Рішення

від 18.04.2024 по справі 303/1255/24

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року м. Мукачево Справа №303/1255/24

2/303/198/24

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді Кость В.В.

секретар судовогозасідання Чухайло К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватне підприємство «Голд Лайн Трейд»

до відповідачів: (1) ОСОБА_2 ;

(2) Мукачівської міської ради

про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

За участю:

представника позивача ОСОБА_3 ;

представник третьоїособи - Голперт В.С.;

представника відповідача(2) ОСОБА_4 ;

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до відповідачів, зазначивши третьою особою: приватне підприємство «Голд Лайн Трейд» про:

1. Визнання незаконним та скасування рішення п`ятої сесії восьмого скликання Мукачівської міської ради від 02 березня 2021 року №235 «Про надання дозволу на проведення експертної оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення для підприємницької діяльності, що підлягають передачі у власність шляхом викупу», в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:001:1510, площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Рішення).

2. Визнання незаконним та скасування рішення восьмої сесії восьмого скликання Мукачівської міської ради №313 від 29 квітня 2021 року «Про затвердження звітів про експертно грошові оцінки земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу у власність», в частині, що стосується земельної ділянки кадастровий номер 2110400000:01:001:1510 площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 (надалі Рішення 1).

3. Визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, шляхом викупу кадастровий номер 2110400000:01:001:1510, площею 0,0500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 14 травня 2021 року між Мукачівською міською територіальною громадою в особі Мукачівської міської ради та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №314 (надалі - Договір купівлі-продажу).

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що всі учасники справи є співвласниками вбудованих приміщень в будівлі АДРЕСА_2 . Поряд з цим, на підставі оспорюваних за предметом позову рішень органу місцевого самоврядування між ОСОБА_2 та Мукачівською міською територіальною громадою в особі Мукачівської міської ради 14 травня 2021 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:001:1510, площею 0,0500 га (надалі Земельна ділянка), внаслідок чого, було порушено право власності позивача, як власника нерухомого майна, що розташоване під (підвальні приміщення) та над (антресоль) Земельною ділянкою, що перейшла у власність ОСОБА_2 .

Межі Земельної ділянки відповідача (1) проходять по стінам приміщень, що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , що робить неможливим їх обслуговування та ремонт, а також доступ до них. За доводами сторони позивача, разом із частиною земельної ділянки, на якій дійсно знаходиться нерухоме майно відповідача (1) Мукачівська міська рада погодила для продажу і частину вільної від забудови земельної ділянки, яка фактично є спільним проходом (двором) до всієї будівлі АДРЕСА_2 , право власності в якій належить також позивачу та третій особі.

Нормативно правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст.ст. 79, 134, 152, 158 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 21, 203, 215, 391, 393 Цивільного кодексу України.

23 лютого 2024 року відповідачем (2) було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому його уповноважений представник просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Позиція сторони відповідача (2) зводиться до того, що Мукачівська міська рада здійснює правомочності володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, а тому має право самостійно вирішувати питання щодо передачі об`єктів права комунальної власності, у тому числі і у власність. Позивач не обґрунтувала, в чому полягає порушення її прав та інтересів у зв`язку з оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування, недоведеним є причинно-наслідковий зв`язок між неможливістю доступу позивача до її майна та діями відповідача (2) по прийняттю оскаржуваних рішень. Враховуючи безпідставність та необґрунтованість основної позовної вимоги, відповідач (2) просить також відмовити суд у задоволенні похідної вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу Земельної ділянки та вважає, що позивачем при звернені з вказаної вимогою не враховано опису меж Земельної ділянки, яка відчужувалася.

29.02.2024 від представника відповідача (1) ОСОБА_5 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, який суд залишає без розгляду, оскільки його подано з порушенням процесуального строку визначеного в ухвалі про відкриття провадження, що підтверджується даними розписки наявної в матеріалах справи про отримання копії позовної заяви з додатками представником відповідача (1) 13.02.2024.

Третя особа письмових пояснень по суті спору не подала.

