спільного сумісного майна (а. с. 7, т.1).

З витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13 червня 2015 року вбачається, що 28 листопада 2012 року здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року. 28 грудня 2012 року здійснено реєстрацію переходу прав власності на цю квартиру за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Бондар К. Ю. (а. с. 45, т.1).

Згідно з відповіддю Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 січня 2017 року, наданої на запит керівника Київської місцевої прокуратури № 10, убачається, що на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», додатку № 3 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» є балансоутримувачем житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва у Шевченківському районі, в тому числі і житлового будинку АДРЕСА_6 . Також вказано, що з 01 листопада 2001 року орган приватизації Шевченківського району міста Києва станом на 26 січня 2017 року не проводив приватизацію квартири АДРЕСА_1 (а. с.184-185, т. 1).

23 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021» укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Чорногуз О.В., та зареєстрований у реєстрі за №3861. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 (продавець) передав у власність, а ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021» (покупець) прийняв та оплатив квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 500000,00 грн. (а.с. 145-146 т.4)

Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ «Іоніс Груп 2021», що підтверджується інформаційною довідкою від 06.03.2023 р. (а.с. 141 -144 т.4)

Відтак, на станом на час розгляду справи власником квартири АДРЕСА_1 є ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021» . При цьому, право власності в ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021» виникло під час розгляду справи №761/17557/15-ц у Верховному Суді.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Для відновлення порушеного права власності на спірну квартиру прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Звертаючись з цим позовом, відповідно до статті 56 ЦПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у розглядуваній справі в особі Київської міської ради, оскільки останні не вжили заходів щодо повернення комунального майна, що свідчить про бездіяльність міської ради та обґрунтовує підстави звернення до суду прокурора.

Необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у відновленні законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цій справі - місцевої громади) й останнього набувача нерухомості, повернення майна у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження цим майном.

Київська міська рада неналежно виконує свої повноваження щодо повернення комунального майна, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади м. Києва та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, провадження № 12-72гс19.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28.02.2024 р. у справі № 442/1667/22, в якій зазначив, що «у випадку неналежного управління комунальним майном, розпорядження ним не за призначенням, відчуження його всупереч закону чи інтересам громади, право громади може бути захищене судом, у тому числі шляхом витребування такого майна власником (територіальною громадою) із застосуванням приписів статей 387 та 388 ЦК України. Однак у цій справі інтереси територіальної громади міста Дрогобич відстоює прокурор, а не Дрогобицька міська рада».

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). У разі якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках.

Можливість власника реалізувати його право: витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України, залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першої статті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97 «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Згідно з пунктом 31 частини першої статті 26 Закону до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 319, 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частина перша статті 388 ЦК України).

Відповідно до змісту наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_7 вибула із володіння територіальної громади на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року у справі № 2?893/07р. за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про поділ спільного сумісного майна, якою за ОСОБА_5 визнано право власності на спірну квартиру (а. с.15, т. 1).

Між тим, листом Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 січня 2013 року за № 2-669 повідомлено що, справа № 2-893/07 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про поділ спільного сумісного майна протягом 2007 року до Гребінківського районного суду Полтавської області не надходила та не розглядалася (а. с.16, т.1).

В подальшому, на підставі вказаного судового рішення спірна квартира була неодноразово відчужена за відплатними договорами.

З огляду на викладене, спірне нерухоме майно вибуло із володіння Київської міської ради поза волею власника, а тому відповідно до частини першої статті 388 ЦК України міська рада має право на витребування його у кінцевого власника, яким на теперішній час є ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021». При цьому, відсутність реєстрації за позивачем права власності на спірну квартиру, яка була об`єктом комунальної власності не свідчить про те, що вказана квартира не була власністю територіальної громади.

Повертаючи справу на новий розгляд в частині витребування майна з чужого незаконного володіння Верховний Суд в постанові від 14 червня 2023 року звернув увагу, що суду першої інстанції при новому розгляді справи, слід встановити усі підстави та послідовність набуття майна у власність, а також обставини вибуття спірного майна із володіння органу місцевого самоврядування у сукупності з іншими доказами, урахувавши забезпечення права кінцевого власника на мирне володіння майном, врахувати принцип пропорційності втручання у таке володіння з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.Поряд з цим важливим у цій справі, у сукупності з іншими доказами, є дослідження дотримання справедливого балансу між інтересами позивача, який діє в інтересах територіальної громади міста Києва, з власності якої вибула спірна квартира поза її волею, та відповідача ОСОБА_2 щодо розпорядження цією квартирою в розрізі необхідності забезпечення житлом пріоритетних категорій громадян в умовах воєнного стану. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Суд констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

«Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Європейський суд з прав людини визначив три критерії (принципи), які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, та які застосовуються виключно в сукупності, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208цс18)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Такими обставинами можуть бути, зокрема підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Крім цього, якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Отже, як уже було зазначено, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Судом встановлено, що 28 листопада 2012 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на спірну квартиру на підставі ухвали Гребенківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року та 18 грудня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу відчужив вказану квартиру ОСОБА_6 за ціною 137 670,00 грн, яка в подальшому, 31 липня 2013 року уклала з ОСОБА_2 договір купівлі?продажу цієї квартири, вчинивши продаж за ціною 406 000,00 грн, який в подальшому 23 листопада 2021 року уклав з ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021» договір купівлі?продажу цієї квартири, вчинивши продаж за ціною 500000,00 грн.

