Постанова

від 07.11.2024 по справі 761/17557/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/17557/15-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/12307/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргоютовариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради з даним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 .

Свої вимоги мотивував тим, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012110100001133 йому стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 вибула з комунальної власності внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб. На підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року, якою визнано мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ спільного сумісного майна, за ОСОБА_4 визнано право власності на спірну квартиру. 28 листопада 2012 року Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна здійснило реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на зазначену квартиру. 18 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар К. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 4358 (№ 4359). 31 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О., зареєстрований у реєстрі за № 5587. З відповіді Гребінківського районного суду Полтавської області прокурору стало відомо, що протягом 2007 року цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ спільного сумісного майна до суду не надходила та судом не розглядалась. Під час проведення досудового розслідування ОСОБА_4 пояснив, що в суді він не був, позов не подавав, намірів вчиняти дії щодо спірного майна не мав. ОСОБА_5 зазначила, що під час укладення договору вважала, що підписує папери щодо відкриття фірми.

Посилаючись на наведене, прокурор просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 18 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бондар К. Ю. на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України;

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,60 кв. м, житловою площею 28,10 кв. м, вартістю 406 000,00 грн, на підставі статті 388 ЦК України.

Шевченківський районний суд міста Києва своїм рішенням від 03 лютого 2021 року залишив позов прокурора без задоволення.

Київський апеляційний суд постановою від 22 вересня 2021 року змінив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року, виклавши мотивувальну частину рішення суду в іншій редакції.

Постановою Верховного Суду від 14.06.2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у даній справі в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2023 року замінено відповідача ОСОБА_7 на ТОВ «Іоніс Груп 2021», зобов`язано позивача надати уточнену позовну заяву з урахуванням заміни відповідача.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року позовну заяву заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Іоніс Груп 2021», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено; витребувано від товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,6 кв. м, житловою площею 28,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 123185680000).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 16 травня 2024 року відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

07 листопада 2024 року на електронну адресу суду від представника ТОВ «Іоніс Груп 2021» - адвоката Чернявського Олексія Михайловича надійшло клопотання про відкладення судового засідання. В обґрунтування вказаного клопотання адвокат зазначив про погіршення стану здоров`я та надав консультаційний висновок спеціаліста.

Колегія суддів зазначає, що вказане клопотання не підлягає до задоволення, оскільки наданий на підтвердження стану здоров`я адвоката консультаційний висновок спеціаліста датований 23 жовтня 2024 року, тоді як засідання призначено на 07 листопада 2024 року. При цьому у зазначеному висновку не встановлено непрацездатності адвоката, тобто твердження останнього залишились недоведеними і не можуть бути прийняті судом.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що вказане клопотання адвоката надіслано на електронну адресу суду.

Відповідно до вимог ст.14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Надсилання у встановленому порядку процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням такою особою власного електронного підпису (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 06 серпня 2019 року у справі №2340/4648/18 та від 22 серпня 2019 року у справі №520/20958/18).

Вказане є додатковою підставою для встановлення відсутності підстав для задоволення вказаного клопотання адвоката.

У судове засідання, призначене на 07.11.2024 року, з`явилися прокурор та представники третьої особи.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У ході розгляду справи судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 10 червня 1991 року № 433 «Про внесення змін в плануванні квартир будинку капремонту по вул. Леніна, 12-14» згідно зі статтею 101 ЖК УРСР Назарову О. А. з родиною з 2-х осіб ( ОСОБА_8 , чоловік дочки - ОСОБА_9 ) відселено тимчасово та надано після ремонту будинку АДРЕСА_2 ізольовану двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , площею 36,0 кв. м.

16 грудня 1991 року виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 10 червня 1991 року № 433 ОСОБА_8 з родиною із двох осіб було видано ордер № 40/91 на право тимчасового проживання в квартирі АДРЕСА_4 , житловою площею 28,7 кв. м на час капітального ремонту будинку АДРЕСА_2 .

На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13 січня 1992 року № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» було затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста, зокрема, житловий будинок маневреного фонду, що розташований на АДРЕСА_5 .

Згідно з листом Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 вересня 2011 року № 19-П-1774 квартира належала до комунальної власності та під час проведення КП «ЖЕК «Центральна» компанії з переукладання договорів із споживачами житлово-комунальних послуг у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 підприємством здійснилась інвентаризація та оновлення бази даних щодо споживачів, в результаті чого було встановлено, що відповідальний наймач у квартирі АДРЕСА_1 відсутній у зв`язку із смертю власника особового рахунку.

Листом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Центральна» Шевченківської районної у м. Києві ради від 25 липня 2012 року № 666 було повідомлено, що спірна квартира знаходиться у комунальній власності. Згідно з ордером № 40/19 на право тимчасового проживання ОСОБА_8 з родиною в кількості двох осіб була надана зазначена квартира на час проведення капітального ремонту будинку АДРЕСА_2 . На час надання відповіді ОСОБА_8 померла, наразі у квартирі зареєстрованих осіб немає.