На підставі ухвали суду від 1 березня 2024 року судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Оскільки представником позивача 4 березня 2024 року було подано клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи по справі, суд на підставі ухвали від 5 березня 2024 року перейшов від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

На підставі ухвали суду від 21 березня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення по справі судової земельно-технічної експертизи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задоволити, оскільки Земельну ділянку було передано органом місцевого самоврядування у власність ОСОБА_2 не на конкурентних засадах, а також без врахування інтересів інших власників майнових активів, які на ній розміщенні, у зв`язку з чим у її довірительки існують перешкоди у доступі до належних на праві власності приміщень, а також їх обслуговуванні, які можливо усунути шляхом задоволення судом позовних вимог за предметом спору.

Представник третьоїособи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача просив позовні вимоги задоволити.

Належним чином повідомлений відповідач (1) у судове засідання не з`явився, натомість від його представника надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги просить залишити без задоволення.

Уповноважений представник відповідача (2) просив у позові відмовити з підстав, які наведені у поданому суду відзиві на позов.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, заслухавши учасників справи, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що на підставі частини першої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом пункту «г» частини третьої ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичних осіб,прав таінтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.20Цивільного кодексуУкраїни право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначила у ньому вимоги про визнання незаконними та скасування оскаржуваних за предметом позову рішень органу місцевого самоврядування, в частині, що стосується Земельної ділянки, а також визнання недійсним Договору купівлі-продажу Земельної ділянки та навела підстави, якими вона обґрунтовує свої вимоги, які зазначені судом в описовій частині даного рішення.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення порушення прав позивача внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваних за предметом позову рішень у відповідній частині, а також укладеного за їх наслідками договору купівлі продажу земельної ділянки, та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновлення порушеного права у контексті із вимогами за предметом позову (при наявності порушень прав).

2. Не оспорюється учасниками справи той факт, що матеріально-правовим об`єктом, з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме: Земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_2 .

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

Згідно з даними інформаційної довідки №353091965 від 04.11.2023 року, ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень №1, 5, 6, 7 в будинку АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ковач Н.О., реєстровий №1583 (а.с. 6-7).

Як вбачається із вищезазначеної інформаційної довідки та доданої до позову копії технічної документації, нежитлові приміщення позивача складають 170,7 кв.м., розташовані на першому поверсі двоповерхової будівлі літ. А, а саме приміщення першого поверху позначені на плані цифрами 1-4 -площею 12,90 кв. м., антресоль 1-13 - площею 31,50 кв.м., 1-20а 12,90 кв.м. та підвальні приміщення загальною площею 113,40 кв.м., позначені цифрами V 11,90 кв.м., VI 28,90 кв.м., VII 72,60 кв.м.

Поряд з цим, інша частина приміщення АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна шляхом аукціону від 22 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського нотаріального округу Чорі О.Ю., реєстровий №83, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 363980868 від 31.01.2024).

В свою чергу, приміщення №2 за вищевказаною адресою на праві власності належить приватному підприємству «Голд Лайн Трейд», засновником якого є ОСОБА_1 .

На підставі оскаржуваного Рішення Мукачівської міської ради від 02.03.2021 було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно з додатком №1 до цього Рішення, зокрема, і щодо Земельної ділянки - ОСОБА_2 (а.с. 20-21). Відповідно до пункту другого оскаржуваного Рішення, вирішено укласти договір з відповідачем (1) про сплату авансового внеску в рахунок оплати ціни викупу даної Земельної ділянки.

Рішенням 1 Мукачівської міської ради від 29.04.2024 було затверджено звіти про експертні грошові оцінки земельних ділянок, що відчужувалися, передано у власність земельні ділянки шляхом викупу, затверджено ціну та інші істотні умови договорів купівлі-продажу згідно додатку №1 до цього рішення, зокрема і щодо Земельної ділянки покупцем ОСОБА_2 (а.с. 23-24).

В подальшому, на підставі оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування між ОСОБА_2 та Мукачівською міською радою було укладено Договір купівлі-продажу Земельної ділянки.

На підставі ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.11.2023 року (справа №303/10805/23) було задоволено клопотання старшого слідчого СВ Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції Лізанець В. про арешт майна в кримінальному провадженні №12023078040000799 та накладено арешт на Земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 у вигляді заборони відчуження, розпорядження та користування вищевказаним майном, із забороною проведення будь-яких будівельних робіт на даній земельній ділянці.

Як вбачається із відповіді Управління архітектури та містобудування Мукачівської міської ради від 11.01.2024 №19/0/170-24/5393/17-02 звернення ПП «Голд Лайн Трейд» про погодження паспорту опорядження фасаду за адресою: АДРЕСА_2 було залишено без розгляду на період проведення досудового розслідування кримінального провадження №12023078040000799, у зв`язку з накладенням арешту слідчим суддею на Земельну ділянку (справа №303/10805/23).

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частини першої статті 374Цивільного кодексуУкраїни та статті 80Земельного кодексуУкраїни суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина другастатті 21 Цивільного кодексу України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 127Земельного кодексуУкраїни (надалі Кодекс), органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу, частина друга наведеної статті містить нормативне правило відповідно до якого, продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису), здійснюються на конкурентних засадах (на земельних торгах у формі електронного аукціону) у випадках та порядку, встановленихглавою 21цього Кодексу.

Таким чином, продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах регламентовано главою 21 Земельного кодексу України (ст.ст.134-139).

Відповідно до частини першої ст. 134 Кодексу, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановленихчастиною другоюцієї статті.

Тобто, частина друга ст. 134 Кодексу передбачає визначені законодавцем винятки, за яких земельні ділянки державної чи комунальної власності не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) серед яких, в тому числі, є розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

За наслідками судового розгляду цивільної справи не знайшли свого доказового підтвердження посилання позивача на порушення відповідачем (1) вимог ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки ОСОБА_2 ще до укладення оскаржуваного Договору купівлі-продажу Земельної ділянки належала частина приміщення АДРЕСА_3 , яка була набута ним на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, шляхом аукціону від 22 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського нотаріального округу Чорі О.Ю., реєстровий №83.

За таких обставин, відповідач (1), будучи власником нерухомого майна (частини приміщення 1 в буд. АДРЕСА_2 ), мав право на купівлю Земельної ділянки, на якій таке майно розташовувалось. У свою чергу, відповідач (2), діючи в межах повноважень визначених ст. 122 Земельного кодексу України, реалізуючи свої правомочності регламентовані ст. 317 Цивільного кодексу України, правомірно уклав з ОСОБА_2 Договір купівлі-продажу Земельної ділянки.

Будь-яких доказів щодо порушення законодавства суб`єктом комунальної власності в цій частині стороною позивача не надано.

Також позивачем не оспорюється і правильність визначеної грошової оцінки Земельної ділянки для можливості її подальшого відчуження на підставі Рішення 1, щоб могло стати підставою для скасування вказаного акту органу місцевого самоврядування.

В предмет судового дослідження по справі входять також питання щодо правомірності укладеного між відповідачами по справі Договору купівлі-продажу, на підставі якого Земельна ділянка, була передана у приватну власність ОСОБА_2 шляхом викупу.

Зокрема,позивач обґрунтовуючицю позовнувимогу посилаєтьсяна те,що разом із частиною земельної ділянки, на якій дійсно знаходиться нерухоме майно ОСОБА_2 , йому також було відчужено і частину вільної від забудови земельної ділянки, яка фактично є спільним проходом (двором) до всієї будівлі АДРЕСА_2 , право власності на приміщення в якій належить також позивачу та третій особі. За таких обставин, позивач вважає, що спірний Договір купівлі-продажу Земельної ділянки порушує її права як власника нерухомого майна, яке розташовано під спірною Земельною ділянкою та на суміжній земельній ділянці, а тому його слід визнати недійсним.

Аналізуючи наведені обставини по справі на предмет їх відповідності положенням законодавства, слід зазначити наступне.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу в особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто, спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містяться у статті 321 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, статтею 391Цивільного кодексу Українивстановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зміст та правова визначеність позовних вимог впливають відповідно на правильне вирішення спору.

Таким чином, спірна по справі ситуація впливає на правильне визначення предмета спору та на можливість підтримання позивачем своїх вимог, тому позивач не може перекладати на суд власний обов`язок визначитися з предметом спору.

В контексті наведеного, суд приходить до висновку, що обраний позивачем матеріально правовий спосіб захисту своїх прав не є належним та співмірним до визначених цілей, які вона має намір досягнути (забезпечення безперешкодного доступу до майна, яке їй належить).