Відтак, безпідставно зареєструвавши за собою право власності на спірне нерухоме майно, ОСОБА_5 без відома та волі територіальної громади менш ніж за місяць відчужив його ОСОБА_6 , яка в свою чергу через шість місяців здійснила його відчуження ОСОБА_2 , який, за наявності судового спору, під час перебування справи 761/17557/15-ц на розгляді в суді касаційної інстанції, відчужив спірну квартиру на користь ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021».

При цьому, ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021», основним видом діяльності якого є « Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», могло дізнатись про наявність спору щодо квартири, та мали би проявити розумну обачність при укладенні правочину купівлі-продажу спірної квартири.

Варто зазначити, що підтвердження добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28.02.2024 р. у справі №442/1667/22.

Інформація про судовий спір щодо спірної квартир мала б спонукати ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021» до виваженого рішення щодо придбання квартири та проявити розумну обачність.

Варто також зазначити, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021», через витребування у них спірного майна нестиме «індивідуальний надмірний тягар», адже вони є юридичною особою, яка спеціалізується на «Наданні в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Будь-яких обґрунтувань, підтверджених належними доказами, настання для ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021», негативних наслідків як особи, яка постраждала від втручання, у разі витребування спірного майна, не надано.

При вирішенні справи судом також враховано поведінку ОСОБА_2 , як сторони правочину, який достовірно знаючи про наявність судової справи, яка перебуває на розгляді у Верховному Суді вчинив дії по відчуженню спірної квартири на користь ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021».

При цьому, на час продажу спірного майна 23.11.2021 р. продавець в пунктах 6, 7 зазначив, що прав щодо спірної квартири у третіх осіб немає, а внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, тоді як справа 761/17557/15-ц в цей час перебувала на розгляді у Верховному Суді

Відтак, вбачається, що в ході розгляду справи спростована презумпція добросовісності набувача майна, набутого від особи, за якою право власності було зареєстровано в Державному реєстрі.

Встановивши, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника (Київської міської ради) поза його волею, пред`явлення позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону, а тому спірне майно підлягає витребуванню на користь позивача.

При цьому, судом не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, витребування спірної квартири задовольняє всі три критерії правомірного втручання, сформульовані у практиці ЄСПЛ: вказане майно перебуває у власності юридичної особи, доказів того, що через витребування у них спірного майна вони будуть нести «індивідуальний надмірний тягар» не надано; майно вибуло з власності територіальної громади м.Києва поза її волею; вартість під час реалізації занижена, що ставить під сумнів добросовісність сторін договору і не свідчить про надмірний фінансовий тягар для останнього набувача; позивач застосував правильний, ефективний та законний спосіб захисту своїх прав власника шляхом витребування майна (віндикаційний позов).

Варто зазначити, що відповідач відповідно до статті 661 ЦК України не позбавлений права звернутися з позовом до продавця витребуваного майна з вимогою про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19.

Варто також зазначити, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 39, 60), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 103) та № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 65)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність необхідно обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 95)).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункт 48): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Обставин пропуску позовної давності у даній справі заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради судом не встановлено.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, є підстави для витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021»</a> на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,6 кв. м, житловою площею 28,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 123185680000).

Згідно ст. 141 ЦПК України потрібно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021»</a> на користь Київської міської прокуратури кошти судового збору в розмірі - 12789,00 грн. та на користь держави - 3654,00 грн. коштів судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 216, 257, 261, 319, 321, 328, 330, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 12, 56, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 263, 265 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Іоніс Груп 2021», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння,- задовольнити.

Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021»</a> на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,6 кв. м, житловою площею 28,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 123185680000).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021»</a> на користь Київської міської прокуратури кошти судового збору в розмірі - 12789,00 грн. та на користь держави - 3654,00 грн. коштів судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Позивач: Шевченківська окружна прокуратура м.Києва, код ЄДРПОУ 02910019, адреса м.Київ, вул..Січових Стрільчів, 89.

Відповідач: ТОВ «Іоніс Груп 2021», код ЄДРПОУ 44082056, адреса м.Київ, вул..Заньковецької, 4.

треті особи: ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_8 .

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , адреса АДРЕСА_5 .

ОСОБА_5 , адреса АДРЕСА_9 .

ОСОБА_6 , адреса АДРЕСА_10 .

Повне рішення виготовлено 16.04.2024

Суддя: Андрій Осаулов