18 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Бондар К. Ю. За умовами цього договору право власності на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 виникло на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року, право власності, яке зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно: витяг про державну реєстрацію прав, виданий Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 28 листопада 2012 року за номером 36443471, реєстраційний номер 38344848, номер запису 6777 в книзі д. 916-228, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28 листопада 2012 року.

Зі змісту копії ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року у справі № 2-893/07р. за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ спільного сумісного майна, затверджено укладену сторонами мирову угоду. За ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_6 .

21 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Осипенко Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 6687. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_5 (продавець) передала у власність, а ОСОБА_1 (покупець) прийняв та оплатив квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно зі змістом цього договору власником спірної квартири є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бондар К. Ю. 18 грудня 2012 року за № 4358.

Відповідно до листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 січня 2013 року за № 2-669, справа № 2-893/07 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ спільного сумісного майна протягом 2007 року до Гребінківського районного суду Полтавської області не надходила та не розглядалася (а. с.16, т.1).

Аналогічна за змістом відповідь надана Гребінківським районним судом Полтавської області 31 жовтня 2016 року на запит керівника Київської місцевої прокуратури № 10.

Відповідно до копії витягу з матеріалів кримінального провадження № 12012110100001133 від 21 липня 2014 року, 14 грудня 2012 року зареєстрована заява ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. Згідно з фабулою вказаного витягу, зокрема, зазначено, що невстановлена особа подала до БТІ м. Києва ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області, яка не відповідає дійсності, від 30 листопада 2007 року про поділ спільного сумісного майна.

З витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13 червня 2015 року вбачається, що 28 листопада 2012 року здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2007 року. 28 грудня 2012 року здійснено реєстрацію переходу прав власності на цю квартиру за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Бондар К. Ю.

Згідно з відповіддю Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 січня 2017 року, наданої на запит керівника Київської місцевої прокуратури № 10, убачається, що на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», додатку № 3 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» є балансоутримувачем житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва у Шевченківському районі, в тому числі і житлового будинку АДРЕСА_5 . Також вказано, що з 01 листопада 2001 року орган приватизації Шевченківського району міста Києва станом на 26 січня 2017 року не проводив приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

23 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021» укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Чорногуз О.В., та зареєстрований у реєстрі за №3861. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 (продавець) передав у власність, а ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021» (покупець) прийняв та оплатив квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 500000,00 грн.

Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ «Іоніс Груп 2021», що підтверджується інформаційною довідкою від 06.03.2023 року.

Відтак, станом на час розгляду справи власником квартири АДРЕСА_1 є ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021». При цьому, право власності в ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021» виникло під час розгляду справи №761/17557/15-ц у Верховному Суді.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника (Київської міської ради) поза його волею, пред`явлення позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону, а тому спірне майно підлягає витребуванню на користь позивача. При цьому судом не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію відповідача, яка була заявлена ним в суді першої інстанції. Така позиція була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на неналежність решти доводів апелянта, зокрема щодо відсутності доказів належності спірного майна територіальній громаді. Дана обставина також була предметом ретельного дослідження суду першої інстанції.

У своїй справі апелянт посилається на лист Департаменту будівництва і житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради від 13.05.2019 року №056/93-9986 щодо того, що право власності територіальної громади на спірну квартиру не реєструвалось.

З точки зору апеляційного суду вказаний Лист жодним чином не суперечить ні матеріалам справи, ні позиції позивача, оскільки Державний реєстр права власності почав працювати з 01.01.2013 року. За таких умов право на нерухоме майно, що виникло до цієї дати, може бути не відображено у вказаному реєстрі, тим паче, що реєстрація квартири за ОСОБА_4 була проведена ще 28.11.2012 року.

У той же час відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно жодним чином не означає відсутність або неналежність такого права, що відображена в численній судові практиці Верховного Суду.

Зокрема, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Натомість прокурор на підтвердження належності спірної квартири саме територіальній громаді надав ряд належних доказів, які були ретельно досліджені судом. Зокрема з матеріалів справи суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 10 червня 1991 року № 433 «Про внесення змін в плануванні квартир будинку капремонту по АДРЕСА_7 » згідно зі статтею 101 ЖК УРСР Назарову О. А. з родиною з 2-х осіб ( ОСОБА_8 , чоловік дочки - ОСОБА_9 ) відселено тимчасово та надано після ремонту будинку АДРЕСА_2 ізольовану двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , площею 36,0 кв. м.

16 грудня 1991 року виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 10 червня 1991 року № 433 ОСОБА_8 з родиною із двох осіб було видано ордер № 40/91 на право тимчасового проживання в квартирі АДРЕСА_4 , житловою площею 28,7 кв. м на час капітального ремонту будинку АДРЕСА_2 .

На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13 січня 1992 року № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» було затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста, зокрема, житловий будинок маневреного фонду, що розташований на АДРЕСА_5 .

Згідно з листом Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 вересня 2011 року № 19-П-1774 квартира належала до комунальної власності та під час проведення КП «ЖЕК «Центральна» компанії з переукладання договорів із споживачами житлово-комунальних послуг у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 підприємством здійснилась інвентаризація та оновлення бази даних щодо споживачів, в результаті чого було встановлено, що відповідальний наймач у квартирі АДРЕСА_1 відсутній у зв`язку із смертю власника особового рахунку.