В ході судового розгляду судом не встановлено фактичних даних, які б підтверджували, що позивач має перешкоди щодо безпосереднього доступу до належних їй нежитлових приміщень через Земельну ділянку відповідача (1). Відповідних належних, достовірних та достатніх доказів матеріали справи не містять.

Натоміть, суд вважає обґрунтованими посилання позивача щодо наявності перешкод, які пов`язані з можливістю проведення ремонту належних їй нежитлових приміщень в буд. АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що на спірну Земельну ділянку накладено арешт в межах кримінального провадження, що підтверджується відповіддю Управління архітектури та містобудування Мукачівської міської ради від 11.01.2024 №19/0/170-24/5393/17-02, відповідно до змісту якої , звернення ПП «Голд Лайн Трейд» (засновником якого є позивач) про погодження паспорту опорядження фасаду за адресою: АДРЕСА_2 було залишено без розгляду на період проведення досудового розслідування кримінального провадження №12023078040000799.

Однак, саме по собі накладення арешту на спірну Земельну ділянку в межах кримінального провадження не може слугувати підставою для визнання недійсним Договору купівлі-продажу такої Земельної ділянки.

В контексті наведеного, слід звернути увагу, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина перша та третя ст. 215 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, частинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203Цивільного кодексу України визначено, що змістправочину неможе суперечитицьому Кодексу,іншим актамцивільного законодавства,а такожінтересам державиі суспільства,його моральнимзасадам. Особа,яка вчиняєправочин,повинна матинеобхідний обсягцивільної дієздатності. Волевиявленняучасника правочинумає бутивільним івідповідати йоговнутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, позивачем не доведено, які з вищезазначених положень законодавства було порушено відповідачем (1) та (2) при укладені Договору купівлі-продажу Земельної ділянки, що в свою чергу, давало би підстави суду для визнання оспорюваного за предметом позову правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 640/12437/16-ц (провадження № 61-13037св20) вказано, що «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Вирішуючи данусправу судзазначає,що зазмістом частинипершої ст.13Цивільного процесуальногокодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно достатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Разом з тим, у спірних правовідносинах в цій справі права відповідача (1) як власника Земельної ділянки також підлягають захисту в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц, наведені такі правові висновки.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи єтакий західпропорційним визначенимцілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Поряд з цим, слід звернути увагу, що чинним законодавством визначено механізм застосування права користування чужим майном, який регламентований статтями 401-406 Цивільного кодексу України.

У частині першійстатті 401 Цивільного кодексу Українипередбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до статті 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема і щодо: права проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; інші земельні сервітути.

За таких обставин, суд констатує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду висловленою у пункті 46 постанови від 15 лютого 2024 року по справі № 175/2573/22 (провадження № 61-13143св23), в якій судом касаційної інстанції було констатовано, що «враховуючи те, що позивач вважала, що її права порушено, тому що відповідач чинить їй перешкоди у проїзді автомобілем по належній на праві власності земельній ділянці, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту, на її думку, порушеного права, оскільки остання питання заїзду/виїзду позивача до вул. Кодацької через земельну ділянку відповідача вирішується укладенням земельного сервітуту».

Таким чином, питання щодо доступу позивача до належних їй нежитлових приміщень (у випадку необхідності) , проведення їх ремонту може бути вирішено шляхом укладення земельного сервітуту. Крім того, обраний спосіб захисту не є пропорційним меті, яку передбачається досягнути (забезпечити доступ до майна, яке перебуває у власності).

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 19, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі покласти на позивача.

3. Рішення суду набирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5. Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_3 , АДРЕСА_5 .

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: приватне підприємство «Голд Лайн Трейд», м.Мукачево, пл. Кирила та Мефодія, 7.

Відповідачі: (1) ОСОБА_2 , АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Представник відповідача (1): ОСОБА_5 , АДРЕСА_7 ;

(2) Мукачівська міська рада, 89600, м. Мукачево, пл. Духновича 2, ЄДРПОУ 38625180;

Представник відповідача (2): ОСОБА_4 , АДРЕСА_8 .

Суддя В.В. Кость