Листом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Центральна» Шевченківської районної у м. Києві ради від 25 липня 2012 року № 666 було повідомлено, що спірна квартира знаходиться у комунальній власності. Згідно з ордером № 40/19 на право тимчасового проживання ОСОБА_8 з родиною в кількості двох осіб була надана зазначена квартира на час проведення капітального ремонту будинку АДРЕСА_2 .

Згідно з відповіддю Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 січня 2017 року, наданої на запит керівника Київської місцевої прокуратури № 10, убачається, що на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», додатку № 3 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» є балансоутримувачем житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва у Шевченківському районі, в тому числі і житлового будинку АДРЕСА_5 . Також вказано, що з 01 листопада 2001 року орган приватизації Шевченківського району міста Києва станом на 26 січня 2017 року не проводив приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів вважає доводи апелянта в цій частині безпідставними.

Не може погодитись колегія суддів апеляційного суду й з доводами апелянта щодо відсутності у прокурора права на представництво інтересів у даній справі.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до статті 56 ЦПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів у даній справі в особі Київської міської ради, оскільки остання не вжила заходів щодо повернення комунального майна, що свідчить про бездіяльність міської ради та обґрунтовує підстави звернення до суду прокурора.

При цьому колегія суддів окремо звертає увагу на те, що з позовом у даній справі прокурор звернувся ще в червні 2015 року. Відповідно до діючого на той час процесуального закону прокурор не мав окремо обґрунтовувати можливість зварення до суду з позовом в інтересах територіальної громади.

Зважаючи на викладене, позиція апелянта в наведеній вище частині не може бути прийнята судом.

Більша частина решти доводів апелянта полягає у твердженні про допущення судом першої інстанції ряду процесуальних порушень при розгляді справи. Зокрема переважна більшість з них стосується подання прокурором на вимогу суду нової редакції позовної заяви.

Вказані доводи також не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції з огляду на таке:

По-перше, вказані заяви подавалися саме у зв`язку з тим, що постановою Верховного Суду від 14.06.2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у в даній цивільній справі скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому під час перебування справи на розгляді у суді касаційної інстанції спірна квартира була відчужена на користь ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021», відтак вимога про те, у кого саме повинна бути витребувана спірна квартира потребувала коригування саме через дії відповідача та третьої особи - попереднього власника квартири.

При цьому по своїй суті правові підстави для нової редакції позовних вимог фактично не змінювалися.

По-друге, згідно положень ст.376 ЦПК України процесуальні порушення, допущені судом при вирішенні справи, можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення виключно за умови, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи по суті спору.

Частиною 3 ст.376 ЦПК України наведені ті порушення процедури розгляду справи, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема коли справу розглянуто неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Апеляційний суд не вбачає наявності вищевказаних порушень порядку розгляду справи, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду. При цьому суд не може погодитись з доводами апелянта щодо порушення його права на інформацію про розгляд справи, оскільки усі повістки та повідомлення апелянта судом першої інстанції направлялись належним чином за встановленою процесуальним законом процедурою.

Оскільки посилання апелянта щодо допущених процесуальних порушень не обґрунтовують неналежність рішення суду першої інстанції по суті спору, а наявність передбачених ч. 3 ст.376 ЦПК України обставин не встановлено, підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення з даного приводу відсутні.

Також колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з посиланнями апеляційної скарги на неналежне врахування судом першої інстанції доводів апелянта щодо добросовісності набуття ним спірного майна. Таким доводам була дана суд першої інстанції також надав належну та відповідну оцінку, підстав для її неприйняття чи зміни колегія не вбачає.

Окремо апеляційний суд звертає увагу також і на те, що правова конструкція обмеження можливості витребування майна у добросовісного набувача передбачає необхідність існування такої обставини як вибуття такого майна з володіння власника та набуття права власності на нього добросовісним набувачем.

Як було встановлено в ході розгляду даної справи, того правочину, на підставі якого спірна квартира вибула з комунальної власності та була набута у власність ОСОБА_4 , фактично ніколи не існувало.

У разі невчинення (відсутності) правочину, за яким право власності від територіальної громади перейшло до ОСОБА_4 , який потім передав його ОСОБА_5 , ОСОБА_5 передав ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 - ТОВ «ІОНІС ГРУП 2021», суд не може вважати, що таке право власності у ОСОБА_4 і наступних набувачів будь-коли фактично виникло по суті, а майно вибуло з володіння територіальної громади, оскільки неіснуючий правочин не може породжувати або змінювати цивільне право .

У свою чергу дана обставина з точки зору апеляційного суду додатково спростовує доводи апелянта в зазначеній частині.

Інша частина доводів апелянта фактично вже отримала оцінку суду при вирішенні справи судом першої інстанції, з якою погоджується і колегія суддів апеляційного суду, підстави для повторного наведення такої оцінки в даному випадку відсутні, про що вже зазначалось вище.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніс Груп 2021» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько